ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

БАЙОВ ОЛЕКСІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Білокінь С.І. БАЙОВ Олексій Костянтинович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Bajov_O (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

БАЙОВ ОЛЕКСІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

БАЙОВ Олексій Костянтинович (Баиов) (06.02.1871–08.09.1935) – військ. історик і теоретик, генерал-лейтенант. Н. в м. Умань. Із полтав. дворян, син генерала. Закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, 2-ге військ. Костянтинівське уч-ще (1890) та Імператорську військ. акад. в Санкт-Петербурзі (1896). Служив у Віленському військ. окрузі. 1902 призначений штаб-офіцером, зав. навч. частини, управителем справ (1904–14), водночас від 1906 – проф. каф-ри історії військ. мист-ва Акад. Генштабу, Військ.-істор. комісії з опису рос.-япон. війни 1904–05. Автор праць з історії військ. мист-ва. Ред. "Известий Императорской Николаевской военной академии" (1910– 14), один із засн. Рос. військ.-істор. т-ва і ред. його журналу (1912–14). Під час Першої світової війни був ген. для доручень при команд. 8-ю армією, нач. штабу армійського корпусу і 3-ї армії, командиром піх. д-зії 50-го армійського корпусу. Після Жовтневої революції 1917 очолював комісію з упорядкування істор. архівів при Комісаріаті військ.-навч. закладів Петрогр. військ. округу. Проте згодом воював у Пн.-Зх. армії ген. від інфантерії М.Юденича, потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Талліннському військ. уч-щі і на курсах Генштабу естон. армії. На еміграції друкувався в ж. "Часовой" та газ. "Возрождение" (Париж). За військ.-теор. поглядами належав до "академічної школи" рос. військ. теоретика Г.Леєра. Був засн. "російської школи", яка стверджувала, що військ. доктрина мусить мати нац. характер і будуватися на вивченні рос. військ. мист-ва у його класичних зразках. Найповніше свої погляди виклав у праці "История военного искусства как наука" (1912).

П. у м. Таллінн.

дата публікації: 2003 р.

Праці:
  1. Военно-географический и статистический очерк Северной Кореи. СПб., 1904
  2. Приказы графа Миниха в 1736–1739 гг. В кн.: Сборник военно-исторических материалов, вып. 14. СПб., 1904
  3. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны: Война России с Турцией в 1736–39 гг., т. 1–2. СПб., 1906
  4. Курс истории русского военного искусства, вып. 1–7. СПб., 1909–13
  5. Военное дело в эпоху императора Павла I. В кн.: История русской армии и флота, т. 3. М., 1911
  6. Значение В.О. Ключевского для русской военной исторической науки. "Известия Императорской Николаевской военной академии", 1911, № 21
  7. История русской армии: Курс военных училищ, вып. 1, СПб., 1912
  8. Записка об инструкции отделам Императорского Русского военно-исторического общества, кн. 1. СПб., 1913
  9. Национальные черты русского военного искусства в романовский период нашей истории. СПб., 1913
  10. Конспект по истории военного искусства России. СПб., 1914
  11. Отзыв о сочинении Н.П. Волынского "Постепенное развитие русской регулярной кавалерии в эпоху Петра Великого". Пг., 1917.
Література:
  1. Павловский И.Ф. Краткий биографический словарь. Полтава, 1912
  2. Його ж. Первое дополнение. Полтава, 1913
  3. Бескровный Л.Г. Очерки военной историографии России. М., 1962
  4. Климова К. Перший військово-історичний часопис в Україні. "Військово-історичний альманах", 2001, ч. 2(3).

Посилання:
  • КИЇВ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • УМАНЦІ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)