ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dyktatura_proletariatu (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ

ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ. Ідея диктатури пролетаріату як держ. влади робітн. класу була висунута К.Марксом і Ф.Енгельсом у "Маніфесті Комуністичної партії". Європ. соціал-демократія не прийняла цієї ідеї з двох причин. По-перше, тому, що вона не була чітко сформульованою: реально диктатуру може здійснювати тільки політ. сила, яка має орг. структуру, а не більш чи менш аморфна частина сусп-ва, якою є пролетаріат. М.Бакунін (див. Бакунізм) з цього приводу зауважував: "весь клас не може всістися в урядове крісло". По-друге, через те, що ця ідея могла означати встановлення неконтрольованого сусп-вом правління пролетарської партії, а європ. соціал-демократія не прагнула такого повороту подій. Намагаючись розв'язати існуючі сусп. суперечності, європ. соціал-демократи бажали налагодити співробітництво праці та капіталу, забезпечити шляхом соціальних реформ становлення громадянського суспільства. Жодна з партій Інтернаціоналу ІІ не мала в своїй програмі гасла "диктатура пролетаріату".

Інакшою була доля ідеї Д.п. в середовищі рос. соціал-демократів. В.Ленін добився прийняття II з'їздом РСДРП (лип.–серп. 1903) іскрівської (див. "Искра") парт. програми, яка складалася з двох частин: програми-мінімум і програми-максимум. Перша з них визначала найближчі завдання партії в бурж.-демократ. революції, а друга мала на меті здійснення соціаліст. революції і встановлення Д.п. У своїх діях В.Ленін керувався особливим розумінням новітнього істор. процесу, яке він дещо пізніше – у листі до робітників і селян з приводу перемоги над військами адмірала О.Колчака (серп. 1919) – популярно виклав у таких рішучих словах: "Або диктатура буржуазії (прикрита пишними есерівськими і меншовицькими фразами про народовладдя, учредилку, свободи та інше), або диктатура пролетаріату. Хто не навчився цього з історії всього 19 століття, той – безнадійний ідіот".

Таке спрощене альтернативне тлумачення істор. поступу давало змогу логічно обґрунтувати необхідність захоплення політ. влади, причому цілковито – у формі диктатури, однією партією.

Поняття "диктатура пролетаріату" і "диктатура партії" по суті означають одне й те саме – певний тип політ. ладу, але вони не є тотожними. Перше з них має абстрактний характер, а друге – конкретний, воно вказує на найбільш істотну складову політ. ладу, встановленого більшовиками в Росії в листоп. 1917 (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) і нав'язаного Україні 1917–19 (див. Громадянська війна в Україні 1917–1921).

Поділ революції 1917 на дві окремі – бурж. і пролетарську (соціаліст.) – В.Ленін запровадив якраз для того, щоб виправдати захоплення влади своєю (більшовицькою) партією, яка, на його думку, була тією єдиною політ. силою в Росії, що найбільш повно і послідовно представляла інтереси робітн. класу (хоча представників самого робітн. класу в партії більшовиків на той час було значно менше, ніж в партії меншовиків та Партії соціалістів-революціонерів).

Поділ революції на бурж. і пролетарську партія більшовиків прийняла одразу; він став для неї звичним ще до Жовтн. перевороту, оголошеного пізніше революцією. Аналізуючи минулі події та свою роль у них, Л.Троцький у верес. 1924 з подивом зазначив, що партії меншовиків та есерів розглядали Лютневу революцію 1917 не як бурж. і не як щабель до соціаліст., а як деяку "демократичну" самоцінність. І додавав, щоб його зрозуміли до кінця: "Вони захищали не панування того або іншого класу, а “революцію” і “демократію”".

Хоча поняття диктатури полісемантичне, у більшовиків цей термін завжди мав чітко окреслений зміст. В рад. історіографії класичним вважалося таке його визначення: це "нічим не обмежена, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв'язана влада, що безпосередньо на насильство спирається".

