ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ

  Бібліографічне посилання: Юсова Н.М. ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Davn_nar_koncepciya (останній перегляд: 18.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ

ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ – гіпотеза про "давньоруську народність", яка (народність) сформувалася в процесі етногенезу сх. слов'ян 9–12(13) ст. і була спільним предком трьох пізньосередньовічних сх.-слов'ян. народностей – укр., білорус. і рос.

В історіографічній ретроспективі витоки цієї гіпотези сягають принаймні 2-ї пол. 17 ст. – часу появи київ. "Синопсиса" (його авторство приписується І.Ґізелю). В цьому тв. проводиться думка про генеалогічне право рос. царів на укр. і білорус. землі, яка обґрунтовується припущенням про споконвічну едність ("триєдність") "руських народів". Ці положення "Синопсиса" наклали відбиток на подальший розвиток гуманітарних наук у Російській імперії. Переважна більшість істориків 18–19 ст. вважали малоросів і великоросів представниками "єдиного руського народу". При цьому, однак, такі історики, як Я.Маркович, О.Шафонський та М.Маркевич, саме за українцями, а не за росіянами визнавали переважне право на києво-рус. спадщину. Питання про "первородство", тобто про право тієї чи ін. народності називатися головним спадкоємцем Київської Русі, з часом набуло дискусійного характеру. На користь українців його намагався розв'язати Ю.Венелін 1847. Тезу про Київ. Русь як утвір лише великорус. народності задекларував М.Погодін в 1850-ті рр., і його підтримала більшість рос. дослідників. Послідовникам Погодіна заперечував М.Максимович. Окрему позицію займав М.Костомаров: він визнавав існування в удільно-вічовий період "єдиної вищої народності", яка була виявленням "загальноруської стихії" і складалася з шести гол. народностей – пд.-рус., сіверської, білорус., великорус., псковської та новгородської.

Рівні права укр., білорус. і рос. народностей на києво-рус. спадщину обстоював з 1907 О.Пресняков. Він вважав, що Київ. Русь виробила зі сх.-слов'ян. племен "нову історичну народність" – "триєдиний руський народ" у складі укр., білорус. і рос. народів, які як триєдиний народ існують і нині.

Ідея давньорус. єдності розвивалася (або заперечувалася) також у працях філологів. Одним із перших 1820 про мовну давньорус. спільність почав писати О.Х.Востоков. Більш конкретно обґрунтовував існування давньорус. мови І.Срезневський. За його концепцією, ця мова сформувалася і існувала в 9–10 ст., а в 14 ст. розпалася на кілька споріднених мов. У мовознавчій літ. 2-ї пол. 19 ст. існування давньорус. мови вважалося безсумнівним. Найбільш вагомі праці з цієї тематики належать О.Соболевському. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. низку досліджень з питань виникнення, розвитку, діалектного складу та розпаду давньорус. мови опублікував О.Шахматов. Позиції О.Шахматова підтримували рос. славісти Є.Будде, М.Дурново, Б.М.Ляпунов, кн. М.Трубецькой, Д.Ушаков та ін. Подальший розвиток його концепція отримала в працях рад. лінгвістів В.Виноградова, М.Вронського, Б.А.Ляпунова, Ф.Філіна, Л.Якубинського. Її відстоювали також відомі історики літ. давньорус. доби М.Гудзій та Д.Лихачов.

Існування давньорус. мови визнавали: польс. славіст Т.Лер-Сплавинський, чеський історик Л.Нідерле, сербський філолог Д.Джурович та ін. Відкидали всіляку "спільноруськість" укр. філологи С.Смаль-Стоцький, Є.Тимченко та ін.; не визнавали давньорус. етномовну спільність білорус. науковці В.Ластовський і А.Шлюбський.

На поч. 20 ст. М.Грушевський висунув тезу про окремішність укр. етногенезу від рос., починаючи ще з антської доби (див.Анти). З цього твердження випливало, що Київ. Русь була держ. утворенням лише укр. народу. Ці положення поступово стали домінуючими в укр. істор. науці.

