ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ

  Бібліографічне посилання: Ісаєвич Я.Д. ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Drukarstvo_v_Ukr (останній перегляд: 18.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ

ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ. Друкарством і книговиданням (Д. і к.), а точніше – друкарством, книговиданням і книгорозповсюдженням традиційно називають взаємопов'язані галузі нар. госп-ва й к-ри (літературні організації, вид-ва, власне друкарні та торг. орг-ції), які забезпечують виготовлення та розповсюдження книг і періодики. Щодо сучасного друкарства поширена також назва поліграфія. Спершу друкарні були одночасно й видавничими підпр-вами і лише згодом з'явилися відокремлені від них вид-ва, які добирають тексти для друку, дбають про їх редагування і мистецьке оформлення, налагоджують тиражування і збут друкованої продукції. Попередником друкарства було виготовлення відбитків малюнків за допомогою штампів, за які слугували дерев'яні дошки з вирізьбленими на них зображеннями (ксилографічний друк). В Україні таким способом друкувалися паперові ікони і зображення монастирів, які розповсюджувалися серед прочан.

Від 11 ст. у Китаї відоме друкування рухомими літерами – спершу керамічними, пізніше дерев'яними і, врешті, металевими. Однак початок Д. і к. в сучасному сенсі цих понять став можливим лише після створення Й.Ґутенберґом в 40-х рр. 15 ст. пристрою для відливання металевого шрифту (літер, розділових, математичних та ін. знаків) в матри-цях. З металевого шрифту складалася набірна форма, з якої на папері отримували відбитки з допомогою ручного друкарського верстата – преса. (В міжвоєн. час у Києві було виявлено прим. невід. раніше вид. Ґутенберґа "Provinciale Romanum"; книжку пізніше втрачено за нез'ясованих обставин.) Із Німечини Д. і к. швидко поширилися в Італії (з 1464), Швейцарії (бл. 1468), Франції (1470), Угорщині (1473), Польщі (1474) та ін. країнах. Найбільшими видавничими центрами стали Венеція, Нюрнберг, Базель. Невдовзі, до 1500, друкарні діяли в 250 містах і випустили бл. 40 тис. видань заг. тиражем не менше 12 млн примірників. У створення перших стандартів друкованої книжки великий внесок зробили Мануції (Італія), Етьєни (Франція), Плантен, Ельзевіри (Нідерланди), Фробен (Швейцарія). Видання цих та ін. друкарів поширювалися і в Україні. Протягом 16 ст. у Європі видано бл. 500 тис. назв книжок, у 17 ст. – бл. 3 млн. Завдяки друкарству книга стала важливим фактором як сусп., так і політ. життя й розвитку к-ри.

Найстарішою відомою друкованою книжкою укр. автора є трактат Юрія Дрогобича (Рим, 1483). Перші книги кириличним шрифтом надрукував Ш.Фіоль у Кракові (дві без дати, дві з датою 1491); ймовірно, їх замовниками були укр. культ. діячі. Книги для Білорусі й України видавав білорус. першодрукар Ф.Скорина у Празі (Біблія, 1517–1519) і Вільнюсі (молитовник "Мала подорожна книжка" 1522, Апостол 1525). І.Федоров, який раніше працював у Москві і білорус. м. Заблудов, згодом видав в Україні дві книжки: "Апостол" львівський 1574 та "Буквар" львівський. Кн. В.-К.Острозький заснував Острозьку друкарню, в якій І.Федоров надрукував церковнослов'ян.-грец. буквар 1578, Книгу Нового Завіту 1580, Острозьку Біблію 1581. Друкарня в Острозі діяла до 1612 і видала 28 назв книг, у т. ч. пам'ятки полемічної літ., богословські тв., букварі.Львівська братська друкарня почала діяти з 1591, серед її раніших видань були грец.-церковнослов'ян. граматика "Аделфотес", перші в Україні друковані вид. віршів і драм. творів. З часом осн. місце в продукції друкарні зайняли старанно відредаговані літургійні книги, до яких нерідко додавались передмови, вірші на герб, післямови. В різний час підпр-вом керували П.Кулчич, П.Беринда, А.Скольський. Друкарнями також володіли львівські православні єпископи: Г.Балабан – у селах Стрятин (1602–1606; нині с. Стратин Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.) і Крилос (1606), А.Желиборський – у Львові (1645–46). Випуск ними перевірених текстів богослужбових книг сприяв уніфікації церк. обряду.

В значно ширших масштабах редагування літургійних текстів проводила Києво-Печерська друкарня, заснована 1616 архімандритом лаври Є.Плетенецьким. Під кер-вом висококваліфікованих друкарів та редакторів П.Беринди і Т.Земки ця друкарня стала найважливішим видавничим осередком на укр. землях. Крім літургійних книг, у ній видано окремі літ. й богословські тв., вірші К.Саковича (1622), "Лексіконѣ славеноросскій и именѣ тлѣкованіє" П.Беринди (1626). Під наглядом київ. митрополита П.Могили підготовлено книги, важливі для консолідації правосл. церкви – катехізм "Собраніє короткої науки о артикулах віри" (2 укр., 2 польс. вид. 1645), Требник Петра Могили 1646. Налагоджено друкування книжок лат. і польс. мовами, серед них літ. творів викладачів і студентів Києво-Могилянського колегіуму (див. Києво-Могилянська академія). Польс. мовою видано полемічний трактат П.Могили "Літос...".

З укр. мандрівних друкарів найактивнішими були Т.Вербицький (1625–28 мав власну друкарню в Києві, з 1635 працював у м. Кимполунґ у друкарні господаря Волощини) і С.Соболь (1628–30 – власник друкарського підпр-ва в Києві; 1631–38 працював у Білорусі – в Кутеїнському монастирі, Могильові, Буйничах). Мандрівними видавцями також були письменник К.-Т.Ставровецький (видав власні тв.: 1618 – у Почаєві, 1619 – у м. Рохманів, нині село Шумського р-ну Терноп. обл., 1646 – у Чернігові), друкар П.Люткович (1619–20 – у с. Угорці поблизу Самбора, 1625 – у м. Четвертня, нині село Маневицького р-ну Волин. обл., 1625–28 – у м. Луцьк, 1629 – у с. Чорна на Волині).

В Україні діяли також: польс. друкарні М.Берната (кінець 16 ст., Львів), Я.Шеліги (бл. 1610–36, Добромиль, Львів, Ярослав); кальвіністська друкарня у Панівцях (1608–11); друкарня Львів. єзуїтського колегіуму (з 1642); вірм. друкарня О.Карматенянца у Львові (1620-ті рр.). Львів. друкар-підприємець М.Сльозка, починаючи з 1638, видавав правосл. літургійні книги, які приносили йому істотні прибутки, а також літ. й наук. тв. укр., лат., польс. мовами. М.Сльозка приділяв значну увагу ред. підготовці текстів, писав передмови і вірші.

