ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

БІЛГОРОДСЬКА ОРДА

  Бібліографічне посилання: Панашенко В.В. БІЛГОРОДСЬКА ОРДА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Bilgorodska_orda (останній перегляд: 18.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

БІЛГОРОДСЬКА ОРДА

БІЛГОРОДСЬКА ОРДА (Буджацька, Добруджська, Мала Ногайська) – об'єднання напівкочових ногайських племен, що сформувалося у 2-му десятиріччі 14 ст. і зайняло степи між гирлами Дністра й Дунаю від Білгорода (нині Білгород-Дністровський) до Кілії. Степи сягали понад 200 км довжини і бл. 150 км ширини. Наприкінці 15 ст. ця тер. потрапила під владу Османської імперії. 1569 із прикаспійських степів до неї переселилося 30 тис. астрахансько-ногайських родин (див. Ногайська орда), яких з часом стали називати буджацькими татарами. Назва походила від м-ка Буджак (нині с-ще міськ. типу, Молдова) на Дністровському лимані, яке було їхнім гол. адм. центром. Масовий приплив ногайців у білгородські (буджацькі) степи розпочався на поч. 17 ст. Прибували переважно бідні, гнані голодом ногайські татари. Б.о. перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, а Акерман (нині Білгород-Дністровський) з навколишніми землями вздовж Чорного м., придунайські землі навколо Кілії, Ізмаїла разом з Бендерами (нині місто в Молдові) були під верховенством Туреччини. Центр. поселеннями Б.о. були: місто-фортеця Акерман, м-ко Каушани (нині місто в Молдові), в якому містилася резиденція крим. хана під час його перебування в Б.о., м-ко Буджак, невелика фортеця Паланка на Дністрі, м-ко Татар-Бунар (Кара-Буна, Карбона) на р. Кагальник (нині м. Татарбунари), Тобак біля оз. Ялпуг (нині с. Табаки Болградського р-ну Одес. обл.), Салкуца на р. Ботна (нині Молдова). Переважна більшість нас. мешкала улусами (кочовищами), від 80 до 90 улусів. Безпосереднє кер-во краєм здійснювали мурзи. Крим. хан періодично призначав свого намісника в Б.о. з титулом сераскіра (із династії Гіреїв). Нас. орди займалося конярством, розведенням великої рогатої худоби, овець, вирощуванням пшениці, жита, ячменю, проса, зрідка – виноградарством. Унаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил білгородські ногайці не могли себе прогодувати. У пошуках засобів до існування вони вдавалися до грабіжницьких нападів на сусідні землі з метою захоплення здобичі. У 1-й пол. 17 ст. Б.о. могла виставити в похід від 15 до 30 тис. осіб.

Особливою агресивністю відзначався правитель Б.о. Кантемір-мурза. Він часто очолював напади на Поділля, Галичину й Волинь. Після Хотинської війни 1621 турец. султан Осман II призначив Кантеміра на пост паші Очакова, Сілістрії (нині м. Сілістра в Болгарії) і Бабадага (нині м. Бабадач в Румунії), поклав на нього обов'язки охоронця турец.-польс. порубіжжя і прийняв під своє безпосереднє покровительство. Внаслідок цього Кантемір перестав визнавати васальну залежність від Криму. Туреччина використовувала Б.о. на чолі з Кантеміром для приборкання непокірних ханів у Криму, а також спрямовувала її вторгнення в межі Речі Посполитої, насамперед на укр. землі. 1628 Кантемір-мурза дістав титул візира – правителя узбережжя Чорного м. й гирла Дунаю разом з Сілістрією та Акерманом. Це призвело до втручання його у внутр. життя Криму, засилля там численних його родичів і загострення внутр. боротьби між крим. і білгородськими мурзами. У подальшому правителі Б.о. прагнули позбавитися верховенства і крим. хана, і султанської Туреччини. У ході російсько-турецької війни 1768– 1774 Б.о. визнала протекторат Російської імперії (1770), переселилась у приазовські степи між Кам'янкою і м. Азов. Білгородський степ відійшов до Крим. ханства. Бендерський паша, скориставшись проголошеною незалежністю Крим. ханства від Туреччини (1774), заволодів краєм. Після Кримської війни 1853–1856 більшість Б.о. емігрувала до Туреччини.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990
  2. Тунманн. Крымское ханство. Симферополь, 1991.

Посилання:
  • АЗОВ
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • ГІРЕЇ
  • ІЗМАЇЛ
  • КАМЕНЕЦЬ ВОЛИНСЬКИЙ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • КІЛІЯ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРИМСЬКЕ ХАНСТВО
  • МУРЗА
  • НОГАЙСЬКА ОРДА
  • ОЧАКІВ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • ТАТАРБУНАРИ , МІСТО ОДЕСЬКОЇ ОБЛ.

  • Пов'язані терміни:
  • БРАЦЛАВСЬКА ОБЛОГА 1671
  • БУДЖАК
  • ЧИГИРИНСЬКІ ОБОРОНИ 1677 І 1678
  • ЄДИСАНСЬКА ОРДА
  • ГАЛИЦЬКИЙ ПОХІД ТАТАРСЬКО-НОГАЙСЬКОГО ВІЙСЬКА 1695
  • ГРИШКО
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МАЗЕПИНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
  • МЕГМЕД-ҐЕРЕЙ III
  • НОГАЙСЬКА ОРДА
  • НОВІ САНЖАРИ
  • ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • РАБСТВО В УКРАЇНІ
  • ШАГІН-ГІРЕЙ
  • СТЕБЛІВСЬКА БИТВА ТА ОБЛОГА 1669
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • ЦЕЦОРСЬКА БИТВА (1620)
  • ВІДЕНСЬКА БИТВА 1683 Р.
  • ЗАПОРОЗЬКО–КРИМСЬКИЙ ДОГОВІР 1624
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)