ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

АВТОНОМІЯ

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. АВТОНОМІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Avtonomija (останній перегляд: 24.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АВТОНОМІЯ

АВТОНОМІЯ (грец. αύτονομία – самоуправління, незалежність) – термін для позначення: 1) особливого статусу нац.-тер. утворень, котрі існують у межах тієї чи ін. д-ви і функціонують на засадах широкого внутр. самоврядування, яке – за характером здійснення влади – має ознаки окремої суверенної д-ви, – держ. А.; 2) широкого адм. самоврядування виділених частин тер. д-ви – адм.-тер. А.; 3) тієї форми самоврядування національностей, що має екстериторіальний характер, функціонує на засадах спільності нац. к-ри й спрямована на збереження та розвиток її самобутності, задоволення потреб та інтересів представників певної національності – нац.-культ. А.; 4) незалежності реліг.-церк. (монастирі, ставропігійні об-ня, чернечі ордени тощо), наук. (академії, т-ва та ін.), навч.-освіт. (ун-ти, коледжі тощо), екон. (фірми, компанії тощо), станових, професійних груп, інституцій, установ, закладів і підпр-в від центр. і регіональних держ. структур.

Характерною ознакою держ. та адм.-тер. А. є їхній спец. правовий статус, зафіксований у конституції чи в ін. законодавчих актах суверенної д-ви, що визначають сферу застосування "автономних законів", особливу компетенцію та повноваження виконавчих і законодавчих органів влади А. тощо. У багатьох д-вах А. виступає як держ.-правова форма врегулювання нац. питання і тому називається нац. А. У політ. сенсі А. у здійсненні держ. влади децентралізує, але водночас і оптимізує держ. управління, сприяє гармонізації сусп. життя та міжнац. взаємин.

Автономія на українських землях.

Елементи А. побутували в устрої запорозького козацтва кін. 16 – 1-ї пол. 17 ст. і частково визнавалися Короною Польською. (Про тогочасне тлумачення ідеї А. див., зокрема, "Вільний народ".) Початки осн. засад інституту А. в Україні поклали Березневі статті 1654, які гарантували автономні права та вольності Гетьманщині в її міждерж. спілці з Рос. д-вою. Протягом 2-ї пол. 17 – 1-ї пол. 18 ст. царський уряд проводив систематичне урізання А. Гетьманщини аж до остаточної її ліквідації 1764. На принципах автономного існування Гетьманщини у складі тих чи ін. держ. утворень ґрунтувались ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658 І. Виговського та Чуднівський договір 1660 Ю. Хмельницького з Річчю Посполитою, Бучацький мирний договір 1672, договір 1692, укладений П. Іваненком у Казикермені з КРИМСЬКЕ ХАНСТВО Певні автономні права як стосовно Гетьманщини, так і Речі Посполитої, а пізніше Рос. д-ви, мала Запорозька Січ (див. Вольності Війська Запорозького низового) до її ліквідації 1775. Протягом 60– 90-х рр. 18 ст. у середовищі нащадків козацької старшини ширився автономістський рух за відновлення "старих прав і вольностей" (накази укр. депутатам, які працювали в комісії зі складання проекту "Нового Уложения" (див. КОМІСІЯ ЗАКОНОДАВЧА 1767–1768), новгород-сіверський гурток автономістів, таємна місія (1791) В. Капніста в Берлін, істор.-полемічний трактат "Історія русів" та ін.). У 19 ст. автономістські ідеї побутували здебільшого лише в укр. сусп.-політ. та істор. думці, зокрема в програмних документах і творах кирило-мефодіївців, А. Добрянського, М. Драгоманова, Т.Зіньківського та ін.

Від 1848 ідея територіальної А. належала до мінімальних вимог укр. нац.-визвол. руху на теренах підавстрійс. Галичини. 1861 Галичина одержала крайову А. з сеймом та органами місц. самоврядування, в яких домінували поляки. Відтоді галицькі українці проводили політ. боротьбу за поділ Галичини на польс. та укр. частини. 1861 коронним краєм було визнано і Буковину. Від 1890 до крайового сейму Буковини входили українці. Від кін. 19 ст. українці Буковини виступали за поділ краю на румун. та укр. частини.

На поч. 20 ст. нац.-культ. А. була однією з найголовніших програмних вимог низки укр. політ. партій у Наддніпрянській Україні. Під гаслом нац.-тер. А. України велися переговори Українська Центральна Рада з рос. Тимчасовим урядом (черв.–верес. 1917; див. Універсали Української Центральної Ради). За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 автономний статус у складі Чехо-Словаччини (див. Чехословаччина) передбачалося надати Закарпатській Україні, але ця угода була реалізована тільки частково у межах адм. краю "Підкарпатська Русь". Відповідно до закону від 22 листоп. 1938, Закарп. Україна дістала широку А., яка була ліквідована угор. окупаційними військами за політ. підтримки гітлерівської Німеччини. У 30-х рр. 20 ст. за нац.-тер. А. зх.-укр. земель у межах Польщі виступає Українське національно-демократичне об'єднання.