Протягом 1574–1648 в Україні працювало 25 друкарень. Із них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковнослов'ян. і укр. мовами, 7 друкарень вели книговидання лат. і польс. мовами. На відміну від Росії, де в цей час існувала лише одна велика держ. друкарня в Москві, Д. і к. в Україні розвивались децентралізовано: друкарні діяли в 17 місцевостях, з них 7 – у селах, решта – у містах і містечках. Характерною рисою укр. книжки була насиченість дереворитними (особлива техніка виготовлення гравюри-штампа на дошці з дерева) орнаментами, сюжетними ілюстраціями, зображеннями гербів осіб, яким присвячувалися книги.Гадяцький договір 1658 передбачав, що в автономній Укр. д-ві буде діяти необмежена кількість ("скільки потрібно") шкіл, колегіумів, друкарень і що можна буде друкувати "скільки потрібно" світських та реліг.-повчальних книг. У роки Руїни приватні друкарні, що належали майстрам-міщанам, прийшли в занепад. 1651–67 в Україні діяло лише 4 друкарні – одна (лаврська) у Києві і три (братства, єзуїтського колегіуму та М.Сльозки) у Львові. Після смерті М.Сльозки на всю Україну залишилося тільки 3 друкарні, причому всі вони належали церк. установам. Від 1670 знову запрацювала друкарня (заснована ще 1648; див. Унівська друкарня) при правосл. на той час Унівському Свято-Успенському монастирі.

Києво-Печерська друкарня залишалась в Україні провідним центром книговидання, ініціатором оновлення і збагачення тематики видань. Завдяки як авторитетові лаври, так і її матеріальним можливостям Києво-Печерська друкарня краще, ніж усі ін., витримала потрясіння, зумовлені війнами, пошестями, зменшенням ринків збуту. Не тільки в Україні, а й далеко за її межами поширювались видані лаврою богослужбові книги, молитовники, букварі, збірки проповідей. Великим досягненням лаврської друкарні було вид. Патерика Києво-Печерського (вперше 1661, пізніше не раз перевидавався), Книги житій святих (Четьї мінеї) Д.Туптала (Димитрія Ростовського), "Алфавіта духовного" І.Копинського. Видавалися панегірики (у т. ч. на честь гетьманів І.Самойловича та І.Мазепи, полк. Ф.Донця-Захаржевського), "конклюзії" – великоформатні ілюстровані друки, в яких панегіричний вірш поєднувався з тезами диспуту на філос. або богословську тему. Друкарня дбала про якість шрифтів, естетику розміщення тексту та ілюстрацій.

Заг.-укр. значення мало створення 1674 книговидавничого підпр-ва на Лівобережжі – у Новгороді-Сіверському; 1679 ця друкарня переїхала до Чернігова (див. Чернігівська друкарня). Від більшості ін. правосл. друкарень вона відрізнялася тим, що поширювала переважно тв. черніг. єпископа (згодом архієпископа) Л.Барановича (він же був власником цієї друкарні) та ін. тогочасних авторів, зокрема І.Галятовського, Д.Туптала, І.Величковського. Це були проповіді, реліг.-моралізаторські вірші польською мовою, полемічні твори, панегірики. Після смерті Л.Барановича друкарня перейшла до Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря. В ній друкувалися релігійні вірші І.Максимовича, панегірики різними мовами (І.Орловського, П.Терлецького, П.Армашенка), богослужбові книги, букварі.

Царським указом 1720 і розпорядженням синоду 1721 Києво-Печерській і Черніг. друкарням було заборонено під загрозою суворих покарань видавати будь-що, крім передруків давніх видань, які не мали відрізнятися мовою і навіть наголосами від рос. Аналогічні укази видавалися і в наступні роки. Заборонялося публікувати будь-які світські за змістом чи навіть реліг., але нові, твори, не дозволялося наближати мову видань до розмовної мови нас. Друкування ж книжок, потрібних для реформування освіти, адміністрації, громад. життя, рос. мовою вважалося привілеєм рос. імперського центру. Було встановлено подвійну цензуру: оригіналу і сигнального прим. Черніг. друкарня деякий час видавала книги із зазначенням дати, яка передувала указу 1720, але внаслідок чергового доносу змушена була припинити видавничу діяльність аж до 1743. Київ. друкарня, долаючи всілякі перепони, продовжувала працювати. Ослаблення цензурного режиму за правління імп. Єлизавети Петрівни й, зокрема, за гетьманування К.Розумовського було незначним. Префект Києво-Могилянської академії М.Козачинський книгу "Філософія Арістотелева", що містила панегірики на честь О.Г.Розумовського і К.Розумовського, мусив друкувати за кордоном, у Львові, – оскільки в цензурному режимі стосовно укр. друкарень винятків не допускалося. Єдиною ділянкою, де київ. та черніг. друкарі могли ще кілька десятиліть розвивати творчу активність, було поліграфічне виконання і худож. оформлення книжок. Багато видань 1-ї пол. 18 ст. вирізняються поліграфічною досконалістю, красою шрифтів, майстерністю компонування шпальт і насамперед мистецьким рівнем ілюстрацій та орнаментальних оздоб. Неповторність оформлення видань забезпечували титульні сторінки, фронтиспіси, ілюстрації, орнаментальні заставки й кінцівки. Визначними майстрами оформлення книги були гравери на міді А.Козачківський, Г.Левицький, А.Тарасевич.

Як свідчить опис лаврської друкарні серед. 18 ст., на той час її тех. рівень був високим. Тут налічувалося 6 металевих станів (друкарських верстатів), з них постійно працювали 4, два ін. використовувалися час від часу, коли була термінова робота. За кожним станом закріплювалося по три вільнонайманих майстри: складальник (зицер), пилкар (батирщик), який наносив фарбу на друкарську форму, і прасмайстер (прасар), який видруковував тираж. Стандартним накладом книг великого формату був "таборок" (1200 примірників), а формату октаво (1/8 аркуша) – два "таборки". Подібним до обладнання Києво-Печерської друкарні було оснащення і Львів. братської друкарні, хоча у 18 ст. вона й значно звузила свою видавничу програму, обмежившись переважно перевиданням літургійних книг, проте, як і раніше, до багатьох з них додавалися світські частини: присвяти різним особам і вірші на їхні герби, "епіграми" на герб Львівського братства, передмови, в яких є повідомлення про істор. події, ремінісценції з антич. літ. тощо. 1788 Львів. ставропігійське братство було скасоване австрійс. владою. Друкарня Ставропігійського інституту у Львові (1790–1939) тільки формально залишалася спадкоємницею братської, оскільки її значимість в культ. житті укр. народу істотно зменшилася.

