ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДИМАНШТЕЙН СЕМЕН МАРКОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. ДИМАНШТЕЙН Семен Маркович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dymanshteyn_S (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДИМАНШТЕЙН СЕМЕН МАРКОВИЧ

ДИМАНШТЕЙН Семен (Шимон) Маркович (21.03.1886–25.08.1938) – державний і партійний діяч, голова ЦК "Общества по землеустройству евреев-трудящихся" (ОЗЕТ), кер. Центр. бюро Єврейс. секції при ЦК РКП(б), гол. ред. ж. "Революция и национальности". Н. в м. Себеж Вітебської губ. (нині місто Псковської обл.; за ін. даними – в м. Стара Руса, нині місто Новгород. обл., обидва в РФ) в сім'ї дрібного ремісника-бляхаря. Від 1904 – член РСДРП – ВКП(б). Незабаром став професіональним революціонером (прізвисько – Максим). 1909 засуджений на 4 роки каторги, після відбуття покарання був залишений на довічне поселення у с. Знам'янка Якутської губ. На той час, як свідчать офіційні документи, Д. не мав початкової освіти, та невдовзі він вивчив франц. і нім. мови, фізику, математику, філософію і політекономію.

На поч. 1914 утік за кордон, працював слюсарем та електромонтером у Франції. Після Лютневої революції 1917 повернувся в Росію в р-н м. Рига (нині столиця Латвії), був одним із редакторів "Окопной правды". Після окупації Риги Німеччиною під час Першої світової війни переїхав у Петроград (нині м. Санкт-Петербург). Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 призначений чл. колегії Наркомату праці. В січ. 1918 його направили працювати в Наркомат в справах національностей РСФРР, який тоді очолював Й.Сталін. Від листоп. 1918 під час недовгого існування Литовської, а потім Литовсько-Білоруської РСР, був чл. урядів цих більшовицьких нац. утворень.

У трав. 1919 повернувся до роботи в Наркоматі в справах національностей РСФРР. Був призначений секретарем Центр. бюро єврейс. секцій при ЦК РКП(б). Водночас 1918–20 – чл. Всерос. ЦВК.

1920–21 – член Туркестанського бюро ЦК РКП(б), нарком освіти Туркестану. Водночас – повноважний представник РКП(б) у Бухарській Нар. Рад. Республіці.

Важка хвороба (малярія) змусила Д. повернутися в європ. частину СРСР. 1922–24 працював в УСРР, де був чл. ЦК КП(б)У, входив до складу оргбюро ЦК КП(б)У, був зав. від. агітації та пропаганди ЦК КП(б)У, чл. колегії Наркомосу, зав. Головполітпросвітою. В цей час почалася його літ.-публіцистична діяльність.

1924 відкликаний в Москву. Призначений заступником голови від. агітації та пропаганди ЦК ВКП(б), водночас очолив нац. сектор у цьому відділі. У листоп. 1926 на 1-му Всесоюзному з'їзді ОЗЕТ (існувало 1925–38) був обраний його головою. Діяльність Д. на цій посаді була спрямована на більшовизацію єврейс. нац.-культ. та соціально-екон. життя. Така позиція втілилась у сприянні аграризації євреїв, утворенні розгалуженої мережі нац. містечкових та сільс. рад, виділенні на тер. СРСР 5 нац. єврейс. р-нів (3 в УСРР (див. Національні райони УСРР) та 2 в Криму) та Єврейс. АР на Далекому Сході (див. Біробіджанський проект), створенні друкованих видань, освіт. та культ. закладів мовою ідиш, яку Д. добре знав. Але водночас він був непримиренним супротивником єврейс. реліг. традицій (див. Іудаїзм в Україні), боровся з сіонізмом, що відбилося передусім у закритті культ. закладів та забороні використання давньоєврейс. мови іврит.

1930 став гол. ред. новоутвореного ж. "Революция и национальности", що був повністю присвячений теорії та практиці вирішення нац. питання в СРСР, очолив Ін-т національностей при Всерос. ЦВК. Певний час тісно співробітничав із прихильниками націонал-комунізму в Україні. Наприкінці 1937 ж. "Революция и национальности" був закритий, а Д. у лют. 1938 заарештований. Страчений.

Реабілітований 13 серп. 1955.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Тв.: Проблема национальной культуры и культурного строительства в национальных республиках. "Вестник Коммунистической академии", 1929, № 31(1)
  2. Идеологическая борьба в национальном вопросе. "Революция и национальности", 1930, № 3
  3. Отношение марксизма-ленинизма к вопросу об ассимиляции национальностей. Там само, 1935, № 7.

Посилання:
  • БІРОБІДЖАНСЬКИЙ ПРОЕКТ
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МОСКВА
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • НАЦІОНАЛЬНІ РАЙОНИ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СІОНІЗМ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)