ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕДИГЕЙ

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. ЕДИГЕЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Edygey (останній перегляд: 08.12.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕДИГЕЙ

ЕДИГЕЙ (Ідигу, Ідюкю; бл. 1345–1419) – емір кипчацького племені мангитів з лівого (кок-ординського) крила улусу Джучи (старшого сина Чингісхана), фактичний, але не легітимний правитель ("емір емірів") Золотої Орди за часів Тимур-Кутлука (1396–1400), Пулада (1407–10), Тимура (1410), Чокре (1414–16) і Дервіша (1417–19). Уперше згадується в джерелах 1376 як емігрант при дворі правителя Мавераннахру Тимура (Тамерлана) і прибічник кок-ординського царевича Тохтамиша, який розпочав боротьбу за ханський трон. У серед. 1380-х рр. Е. організував змову проти хана Тохтамиша, маючи намір посадити на джучидському троні царевича Тимур-Кутлука, який спирався на знать Нижнього Поволжя. Змовників було викрито, й Е. разом з Тимур-Кутлуком знову знайшов притулок у Тимура. 1391, під час походу Тимура проти Золотої Орди, Е. вернувся у свої володіння, де заснував т. зв. Мангитський юрт на р. Яїк (нині р. Урал), що за часів сина Е. Нурадіна (1426–40) дав початок Ногайській орді. Вірогідно, він тоді й розгорнув ісламізацію (див. Іслам) нас. підвладних йому сх. степів. Після остаточного розгрому Тимуром Тохтамиша (1395) Е. проголосив ханом Тимур-Кутлука. За кілька років йому вдалося подолати суперників Тимур-Кутлука в боротьбі за ханський трон і стабілізувати внутрішньополіт. стан Золотої Орди. Зокрема, 1399 Е. і Тимур-Кутлук завдали нищівної поразки військам вел. кн. литов. Вітовта і Тохтамиша у Ворсклівській битві (див. Ворскла, битва на річці 1399). 1406, переслідуваний військом Е., Тохтамиш загинув біля татар. ставки Чинга-Тура (нині м. Тюмень, РФ) у Зх. Сибіру. 1407 Е. організував похід проти Тохтамишевича Джалал-ад-Діна, проголошеного ханом у Булгарі (див. Булгар Великий). 1408 напав на Велике князівство Московське, щоб примусити його знову платити данину, спустошив Серпухов, Дмитров (нині обидва – міста Моск. обл., РФ), Ростов Великий (нині м. Ростов), Переяславль (нині м. Переславль-Залєський, обидва Ярославської обл., РФ), Нижній Новгород (нині місто в РФ) та ін., обложив Москву, але захопити її не зміг. У 1410-х рр. вів тривалі й запеклі війни з Великим князівством Литовським, щоб повернути Орді пд. території Дніпровського правобережжя і лівобережжя, відірвані від неї на поч. 1360-х рр. Навесні 1416 з великим військом напав на Київ, спалив місто, але добре укріплений Київ. замок захопити не зміг. Битви з ординцями тривали до кінця року і, врешті-решт, ординці були змушені залишити пд. Київщину та Поділля. Гол. опорою Вітовта в боротьбі з Е. стали Тохтамишевичі, які мали своїх прихильників у Орді й сперечалися за права з підтримуваними Е. Тимур-Кутлуковичами. Виснажений війнами, Е. 1418 запропонував Вітовтові мир і союз проти Тохтамишевичів. 1419 Е. загинув у битві з Кадир-Берди, сином Тохтамиша. Правління Е. було спробою кок-ординської аристократії утримати Золотоординську д-ву від занепаду і децентралізації, повернути їй втрачені панівні позиції у Сх. Європі. Після смерті Е. Золота Орда остаточно розпалася на кілька ханств.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów, t. 1. Warszawa, 1930
  2. Żdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasów Witolda. В кн.: Ateneum Wileńskie, t. 7. Wilno, 1930
  3. Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Ruβl
  4. М.Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960
  5. Бартольд В.В. Отец Эдигея. В кн.: Бартольд В.В. Сочинения, т. 2, ч. 1. М., 1963
  6. Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973
  7. Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975
  8. Єгоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. М., 1985
  9. Горский А.А. Москва и Орда. М., 2000.

Посилання:
  • БУЛГАР ВЕЛИКИЙ
  • ЧИНГІЗ-ХАН
  • ІСЛАМ
  • КИЇВСЬКА АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ
  • МОСКВА
  • НОГАЙСЬКА ОРДА
  • ПОДІЛ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВІТОВТ (ВІТАУТАС)
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧУФУТ-КАЛЕ
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ
  • КИЇВ
  • НОГАЙСЬКА ОРДА
  • ТОХТАМИШ
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • ВІТОВТ (ВІТАУТАС)
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)