ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

АРМІЯ КРАЙОВА

  Бібліографічне посилання: Ільюшин І.І. АРМІЯ КРАЙОВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Armiia_Krajova (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АРМІЯ КРАЙОВА

АРМІЯ КРАЙОВА (АК) – польс. підпільна військ. орг-ція, що діяла на окупованій гітлерівцями тер. Польщі та Західної Україний Зх. Білорусі в часи ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945. Ств. 14 лют. 1942 шляхом об'єднання "Союзу збройної боротьби" з ін. конспіративними польс. формуваннями. Підпорядковувалася Верховному головнокоманд. та урядові Польщі на еміграції, що з лип. 1941 перебував у Лондоні. Рішення щодо поточних дій приймалися у ВАРШАВА гол. комендантом АК. Функції коменданта виконували Ст.Ровецький ("Грот") – до 30 черв. 1943, Т.Коморовський ("Бур") – до 2 жовт. 1944, Л.Окулицький ("Неджвядек") – до часу видання наказу про розформування АК 19 січ. 1945. На відміну від парт. боївок (БАТАЛЬЙОНИ ХЛОПСЬКІ – БХ, Народових сил збройних), АК мала заг.-держ. характер і була єдиною силою, що формально могла вважатися продовжувачем традицій довоєн. Війська Польського.

Після нападу Німеччини на СРСР і вступу останнього до АНТИПОВИЧ Костянтин Єрофійович польс. емігрантський уряд, а потім і АК були змушені визнати СРСР – свого колиш. ворога – союзником. Офіційно Польща вела війну лише з гітлерівською Німеччиною. Навіть після розірвання Москвою в односторонньому порядку дипломатичних відносин з "лондонським" еміграційним урядом Польщі Рад. Союз залишався для поляків "союзником наших союзників". Командування АК найбільші зусилля зосереджувало на підготовці заг.-держ. антигітлерівського повстання, яке мало вибухнути в той момент, коли поразка Німеччини внаслідок військ. ситуації на фронті або якихось ін. причин стала б безсумнівною. Командувачі АК вважали, що передчасний виступ спровокував би лише дуже великі репресії з боку гітлерівських властей та послабив би і без того виснажене багаторічною окупацією польс. сусп-во. Через це тривалий час вони погоджувалися тільки на такі масштабні збройні дії, які мали характер самооборони. Так було під час масових переселень цивільної людності, здійснюваних гітлерівцями на Замойщині 1942–43, або після розпочатої Організація українських націоналістів (ОУН) (бандерівською) і командуванням Українська повстанська армія (УПА) антипольс. акції на Волині (див. ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р.) та в Східній 0Галичині 1943–44. Окрім підготовки до повстання, солдати АК знищували нім. агентів, особливо небезпечних гітлерівських адм. службовців, колабораціоністів, збирали розвідматеріали, займалися інформаційно-пропагандистською діяльністю, інколи нападали на в'язниці та звільняли заарештованих. Від 1942 у лісовій місцевості діяли партизан. загони, в яких бійці АК здобували бойовий досвід.

1944 АК нараховувала до 350 тис. бійців. Командувач АК мав у своєму розпорядженні штаб, що складався з понад 30 від.: кер-ва диверсіями (Кедив), бюро інформації і пропаганди, розвідки, контррозвідки, зв'язку та ін. Орг.-територіальна структура АК була поділена на кілька регіонів, які, у свою чергу, поділялися на округи, р-ни (районні інспекторати), повіти ("обводи"), від-ня ("пляцувки").