Стабільну видавничу діяльність змогли налагодити монастирські осередки. Заслугою Унівської друкарні був її внесок у публікацію богословських, катехізтичних та реліг.-моралізаторських творів, у т.ч. україномовних. 1670 в Уневі передруковано з ранішого київ. вид. твір Ф.Софоновича "Виклад о церкві", в додатку до якого вміщено, теж на підставі київ. друку, пер. укр. книжною мовою житія вел. кн. київ. Володимира Святославича. 1680 вийшла друком україномовна кн. єпископа Й.Шумлянського "Зерцало до прейзріння і латвійшого зрозуміння віри святої", в додатку до якої видано твір С.Косова "О містиріях". Почаївська друкарня дбала про видання богословських та реліг.-моралізаторських книг, звертаючи особливу увагу на запити й потреби парафіяльного духовенства. В низці друків, особливо 2-ї пол. 18 ст., впроваджувалася мова, близька до укр. народнорозмовної. Нею, зокрема, надруковано два вид., високо оцінені І.Франком, – порадник доброго тону для молоді ("Політика свіцькая", 1770) і госп. порадник ("Книжниця для господарства...", 1788). Опубліковано й низки укр. пісень та віршів кирилицею і латинкою. Особливо популярною стала зб. реліг. пісень "Богогласник" (1790). Крім укр. кириличних друків, Почаївська друкарня видавала праці укр. авторів польс. та лат. мовами, приймала замовлення окремих польс. письменників на друкування їхніх тв. Зокрема, видано публікації істор. документів, польс. переклади тв. Ціцерона й Саллюстія, підручники з фізики Ф.Шашкевича та геометрії Т.Свіжавського, курси риторики лат. мовою.

Польські друкарні видавали книги не лише для поляків, а й для всіх, хто читав польс. мовою, – укр. шляхтичів, міщан, представників верхівки духовенства. Тут виходили друком й польськомовні тв. авторів-українців, і тв., тематично пов'язані з Україною. Практично всі польс. друкарні видавали також і латиномовні тексти. До найбільших в Україні за кількістю публікацій належала друкарня Львів. єзуїтського колегіуму, яка існувала до 1773. Серед її видань численні панегірики, книги релігійно-моралізаторського, богословського та реліг.-полемічного змісту. У Львові, поряд з друкарнями єзуїтського колегіуму та катол. братства Трійці, виникли подібні за характером книжкової продукції підпр-ва П.-Й.Ґольчевського (1735–51), І.Филиповича (1753–67), Я.Шліхтина та його спадкоємців (1755–85). Від 1760 діяла друкарня при Бердичівському кармелітському монастирі.

До останніх десятиліть 18 ст. більшість з об'ємних багатотиражних книг становили вид., призначені для правосл. і греко-катол. церкви, це були реліг., насамперед богослужбові, тексти і молитовники, меншою мірою – християн. повчально-моралізаторська літ. Друкувалися такі книги переважно церковнослов'ян. мовою кириличним шрифтом, однак у певних їхніх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася й укр. книжна мова. З освіт. видань масовими тиражами й досить часто друкувалися букварі. Хоч уривки для читання в них подавалися церковнослов'ян. мовою, але, засвоївши правила, учні могли вільно читати й укр. тексти. Сприйняттю українцями церковнослов'ян. мови як "високого стилю" книжної мови сприяли специфічно укр. особливості вимови традиційних текстів. Якщо богослужбові книги, молитовники й букварі набули значного поширення, то чисто літ. публікації (вірші, програми театральних вистав, панегірики) й окремі вид. з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники з граматики, історії тощо), за поодинокими винятками, виходили невеликими накладами й призначалися для вузького кола читачів. Вони видавалися різними мовами – книжною укр., церковнослов'ян. і – найчастіше – польс. або лат. Ситуація змінилася, коли різноманітні світські вид. у центр., пд. і сх. Україні почали виходити рос. мовою, тобто в останні роки 18 ст., а в Галичині – нім., польс., лат., франц. після 1772.

На зовн. вигляд кириличної книжки вплинуло впровадження "гражданського" шрифту. Традиційний кириличний шрифт зберігся у виданнях реліг. змісту. В останній чв. 18 ст. в Галичині розгорнули діяльність друкарі-німці, що обслуговували потреби австрійс. адміністрації та освіт. установ. Найбільшою у Львові стала друкарня А.Піллера (засн. 1773; 1776 у ній друкувалася найстарша на укр. землях газета, французькомовна "Gazette de Léopol"). Попри всі відмінності, нім.-лат.-польс. друкарні в Галичині і російськомовні граждан-ські друкарні в центр. та пд. регіонах України мали багато спільного. Вони обслуговували потреби урядових установ і освіт. системи, пов'язаної з ними. Укр. літ. тв. в цей час поширювались у рукописах (див. Рукописна книга). В кін. 18 ст. майже одночасно з небаченим раніше розповсюдженням в Україні друкарства іноз. мовами побачила світ, але поза межами України – в Санкт- Петербурзі– перша кн. укр. народно-розмовною мовою – 1-ша ч. "Енеїди" І.Котляревського. В наступні десятиріччя вид. з укр. історії і к-ри нерідко друкувалися в С.-Петербурзі, де адм. контроль над Д. і к. був менш суворим, ніж на укр. землях.

На поч. 19 ст. на укр. землях, що були під владою Російської імперії, книги і далі друкувалися лише рос. і церковнослов'ян. мовами, а в Галичині – нім., польс. церковнослов'ян. Тільки в окремих видавців і в окремих періодичних виданнях істотне місце займала укр. тематика. В друкарні Харків. ун-ту, заснованій 1805, друкувався перший в Україні ж. "Украинский вестник" (1816–19). Від 1835 діяла друкарня Київ. ун-ту. Києво-Печерська друкарня, крім книг церковнослов'ян. мовою, друкувала навч. посібники для початкових шкіл і духовних уч-щ, календарі, періодичні вид. гражданським шрифтом. Од 1839 Одеське товариство історії та старожитностей почало видавати наук. записки. Укр. книги виходили також у С.-Петербурзі (зокрема "Кобзар" Т.Шевченка, 1840) і Москві (у т. ч. збірки укр. нар. пісень, укладені М.Максимовичем). Україномовний альманах "Русалка Дністровая" довелося друкувати в м. Буда (нині в складі м. Будапешт, Угорщина) в друкарні Пештського ун-ту (1837). 1848–57 в друкарні Ставропігійського ін-ту виходила перша укр. газ. "Зоря Галицька". 1848 у Львові засновано т-во "Галицько-руська матиця", яке вело і видавничу діяльність.