На поч. 1930-х рр. М.Рубінштейн (Одеса) та М.Кордуба (Львів) одночасно висунули уточнення про спільну належність Київ. Русі предкам майбутніх сх.-слов'ян. народів та про відносну (політ.-культ.) єдність сх.-слов'ян. племен у ту добу.

Від кін. 1930-х рр. в істор. науці СРСР утвердилася теза, що одночасно була задекларована в працях Б.Грекова (Москва) та К.Гуслистого і Ф.Ястребова (Київ), про Київ. Русь як про "спільну колиску" історії укр., рос. і білорус. народів, що як такі сформувалися значно пізніше – у 14–15 ст. 1939 Б.Греков висунув положення про етнічну єдність "руського народу" в добу Київ. Русі. Теор. та фактичне наповнення воно отримало в 1-й пол. 1940-х рр. в працях рад. істориків – укр. М.Петровського, рос. А.Удальцова та В.Мавродіна (саме він запропонував термін "давньоруська народність"), яких слід вважати гол. фундаторами концепції давньорус. народності. Після війни її підтримали ще деякі науковці, зокрема К.Гуслистий.

Концепція давньорус. народності набула поширення в рад. істор. науці, починаючи з 1950–51, внаслідок її суголосності положенням праці Й.Сталіна "Марксизм і питання мовознавства". На поч. 1950-х рр. свій погляд на дану проблему виклали В.Довженок, А.Козаченко, А.Насонов, В.Пашуто, Б.Рибаков, Л.Черепнін та ін. Найбільш авторитетним провідником концепції на той час став Б.Рибаков. Після виходу 1954 тез ЦК КПРС "Про 300-річчя возз'єднання України з Росією" вона набула офіц. статусу, що негативно позначилося на об'єктивності подальшого наук. пошуку. Однак, незважаючи на останню обставину, дослідження окремих аспектів проблеми в цілому досить продуктивно продовжувалось у 1950–80-ті рр. в працях представників різних гуманітарних галузей: історії та археології – В.Мавродіна, В.Пашута, В.Сєдова, П.Толочка, П.Третьякова, Б.Флорі, І.Фроянова, Л.Черепніна та ін.; філології – Л.Булаховського, П.Черних, Г.Хабургаєва, Ф.Філіна та ін.; етнографії – К.Гуслистого, В.Козлова, Г.Маслової, Г.Сухобруса, С.Токарева та ін. Загалом вважалося, що для давньорус. народності характерні такі ознаки єдності: спільність літ. та розмовної мови (зі збереженням місц. діалектів); спільність тер., що збігалася з тер. д-ви Русь; певна екон. спільність; єдність духовної й матеріальної к-ри; спільна релігія; однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військ. устрій; спільна боротьба проти зовн. ворогів; наявність усвідомлення єдності Русі тощо. Деякі аспекти теорії набували дискусійного характеру, напр.: стійкість і ступінь консолідованості давньорус. народності; хронологічні рамки її існування; причини розпаду та ін. Незважаючи на офіц. статус теорії, деякі дослідники (напр., М.Брайчевський) ставили під сумнів існування давньорус. народності.

Представниками істор. науки української діаспори науковість концепції давньорус. народності заперечувалася (І.Борщак, П.Голубенко, М.Ждан, Б.Крупницький, П.Курінний, І.Мірчук, О.Оглоблин, Н.Полонська-Василенко, М.Чубатий та ін.).

