ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ

  Бібліографічне посилання: Бажан О.Г. ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-х РОКІВ В УКРАЇНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dysydentski_rukhy_1960_1980_v_Ukr (останній перегляд: 23.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ

ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-х РОКІВ В УКРАЇНІ. Провідне місце серед опозиційних сил в УРСР 1960–80-х рр. мали: укр. нац.-визвол. рух (національно орієнтоване дисидентство), рухи нац. меншин (кримськотатар. та єврейс. нац. рухи за повернення на істор. Батьківщину), рух за свободу совісті (реліг. дисидентство), рух за соціально-екон. права. Поширення дисидентства в 1960–80-х рр. в СРСР, у т. ч. і в Україні, стало реакцією на згортання процесу десталінізації рад. сусп-ва, утиски нац. культ.-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм щодо свободи совісті та віросповідань, істотні прорахунки в галузі соціально-екон. політики. Помітний вплив на формування укр. дисидентства справила поразка нац.-визвол. боротьби 1940–50-х рр. у Зх. Україні, яка проілюструвала безперспективність збройних методів опору.

Характерною рисою укр. дисидентського руху була боротьба за нац. інтереси укр. народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадян. протесту: від інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через "самвидав" публіцистичних, прозових, поетичних тв., в яких викривалися вади рад. сусп-ва ("Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, "Право жити" Ю.Бадзьо, "Етноцид українців в СРСР" С.Хмари, публіцистика В.Чорновола, В.Мороза, В.Марченка, Є.Сверстюка та ін.), а також у ствердженні нерегламентованих культ. ініціатив (подвижницька діяльність Л.Ященка, І.Гончара, А.Горської та ін. у розбудові непідконтрольних органам влади неофіц. музеїв, б-к, неформальних об-нь), до створення орг. структур для боротьби з існуючим держ. та сусп. ладом. У 2-й пол. 1950-х – на поч. 1960-х рр. в Україні виникає мережа таємних орг-цій і осередків антирад. спрямування. Деякі з них діяли на засадах інтегрального націоналізму (див. Націоналізм): "Союз борців за звільнення України" (середина 1950-х рр., у м. Шахтарськ), Український національний комітет (1956–61, поширював свій вплив серед нас. Львів. обл.), Український національний фронт (1964–67, у Львів., Івано-Франк., Кіровогр., Донец. областях); деякі спиралися на ідеї націонал-комунізму: Українська робітничо-селянська спілка (1960–61, у Львів. обл.), "Українська національна комуністична партія" (1971–72, м. Київ), "Партія національного прогресу" (кін. 1970 – поч. 1980-х рр., у м. Горлівка). Якщо націонал-комуніст. та націоналістичні угруповання робили осн. акцент на розв'язання нац. проблем і домагалися побудови незалежної Укр. д-ви, то чимало ін. орг-цій і груп ("Підпільний центр “Свобода”" у м. Костянтинівка Донец. обл., "Демократичний союз соціалістів" у смт Серпневе Одес. обл., "Боротьба за громадську справедливість" у Миколаїв. обл., "Партія боротьби за реалізацію ленінських ідей" у м. Луганськ та ін.) виводили на перший план завдання реалізації демократ. прав і свобод громадян незалежно від їх нац. приналежності як неодмінну запоруку подальшого розвитку рад. сусп-ва.

В історії укр. дисидентського руху вирізняють два етапи. На першому етапі (2-га пол. 1950 – серед. 1960-х рр.) протести здебільшого мали анонімний характер, здійснювались у вигляді розповсюдження листівок, нац. символіки, на другому (серед. 1960-х – 1970-ті рр.) – надзвичайно важливим стало поширення легальних форм боротьби. Останнє знайшло вираження в широкій петиційній кампанії ("Лист 78-ми", "Лист 139-ти"), відкритих акціях протесту (демонстративна акція в київ. кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" 14 верес. 1965; мітинги біля пам'ятника Т.Шевченку в Києві, особливо з приводу відзначення чергової річниці перепоховання праху Т.Шевченка в Україні 22 трав.), актах самоспалення, здійснених В.Макухом, О.Гірником, М.Береславським, формуванні громад. орг-цій на захист деяких політв'язнів ("Громадський комітет на захист Ніни Строкатої", 1971), заснуванні в листоп. 1976 Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, яка діяла на основі підписання кер-вом СРСР Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Фінляндія, 1975).

У літописі опозиційного руху 2-ї пол. 1950–1980-х рр. в Україні значне місце посідає боротьба кримських татар за повернення на свою істор. Батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих міжнар. актами, конституціями СРСР та УРСР. Перші кроки в становленні кримськотатар. нац. руху спостерігалися вже наприкінці 1940-х рр. Вони виявились у нестримному прагненні крим. татар зберегти власну самобутність, мову, к-ру; в масових утечах з місць "спецпоселення" (див. Депортація кримськотатарського народу 1944), порушенні встановленого режиму їх функціонування, в масовій перманентній петиційній кампанії, діяльності таємного гуртка "Союз кримськотатарської молоді за повернення на Батьківщину" на чолі з М.Джемілєвим, М.Омеровим, М.Османовим, Р.Годженовим та ін.