Одразу після приїзду в революц. Петроград (нині м. Санкт-Петербург) В.Ленін 16(03) квіт. 1917 звернувся до своїх однопартійців з документом "Про завдання пролетаріату в даній революції" ("Квітневі тези"), в якому заявив, що настав час переходити від бурж. революції до соціаліст. Власне таким переходом він вважав взяття влади радами робітничих депутатів і створення республіки рад робітн., батрацьких і сел. депутатів. РСДРП(б) при цьому мала почати реалізовувати програму-максимум і змінити власну назву: з с.-д. партії стати комуніст. Це були конкретні й прагматичні тези-вказівки щодо завоювання влади: проникнення до складу існуючих рад, витіснення з них представників конкуруючих партій, захоплення контролю над радами і перетворення таких збільшовичених рад в органи держ. влади. В.Ленін вважав, що визначальний вплив на ради з боку меншовиків та есерів є явищем тимчасовим, оскільки пролетаризованим прошаркам нас., які поділяли гасло про експропріацію власності поміщиків і буржуазії, було по дорозі саме з більшовиками.

Гасло "Вся влада радам!" виявилося тотожним встановленню Д.п., точніше – диктатури більшовицької партії. "Радянська влада, – говорив Ленін, – є не що інше, як організаційна форма диктатури пролетаріату". Щоб здійснювати комуніст. соціально-екон. перетворення, більшовикам була потрібна держ. орг-ція, заглиблена в народні низи. Такою орг-цією стали ради. Аби зберегти контроль над радами, більшовики повинні були нейтралізувати право нас. відкликати з рад представників тих партій, програми яких вже не відповідали його інтересам. Це досягалося радикальним шляхом – ліквідацією партій політичних, за винятком тієї, яка ставала держ., і взяттям виборчого процесу під жорсткий контроль. Домогтися свого більшовики не могли без силового органу з функціями політ. поліції, і такий орган було створено вже в груд. 1917 – ним стала Всерос. надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВЧК).

Перша Конституція РСФРР, яка була затверджена 5-м Всерос. з'їздом рад 10 лип. 1918, починалася з такої декларації: "Основне завдання розрахованої на теперішній перехідний момент Конституції Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки полягає у встановленні диктатури міського і сільського пролетаріату і біднішого селянства у вигляді могутньої Всеросійської радянської влади з метою повного придушення буржуазії, знищення експлуатації людини людиною і запровадження соціалізму, при якому не буде ні поділу на класи, ні державної влади".

Якщо зіставити цю характеристику влади та її завдань з тією, що містилася в документі, ухваленому трохи пізніше, 10 берез., Третім Всеукраїнським з'їздом рад 1919, – першій Конституції УСРР (див. Конституція УСРР 1919), то може скластися враження, що за деталізацією прописаних в Конституції УСРР завдань диктатури проглядає певний чіткий план трансформації держ. влади. Текст двох перших статей Конституції УСРР такий:

"1. Українська Соціалістична Радянська Республіка є організація диктатури трудящих і експлуатованих мас – пролетаріату й бідного селянства над їх віковими гнобителями й експлуататорами – капіталістами й поміщиками.

2. Завданням цієї диктатури є здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень і систематичного придушення всіх контрреволюційних зазіхань з боку імущих класів; слідом за виконанням цих завдань диктатура зникне, а слідом за нею, після остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу, зникне і держава, поступившись місцем вільним формам співжиття, побудованого на засадах організації загальної праці на загальну користь і братерській солідарності людей".

Однак такий порівняльний аналіз в істор. контексті тогочасних подій засвідчує й дещо ін., а саме: ясного розуміння суті розпочатого комуніст. експерименту у більшовиків навесні 1918 не було. Тому зовсім не випадково, що у Конституції РСФРР 1918 проголошувалося, нібито вже на стадії соціалізму (котрий розуміли як першу фазу комунізму) не стане ні поділу на класи, ні держ. влади, а в укр. конституції спочатку прогнозувалося зникнення диктатури, а потім ("після остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу") – і держави.

Місця для згадки про РКП(б) як про держ. партію не знайшлося ні в Конституції РСФРР 1918, ні в Конституції УСРР 1919, ні в Основному законі СРСР, затвердженому 2-м з'їздом рад СРСР 31 січ. 1924. І це цілком логічно. Адже використання понять "партія" і "диктатура" в одному контексті просто-таки змушує говорити про диктатуру партії.

У квіт. 1923 в доповіді про політ. діяльність ЦК на ХII з'їзді РКП(б) Г.Зінов'єв сказав: "Диктатура партії – це роблять, але про це не говорять". У підготовленій ним резолюції по доповіді проскочило, один-єдиний раз за всю історію Комуністичної партії Радянського Союзу, визнання того, що "диктатура робітничого класу не може бути забезпечена інакше, як у формі диктатури його передового авангарду, тобто Компартії".