Наприкінці 1980-х, а особливо в 1990-ті рр., концепція давньорус. народності була піддана критиці (іноді упередженій) ч. науковців України, Білорусі та Росії. Окрім М.Брайчевського, вагомі аргументи проти існування давньорус. народності в Україні висловили археолог В.Баран і філолог Г.Півторак. Не визнає існування давньорус. народності білорус. археолог Г.Штихов. З іншого боку, нові концептуальні й конкретні докази існування давньорус. народності наводять росіянин В.Сєдов та білорус Е.Загорульський. Укр. історик М.Котляр вважає реальність існування давньорус. народності неспростовною. Деякі укр. дослідники тяжіють до компромісних поглядів (напр., Я.Ісаєвич, О.Моця, В.Балушок). Зокрема, Я.Ісаєвич визнає певну консолідацію нас. Київ. Русі, насамперед його верхівки, але, поряд з цим, вказує і на регіональну консолідацію споріднених груп племен. В.Ричка та П.Толочко запропонували замінити термін "давньоруська народність" на – "давньоруська етнокультурна спільність" (див. Давньоруська етнокультурна спільність). Перспективний напрямок подальших досліджень проблеми давньорус. народності (напр., врахування наративних конвенцій літопису та культ.-антропологічне розуміння народності) запропоновано О.Толочком.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Венелин Ю. О споре между южанами и северянами насчет их россизма. "Чтения в обществе истории и древностей российских", 1847, № 4
  2. Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования, т. 1. СПб., 1872
  3. Соболевский А.И. Очерки из истории русского языка. К., 1883
  4. Шахматов А.А. Древнейшие судьбы русского племени. Пг., 1919
  5. Кордуба М. Найважливіший момент в історії України. "ЛНВ", 1930, № 6
  6. Рубінштейн Н.Л. Нариси історії Київської Русі. Х.–Одеса, 1930
  7. Пресняков А.Е. Лекции по русской истории, т. 1. М., 1938
  8. Греков Б.Д. Киевская Русь. М.–Л., 1939
  9. Якубинский Л.П. История древнерусского языка. М., 1941; М., 1953
  10. Петровський М.Н. Київська Русь – спільний початковий період історії російського, українського і білоруського народів. В кн.: Праці січневої сесії АН УРСР, ч. 1. Уфа, 1942
  11. Удальцов А. Начальный период восточнославянского этногенеза. "Исторический журнал", 1943, № 11–12
  12. Його ж. Теоретические основы этногенетических исследований. "Известия АН СССР", 1944, вып. 1, № 6
  13. Мавродин В.В. Образование древнерусского государства. Л., 1945
  14. Гуслистий К. Київська Русь. К., 1949
  15. Козаченко А.И. Древнерусская народность – общая этническая база русского, украинского и белорусского народов. "Советская этнография", 1954, № 2
  16. Черепнин Л.В. Исторические условия формирования русской народности до конца XV в. В кн.: Вопросы формирования русской народности и нации. М.–Л., 1958
  17. Филин Ф.П. Образование языка восточных славян. М.–Л., 1962
  18. Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію. Нью-Йорк, 1963
  19. Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східно-слов'янських націй. "ЗНТШ" (Нью-Йорк), 1964, т. 178
  20. Третьяков П.Н. У истоков древнерусской народности. Л., 1970
  21. Мавродин В.В. Образование древнерусского государства и формирование древнерусской народности. М., 1971
  22. Ждан М. Княжа доба в історії України в інтерпретації радянських істориків. "Український історик", 1977, № 1–2
  23. Пашуто В.т. и др. Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства. М., 1982
  24. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. М., 1982
  25. Седов В.В. Восточные славяне в VI–XIII вв. М., 1982
  26. Толочко П.П. Древняя Русь: Очерки социально-политической истории. К., 1987
  27. Фроянов И.Я. Киевская Русь: очерки отечественной историографии. Л., 1990
  28. Käppeler A. Bemerkungen zur Nationsbildung der Russen. Die Russen. Ihr Nationbewubtsein in Geschichte und Gegenwart. Köln, 1990
  29. Ричка В. Київська Русь: проблеми етнокультурного розвитку (конфесійний аспект). К., 1994
  30. Брайчевський М.Ю. Походження українського народу. "Матеріали до української етнології", 1995, вип. 1(4)
  31. Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографічний і політичний аспект. В кн.: Україна давня і нова: народ, релігія, культура. Львів, 1996
  32. Штыхов Г.В. Древнерусская народность: реалии и миф. В кн.: Этногенез и этнокультурные контакты славян: Труды Международного Конгресса славянской археологии, т. 3. М., 1997
  33. Баран В.Д. Давні слов'яни. К., 1998
  34. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. В кн.: Україна крізь віки, т. 4. К., 1998
  35. Седов В.В. Древнерусская народность: Историко-археологическое исследование. М., 1999
  36. Котляр М.Ф. Спадщина Київської Русі. В кн.: Україна: утвердження незалежної держави (1991–2001). К., 2001
  37. Етнічні процеси у середньовічному слов'янському світі (Матеріали "круглого столу"). "УІЖ", 2001, № 3
  38. Юсова Н.М. Генеза концепту "давньоруська народність" у радянській історичній науці. Там само, 2001, № 6.