В 1860-х рр. укр. Д. і к. в межах Рос. імперії пережили період деякого, хоч і короткотривалого, пожвавлення. П.Куліш і Д.Каменецький в С.-Петербурзі відкрили укр. друкарню, в якій вийшли книги Т.Шевченка, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ'яненка, серія "Сільська бібліотека", навч. посібники укр. мовою для недільних шкіл та ін. Крім Києва, Харкова і Одеси, центрами Д. і к. були Чернігів і Полтава. Валуєвський циркуляр 1863 і Емський акт 1876 надовго, до 1905, паралізували розвиток нац. друкарства в центр. і сх. Україні. Було заборонено друкувати україномовні тексти, крім істор. документів та тв. худож. літ., на які в кожному випадку був потрібний дозвіл цензури. Безпосередньою реакцією на Емський акт стало заснування М.Драгомановим за дорученням Київ. громади (див. Громада) Вільної укр. друкарні в Женеві (Швейцарія). Довголітнім її кер. був А.Ляхоцький. Найвідоміші женевські вид. – редаговані М.Драгомановим збірники "Громада" (т. 1–5, 1878–82) і однойменний журнал, тв. самого М.Драгоманова і С.Подолинського. 1876 на кошти київ. Старої громади надруковано у Празі "Кобзар" Т.Шевченка, другий том якого містив заборонені в Росії твори.

Порівняно сприятливими були умови розвитку Д. і к. в Галичині, особливо після запровадження в Австро-Угорщині конституції 1867. У Львові, Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща), Чернівцях, Коломиї працювали друкарні приватних осіб і установ. Серійне вид. книжок для ширшого кола читачів налагодили т-во "Просвіта" (див. Просвіта), засноване народовцями, і Общество ім. Качковського, яке пропагувало погляди москвофілів (див. Москвофільство). Важливим видавничим центром стало літ. (з 1892 Наук.) т-во ім. Шевченка у Львові (див. Наукове товариство імені Шевченка). І.Франко видавав книжкові серії "Дрібна бібліотека" (1878–81) та "Літературно-наукова бібліотека" (1889–98), К.Паньківський – "Малу бібліотеку". Особливо успішною виявилася діяльність Українсько-руської видавничої спілки – акціонерного т-ва, яким керували М.Грушевський, І.Франко і В.Гнатюк. У "великій" і "малій" серіях друкувалися тв. укр. письменників і переклади наук. та літ. праць іноз. авторів. За два десятиріччя опубліковано 600 книжок, накладом від 500 до 1700 примірників кожна.

Передумовою подальшого розвитку друкарства стало винайдення літографії і плоскодрукарської машини. В Україні перші літографічні майстерні відкрито 1822 (Львів) і 1823 (Чернігів), плоскодрукарські машини стали використовувати з серед. 19 ст. Від 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. впроваджується в друкарство лінотип, пізніше – ротаційні машини, розвивається офсетний друк. Укр. винахідник О.Лівчак розробив проект набірно-матрицевідливної машини. На 1897 було 22 друкарні в Києві, 55 – в Одесі, 27 – у Харків. губ., 27 – у Волин. Більшість з них залишались малопотужними і виготовляли головно газети та журнали, оголошення й інші замовні матеріали. Найбільші друкарні зосереджувалися в: Києві – С.Кульженка, І.Самоненка, Є.Череповського, О.Коваленка, Ф.Іогансена; в Одесі – Є.Фесенка, в Полтаві – К.Маркевича. Власники цих друкарень також були книговидавцями-підприємцями. Часто видавничу діяльність вели книгарі. В Києві польс. книги і ноти (в т. ч. тв. укр. композиторів і укр. нар. пісні) видавали книгарні А.Коціпінського, Б.Корейво, Л.Ідзіковського і його спадкоємців. У Львові вид. польс. книг займалися книгарні К.Вільда, В.Ґубриновича і його сина К.Ґубриновича, Г.Альтенберґа і спадкоємців, Б.Полонецького. У Золочеві (нині місто Львів. обл.) книгарня і друкарня О.Цукерканделя випускала дешеву малоформатну серію "Загальна бібліотека" ("Biblioteka Powszechna"), а також так звані брики – посібники для гімназистів, у т. ч. україномовні. Нац. ін-т ім. Оссолінських (Оссолінеум) мав б-ку, друкарню і вид-во, які спеціалізувалися на виданні польс. класичної літ., наук. праць і підручників.

У Росії, щоб обійти цензурні заборони, доводилося просвітні вид. випускати у світ під виглядом худож. літ. Так діяв, зокрема, Б.Грінченко, який випустив у Харкові й Чернігові (з 1894) низку популярних книг для народу, а також тв. Т.Шевченка, П.А.Грабовського і власні. Аналогічну діяльність вело Харків. вид-во "Вс. І. Гуртом" на чолі з Г.Хоткевичем (з 1901). У 1895 у Києві засноване вид-во "Вік". З поданих до 1903 на розгляд цензури 230 рукописів йому вдалося видати лише бл. 80. Все ж 1900–18 "Вік" надрукував 331 книгу загальним накладом 1,7 млн примірників. Серед них були серії "Українська бібліотека", "Сільська бібліотека", зібр. тв. укр. письменників, популярні брошури.

Поява друкарень у провінційних містах створювала умови для розгортання і в них видавничої діяльності. 1886 у Херсоні надруковано зб. драм. тв. І.Карпенка-Карого. Про пожвавлення культ. життя свідчили вид. літ. альманахів у Чернігові ("Степові квіти", 1899; "Хвиля за хвилею", 1900), Херсоні ("Перша ластівка", 1905) та інших містах. У С.-Петербурзі видавничу діяльність розгорнуло "Благодійне товариство видання загальнокорисних та дешевих книг" (1898–1918), яке надрукувало бл. 80 назв брошур з природознавства, с. госп-ва, медицини. В менших масштабах укр. книгу видавали київ. і харків. т-ва грамотності, редакція ж. "Киевская старина", приватні видавці.

Валуєвський циркуляр і Емський акт фактично втратили юрид. силу лише в ході революції 1905–1907. Відтоді ті чи ін. книги, газети й журнали забороняли за їхній зміст вже після їх вид. Стало можливим видання укр. преси, але щодо неї цензура була особливо суворою.

