ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕКСПОРТ РЕВОЛЮЦІЇ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. ЕКСПОРТ РЕВОЛЮЦІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Eksport_revolyucii (останній перегляд: 22.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕКСПОРТ РЕВОЛЮЦІЇ

ЕКСПОРТ РЕВОЛЮЦІЇ, як термін та як одна з ідеологем більшовизму. Термін "експорт революції" з'явився і набув поширення в Зх. Європі за часів Французької революції кінця 18 століття. Широковживаним цей термін став після захоплення влади в Росії більшовиками. В роки "холодної війни" синонімом терміна "експорт революції" став термін "експорт демократії". У 1980-х рр. після перемоги в Ірані ісламської революції 1979 термін "експорт революції" вживається також щодо намагань насильно поширити у світі ісламський фундаменталізм. Нині про Е.р. говорять також у зв'язку з "революцією троянд" у Грузії та "помаранчевою революцією" в Україні. Однак, на відміну від комуніст. та ісламського "революційного експорту", справа експорту "кольорових революцій" обмежується переважно експортом ідей. Загалом Е.р. може мати різні форми – ідеологічно-пропагандистську (експорт ідей), фінансову та збройну.

Експорт революції як ідеологема більшовизму. Виходячи із концепції "світової революції", більшовицьке кер-во вважало перемогу "пролетарської революції" в Росії лише першим кроком на шляху до здійснення всесвітньої пролетарської революції через поширення революцій, подібних російській, у тогочасних провідних капіталіст. країнах. Більше того, тривалий час більшовицькі керманичі, зокрема В.Ленін, наголошували, що "в одній країні здійснити таку справу, як соціалістична революція, не можна". Саме тому більшовики й намагалися експортувати революцію – і перш за все до тих країн, що утворилися на теренах колиш. Російської імперії. Саме як Е.р. можна характеризувати відому "тріумфальну ходу радянської влади". Зокрема, на тер. України 1917–19 за допомогою більшовицької агітаційно-пропагандистської роботи та фінансового сприяння кілька разів утворювалися повністю залежні від більшовицького кер-ва, хоча й формально незалежні, укр. держ. інституції, що потім кликали на допомогу рос. Червону армію (див. Радянська армія). З третього разу експорт рос. революції в Україну таки вдався.

Передчуття перемоги у всесвітньому масштабі, яку обіцяв сплеск революц. руху в Зх. Європі, змусило більшовиків ініціювати створення в берез. 1919 Інтернаціоналу Комуністичного. Його осн. завданням стала координація планів революц. і комуніст. груп у різних країнах. Фактично розробка цих планів здійснювалася за сприяння й активної участі рос. представників. У РСФРР почали діяти представництва закордонних комуніст. партій. Була розгорнута мережа навч.-тренувальних центрів, де готувалися кадри професійних революціонерів з-поміж закордонних громадян для роботи у відповідних країнах. Закордонних революціонерів щедро фінансували, переважно за рахунок експропрійованих більшовиками коштовностей. Однак через брак сил та громадян. війну в самій Росії більшовики не змогли надіслати війська Червоної армії до утворених 1919 Баварської, Словацької та Угорської радянських республік, і останні були ліквідовані, не дочекавшись допомоги з РСФСР.

Фінансову, орг. й військ. допомогу більшовики надавали в першу чергу революц. орг-ціям країн, які вважалися "слабкою ланкою" капіталізму. 1919–23 Москва намагалася здійснити Е.р. у Фінляндію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву, Болгарію, Румунію, Німеччину, Угорщину, Чехословаччину.

Водночас із діями на зх. напрямку більшовицьке кер-во намагалося експортувати революцію і до країн Сходу. Тут передусім планувалося використати нац.-визвол. рухи, оскільки про вплив пролетаріату в цих країнах говорити не доводилося. Один із засн. Комуніст. (III) Інтернаціоналу Л.Троцький зауважував у серп. 1919, що "дорога в Індію, можливо, виявиться для нас у даний період більш прохідною й більш короткою, аніж шлях до Угорщини". Й хоча похід в Індію не став реальністю, в одній з найбільш слабких, на думку більшовиків, ланок брит. колоніалізму – Персії – була здійснена спроба Е.р. за звичним сценарієм – створення там (на пн. сучасного Ірану) Гілянської рад. республіки, а потім надання їй військ. допомоги. Однак міжнар. становище спочатку змушувало більшовиків приховувати свою збройну й фінансову допомогу цьому утворенню, а згодом і взагалі відмовитися від того, щоб його підтримувати. Е.р. в сх. напрямку обмежився тер. колиш. Рос. імперії.