У 1924 Й.Сталін назвав вираз "диктатура партії" нісенітницею і додав, що в резолюції ХII з'їзду РКП(б) він з'явився через недогляд. Останню крапку в цій дискусії у парт. верхах поставив Л.Троцький. У листі до політбюро ЦК ВКП(б) від 6 черв. 1926 він погоджувався з тим, щоб не вживати термін "диктатура партії" офіційно, але вважав його цілком вірним: "Зображати справу так, що партія тільки вчителька, а диктатуру проводить клас, значить підмальовувати те, що є. Основним знаряддям диктатури є партія. В самому основному клас здійснює диктатуру через партію. Ось чому Ленін говорив не тільки про диктатуру класу, але й про диктатуру партії, в певному розумінні ототожнюючи їх".

У перших рад. конституціях термін "диктатура пролетаріату" ототожнювався з рад. владою (Конституція РСФРР 1918) або з укр. рад. д-вою (Конституція УСРР 1919). Оскільки, як наголошувалося, диктатура була спрямована виключно проти експлуататорських класів, то вона могла існувати тільки в рамках перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Конституція СРСР 1936 була оголошена "конституцією соціалізму, що переміг". Відповідно термін "диктатура пролетаріату" зник з її тексту, натомість з'явилася згадка про ВКП(б). Функції держ. партії при цьому не розкривалися. ВКП(б) згадувалася не серед органів державної влади та управління, а в розділі 10-му Конституції – "Основні права і обов'язки громадян". Це була ст. 126, яка регламентувала право громадян СРСР об'єднуватися в громад. орг-ції: профспілки, кооперативи, молодіжні, спортивні й оборонні орг-ції, а також в культ., техн. й наук. т-ва. В кінці цього переліку зазначалося, що "найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств трудящих об'єднуються у Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків), яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток соціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних".

Здійснюючи не відображену в конституціях диктатуру партії, вожді, як правило, обмежувалися політ. кер-вом, кадровою політикою, агітацією та пропагандою. Структури управлінського характеру на основі парт. органів створювалися лише у виняткових кризових ситуаціях (такими свого часу були політвідділи машинно-тракторних станцій – у 1933–34, Державний комітет оборони СРСР – у 1941–45). Міжнар. питання і держ. безпека теж перебували у віданні органів рад. влади, але прямо підпорядковувалися вищим ешелонам апарату держ. партії. У повоєн. десятиліття (після Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945) в парт. к-тах почали створювати спеціалізовані відділи з кер-ва окремими галузями пром-сті або с. госп-ва (залежно від економічної специфіки регіону), але без скасування відповідних структур по лінії рад. органів влади.

Диктатура комуніст. партії формально була ліквідована в ході конституційної реформи 1988.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Ленін В.І. Повне зібрання творів, т. 39, т. 41. К., 1973–74
  2. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 2. К., 1979
  3. Архив Троцкого, т. 1. М., 1990
  4. Троцкий Л.Д. К истории русской революции. М., 1990.

Посилання:
  • БАКУНІЗМ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ОБОРОНИ СРСР
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • ИСКРА
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1919
  • КВІТНЕВІ ТЕЗИ В.ЛЕНІНА
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАРКС К.
  • МАШИННО-ТРАКТОРНІ СТАНЦІЇ (МТС)
  • МЕНШОВИКИ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • РАДИ РОБІТНИЧИХ ДЕПУТАТІВ (1905)
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТРЕТІЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД (1919)
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ВЧК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЛАДА
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917
  • ЗІНОВ'ЄВ ГРИГОРІЙ ОВСІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЕКОНОМІКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ВІД КАПІТАЛІЗМУ ДО СОЦІАЛІЗМУ
  • ЕТАТИЗМ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЛАСИ СУСПІЛЬНІ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОМУНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА
  • КОНСТИТУЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ФЕДЕРАТИВНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1918
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1924
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1937
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1988
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • КВІТНЕВІ ТЕЗИ В.ЛЕНІНА
  • КИБАЛЬЧИЧ ВІКТОР ЛЬВОВИЧ
  • КИЇВСЬКИХ МЕНШОВИКІВ СПРАВА 1920
  • ЛЕГАЛЬНИЙ МАРКСИЗМ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛОЗОВСЬКИЙ СОЛОМОН АБРАМОВИЧ
  • МАХНО (МІХНЕНКО) НЕСТОР ІВАНОВИЧ
  • МАРКСИЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА
  • РОБІТНИЧІ ДИСЦИПЛІНАРНІ СУДИ
  • РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ
  • ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)