ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕДИКТ

  Бібліографічне посилання: Матях В.М. ЕДИКТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Edykt (останній перегляд: 23.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕДИКТ

ЕДИКТ (лат. edictum, від ediсo – оголошую) – 1) у Римі Стародавньому – публічна програмна заява магістрата (посадовця)?– претора, едила, консула тощо – під час його вступу на посаду, в якій він декларував осн. напрями та принципи своєї діяльності. Фіксовані в письмовій формі Е., чинність яких визнавалася дійсною протягом одного року (строк, на який обіймалася посада), були важливим джерелом формування рим. права, давали змогу гнучко пристосовувати діючі правові норми до змін у соціально-екон. та сусп.-політ. сферах. Поступово (переважно протягом 1–2 ст. н.е.) склалася певна сукупність положень, які укладачами промов переносилися з одного Е. до іншого. Таким чином, на кін. 2 ст. н.е. з'являється т. зв. постійний Е. (ediсtum perpetuum) – усталена й затверджена постановою рим. сенату редакція едиктів;

2) у 1 ст. до н.е. – 2 ст. н.е. Е. називали деякі конституційні акти рим. імператорів. За доби середньовіччя та раннього Нового часу в окремих країнах ця назва?поширювалася на важливі розпорядження вищих владних структур.

дата публікації: 2005 р.

Посилання:
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)