ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ

  Бібліографічне посилання: Плав’юк М.В. ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=DC_UNR (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ

ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ (ДЦ УНР) – сукупність законодавчих та виконавчих укр. владних органів, які протягом 1921–92 діяли поза межами України на підставі IV Універсалу УЦР (22 січ. 1918; див. Універсали Української Центральної Ради) та наступних актів Трудового конгресу України (22 січ. 1919), Директорії УНР та Ради народних міністрів Української Народної Республіки (21 травня та 12 листопада 1920).

Структура ДЦ УНР: виконавчі органи – президент (1921–44 – гол. отаман), РМ (1921–92); законодавчі (передпарламенти) – Рада Республіки (1921–22, головний отаман І.Фещенко-Чопівський), Укр. нац. рада (УНРада; 1948–92).

Президенти:С.Петлюра – 1921–26 (гол. отаман); А.Лівицький – 1926–54 (до 1944 – гол. отаман); С.Витвицький – 1954–65; І.Багряний (в.о.) – 1965–67; М.Лівицький – 1967–89; М.Плав'юк – 1989–92.

Сесії УНРади: 1-ша – 1948, Аугсбург (Німеччина); 2-га –1950, 3-тя – 1954, 4-та –1957, 5-та – 1962, 6-та – 1967 (усі – Мюнхен, Німеччина), 7-ма – 1972, Лондон, (Велика Британія), 8-ма – 1979, Мюнхен, 9-та – 1984, Торонто (Канада), 10-та – 1989, Бавнд-Брук (шт. Нью-Джерсі, США). Надзвичайну сесію 10-го скликання проведено 1992, Бавнд-Брук.

Голови УНРади: І.Багряний – 1948–52, 1957–61 (голова); 1952–54 (в.о.); О.Бойдуник – 1961–65 (голова); 1954–55 (в.о.); Є.Головінський – 1955–57 (в.о.); С.Довгаль – 1972–75 (голова); 1966–67 (в.о.); Я.Маковецький – 1967–71; о. П.Белєєв – 1971–72 (в.о.); І.Кедрин-Рудницький – 1976–78 (в.о.); В.Біляїв – 1979–84; П.Лимаренко – 1984–89; М.Воскобійник – 1989–92.

Голови уряду УНР: А.Лівицький – 1920, 1922–26, 1957–66; П.Пилипчук – 1921–22; В.Прокопович – 1926–39, 1940–42; О.Шульгін – 1939–40; А.Яковлів – 1944–45; К.Паньківський – 1945–48; І.П.Мазепа – 1948–52; С.Баран – 1952–53; С.Довгаль – 1954, 1966–67, 1969–72; С.Созонтів – 1954–57; А.Фіголь – 1967–69; В.Федорончук – 1972–74; І.Кедрин-Рудницький – 1976–78; Т.Леонтій – 1974–76, 1978–80; Я.Рудницький – 1980–89; І.Самійленко – 1989–92.

Місця розташування керівних органів ДЦ УНР: Тарнов (нині м. Тарнув, Польща) – 1921–23; Париж (Франція) – 1924–26;Варшава – 1926–39; Франція – 1940–44; Веймар, Кісінген – 1944–46; Мюнхен (усі в Німеччині) – 1946–76; Філадельфія (США) – 1976–92.

Діяльність ДЦ УНР за напрямами, змістом і формою поділяється на два періоди: 1-й (1921–44) – спрямування зусиль на визнання ДЦ УНР д-вами світу, надання ними матеріальної, моральної, військ. підтримки в підготовці й проведенні на теренах України пропагандистських, розвідувальних та військ. акцій, мета яких – визволення від рад. режиму; 2-й (1945–92) – консолідація світ. українства (див. Українська діаспора), його політ. та громад. об-нь на ґрунті ідей УНР, визнання укр. народу єдиною силою, здатною радикально змінити внутр. сусп.-політ. становище в Україні, надання йому допомоги у викритті тоталітарного режиму в СРСР; інформування міжнар. громадськості про антидемократ. дії органів рад. влади щодо українців; мобілізація зусиль урядів, міждерж. урядових та міжнар. громад. орг-цій на демократизацію сусп.-політ. ладу в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.

