ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДИБИЧ ІВАН ІВАНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ДИБИЧ Іван Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dybych_I (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДИБИЧ ІВАН ІВАНОВИЧ

ДИБИЧ (Дібіч) Іван (Йоган-Карл-Фрідріх-Антін) Іванович (12 або 13 (01 чи 02).05.1785–09.06(28.05).1831) – барон, граф (1827), військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (1818), чл. Державної ради (1823), ген.-фельдмаршал (1829), кавалер багатьох орденів (у т. ч. найвищих рос. – св. Георгія всіх ступенів, св. апостола Андрія Первозванного й Олександра Невського з алмазними прикрасами, австрійс. – Марії Терезії та Леопольда 1-го кл., прусських – Чорного орла та Червоного орла 1-го ст.). Н. в маєтку Грослейпе (Сілезія). Походив із давнього рицарського роду, син прусського (від 1798 – російського) офіцера Ганса Еренфріда фон Дибича (1737–1822). Початкову освіту здобув удома, від 1797 навчався в Берлінському кадетському корпусі.

Службу в Росії почав 4 верес.(23 серп.) 1801 прапорщиком лейб-гвардії Семеновського полку. 1802 – підпоручик. В Аустерліцькій битві 2 груд.(20 листоп.) 1805 був поранений у правицю, але залишився на полі бою, перехопивши шпагу лівою рукою (за цей подвиг нагороджений золотою шпагою з написом "За хоробрість"). 1806 – поручик, 1807 – штабс-капітан, у тодішній кампанії проти наполеонівської Франції відзначений першими трьома орденами: св. Володимира 4-го ст., св. Георгія 4-го ст. та прусським "За заслуги". 1809 – капітан, 1810 – підполковник, 1811 – полковник. 11 берез. (28 лют.) 1812 переведений до корпусного штабу П.Вітгенштейна на посаду обер-квартирмейстера.

Учасник Війни 1812, став ген.-майором. У грудні на чолі окремого 2-тис. загону, вклинившись між двома колонами прусських військ, які воювали на боці імп. Наполеона I (заг. чисельністю 18 тис. осіб), одну з них, терміново уклавши з нею сепаратну Таурогенську конвенцію, схилив до нейтралітету, а другу взагалі приєднав до своїх лав, що мало значний вплив на розгортання визвол. війни 1813 у Німеччині.

1813 – у зарубіжному антинаполеонівському поході, ген.-лейтенант, ген.-квартирмейстер союзних військ. 1814 – один із провідників переможної стратегії негайного просування на Париж. 1815 – нач. штабу 1-ї армії, того ж року взяв шлюб із баронесою Женні фон Торнау (1799–1830), племінницею М.Барклая де Толлі (колиш. фрейліна, 1829 отримала звання статс-дами).

1821 перебував з імп. Олександром I на Лайбахському конгресі. 7 трав.(25 квіт.) 1823 призначений виконувати обов'язки нач. "Головного штабу Його Величності" (за рік офіційно затверджений у цьому званні), відтоді входив до Комітету міністрів і супроводжував царя в усіх поїздках, аж до останнього відвідання Криму та м. Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ) 1825. Разом із кн. Петром Волконським привіз до Санкт-Петербурга із Варшави зречення від престолу цесаревича Костянтина Павловича (Романова). Керував арештами декабристів (див. Декабристів рух). 1826 став генералом од інфантерії. За дорученням імп. Миколи I 1827 усунув з посади царського намісника на Кавказі О.Єрмолова.

Учасник російсько-турецької війни 1828–1829, розробив план кампанії з орієнтацією на Бессарабію як на перспективний театр військ. дій. Від 21(09) лют. 1829 – головнокоманд. 2-ї армії. Після підписання Андріанопольського мирного договору 1829 удостоєний титулу "Забалканський". Того ж року Черніг. піх. полк отримав його ім'я як свого шефа: "полк фельдмаршала графа Дибича-Забалканського". Від 13(01) груд. наступного року Д. – головнокоманд. рос. військами, що були спрямовані на придушення польського повстання 1830–1831.

П. (за чутками – отруївся) в с. Клєшево Пултуського пов. Царства Польського (нині – Республіка Польща). Його серце поховане в м. Пултуськ (Польща), тіло – в С.-Петербурзі.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. [Бантыш-Каменский Д.Н.] Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов, ч. 4. СПб., 1840
  2. Полевой Н. Русские полководцы, или жизнь и подвиги российских полководцев от времен императора Петра Великого до царствования императора Николая I. СПб., 1845
  3. Российский М. Дибич-Забалканский. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1905
  4. Залесский К.А. Наполеоновские войны 1799–1815. М., 2003
  5. История русской армии: 1812–1864 гг. СПб., 2003.

Посилання:
  • АНДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1829
  • БАРКЛАЙ ДЕ ТОЛЛІ МИХАЙЛО БОГДАНОВИЧ
  • БЕССАРАБІЯ
  • ДЕКАБРИСТІВ РУХ В УКРАЇНІ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВАРШАВА
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВІТГЕНШТЕЙН ПЕТРО ХРИСТИЯНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БУРЦОВ ІВАН ГРИГОРОВИЧ
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКЕВИЧ) ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829
  • ВІТТ ІВАН ЙОСИПОВИЧ
  • ВОЛЬХОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)