Великий внесок у розвиток укр. к-ри зробило вид-во "Час", що діяло в Києві 1908–20. Фундаторами і керівниками цього вид-ва були В.Королів-Старий, М.Синицький, М.Левицький, П.Петрушевський. Вид-во мало друкарню і книгарню, а його капітал з часом перевищив 1 млн рублів. Серед видань були тв. укр. письменників і переклади з різних мов, підручники, брошури для широкого кола читачів, кольорові поштівки з ілюстраціями А.Ждахи і текстами нар. пісень. 1907–13 у Києві діяло вид-во "Лан" (засн. О.Грушевський, дир. Ю.Тищенко), яке випускало "Дитячу бібліотеку" і "Науково-популярну бібліотеку". Київ. вид-во "Дзвін" було видавцем однойменного журналу. В Одесі перше укр. вид-во "Сніп" засновано 1905 заходами одес. "Просвіти" та її голови М.Комарова. Невеликі укр. вид-ва діяли і в ін. містах Наддніпрянської України. 1916 створено Укр. вид-во у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ; дир. Є.Вировий). Всього за 1798–1916 вийшло бл. 6 тис. назв книжок укр. мовою, в т. ч. не менше 2,8 тис. в Наддніпрянщині. Тв. Т.Шевченка з 1840 до 1914 видавалися в Україні та поза її межами понад 500 разів.

У роки Першої світової війни Д. і к. на укр. землях різко скоротилися. В Росії випуск книг укр. мовою знову, за дуже не-значними винятками, опинився під забороною. Одночасно пожвавилося видання політ. публікацій на укр. теми поза межами України. Союз визволення України в ряді країн Європи публікував кількома мовами брошури та інформаційні матеріали з обґрунтуванням курсу на самостійність України. Політ. видання самостійницького напряму виходили також у США і Канаді.

Небувалий за розмахом спалах укр. книговидання припадає на роки боротьби за державність України. Кількість укр. вид-в зросла до 78 в 1917 і 120 в 1918. Розвивалися як громад., так і приватні видавничі підпр-ва, виникали книгарні й б-ки. За неповними даними, 1918 видано 1526 назв книжок, з них 1084 – укр. мовою, 386 – рос., 56 – ін. мовами. Національно орієнтовані укр. вид-ва виникли в таких містах, як Глухів, Лубни, Сміла, Кобеляки, Козятин, Валки, Могилів-Подільський, Єкатеринодар (нині м. Краснодар, РФ) й багатьох ін. Відомо понад 10 вид-в місц. "Просвіт", зокрема в Кролевці, Золотоноші, Більську (нині м. Бєльск-Подляські, Польща). Діяли офіц. держ. вид-ва, приватні отримували від д-ви безвідсоткові позики. Зростання попиту на укр. книжку забезпечило прибутковість найбільших вид-в; такі з них, як "Час", "Друкарь", "Сіяч", "Криниця", придбали власні друкарні. Стихійно й дуже стрімко зростала кількість укр. періодичних вид.; з'явилися вони в усіх великих містах і багатьох містечках укр. земель і поза їх межами, в т.ч. у Воронежі (поширювалися в укр. місцевостях Воронежчини й Курщини), містах Сибіру та на Далекому Сході. Швидко збільшувалася кількість фахової періодики.

В УСРР книговидання було централізоване й підпорядковане д-ві і, в остаточному підсумку, опинилося під партійним контролем. Лише кілька років проіснували громад. видавничі підпр-ва "Друкарь" (1916–24), "Сяйво" (1913–19, 1926–29). Держ. вид-ва об'єднано у Всеукр. держ. вид-во (Держвидав; див. Державне видавництво України). 1922 засновані держ. вид-ва "Пролетар" і "Молодий робітник". Масовими тиражами друкувалась агітаційно-пропагандистська літ. Видавались, особливо в 1920-ті рр., також тв. укр. письменників, наук.-популярна літ. Найбільшими вид-вами були "Рух" і "Книгоспілка" в Харкові. Наук. книжки видавала ВУАН, до якої перейшла друкарня Києво-Печерської лаври.

Від 1930-х рр., одночасно з розгромом "українізації" (див. Українізації політика) посилилися політика централізації видавничої справи та цензурний контроль. Жертвами терору стали діячі укр. книговидання Г.Хоткевич, І.Лизанівський, С.Пилипенко, А.Крушельницький. Багато вид., готових до друку, було заборонено, знищено й цілі тиражі надрукованих книг (неповний список знищених академічних видань з українознавства, укладений Н.Полонською-Василенко, включає 35 назв).

Для зручності контролю доведено до крайніх меж централізацію книговидання. Держвидав перетворено в Держ. видавниче об-ня України (ДВОУ), якому підпорядковано всі гол. вид-ва. Після ліквідації ДВОУ 1934 ще більше посилився контроль ідеологічних парт. органів, зведено до мінімуму видавничу діяльність на місцях. Книжкова продукція сконцентрувалася в спеціалізованих вид-вах, яких на 1940 залишалося 14. У всіх районних центрах відкрито друкарні, гол. чин. для випуску місц. газет. Всього в 1940 в Україні діяло 885 друкарень, з них 30 респ., 24 обласних, 58 міськ., 743 районних і 30 ін. Одночасно із зростанням обсягів Д. і к. в Україні швидко зменшувалася кількість україномовних видань – з 6394 (79 % заг. кількості видань усіма мовами) у 1930 до 1895 (43 %) у 1939.

В Галичині в міжвоєн. час діяло бл. 50 невеликих укр. вид-в, продукція яких 1934 становила 346 назв. Визначними видавцями були І.Тиктор (власник концерну "Українська преса"), М.Таранько (засн. вид-ва "Світ дитини"), М.Матчак (організатор і власник вид-ва "Ізмарагд"), Р.Паладійчук (засн. вид-ва "Дешева книжка"). Діяли видавничий кооператив "Червона калина", видавнича спілка "Діло", виданням книжок займалися т-ва "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар", "Відродження", Ревізійний союз укр. кооперативів, кооператив "Маслосоюз". 1930–35 видано "Українську загальну енциклопедію". На Буковині в умовах суворої румун. цензури 1921–28 вийшло лише 39 назв укр. книжок. Порівняно сприятливими були умови для укр. Д. і к. у Закарпатській УкраїніУжгороді, Мукачевому, Севлюші (нині м. Виноградів), Береговому. Видавали книжки і періодику Ужгородське т-во "Просвіта", т-во "Учительська громада" і ін. т-ва. З еміграційних видавничих установ вирізнявся активністю Укр. громад. видавничий фонд у Празі (1923–32). Видавничу діяльність розгорнули й ств. в еміграції культ.-освіт. осередки: Український вільний університет (1921–45, від 1946 у Мюнхені), Українська господарська академія в Подєбрадах (1922–32). Вид-во "Українська накладня" Я.Оренштайна (засн. 1903 в Коломиї, 1919–32 у Берліні) видавало оригінальні твори українського красного письменства і переклади (серія "Загальна бібліотека"). Незалежні видавничі центри на зх.-укр. землях ліквідовано після включення цих земель до СРСР (1939). Під час гітлерівської окупації були дозволені лише Українське видавництво у Кракові і його львів. філія. Нелегально виходили в Україні видання Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, листівки й брошури рад. підпільників. Видавнича діяльність продовжувалася далі в українській діаспорі (країни Європи, США, Канада).