Існування ДЦ УНР було символом продовження боротьби укр. народу за свою нац. неза-лежність. Центр всюди і за будь-яких обставин відстоював інтереси укр. народу, проводив активну політ. і дипломатичну роботу, спрямовану на упорядкування внутр. життя українців на чужині, формував нац. свідомість співвітчизників в Україні й поза її межами, координував нац., політ., наук., освіт., культ. діяльність укр. осередків у світі. Діяльність центру була постійно діючою акцією боротьби укр. еміграції, яка звертала увагу цивілізованого світу на підневільний стан укр. народу в СРСР і підтримувала в співгромадян невгасиму віру в перемогу і рішучість у боротьбі. ДЦ УНР виконав своє призначення, вписавши яскраві сторінки в історію укр. народу.

У 1920–30-ті рр. ДЦ УНР успішно співпрацював із Лігою Націй і доклав чимало зусиль для збереження на світ. рівні нац. імені "українці", демонстрував нац. самобутність та етнічну самодостатність українців. Рішуче виступав проти теорії органічної єдності українців і росіян. Організовував резонансні масові протести проти терору й насильницької колективізації сільського господарства, що були розгорнуті кер-вом УСРР–УРСР, та депортацій (див. Депортації в ретроспективі української історії. Декларація уряду УНР 1930 підтверджувала право укр. громадян на земельну власність. ДЦ УНР виступав проти прийняття СРСР до Ліги Націй, підготував проект про визнання уряду УНР на еміграції, цей проект кілька сенаторів на чолі з Д.Копеляном запропонували вищому законодавчому органові США. Взаємодіяв із представниками визвол. рухів Азербайджану, Білорусі, Грузії, Кубані, Туркестану. Підтримував тісні контакти з панєвроп. рухом, проводячи думку про належність України до європ. спільноти. Засудив політику Німеччини, Франції, Італії і Великої Британії щодо вирішення проблеми Карпатської України. У верес. 1939 уряд УНР на чолі з В.Прокоповичем у Парижі задекларував свою солідарність із зх. демократ. д-вами, засудивши тоталітарні режими в нацистській Німеччині та СРСР.

Були започатковані культ.-освіт. інституції ДЦ УНР та укр. еміграції ("Тризуб", "Український вісник"), створені вид-ва і видання, політ., громад., наук., пед. орг-ції та осередки. У Варшаві (О.Лотоцький) та Берліні (Д.Дорошенко) почали діяти Укр. наук. ін-ти (див. Український науковий інститут у Варшаві, Український науковий інститут у Берліні). В Парижі була заснована Бібліотека імені Симона Петлюри, в Празі (Чехословаччина) – Укр. нац. архів-музей, реорганізований згодом у Музей визвольної боротьби України, відновила роботу Українська Могилянсько-Мазепинська академія, відкрилися від-ня Наукового товариства імені Шевченка, які згодом утворили Українську вільну академію наук. У роки Другої світової війни головний отаман А.Лівицький санкціонував заснування Т.Боровцем нац. збройних формувань "Поліська січ", перетворених незабаром в Українську повстанську армію.

У повоєн. роки діяльність ДЦ УНР зосередилася на координації дій всіх нац. сил за кордоном, інформуванні діаспори про політ., екон., соціальні процеси в Україні, участі в гельсінкському русі (див. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі 1975), міжнар. акціях на підтримку прав людини в країнах "соціалістичного табору", забезпеченні діяльності системи інформування про порушення прав людини в Україні та наданні дієвої допомоги проявам непокори існуючому в ній ладу.

Результати референдуму 1 груд. 1991 (див. Акт проголошення незалежності України) підтвердили прагнення укр. народу до розбудови самостійної д-ви. Було започатковано переговорні процеси глави ДЦ УНР з Президентом України про передачу повноважень легітимним держ. органам влади України. 14–15 берез. 1992 надзвичайна сесія УНРади 10-го скликання визнала правонаступником УНР новоств. д-ву – Україну і ухвалила рішення про передачу повноважень УНР та атрибутів держ. влади УНР (прапор, держ. печатка та президентські клейноди) новообраному Президентові України. Акт передачі було здійснено 22 серп. 1992 у Маріїнському палаці, резиденції Президента України.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Шульгін О. Без території: Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. Париж, 1934
  2. Лівицький М. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками. Мюнхен–Філадельфія, 1984
  3. Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Філадельфія–К.–Вашингтон, 1993
  4. Рудницький Я. ДЦ УНР в екзилі між 1940 і 1991/2 роками. Оттава, 1995.