Посилання:
  • АНТИ
  • БАРАН ВОЛОДИМИР ДАНИЛОВИЧ
  • БОРЩАК ІЛЬКО
  • БРАЙЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ЮЛІАНОВИЧ
  • БУЛАХОВСЬКИЙ ЛЕОНІД АРСЕНІЙОВИЧ
  • ЧУБАТИЙ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • ДАВНЬОРУСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ДОВЖЕНОК ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • ЕТНОГЕНЕЗ
  • ҐІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ
  • ГОЛУБЕНКО ПЕТРО
  • ГРЕКОВ БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГУДЗІЙ МИКОЛА КАЛЕНИКОВИЧ
  • ГУСЛИСТИЙ КОСТЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ІСАЄВИЧ ЯРОСЛАВ ДМИТРОВИЧ
  • КОРДУБА МИРОН МИХАЙЛОВИЧ
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КОТЛЯР МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
  • КОЗАЧЕНКО АНТОН ІВАНОВИЧ
  • КРУПНИЦЬКИЙ БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • КУРІННИЙ ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЕР-СПЛАВИНСЬКИЙ
  • ЛИХАЧОВ ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МАРКЕВИЧ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКОВИЧ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ
  • МАВРОДІН ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ
  • МІРЧУК ІВАН
  • МОСКВА
  • МОЦЯ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • НІДЕРЛЕ ЛЮБОР
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ПАШУТО ВОЛОДИМИР ТЕРЕНТІЙОВИЧ
  • ПЕТРОВСЬКИЙ МИКОЛА НЕОНОВИЧ
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА
  • ПРЕСНЯКОВ ОЛЕКСАНДР ЄВГЕНОВИЧ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУБІНШТЕЙН МИКОЛА ЛЕОНІДОВИЧ
  • РИБАКОВ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ШАФОНСЬКИЙ ОПАНАС ФИЛИМОНОВИЧ
  • ШАХМАТОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СМАЛЬ-СТОЦЬКИЙ СТЕПАН ЙОСИПОВИЧ
  • СОБОЛЕВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • СРЕЗНЕВСЬКИЙ ІЗМАЇЛ ІВАНОВИЧ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СИНОПСИС ВИДАНИЙ У КИЄВІ (1674)
  • ТОЛОЧКО ОЛЕКСІЙ ПЕТРОВИЧ
  • ТОЛОЧКО ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • ТРУБЕЦЬКОЙ МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ
  • ЦАР
  • ТИМЧЕНКО ЄВГЕН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • ВЕНЕЛІН ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ВОСТОКОВ ОЛЕКСАНДР ХРИСТОФОРОВИЧ
  • ЯСТРЕБОВ ФЕДІР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЖДАН МИХАЙЛО-БОГДАН
  • ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

  • Пов'язані терміни:
  • ДАВНЬОРУСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • НАРОДНІСТЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)