Після війни в УРСР відновили працю більшість київ. вид-в, засновано газетні вид-ва в обл. центрах. Друкувалися масовими тиражами офіц.-пропагандистські вид. (головно у вид-ві Держполітвидав УРСР), шкільні підручники. Налагоджено випуск спец. тех. та екон. літ. З укр. літ. друкувалась переважно класика (крім тих авторів, які були заборонені владою), тв. офіційно визнаних укр. рад. письменників. Контроль за видавничою продукцією з 1959 здійснювало Управління поліграфічної пром-сті і вид-в при РМ УРСР, перетворене з 1963 у Держ. к-т РМ УРСР по пресі, який пізніше кілька разів перейменовувався. Однією з перших акцій к-ту було присвоєння привабливіших назв вид-вам. "Держлітвидав України" став "Дніпром", "Дитвидав ЦК ЛКСМУ" – "Веселкою", обласні книжково-журнальні вид-ва отримали статус респ. регіональних вид-в і назви з локальним колоритом: "Маяк" в Одесі, "Таврія" в Сімферополі, "Каменяр" у Львові, "Карпати" в Ужгороді. Вид-ву АН УРСР дано назву "Наукова думка", харків. книжково-журнальному вид-ву – "Прапор", дніпроп. – "Промінь". Вид-во "Радянський письменник" належало Спілці письменників України, вид-во "Молодь" діяло в структурі ЦК ЛКСМУ. Спеціалізований характер мали вид-ва "Техніка", "Урожай", "Здоров'я", "Мистецтво", "Музична Україна". Випуск підручників зосереджено у вид-ві "Радянська школа". Видавничу діяльність вищих шкіл звели до мінімуму, поставивши її під подвійний контроль Держкомвидаву і Мін-ва вищої освіти. Книговидання здійснювалося відповідно до річних тематичних планів, які затверджувалися Держ. к-том по пресі і парт. інстанціями.

У 1960-х – серед. 1980-х рр. вийшли два видання "Української радянської енциклопедії", перша в світі енциклопедія кібернетики, Шевченківський словник, "Історія міст і сіл Української РСР" (26 томів), "Історія українського мистецтва" (тт. 1–5), зібр. тв. І.Франка (тт. 1–50), Лесі Українки (тт. 1–12), які, однак, були далекі від повноти і частково спотворені цензурою. Було почато багатотомне академічне вид. тв. Т.Шевченка, розпочата, але не завершена розрахована на 200 томів серія "Бібліотека української літератури". Питома вага україномовної книги постійно скорочувалася: у 1965 – 2998 назв книжок укр. мовою і 4023 рос. мовою, 1975 – відповідно 2651 і 5693, 1980 – 2164 і 6572. У 1978 в УРСР було видано 3,18 примірника книг на особу, в той час як в РРФСР – 10,26. В наступні роки частка книговидання України в книжковій продукції СРСР ще більше зменшилась. Суворість цензурного контролю спричинила появу "самвидаву" – розмноження машинописних копій публіцистичних і літ. тв. З'явилися самвидавні журнали, зокрема "Український вісник", який став відомим у світі (окремі числа перекладалися на Заході на англ. та франц. мови).

Найважливішим наслідком здобуття Україною незалежності стало для Д. і к. розкріпачення книговидання, реальне, – попри прикрі винятки, – скасування цензурних обмежень. Замість державної монополії на Д. і к. стала формуватись система вільних від ідеологічного тиску вид-в різних форм власності. Однак процес пристосування Д. і к. до ринкової економіки виявився складним і суперечливим. На поч. 1990-х рр. розпочалось обвальне зменшення кількості видань й, особливо, тиражів. Однією з головних причин стала недоступність цін на книги для багатьох споживачів, що було викликано комерціалізацією Д. і к. Взаємопов'язаними і взаємозумовленими були кризові явища в книговиданні й книжковій торгівлі. Колиш. форми системи "видавець–книга–споживач" порушено, а нові виникають досить повільно, що значною мірою пояснюється недосконалістю правової бази та податкової політики в цій галузі. Книгарні не витримують конкуренції з більш прибутковими підпр-вами. В результаті різко скоротилась кількість книгарень у великих містах, а в менших містах і в більшості райцентрів книгарень не стало взагалі. Натомість з'явились книжкові ринки в Києві, Одесі та деяких інших містах. Позитивну роль у пожвавленні видавничого руху відіграють книжкові ярмарки, з яких найвідомішим є щорічний форум видавців у Львові.

З державних видавництв, діяльність яких тепер координує Комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, виявляють велику наполегливість у пристосуванні до ринкової економіки такі вид-ва, як "Наукова думка", "Либідь", "Україна", "Мистецтво" в Києві, "Світ" і "Каменяр" у Львові та деякі ін. Для заснування друкарень і вид-в потрібний не дозвіл, а реєстрація.