Значний прошарок опозиції в Україні становив єврейс. нац. рух, представлений двома осн. течіями – "еміграційників" (домагання реалізації права на еміграцію) і "культурників" (відродження істор.-культ. традицій укр. єврейства). Активісти єврейс. нац. руху Й.Зісельс, Я.Левін, Я.Меш, О.Парицький докладали чимало зусиль для створення нелегальних культ.-освіт. центрів – "ульпанів" – у Києві, Харкові, Одесі, задоволення реліг. потреб єврейс. меншини (див. Іудаїзм в Україні), подолання проявів побутового і держ. антисемітизму (див. Антисемітизм в Україні).

Антицерк. кампанія 2-ї пол. 1950 – поч. 1960-х рр., що супроводжувалася форсованим подоланням "релігійності", адм. втручанням у діяльність реліг. орг-цій, викликала появу реліг. дисидентства. В лоні РПЦ існувало кілька течій, спрямованих як проти Московського патріархату, так і проти держ. органів. Ідеться про спробу створення в 1-й пол. 1950-х рр. єдиної незалежної укр. церкви, про діяльність "Комітету відновлення Церкви і боротьби за її канонічну чистоту" і "Християнського комітету захисту прав віруючих в СРСР", прилюдні виступи єпископа Полтав. і Кременчуцького Феодосія (Дикуна) проти грубого втручання д-ви у справи церкви, правозахисну діяльність священиків П.Здрилюка, В.Романюка (див. Володимир), протести віруючих проти масового закриття церков і монастирів, нищення святих місць тощо.

Серйозною силою був рух за відновлення Української греко-католицької церкви, який виник практично відразу після неканонічного Львівського собору Української греко-католицької церкви 1946 і виявився у функціонуванні незареєстрованих реліг. громад, створенні орг-цій захисту прав віруючих: "Ініціативна група захисту прав віруючих і церкви" на чолі з Й.Терелею, "Комітет захисту УГКЦ" (кер. – І.Гель), акціях протесту, богословських тв. Й.Сліпого, В.Величковського, Р.Бахталовського.

В опозиції до режиму перебували представники римо-катол. та іудейських громад. Високою активністю відзначалися опозиційні течії серед євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня (див. Адвентизм), п'ятидесятників, що створили незалежні від д-ви духовні центри ("Рада Церков євангельських християн-баптистів", "Вірні і вільні Адвентисти сьомого дня"), поширювали реліг. "самвидав", апелювали до світової громад. думки.

Союзне і респ. парт.-держ. кер-во офіційно не визнавало наявності в країні опозиції режимові, характеризуючи представників останньої не як опозиціонерів, а як "відщепенців", "кримінальних злочинців", послідовно проводило боротьбу з нонконформістськими силами. Відповіддю на активізацію дисидентського руху стали політ. репресії, які проводилися за допомогою розгалуженого карального апарату та спиралися на відповідну законодавчу та нормативну базу рад. комуніст. режиму.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР. Новейший период. Вильнюс–М., 1992
  2. Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. XX ст.). К., 1994
  3. Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. К., 1995
  4. Кримські татари 1944–1994 рр. Статті. Документи. Свідчення очевидців. К., 1995
  5. Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років. К., 1998
  6. Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х – 1980-ті роки). К., 2000
  7. Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х – початок 1990-х років) очима радянських спецслужб: Збірник документів та матеріалів, ч. 1. К., 2004.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АДВЕНТИЗМ В УКРАЇНІ
  • АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ
  • БАДЗЬО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ 1944
  • ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ
  • ДЖЕМІЛЄВ МУСТАФА
  • ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-БАПТИСТИ (ЄХБ)
  • ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • ГІРНИК ОЛЕКСА МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГОНЧАР ІВАН МАКАРОВИЧ
  • ГОРЛІВКА
  • ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ХАРКІВ
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ
  • КИЇВ
  • ЛУГАНСЬК
  • ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946
  • МАКУХ В.
  • МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • НАРАДА З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (НБСЄ)
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ОДЕСА
  • ОСМАНОВ М.
  • ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • САМВИДАВ
  • ШАХТАРСЬК, МІСТО ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ТЕРЕЛЯ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ГРУПА СПРИЯННЯ ВИКОНАННЯ ГЕЛЬСІНК. УГОД
  • УКРАЇНСЬКА РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКА СПІЛКА (1959-1961)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФРОНТ (1964-1967)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ
  • ВОЛОДИМИР(ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ РОМАНЮК)

  • Пов'язані терміни:
  • АНДРОПОВ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • БАДЗЬО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ДОБОША СПРАВА 1972
  • ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА
  • ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ
  • КАНАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ (КІУС)
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР ТА КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УРСР
  • КОНГРЕС УКРАЇНЦІВ КАНАДИ
  • ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ
  • МЕМУАРИСТИКА
  • МІЖНАРОДНІ ПАКТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ.
  • ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УРСР В 1960–1980-ТІ РОКИ
  • СМОЛОСКИП - ВИДАВНИЦТВО (США, 1967)
  • СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ
  • ЗАКЛЮЧНИЙ АКТ НАРАДИ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ 1975


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)