Бібліографічне посилання: Щусь О.Й. АНТОНОВ-ОВСІЄНКО Володимир Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Antonov_Ovsiienko_V (останній перегляд: 22.01.2020)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АНТОНОВ-ОВСІЄНКО Володимир Олександрович (парт. псевд. – Штик, літ. псевд. – А.Гальський; 21(09).03.1883–09.02.1938) – революціонер, держ. і військ. діяч. рад. періоду. Н. в м. Чернігів. Закінчив Владимирське піхотне уч-ще (1904, Санкт-Петербург). Чл. РСДРП з 1903 (з черв. 1917 РСДРП(б)). Від 1905 вів революц. роботу серед військових. 1906 засуджений до страти за підготовку збройного виступу в Севастопольському гарнізоні, заміненої 20-річною каторгою. Після втечі з в'язниці (1907) проводив революц. роботу в Фінляндії, а також у С.-Петербурзі та Москві, 1910 емігрував до Франції.

Вернувся в Росію 1917. У жовт. 1917 – секретар Петрогр. військ.-революц. к-ту, один із кер. Жовтневої революції 1917, брав участь в арешті чл. Тимчасовий уряд. Нар. комісар, чл. К-ту з військ. і мор. справ. У листоп.– груд. 1917 – команд. Петрогр. військ. округом. У груд. 1917 – берез. 1918 – комісар з боротьби з контрреволюцією на Пд., керував рад. військами в боротьбі проти отамана О.Каледіна і Українська Центральна Рада. У берез.– трав. 1918 – нар. секретар з військ. питань УСРР, верховний головнокоманд. революц. військами України. У листоп. 1918 – січ. 1919 – команд. групою військ Курського напряму, від 4 січ. 1919 до черв. 1919 – команд. Українським фронтом. Чл. Ради оборони УСРР, у верес. 1918 – трав. 1919 – Реввійськради Республіки (РВРР). 1921 – голова "комісії ВЦВК з боротьби з бандитизмом" у Тамбовській губ. У серп. 1922 – січ. 1924 – нач. Політуправління РВРР, чл. РВРР. Від 1924 – на дипломатичній роботі, повноважний представник у 0Чехословаччині, Литві, Польщі. Нарком юстиції РРФСР (1937), чл. ЦВК СРСР. 13 жовт. 1937 заарештований за сфабрикованою справою. Страчений. Реабілітований 25 лют. 1956.