У перші роки незалежності держ. вид-ва розгорнули вид. значними тиражами тв. укр. класичної літ., які раніше були заборонені, а також тв. укр. діаспорних авторів. Опубліковано "Історію України-Руси" М.Грушевського ("Наукова думка"), його ж "Історію української літератури" ("Либідь"), перевидано "Енциклопедію українознавства" (Ін-т укр. археографії ім. М.Грушевського і НТШ). Особливою популярністю стали користуватися підручники історії України, в тому числі перевидання праць Д.Дорошенка ("Світ"), І.Крип'якевича ("Світ"), Н.Полонської-Василенко. В нових умовах постійно збільшується кількість недерж. вид-в, що належать приватним особам, акціонерним т-вам, громад. орг-ціям. З них високими показниками щодо кількості видань книг виділяються харків. вид-во "Фоліо", київські вид-ва "Ранок", "А.С.К.", "Знання", терноп. вид-во "Підручники і посібники". Великі тиражі видань мають київ. вид-ва "Генеза", "Навчальна книга", "Форум". Прибутковим стало вид-во підручників, посібників із права й економіки, довідників. Книги з гуманітарних наук і худож. літ. видають вид-во С.Павличко "Основи", Видавничий дім "Альтернативи", вид-во "Критика". Тв. сучасних письменників – вид-ва "Кальварія", "Лілея", "Піраміда" та ін. Різнопрофільними є вид-ва "Астропрінт" (Одеса), "Надстир'я" (Луцьк). На виданні дитячої літ. спеціалізуються вид-ва "Веселка", "А-ба-ба-га-ла-ма-га", видають її, крім навч. вид., харківське вид-во "Ранок", київ. вид-во "Школа" та ін. Засновано ряд вид-в релігійної літератури, зокрема видавничий від. Української православної церкви Київського патріархату, вид-во "Свічадо" у Львові при греко-катол. ордені студитів; відновило діяльність вид-во василіан "Місіонер" у Жовкві. Діє також Гол. спеціалізована редакція літ. мовами національних меншин України. Демократизація книговидання сприяла виникненню нових численних видавничих центрів. Книжки й брошури видаються не лише в усіх обласних та університетських містах, а й в Артемівську та Керчі, Коломиї і Глухові, Опішні і Білгороді-Дністровському, багатьох ін. містах та с-щах міського типу. Розгорнула діяльність Укр. асоц. видавців і книгорозповсюджувачів. Низка установ, зокрема наук., готує оригінал-макети для друкарень, обминаючи вид-ва. Краєзнавча, політична, художня література випускається не тільки установами і громадськими орг-ціями, а й самими авторами. Поширилось "настільне" малотиражне книговидання, продукція якого переважно не надходить у роздрібний продаж.

Наявні джерела інформації про обсяг книжкової продукції не є повними, оскільки не всі видавці надсилають обов'язкові примірники до Книжкової палати України. За даними палати, 1996 в Україні видано не менше 6074 назв книжок, з них 51 % укр. мовою, в 2002 – не менш 12 444 назв, з них укр. мовою 63 %. Заг. кількість книжок, виданих держ. вид-вами і держ. акціонерними компаніями, становила 10,7 % від числа назв книг, виданих 2002, і 38 % заг. тиражу. Видавничими орг-ціями ін. форм власності випущено 89,3 % назв і 62 % заг. тиражу. Хоча кількість назв книжок протягом останніх років зростає, тиражі їх залишаються дуже малими. Заг. тираж книг і брошур 2002 був 52,6 млн прим. (1940 видано 51,3 млн, а 1979 – 155,7 млн прим., що теж не задовольняло потреб укр. читачів).

За останні роки підвищилася якість поліграфічного виконання друкованої продукції. Найпотужніші поліграфічні підпр-ва сконцентровані в Києві (об-ня "Преса України" "Поліграфкнига", Київ. книжкова ф-ка), Харкові (книжкова ф-ка ім. Фрунзе), Львові (книжкова ф-ка "Атлас", "Глобус") і в ін. великих містах. Виникла низка нових друкарень, оснащених сучасним обладнанням. Осн. напрямом дальшого розвитку Д. і к. стало повсюдне впровадження комп'ютерних технологій у видавничу підготовку книжок, їх друкування і розповсюдження.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Свєнціцький І. Початки книгопечатаня на землях України. В пам'ять 350-ліття першої друкованої книжки на Україні у Львові 1573–4 р. Жовква, 1924
  2. Боровий С. З історії єврейської книги на Україні. "Бібліологічні вісті", 1925, № 1–2; 1926, № 1. К., 1926
  3. Єфремов С. В тісних рамцях. Українська книжка в 1718–1916 рр. К., 1926
  4. Українська книга: ХVI–ХVII–ХVIII ст. К., 1926
  5. Дорошенко Б. Розвиток українського друку в ХIХ–ХХ ст. у цифрах. "Українська книга", 1937, № 1
  6. "Українська книга" (Філадельфія), 1980, № 1
  7. Бачинський Є. Українська друкарня в Женеві. Науковий збірник. В кн.: Українська Вільна Академія Наук у США, № 2. Нью-Йорк, 1953
  8. Каменева Т.Н. Черниговская типография, ее деятели и издания. "Труды Гос. б-ки СССР им. В.И. Ленина", 1959, т. 3
  9. Buchynskyі D. Pasado y presente del libro ucraniano. Estudio bibliografico-historico. Toronto–Madrid, 1962
  10. 400 лет русского книгопечатания, кн. 1. М., 1964
  11. Гнатюк Д. Книговидавнича справа на Україні в післявоєнні роки. К., 1965
  12. Дей Д.И. Издательство украинской книги в ХIХ – начале ХХ века. "Книга. Исследования и материалы", 1965, сб. 10
  13. Книга i друкарство на Україні. К., 1965
  14. Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в ХVI–ХVIII ст. Львів, 1971
  15. Krawciw B. та ін. Book Publishing and the Press. В кн.: Ukraine. A Concise Encyclopaedia, vol. 2. Toronto, 1971
  16. Słownik biograficzny pracowników Książki polskiej. Warszawa–Łódź, 1972
  17. Машталір Р.М. та ін. Розвиток поліграфії на Україні. Львів, 1974
  18. Молодчиков О. Книга Радянської України. К., 1974
  19. Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. Львів, 1975; 1983
  20. Исаевич Я. Преемники первопечатника. М., 1981
  21. Теорія та історія радянської книги на Україні. К., 1983
  22. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні, кн. 1 (1574–1700). Львів, 1981; кн. 2, ч. 1 (1701–1764), ч. 2 (1765–1800). Львів, 1984
  23. Немировский Е.Л. Иван Федоров. М., 1985
  24. Книга и книжное дело в Украинской ССР. Сб. док. и матер. 1917–1984, [кн. 1–2]. К., 1985–86
  25. Pidłypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie. Szkoły i książki w działalności zakonu. Warszawa–Wrocław, 1986
  26. Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. Львів, 1989
  27. Senkus R. Publishers and Publishing. В кн.: Encyclopedia of Ukraine, t. 4. Toronto–Buffalo–London, 1993
  28. Огієнко І. Історія українського друкарства, т. 1: Історично-бібліографічний огляд українського друкарства ХV–ХVIII вв. К., 1994
  29. Репертуар української книги. 1798–1916. Матеріали до бібліографії, т. 1–7. Львів, 1995–2001
  30. Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.). К., 1996
  31. Україномовна книга. 1798–1916, вип. 1. 1798–1885. К., 1996
  32. Биковський Л. У службах українській книжці. Львів–Нью-Йорк, 1997
  33. Яків Оренштайн – феномен української видавничої справи. Львів, 1998
  34. Книга. Энциклопедия. М., 1999
  35. Зленко Г. Перші українські видавництва в Одесі. В кн.: Бібліографія українознавства. Бюлетень Комісії української бібліографії Міжнародної асоціації україністів, вип. 3. Львів, 2000
  36. Історія української культури, т. 2–3. К., 2001–2003
  37. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002
  38. Сенченко М. Світове книговидання і випуск творів друку в Україні. "Вісник Книжкової палати", 2003, № 4.