Посилання:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • БАГРЯНИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • БАРАН СТЕПАН
  • БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ В ПАРИЖІ
  • БОЙДУНИК ОСИП
  • БОРОВЕЦЬ ТАРАС ДМИТРОВИЧ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДЕПОРТАЦІЇ В РЕТРОСПЕКТИВІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ФЕДОРОНЧУК ВАСИЛЬ
  • ФЕЩЕНКО-ЧОПІВСЬКИЙ ІВАН АНДРІАНОВИЧ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КЕДРИН-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КУБАНЬ
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛІВИЦЬКИЙ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
  • МАЗЕПА ІСААК ПРОХОРОВИЧ
  • МУЗЕЙ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНИ
  • НАРАДА З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (НБСЄ)
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • ПАНЬКІВСЬКИЙ КОСТЬ
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПЛАВ'ЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПОЛІСЬКА СІЧ
  • ПРОКОПОВИЧ В'ЯЧЕСЛАВ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПИЛИПЧУК ПИЛИП КАЛЕНИКОВИЧ
  • РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)
  • РУДНИЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ-БОГДАН
  • ШУЛЬГИН ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ
  • ТРИЗУБ, ТИЖНЕВИК
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • УКРАЇНСЬКА МОГИЛЯНСЬКО-МАЗЕПИНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКА РСР
  • УКРАЇНСЬКА ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК (США)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В БЕРЛІНІ (1926-1945)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В ВАРШАВІ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК (НІМЕЧЧИНА, 1936-1945)
  • УНІВЕРСАЛИ УЦР
  • ВАРШАВА
  • ВИТВИЦЬКИЙ СТЕПАН
  • ЯКОВЛІВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕБОТАРІВ МИКОЛА
  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ЕКЗИЛЬНИЙ УРЯД
  • ЕМІГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВИКІВ АРМІЇ УНР ТА УГА
  • ЄВТИМОВИЧ ВАРФОЛОМІЙ ПИМОНОВИЧ
  • ФЕДОРОНЧУК ВАСИЛЬ
  • ФІЛАТЕЛІЯ
  • ФИЛОНОВИЧ ВАСИЛЬ ЗАХАРОВИЧ
  • ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ ЯКІВ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГРУДНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • ІНСТИТУТ СХІДНОЇ ЄВРОПИ В РИМІ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КЕНТРЖИНСЬКИЙ БОГДАН
  • КОНВЕНЦІЯ ПРО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ОБ'ЄДНАННЯ МІЖ ДЕРЖАВНИМ ЦЕНТРОМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ НА ЕМІГРАЦІЇ ТА ДОНСЬКОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ГРУПОЮ 1921
  • КОНВЕНЦІЯ ПРО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА РОСІЙСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО КОМІТЕТУ 1921
  • КОВАЛЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ МОДЕСТ ПИЛИПОВИЧ
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛИПА ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЛИТВИНЕНКО ІВАН ДАНИЛОВИЧ
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • ЛУКАСЕВИЧ ЄВМЕН
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО ІВАН МАКАРОВИЧ
  • МАЗЕПА ІСААК ПРОХОРОВИЧ
  • МІРНИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • МУРСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
  • НОВА УКРАЇНА
  • ОЛЕСІЮК ТИМІШ
  • ОЛЕВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПАНЬКІВСЬКИЙ КОСТЬ
  • ПАП МИХАЙЛО
  • ПОЛІСЬКА СІЧ
  • ПОВСТАНСЬКО-ПАРТИЗАНСЬКИЙ ШТАБ
  • ПРАПОР ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНИ
  • ПРОХОДА ВАСИЛЬ ХОМОВИЧ
  • РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)
  • РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ
  • РУДНИЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ-БОГДАН
  • ШТЕФАН АВГУСТИН ОМЕЛЯНОВИЧ
  • ШУЛЬГИН ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • ШВЕЙЦАРІЯ
  • ТРИЗУБ, ОСН. ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖ. ГЕРБА УКРАЇНИ
  • ТРИЗУБ, ТИЖНЕВИК
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖ. АРХІВ ЗАРУБІЖНОЇ УКРАЇНІКИ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАНИ
  • ЯПОНІЯ. УКРАЇНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)