ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДУРОВА (У ЗАМІЖЖІ ЧЕРНОВА) НАДІЯ АНДРІЇВНА

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ДУРОВА (у заміжжі Чернова) Надія Андріївна [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Durova_N (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДУРОВА (У ЗАМІЖЖІ ЧЕРНОВА) НАДІЯ АНДРІЇВНА

ДУРОВА (у заміжжі Чернова) Надія Андріївна (1783, за її словами, 1788–02.04(21.03).1866) – "гусар-дівиця", письменниця, мемуаристка, перша жінка, яка за бойову відвагу нагороджена солдатським знаком Військ. ордену – Георгіївським хрестом (1808). Н. в м. Київ (за ін. даними – в Херсоні). Дочка гусарського офіцера, згодом – чиновника, городничого А.Дурова (зі шляхетсько-козац. роду Туровських) та його дружини Марфи. По материнській лінії – онука лубен. підкоморія І.Олександровича (Александровича). Дитиною мешкала в Україні, зокрема в Києві та Херсоні, потім – у маєтку Круча (Круча Велика) Пирятинського пов. Київ. намісництва (нині с. Велика Круча Пирятинського р-ну Полтав. обл.). 1801 взяла шлюб із дворянським засідателем Сарапульського нижнього земського суду Василем Черновим, 1803 народила сина Івана. 1806 повернулася до батьків, але того ж року, переодягнувшись козаком і назвавшись Олександром Васильовичем Дуровим, пристала до рос. війська. 21(09) берез. 1807 інкогніто, під іменем Олександр Васильович Соколов, вступила до регулярної армії рядовим (товаришем) кінного Польс. полку. Виявила хоробрість у протинаполеонівських кампаніях 1806–07. Особисто від імп. Олександра I 12 січ. 1808 (31 груд. 1807) одержала чин корнета, після чого під псевдонімом Олександр Андрійович Александров, санкціонованим царем, була зарахована до Маріупольського гусарського полку, який дислокувався на Волині й у Тернопільському окрузі. 1810 квартирувала в м-ку Нова Басань Козелецького пов. Черніг. губ. (нині село Бобровицького р-ну Черніг. обл.), тимчасово служила ад'ютантом ген. Михайла Милорадовича в Києві. 1811 через нестатки перейшла до Литов. уланського полку, де екіпіровка коштувала дешевше. На Війні 1812 – поручик, командувала взводом, напівескадроном, виконувала обов'язки чергового дорученця у П.Коновніцина. В Бородинській битві 1812 була поранена, проте залишилась у лавах ЗС. Невдовзі стала ординарцем М.Кутузова. Учасниця закордонного походу рос. армії 1813–14. 1816 через хворобу в чині штаб-ротмістра взяла відставку із довічною пенсією, мешкала переважно в містах Сарапул (нині місто в Удмуртії, РФ), Єлабуга (нині місто в Татарстані, РФ), зрідка – в Санкт-Петербурзі та Москві. Літ. діяльність розпочала автобіографічними нотатками "Кавалерист-девица" (СПб., 1836; видані її братом у перших Іваном Бутовським), уривок з яких О.Пушкін опубл. зі своєю передмовою в ж. "Современник" (1836, № 2) під заголовком "Записки Н.А. Дуровой". Пізніше побачило світ продовження – "Записки Александрова (Дуровой). Добавление к Девице-кавалерист" (М., 1839). Д. виступала за жін. емансипацію, надрукувала низку спогадів та ін. прозових тв., у т. ч. "етнографічних", істор.: "Некоторые черты из детских лет", "Два слова из житейского словаря. 1 – Бал, 2 – Воспоминания", "Гудишки" тощо. 1860 їй було надано грошову допомогу Т-ва для сприяння нужденним літераторам і вченим (Літ. фонду).П. у м. Єлабуга. Д. присвячено роман Д.Мордовця (Мордовцева) "Двенадцатый год" (1885), п'єсу-комедію О.Гладкова "Давным-давно" (1941; перша назва – "Питомцы славы"), популярний муз. кіноф-м рос. режисера Е.Рязанова "Гусарська балада" (1962).

дата публікації: 2004 р.

Праці:
  1. Повести и рассказы, т. 1–4. СПб., 1839
  2. Записки кавалерист-девицы. Казань, 1979
  3. Избранное. М., 1984.
Література:
  1. Мордовцев Д.Л. Русские женщины нового времени, т. 3. СПб., 1874
  2. Н.В. Из записной книжки. "Киевская старина", 1886, № 2
  3. Блинов Н.Н. "Кавалерист-девица" и Дуровы. "Исторический вестник", 1888, № 2
  4. Юдин П. К родословной "девицы-кавалериста" Дуровой. Там само, 1898, № 1
  5. Внучка Ивана Ильича и Ефросиньи Григорьевны Александровичей, кавалерист-девица Надежда Андреевна Дурова. В кн.: Стороженки. Фамильный архив, т. 8. К., 1910
  6. Сакс А. Кавалерист-девица штаб-ротмистр Александр Андреевич Александров (Надежда Андреевна Дурова). СПб., 1912
  7. "Все, что я мог припомнить...". Автобиография Н.А.Дуровой. "Неделя", 1962, № 26
  8. Юдина И. Женщина-воин и писательница (неизвестные автографы "кавалерист-девицы" Н.А.Дуровой). "Русская литература", 1963, № 2
  9. Киркевич В. Жінка, яка здивувала світ. "ЛУ", 1983, 1 груд.
  10. Його ж. Дурова. В кн.: УЛЕ, т. 2. К., 1990
  11. Турьян М.А. Дурова. В кн.: Русские писатели: 1800–1917, т. 2. М., 1992
  12. Михайлова Н.И. Дурова. В кн.: Русские писатели: XIX век, т. 1. М., 1996.

Посилання:
  • БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 Р.
  • ГОРОДНИЧИЙ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • КИЇВ
  • МОРДОВЕЦЬ ДАНИЛО ЛУКИЧ
  • МОСКВА
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ПІДКОМОРІЙ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СОВРЕМЕННИК - ЖУРНАЛ (1836-1866)
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУГ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ГОРЛЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • МОРДОВЕЦЬ ДАНИЛО ЛУКИЧ
  • ВІЙНА 1812 Р.


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)