ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ

  Бібліографічне посилання: JLinz Juan АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Avtorytarni_rezhymy (останній перегляд: 16.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ

АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ авторитарні форми державного правління (франц. autoritarisme, від лат. autoritas – вплив, влада). А. р. мають такі осн. характеристики: правителі (владарюючі групи) самі призначають себе на високі посади, або, навіть якщо їх було обрано, громадяни не можуть змістити їх шляхом вільних виборів за участі ін. претендентів на владу; влада істотно обмежує можливості утворювати групи, орг-ції й політ. партії з метою відкритої боротьби за владу або вільного заперечення рішень, що приймаються владою.

А. р. можуть бути протиставлені змагальним демократіям (які послуговуються, так би мовити, необмеженим політ. плюралізмом) і тоталітарним системам (де політ. плюралізм цілком відсутній, а режим підтримується мобілізуючими ідеологіями; див. Тоталітаризм); такі режими, отже, можна характеризувати як системи з обмеженим політ. плюралізмом.

А. р. не мають чітко визначеної та масово підтримуваної ідеології. Лідер, а в деяких випадках – невелика група правителів здійснюють владу у формально невизначених межах. Не мають вони, отже, ні тих ресурсів легітимності (див. ЛЕГІТИМНІСТЬ як політико-правове поняття), що є у змагальних демократій, ні тих мобілізаційних можливостей, що є у тоталітарних систем, а тому змушені маніпулювати панівними ідеологемами. Експлуатуючи такі фундаментальні цінності, як патріотизм, націоналізм, екон. розвиток, соціальна справедливість, порядок, а також прагматично впроваджуючи певні ідеологічні конструкції, запозичені у домінуючих у світі політ. центрів, влада може без мобілізації масової підтримки з боку нас. нейтралізувати опонентів, знаходити собі різноманітних союзників і проводити свою політ. лінію.

Брак ідеології обмежує можливості авторитарної влади згуртовувати людей, створювати бажану для себе психологічну та емоційну базу. Проте намірам авторитарного правителя не загрожує деполітизація мас. Правителі лише на початковому етапі можуть вдаватися до мобілізації своїх прибічників і всього нас.

Боротьба за нац. незалежність, залучення до політ. процесів тих секторів сусп-ва, що не були задіяні попереднім режимом, або перемога високомобілізованого опонента в тих сусп-вах, де демократія дозволяє і заохочує таку мобілізацію, уможливлюють появу А. р. націоналістичного, популістського або фашистського різновиду.

Якщо погодитися з цими заг. характеристиками А. р., то можна виокремити такі субтипи режимів: 1) бюрократично-військ.; 2) органічно-державницький; 3) неліберальний мобілізаційний; 4) персонального правління, а також – прототалітарний і султаністський.

1. Бюрократично-військові режими. Найпоширенішим варіантом є коаліція, яка складається переважно з армійських офіцерів, бюрократів і технократів. Вона встановлює контроль над урядом, вводить або виводить з його складу певні групи незалежно від їх ідеології, прагматично діє в межах бюрократичної ментальності, не створює і нікому не дозволяє створювати масову партію, здатну відігравати в сусп-ві домінуючу роль. Така коаліція може діяти без партійного підпертя. Але часто вона утворює офіц., підтримувану урядом єдину партію. Іноді такий режим допускає наявність багатопартійної системи, але робить все, щоб вибори не були вільним змаганням за нар. підтримку.

2. Органічно-державницькі режими. Цілком відрізняються від бюрократично-військ. субтипу А. р., являють собою корпоративістську модель виявлення суспільних інтересів, участі у владі та мобілізації мас.

Теоретики таких режимів протиставляють природний (органічний), на їхню думку, розвиток підприємництва, профсоюзів, церков, робітн. асоц., груп за місцем проживання тощо нібито штучному розвиткові соціуму, що ґрунтується на утворенні політ. партій та ін. ін-тів для виявлення інтересів та організації сусп.-політ. життя, як це має місце у змагальних демократіях. Ціла низка помилкових припущень притаманна цій теорії, починаючи з очікування того, що природні асоціації у своєму розвитку не будуть роздиратися внутр. конфліктами ідеології або інтересів. Як показує історія, жодна політ. система не використовувала винятково природний або корпоративістський інституційний формат. Проте ідеології, що випливали з природного державництва й корпоративізму, істотно вплинули на А. р. 20 ст.