Посилання:
  • АДЕЛФОТЕС ГРАМАТИКА
  • АПОСТОЛ ЛЬВІСЬКИЙ 1574
  • АРТЕМІВСЬК (БАХМУТ)
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАЛАБАН ГЕДЕОН
  • БАРАНОВИЧ ЛАЗАР
  • БЕРЕГОВЕ
  • БЕРИНДА ПАМВО
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • БЛАГОДІЙНЕ ТОВАРИСТВО ВИДАННЯ ЗАГАЛЬНОКОРИСНИХ ТА ДЕШЕВИХ КНИГ
  • БОГОГЛАСНИК
  • БУКОВИНА
  • БУКВАР ЛЬВІВСЬКИЙ
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРВОНА КАЛИНА, ВИДАВНИЦТВО
  • ЧЕТЬЇ МІНЕЇ
  • ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДОБРОМИЛЬ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРОГОБИЧ
  • ДИМИТРІЙ РОСТОВСЬКИЙ
  • ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА
  • ЕЛЬЗЕВІРИ
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА (ЕУ)
  • ФЕДОРОВ ІВАН
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ФИЛИПОВИЧ І.
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ
  • GAZETTE DE LÉOPOL
  • ГЛУХІВ
  • ГНАТЮК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ГРАБОВСЬКИЙ ПАВЛО АРСЕНОВИЧ
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРОМАДА
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ҐУТЕНБЕРҐ ЙОГАНН
  • ГАЛЯТОВСЬКИЙ І.
  • ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • КАМЕНЕЦЬКИЙ ДАНИЛО СЕМЕНОВИЧ
  • КАРПЕНКО-КАРИЙ
  • КЕРЧ
  • ХАРКІВ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХОТКЕВИЧ ГНАТ МАРТИНОВИЧ
  • КНИГОСПІЛКА
  • КОБЕЛЯКИ
  • КОЛОМИЯ
  • КОСОВ СТЕФАН-АДАМ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КОЗАЧИНСЬКИЙ МАНУЇЛ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОЗЯТИН
  • КРАСНОДАР
  • КРИЛОС
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КРОЛЕВЕЦЬ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КУЛЬЖЕНКО СТЕФАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ДРУКАРНЯ
  • КИЇВ
  • КИЕВСКАЯ СТАРИНА
  • КИРИЛИЦЯ
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛЕВИЦЬКИЙ Г.
  • ЛЕВИЦЬКИЙ МОДЕСТ ПИЛИПОВИЧ
  • ЛИЗАНІВСЬКИЙ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛУБНИ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА БРАТСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ЛЬВІВСЬКЕ БРАТСТВО, СВЯТО-УСПЕНСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО У ЛЬВОВІ, ЛЬВІВСЬКА СТАВРОПІГІЯ
  • ЛЯХОЦЬКИЙ А.
  • ЛЮТКОВИЧ ПАВЛО, ДОМЖИВ-ЛЮТКОВИЧ-ТЕЛИЦЯ ПАВЛО
  • МАКСИМОВИЧ ІОАНН
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МАРКО ВОВЧОК
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОСКВА
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУКАЧЕВЕ
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАРОДОВЦІ
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ, МІСТО ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ОДЕСА
  • ОДЕСЬКЕ ТОВАРИСТВО ІСТОРІЇ ТА СТАРОЖИТНОСТЕЙ
  • ОПІШНЕ
  • ОРЕНШТАЙН ЯКІВ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ОССОЛІНЕУМ
  • ОСТРОГ
  • ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ
  • ОСТРОЗЬКА ДРУКАРНЯ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПАНІВЕЦЬКА ДРУКАРНЯ
  • ПАНЬКІВСЬКИЙ КОСТЬ
  • ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПИЛИПЕНКО С.
  • ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ
  • ПОЧАЇВ
  • ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ПОДОЛИНСЬКИЙ СЕРГІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА
  • ПОЛТАВА
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РІДНА ШКОЛА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • РУКОПИСНА КНИГА
  • РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ - АЛЬМАНАХ (1837)
  • САКОВИЧ КАСІЯН
  • САМБІР
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • САМВИДАВ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕЛІГА ЯН
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШУМЛЯНСЬКИЙ ЙОСИП
  • СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР - ТОВАРИСТВО
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СКОЛЬСЬКИЙ (СКУЛЬСЬКИЙ) АНДРІЙ
  • СКОРИНА ФРАНЦИСК
  • СЛЬОЗКА МИХАЙЛО
  • СМІЛА , МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • СОБОЛЬ СПИРИДОН
  • СОФОНОВИЧ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ’Я ФЕОДОСІЙ
  • СОЮЗ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ У ЛЬВОВІ
  • СТАВРОВЕЦЬКИЙ-ТРАНКВІЛІОН КИРИЛО
  • СТУДИТ
  • ТИЩЕНКО ЮРІЙ ПИЛИПОВИЧ
  • ТРЕБНИК ПЕТРА МОГИЛИ
  • ТИКТОР ІВАН
  • УЧИТЕЛЬСЬКА ГРОМАДА (ЗАКАРПАТТЯ)
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • УКРАЇНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКАДЕМІЯ У ПОДЕБРАДАХ
  • УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ЗАГАЛЬНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (1930-1935)
  • УКРАЇНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО (КРАКІВ - ЛЬВІВ)
  • УКРАЇНСЬКО-РУСЬКА ВИДАВНИЧА СПІЛКА
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПРАЗІ (У МЮНХЕНІ)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК (1970-1972, 1987-1989)
  • УКРАИНСКИЙ ВЕСТНИК, ТИЖНЕВИК (1816-1819)
  • УНІВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • УНІВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • УЖГОРОД
  • ВАЛКИ
  • ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ІВАН
  • ВЕРБИЦЬКИЙ ТИМОФІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ВІК
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВОЛОЩИНА
  • ВИНОГРАДІВ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗЕМКА Т.
  • ЖДАХА АМВРОСІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • ЖЕЛИБОРСЬКИЙ АРСЕНІЙ
  • ЖОВКВА
  • ЗОЛОЧІВ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
  • ЗОЛОТОНОША
  • ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА

  • Пов'язані терміни:
  • МУЗЕЙ КНИГИ І ДРУКАРСТВА УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)