ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДУБОВИЙ ІВАН НАУМОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Щусь О.Й. ДУБОВИЙ Іван Наумович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dubovy_I (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДУБОВИЙ ІВАН НАУМОВИЧ

ДУБОВИЙ Іван Наумович (24(12).09.1896–29.07.1938) – рад. військ. діяч, командарм 2-го рангу. Н. на х. Чмирівка (нині село Чигиринського р-ну Черкас. обл.) у сел. родині. 1917 закінчив шк. прапорщиків. Організатор червоногвард. загону в Бахмуті (нині м. Артемівськ), на поч. 1918 – його командир, брав участь у боротьбі з військами генерала О.Каледіна. У березні–травні – військком Новомакіївського р-ну, комендант і начальник зв'язку Центр. штабу Червоної гвардії у Донбасі. У черв.–серп. 1918 – нач. оперативного від. Пн.-Кавказ. військ. округу. Під час оборони м. Царицин (нині м. Волгоград, РФ) був з верес. по груд. 1918 заст. нач. штабу 10-ї армії, до якої влилися революц. загони, що відійшли з України. З початком воєн. операцій військ Українського фронту – пом. харків. окружного військ. комісара (наприкінці січ. 1919), а з 7 лют. – київ. окружного військ. комісара. Від серед. лют. 1919 – нач. штабу новосформованої Групи військ Київ. напрямку Укр. фронту. У квіт.–трав. – нач. штабу, з кінця трав. по черв. 1919 – в.о. командуючого 1-ї Укр. рад. армії. Після загибелі М.Щорса очолив 44-ту стрілец. д-зію Дванадцятої армії Зх. фронту (з жовт. 1919 по груд. 1921). Під його командуванням 44-та стрілец. д-зія визволяла Київ у груд. 1919 від денікінців. За цю операцію Д. був нагороджений орденом Червоного Прапора (1920). Очолювана ним д-зія брала участь у боях з денікінцями (див. Збройні сили Півдня Росії), військ. частинами Директорії УНР, польськими військами (див. Польсько-радянська війна 1920). 1929 – заст. команд. військами Укр. військ. округу, з 1935 – команд. військами Харківського військового округу. У серп. 1937 заарештований. Страчений.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Сувениров О.Ф. Трагедия РККА. 1937–1938. М., 1998.

Посилання:
  • АРТЕМІВСЬК (БАХМУТ)
  • ЧЕРВОНА ГВАРДІЯ
  • ДВАНАДЦЯТА АРМІЯ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • КАЛЕДІН ОЛЕКСІЙ МАКСИМОВИЧ
  • ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • КИЇВ
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • ЩОРС МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ (1919)
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ ПІВДНЯ РОСІЇ (ЗСПР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)