ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Derzh_napryam_v_ukr_istoriografii (останній перегляд: 25.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ – провідна тенденція поступу укр. історіографії 1920–30-х рр. Типовими передумовами для виникнення державницького напряму в історіографії тієї чи ін. країни є: об'єднання етнічних земель, трансформація багатонац. д-ви в нац., консолідація нац. еліти, ствердження ідентичності національної та ін. В укр. істор. науці державницький напрям сформувався під впливом: 1) української революції 1917–1921; 2) інтелектуальної та духовної кризи 1920-х рр. після Першої світової війни; 3) сусп.-політ. та наук. здобутків зх.-європ. думки поч. 20 ст., а також ідей, що розвивали укр. історики-народники, зокрема ідеї самостійності та безперервності укр. істор. процесу (схема М.Грушевського; див. Народницький напрям в історіографії). Засновники Д.н. в у.і. – В.Липинський та С.Томашівський. У 1920–30-ті рр. до цього напряму належали такі відомі історики, як В.Герасимчук, І.Джиджора, І.Кревецький, Д.Дорошенко, І.Крип'якевич, М.Кордуба, В.Кучабський, а також молоді дослідники М.Андрусяк, В.Заїкин, Б.Крупницький, Д.Олянчин та ін. Цей напрям справив помітний вплив як на студії істориків у Радянській Україні в 1920-ті рр. (О.Оглоблин, Л.Окіншевич та ін.), так і на укр. зарубіжну історіографію (1940–80-ті рр.). Д.н. в у.і. становив реакцію тогочасної укр. істор. думки на потребу українства в реконструкції власного істор. минулого, і був, по суті, різновидом наук. рефлексії, що фіксувала взаємовідносини між тодішньою реальністю та минувшиною. Окремі сучасні дослідники вказують на розмитість меж між народницьким і державницьким напрямами в укр. істор. науці 1-ї третини 20 ст., підкреслюючи абстрактність змістовного наповнення поняття "державницький напрям" (І.Гирич, Я.Дашкевич та ін.).

Характерними для творчості укр. істориків-державників є: 1) пріоритетність дослідження "державницьких періодів" укр. історії (княжа доба; див. Київська Русь, Київське князівство), епоха України-Гетьманщини, українська революція 1917–1921 та громадянська війна в Україні 1917–1921); 2) контрастне висвітлення та контроверсійна інтерпретація (через призму цивілізаційного або культ. перехрестя) впливу різних істор. чинників (геогр., природничих, політ., етно- та соціокульт., психологічних, геополіт.) на процес виникнення, функціонування та руйнації державних організацій, які, як правило, фіксуються у формах дихотомічних протиставлень: народ (нар. маси) – аристократія (провідна верства), Схід – Захід, римо-катол. – візант.-правосл. світи, хліборобська – кочова к-ри та ін.; 3) зх.-європ. культ.-істор. орієнтація, адаптування до укр. потреб інтелектуальних здобутків європ. думки; 4) особлива увага до теми ролі нац. еліти та визначної особистості в історії держ. будівництва.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Томашівський С. Українська історія: Нарис I: Старинні і середні віки. Львів, 1919
  2. Липинський В. Історичні студії та монографії, т. 3. Україна на переломі 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. К.–Відень, 1920
  3. Філадельфія, 1991
  4. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Прага, 1923; (2-ге, англомовне вид.). Нью-Йорк, 1957
  5. К., 1996
  6. Кревецький І. Відродження національно-державної думки в українській історіографії. "Літопис політики, письменства і мистецтва" (Берлін), 1924, № 3
  7. Його ж. Українська історіографія на переломі. "ЗНТШ", 1924, т. 134–135
  8. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Відень, 1926
  9. Нью-Йорк, 1954
  10. К.–Філадельфія, 1995
  11. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України. Збірник статей. Мюнхен, 1959
  12. Потульницький В.А. Історія української політології: (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці). К., 1992
  13. Пеленський Я. В'ячеслав Липинський – засновник державницької школи в українській історіографії. "УІЖ", 1992, № 2
  14. Velychenko S. Shapіng Identity in Eastern Europe and Russia: Soviet Russian and Polish Acconts of Ukrainian History, 1914–1991. New York, 1993
  15. Пінчук Ю.А. Народницький і державницький напрями української історіографії: спільне і відмінне. В кн.: Історична наука на порозі XXI століття: підсумки та перспективи: Матеріали Всеукр. наук. конф.: (м. Харків, 15–17 листопада 1995 р.). Х., 1995
  16. Ясь О.В. Державницький напрям в українській історіографії першої третини XX ст.: становлення, формування, вплив. В кн.: Історія українського середньовіччя: Козацька доба: Збірник наукових праць: (На пошану Олени Михайлівни Апанович), ч. 1. К., 1995
  17. Ісаєвич Я.Д. "Народницький" і "державницький" напрями української класичної історіографії в інтерпретації істориків кінця XX ст. В кн.: Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця XX ст.): Матеріали Всеукраїнської науково-освітньої конференції (Глухів, грудень 1996 р.). К. – Глухів, 1996
  18. Водотика С.Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х років. К.–Херсон, 1998
  19. Гирич І.Б. Державницький напрям і народницька школа в українській історіографії (на тлі стосунків Михайла Грушевського і В'ячеслава Липинського). В кн.: Михайло Грушевський і українська історична наука: Матеріали наукових конференцій, присвячених Михайлові Грушевському (Львів, 24–25 жовтня 1994 р.; Х., 25 серпня 1996 р.; Львів, 29 вересня 1996 р.): Збірник матеріалів конференцій. Львів, 1999
  20. Дашкевич Я.Р. Михайло Грушевський – історик народницького чи державницького напряму? Там само
  21. Ясь О.В. Державницький напрям української історіографії та його інтелектуальна спадщина. "Історіографічні дослідження в Україні", 1999, вип. 7. Пам'яті Федора Павловича Шевченка
  22. Гирич І.Б. "Народництво" та "державництво" в українській історіографії: проблема змістовного наповнення понять. "Молода нація: альманах", 2000, № 4.

Посилання:
  • АНДРУСЯК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • АРИСТОКРАТІЯ
  • ДАШКЕВИЧ ЯРОСЛАВ РОМАНОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДЖИДЖОРА ІВАН
  • ЕЛІТА
  • ГЕРАСИМЧУК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • КОРДУБА МИРОН МИХАЙЛОВИЧ
  • КРЕВЕЦЬКИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КРУПНИЦЬКИЙ БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • КУЧАБСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • НАРОДНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В ІСТОРІОГРАФІЇ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ОКІНШЕВИЧ ЛЕВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ОЛЯНЧИН ДОМЕТ ГЕРАСИМОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • ЗАЇКІН В'ЯЧЕСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ДЕРЖАВА
  • ЕЛІТАРИЗМУ ПІДХІД В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • ІНСТИТУТ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАН УКРАЇНИ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ В 19 СТОЛІТТІ
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • КРЕВЕЦЬКИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • НАРОДНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В ІСТОРІОГРАФІЇ
  • НЕОРОМАНТИЗМ
  • ОЛЯНЧИН ДОМЕТ ГЕРАСИМОВИЧ
  • СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ, СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІНСТИТУТ ІМЕНІ В. ЛИПИНСЬКОГО
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ОМЕЛЯН АНТОНОВИЧ
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)