Для просування "світової революції" в зх. напрямку більшовики використовували укр. компарт. субцентр. 1919 на тер. України формувалися інтернац. збройні загони, які мали поширювати більшовизм за кордоном. У трав. 1920 було створено спец. Закордонний відділ при ЦК КП(б)У – Закордот (рос. – "Закордонный отдел"), що координував підривну роботу революц. організацій у прилеглих до України державах. 1924 було проголошено Молдавську Автономну Соціаліст. Рад. Республіку (див. Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка), що мало ініціювати революцію в Румунії.

Навіть після переходу до нової економічної політики більшовицькі керманичі далеко не відразу усвідомили безперспективність сподівань на світ. революцію. Так, 1926 вони намагалися використати страйк англійських шахтарів для початку революції в Англії, планували підняти революційне повстання в Австрії та Китаї тощо. Однак з часом частина більшовицького керівництва на чолі з Й.Сталіним втратила інтерес до Е.р. й зосередилася на державному будівництві соціалізму в одній країні – СРСР. Ті більшовицькі лідери, які відстоювали ідею світової революції, були усунуті від реальних важелів влади і згодом репресовані (Г.Зінов'єв, Л.Каменєв), Л.Троцький був висланий за кордон (там він утворив IV Інтернаціонал, одним з програмних завдань якого стало втілення у життя ідеї Е.р.).

Формально не відмовляючись від декларованих намірів здобути перемогу у світ. масштабі, сталінське кер-во на практиці стало використовувати Комуніст. Інтернаціонал в рос. нац. інтересах. Офіційна формула зовн. політики Кремля, широко розрекламована Комуніст. Інтернаціоналом, стверджувала неприпустимість збройного втручання в справи ін. країн. При цьому комуністи ін. країн найчастіше використовувалися зі шпигунською метою. 1936 у бесіді з англ. кореспондентом Й.Сталін навіть назвав "чепухой" ідею Е.р., що розумілася як насадження комуніст. ладу в ін. країнах з допомогою військ. агресії. На міжнар. арені СРСР дедалі активніше почав використовувати нац. ідеї, реалізувавши їх, зокрема, в актах приєднання до СРСР 1939 Західної України, Зх. Білорусі, 1940 – Буковини Північної та Бессарабії. Щоб досягти певних поступок у переговорах із США та Великою Британією, 1943 було розпущено Комуніст. Інтернаціонал. Збільшення кількості країн соціаліст. табору після Другої світової війни стало наслідком урахування світ. спільнотою реальної військ. потуги СРСР.

Після проголошення М.Хрущовим доктрини мирного співіснування країн з різним сусп. укладом та декларування тези, що нова світ. війна не є фатально невідворотною (ця позиція була підтверджена на Нараді представників 81 комуніст. та робітн. партії, що відбулася в листоп. 1960 в Москві), було заявлено про неприпустимість Е.р. й водночас оголошувалася боротьба проти "імперіалістичного експорту контрреволюції".

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Программные документы борьбы за мир, демократию и социализм. М., 1964
  2. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1929). К., 1996
  3. Сидак В.С., Козенюк В.А. Революцию назначить... экспорт революции в операциях советских спецслужб. К., 2004.

Посилання:
  • БЕССАРАБІЯ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ХОЛОДНА ВІЙНА
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МОЛДАВСЬКА АРСР
  • МОСКВА
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАКОРДОННИЙ ВІДДІЛ ЦК КП(Б)УЗАКОРДОННИЙ ВІДДІЛ ЦК КП(Б)У, ЗАКОРДОТ ЦК КП(Б)У
  • ЗІНОВ'ЄВ ГРИГОРІЙ ОВСІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • КОСІОР СТАНІСЛАВ ВІКЕНТІЙОВИЧ
  • КРИВИЦЬКИЙ ВАЛЬТЕР ГЕРМАНОВИЧ
  • НОТА КОЛБІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)