3. Неліберальні мобілізаційні режими. З появою ленінізму й фашизму в Європі після Першої світової війни з'явилися новітні антидемократ. й неліберальні мобілізаційні режими. Вони ґрунтувалися на елітарному представництві більшості нас. у владних структурах й керувалися високими істор. цілями: звільненням пролетаріату або досягненням нац. величі. Такі режими виникли й у групі постколоніальних країн, де боротьба за незалежність часто асоціювалася з появою індивідуального лідера. За наявності випадкових, нав'язаних ззовні нац. кордонів, запеклого етнічного суперництва, реліг. і мовних відмінностей, слабкої інституалізації політ. представництва і недолугого адміністрування вирішення проблем екон. відсталості й державотворення приводить часто-густо саме до появи антидемократ. мобілізаційних режимів.

4. Персональне правління. Персональне правління є таким режимом, коли влада правителя ґрунтується і не на його залежності від "громадськості", і не на його зв'язках з підлеглими (принаймні – не безпосередньо), а на його залежності й зв'язках з покровителями, союзниками, клієнтами, прибічниками і супротивниками, які створюють "систему". Ця система складається не з політ. ін-тів, а безпосередньо з політиків, і це зумовлює її вразливість. Вона суворо обмежує політ. свободи, але загалом толерантна щодо неполіт. прав (за винятком тиранічних режимів). Правителі мають майже необмежені можливості встановлювати закони.

Доля правителя позначається на всьому політ. класі, який підтримує його, і часто – на благополуччі політ. ладу. Якщо додати обмеження і невизначеності, що накладаються іноз. політ. та екон. факторами, залежністю бідних країн від кількох видів експортної продукції та величини врожаю, яка визначається погодними умовами, то можна зрозуміти нестабільність персонального правління. Ін. фактор – це іноз. екон. й воєн. допомога, зокрема й та, що надається сусідніми д-вами діючому правителю, вигнанцям або повстанцям. Персональне управління більш непередбачуване й набагато слабкіше й нестабільніше, ніж інші авторитарні режими.

Прототалітарні режими. Ці режими з'являються в ході трансформації тоталітарних сусп-в, коли інститути й орг-ції, які здійснювали тоталітарну владу, особливо єдина в сусп-ві партія, все ще продовжують функціонувати (за винятком машини великого терору й Гулагу).

Можна сказати, що тоталітаризм зазнав поразки в досягненні своєї найбільш амбіційної мети – змінити природу людини, дати їй нові мотивації і цілі. Проте він мав успіх при руйнуванні основ соціально-культ. плюралізму громадян. сусп-ва – автономії та самостверджуваності корпоративних груп і екон. незалежності індивідів. Результатом стало зникнення соціального плюралізму, який є підґрунтям плюралізму політ. Відносна закритість таких сусп-в і контроль за ЗМІ позбавляли нас. найменшої можливості уявити собі існування альтернативних політ. моделей.

Послаблення тоталітарних систем дало поштовх інакомисленню в масштабах, неприпустимих раніше. Проте широка поява нелегальних або напівлегальних опозицій, які існують за найавторитарніших режимів, при послабленні тоталітаризму була неможливою частково через те, що не існувало громадян. сусп-ва, яке могло б їх захищати або наснажувати.

Наступний розвиток означав рух до посттоталітаризму. Спостерігаються закостеніння ідеології, що проявилося, зокрема, в мех. повторюванні гасел, використання в поточній політиці раціональних критеріїв, які не узгоджуються або навіть є несумісні з ідеологічними догматами, ритуалізація політ. життя нас., втрата підтримки влади інтелектуалами, вимушена терпимість до розмаїття естетичних поглядів. Обмежувалося тільки озвучення і поширення небезпечних для системи ідей. Розмита і розхитана система ідеологічних постулатів ще могла служити апаратникам певним замінником менталітету, але вже не могла домінувати в сусп. свідомості. Єдина партія і її найвище кер-во залишалися центр. структурою, де приймалися держ. рі- шення. Однак в характері діяльності парт. орг-цій, у методах поповнення номенклатурного клану, особливостях просування по щаблях номенклатури відбувалися істотні зміни. Для партії стали властиві бюрократизація й геронтократичні тенденції. Усе це привело до усвідомлення елітою деяких вад тоталітарної моделі, особливо таких її властивостей, як небезпечність – у т. ч. для самої еліти (рад. чистки, китайс. "культурна революція"), – а також неефективність у конкуренції зі світ. системою за параметрами економіки, технологій і військ. спроможності. Десталінізація, ліквідація масового терору, запровадження соціаліст. законності (хоча й репресивної для дисидентів) зробили свій внесок у розклад тоталітарних систем.