Навесні 1944, коли Червона армія вступила на землі Зх. України, АК розпочала "посилену диверсійну акцію", план якої було затверджено польс. командуванням наприкінці 1943. Згідно з цим планом, аківські військ. формування мали взяти активну участь у партизан. саботажно-диверсійній боротьбі проти гітлерівських військ під час відступу останніх з тер. Зх. України, Зх. Білорусі, Віленської обл. (Литва) та сх. р-нів власне Польщі з тим, щоб заманіфестувати цим своє невід'ємне право на ці тер. Пролита під час боїв польс. кров повинна була стати важливим аргументом у справі післявоєн. врегулювання проблеми "східних кресів" Польщі на її користь. Втім, незважаючи на допомогу і заслуги загонів АК у боротьбі проти гітлерівських частин під час звільнення рад. військами КОВЕЛЬ, Львова, Вільнюса, Любліна (Польща) та ін. населених пунктів, рад. військ.-політ. кер-во поставилося до АК вороже. Ті з офіцерів та рядових АК, хто не побажали скласти зброю та вступити до 1-ї Польс. армії ген. З.Берлінга, підконтрольної СРСР, були заарештовані рад. військ. контррозвідкою "Смерш" та органами НКВС, а пізніше засуджені. Наприкінці війни в рад. в'язницях і таборах перебувало до 50 тис. поляків – учасників антигітлерівського руху Опору. Незважаючи на формальне розформування АК 1945, ч. її колиш. членів продовжувала впродовж кількох повоєн. років діяльність, спрямовану на повернення країні самостійності, у підпільних орг-цях "Нє" (Незалежність), "ДСЗ" ("Делегатура Сил збройних"), "ВіН" ("Воля і незалежність") та ін.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945, t. 1–6. Londуn, 1970–89
  2. Korbonski S. Polskie Panstwo Podziemne: Przewodnik po podziemiu z lat 1939– 1945. Paryz, 1975
  3. Lisiewicz P.-M. Plan "Burza": Wysilek zbrojny Armii Krajowej 1944–1945. Warszawa, 1990
  4. AK i WiN przed sadami specjalnymi. Poznan, 1993
  5. Luczak Cz. Polska i Polacy w drugiej wojnie swiatowej. Poznan, 1993
  6. Armia Krajowa: Dramatyczny epilog. Warszawa, 1994
  7. Garlinski J. Polska w drugiej wojnie swiatowej. Warszawa, 1994
  8. Armia Krajowa: Rozwoj organizacyjny. Warszawa, 1996
  9. Motyka G., Wnuk R. Pany i rezuny: Wspolpraca AK-WiN i UPA (1945–1947). Warszawa, 1997
  10. Armia Krajowa: Szkice z dziejow Sil і Zbrojnych Polskiego Panstwa Podziemnego. Warszawa, 1999
  11. Ільюшин І.І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. К., 2001.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНТИПОВИЧ КОСТЯНТИН ЄРОФІЙОВИЧ
  • БАТАЛЬЙОНИ ХЛОПСЬКІ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГАЛИЧИНА
  • КОЛАБОРАЦІОНІЗМ, ПОНЯТТЯ
  • КОВЕЛЬ
  • ЛЬВІВ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • РУХ ОПОРУ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ВАРШАВА
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р.
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • АРМІЯ ЛЮДОВА
  • БАТАЛЬЙОНИ ХЛОПСЬКІ
  • БУЖА
  • ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ ЯКІВ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ
  • КОМОРОВСЬКИЙ ТАДЕУШ
  • КРИМСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945, ЯЛТИНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945
  • КУРОНЬ ЯЦЕК
  • ЛЕБЕДЬ МИКОЛА
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛОПАТИНСЬКИЙ ЮРІЙ
  • ЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • МАЙДАНЕК (MAJDANEK)
  • ПІДПІЛЛЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИЗВОЛЕННЯ
  • РУХ ОПОРУ
  • СВЕРЧЕВСЬКИЙ КАРОЛЬ
  • ТЕРОР І ТЕРОРИЗМ
  • ЦУМАНЬ, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р.
  • ЮЗЕВСЬКИЙ ЯН-ГЕНРИК
  • ЗОНДЕРШТАБ Р


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)