Протягом 1924–40 у складі Рад. України перебувала Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (1940 перетворена в союзну республіку). Від 1923 в УСРР була впроваджена система т. зв. нац.-тер. районування (р-ни, селищні та сільс. ради). 1931 на теренах Рад. України на засадах адм. А. функціонувало 25 нац. р-нів (8 рос., 7 нім., 3 болг., 3 грец., 3 єврейс., 1 польс.), 995 нац. сільрад (404 рос., 251 нім., 28 єврейс., 148 польс., 34 болг., 30 грец., 16 молдав., 10 чеських, 4 білорус.), 89 нац. селищних рад, які здебільшого розміщувалися на Волині, Запоріжжі, Криворіжжі, Луганщині, Маріупольщині, Мелітопольщині, Одещині, Харківщині, Херсонщині, у Донбасі та ін. регіонах. У межах нац. р-нів існували нац. школи, нац. камери нар. судів, клуби, хати-читальні, театри, б-ки, періодична преса, худож. та іноз. літ. Нац. р-ни, селищні та сільс. ради були ліквідовані 1938–39 (див. Національні райони УСРР). У сучасній Україні на засадах А. існує Автономна Республіка Крим, устрій якої визначається розділом 10 (ст. 134–139) КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Нольде Б.Э. Очерки русского государственного права. СПб., 1911
  2. Його ж. Автономія України з історичного погляду. Львів, 1912
  3. Розенфельд И.Б. Присоединение Малороссии к России (1654–1793): Историко-юридический очерк. Пг., 1915
  4. Грушевський М. Розширення автономії Галичини. Смерть цісаря Франца-Йосифа. "Промінь", 1916, № 2/4
  5. Його ж. Переяславська умова України з Москвою 1654 року: Статті й тексти. К, 1917
  6. Його ж. Якої автономії і федерації хоче Україна. Відень, 1917
  7. Линниченко И.А. Малорусский вопрос и автономия Малороссии: Открытое письмо проф. М.С.Грушевскому. Одесса, 1917
  8. Різниченко В. Як була знищена автономія України. Звенигородка, 1917
  9. Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. Варшава, 1934
  10. Шульгин О. Без території: Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. Париж, 1934
  11. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654. Нью-Йорк–Торонто, 1954
  12. Яковлів А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р.: Історико-правнича студія з нагоди 300-ліття договору (1654–1954). Нью- Йорк, 1954
  13. Крупницький Б. Федералізм на Сході Европи (Роздумування з приводу праці Г.Ф.Раска "Росія, державна єдність і національні своєрідності"). Париж, 1956
  14. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали, т. 1–3. Мюнхен, 1983
  15. Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. Тернопіль, 1991
  16. Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. К., 1993
  17. Стерчо П. Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках. Львів, 1994
  18. Національні меншини в Україні, 1920– 1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996
  19. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760–1830. К., 1996
  20. Етнічний довідник, ч. 1–3. К., 1996–97
  21. Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. К., 2000.

Посилання:
  • АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
  • БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 Р.
  • БУЧАЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1672 Р.
  • БУКОВИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ІВАНЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КАПНІСТ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • КОМІСІЯ ЗАКОНОДАВЧА 1767–1768
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОРОННИЙ КРАЙ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КРИМСЬКЕ ХАНСТВО
  • МОЛДАВСЬКА АРСР
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ГУРТОК
  • ПОЛЬЩА
  • СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНЕ ОБ'ЄДНАННЯ (УНДО)
  • УНІВЕРСАЛИ УЦР
  • ВІЛЬНИЙ НАРОД
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БАШКИРИ В УКРАЇНІ
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ 1917
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОНГРЕСИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН, КОНГРЕСИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ЄВРОПИ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ
  • КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
  • КОНСТИТУЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • КРАВЧЕНКО ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • ЛЕКЛЕРК НІКОЛЯ-ГАБРІЕЛЬ
  • ЛУКАШЕВИЧ ВАСИЛЬ ЛУКИЧ
  • МАКЕДОНІЯ, РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ
  • МАКСИМЕЙКО МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МАЛИНОВИЙ КЛИН
  • МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ
  • МАЛОРОСІЙСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • МАЛОРОСІЙСЬКИЙ ПРИКАЗ
  • МАРІУПОЛЬСЬКА СПІЛКА ЕЛЛІНІВ
  • МАСАРИК ТОМАШ-ГАРРІГ
  • МАТВЄЄВ АРТАМОН СЕРГІЙОВИЧ
  • МАЗЕПИНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
  • МЕНШОВИКИ
  • МІЩАНИ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОЛДАВСЬКА АРСР
  • МОНГОЛЬСКА ІМПЕРІЯ
  • МИКОЛА II
  • НАРІЖНИЙ СИМОН
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НІЖИНСЬКА СПРАВА
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ГУРТОК
  • ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670
  • ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ПРИДНІСТРОВСЬКА МОЛДАВСЬКА РЕСПУБЛІКА (ПМР; ПРИДНІСТРОВ'Я)
  • РАБСТВО В УКРАЇНІ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕШЕТИЛІВСЬКІ СТАТТІ 1709
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РІДНИЙ КРАЙ
  • РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ 1728
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • РУМЯНЦЕВ-ЗАДУНАЙСЬКИЙ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • РУСЬКІ РАДИ В ГАЛИЧИНІ
  • СЕРБІЯ
  • СФАТУЛ ЦЕРІЙ
  • ШУЛЬГИН ЯКІВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • СЛОВАЧЧИНА
  • СОЮЗ УКРАЇНСЬКИХ АВТОНОМІСТІВ-ФЕДЕРАЛІСТІВ
  • СПІЛКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА 1904
  • СУД І РОЗПРАВА В ПРАВАХ МАЛОРОСІЙСЬКИХ, ПАМ'ЯТКА ПРАВА
  • ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ (ТУП)
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ТИМЧАСОВА ІНСТРУКЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРІАТОВІ (1917)
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВІЛЬНИЙ НАРОД
  • ЮРКЕВИЧ ЛЕВ ЙОСИПОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)