Є тип недемократ. правління, який в своїй динаміці й наслідках для сусп-ва відрізняється від тоталітарних і А. р.; він може бути названий султаністським (термін запозичений у М. Вебера, який використовував його для характеристики крайніх форм патримоніального, тобто наслідуваного правління). Це правління не засновується ні на традиції, ні на ідеології, ні на харизматичній особистості правителя, ні задля захисту певного соціального порядку (класової структури, реліг. традицій). Султаністське правління йде на користь тільки правителю, його сім'ї, близьким і преторіанській гвардії. Воно стирає грані між держ. казначейством і власною кишенею правителя, підриває бюрократичні й військ. структури. В цій системі підприємництво не може базуватися на правилах ринку і законах, воно повністю залежить від свавільної й корумпованої влади. Результатом стає руйнування всіх сусп. ін-тів.

Починаючи від 1970-х рр. "третя хвиля" демократизації зумовила перехід до демократії в багатьох країнах з А. р., спочатку у Пд. Європі, потім в Латинській Америці і в Республіці Корея, а зовсім недавно – в посттоталітарних комуніст. країнах Сх. Європи та в частині країн, що виникли на тер. колиш. СРСР.

Кожний конкретний перехід від А.р. до демократії має свої характерні риси. Тип недемократ. правління істотно впливає на особливості шляху, яким іде країна до демократії. У деяких бюрократично-військ. режимах самі представники армії вирішили покласти край авторитарному правлінню і дозволили проведення вільних виборів, які передали владу демократично обраним президентам. Іноді військові залишали за собою певні привілеї і можливість впливу на рішення, які стосувалися збройних сил. Обмежені зміни в сусп-ві приводили до відновлення дії старої конституції та відродження попередньої парт. системи і моделей політ. життя. Більш глибокі зміни породжували нову демократію.

Режими, що були означені як султаністські, непіддатливі для мирного, упорядкованого й обговорюваного переходу до демократ. устрою. Як правило, у таких країнах виникала широка різнорідна коаліція, яка захоплювала владу і встановлювала тимчасове правління. Однак у ряді випадків це призводило до встановлення нового авторитарного режиму (іноді революц.), а не демократії. Часом виникала довготривала політ. нестабільність.

Незважаючи на хвилю демократизації, А. р. все ще існують. Однак криза ідеологій, які підтримували ці режими (марксизм-ленінізм, комунізм, фашизм, авторитарний корпоративізм і похідні – на зразок "африканського соціалізму"), разом із зростаючим визнанням цінностей ліберальної демократії (яка стає для еліти чимось більшим, ніж "формальна" або "буржуазна" демократія), а також крах централізованого планового соціаліст. госп-ва роблять справу встановлення недемократ. режимів не такою привабливою, як раніше. Разом з тим нездатність нових демократій задовольнити очікування народу, розв'язати соціальні й екон. конфлікти, ліквідувати прояви насилля на етнічному ґрунті, приборкати агресивний націоналізм може знову призвести до появи авторитарного правління.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Samuel P. Huntington and Clement H. Moore, eds., Authoritarian Politics in Modern Society. New York, 1970
  2. Guillermo O Donnel. Modernization and Bureaucratic Authoritarism. Berkeley, 1973
  3. Juan Linz and Alfred Stepan, eds. The Breakdown of Democratic Regimes. Baltimore, 1978
  4. Alfred Stepan. The State and Society. Princeton – New York, 1978
  5. Juan Linz and Alfred Stepan. Problems of Democratic Transition and Consolidation: Southern Europe, South America and Post-Communist Europe. Baltimore, 1996
  6. Juan Linz. Totalitarian and Authoritarian Regimes. Boulder, 2000.

Посилання:
  • ГУЛАГ
  • ЛЕГІТИМНІСТЬ ЯК ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ ПОНЯТТЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • ВЕБЕР МАКС

  • Пов'язані терміни:
  • АРОН РЕЙМОН КЛОД ФЕРДІНАНД
  • ДЕМОКРАТІЯ
  • ДЕРЖАВА
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ
  • ГОРТІ МІКЛОШ
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • КОМАНДНА ЕКОНОМІКА
  • КОНСТИТУЦІЇ ДРУГОЇ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ 1921 ТА 1935
  • МІФ ІСТОРИЧНИЙ
  • МОНАРХІЯ
  • НАЦИЗМ
  • СЕРБІЯ
  • СИРІЯ, СИРІЙСЬКА АРАБСЬКА РЕСПУБЛІКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)