ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЄЛЬЦИН БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Мартинов А.Ю. ЄЛЬЦИН Борис Миколайович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Elcyn_B (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄЛЬЦИН БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

ЄЛЬЦИН Борис Миколайович (н. 01.02.1931) – держ., політ. та громад. діяч СРСР та РФ, перший президент РФ (1991–99). Н. в с. Бутка Свердловської обл., РФ в сел. родині. Закінчив Уральський політех. ін-т (1955) у м. Свердловськ (нині м. Єкатеринбург, РФ). Чл. КПРС з 1961. 1968 очолив від. буд-ва Свердловського обкому КПРС. 1976 призначений 1-м секретарем Свердловського обкому КПРС. 11 квіт. 1985 Є. рішенням політбюро ЦК КПРС був призначений на посаду зав. від. буд-ва ЦК КПРС. 23 груд. 1985 ген. секретар ЦК КПРС М.Горбачов рекомендував політбюро ЦК КПРС обрати Є. 1-м секретарем Моск. міськкому КПРС. На новій парт. посаді Є. поступово позбувався іміджу "типового апаратника", обравши конфронтаційний стиль політ. поведінки. В жовт. 1987 на пленумі ЦК КПРС він виступив із критикою повільного темпу перебудови, яку проводив М.Горбачов. 12 листоп. 1987 Є. було звільнено з посади 1-го секретаря Моск. міськкому КПРС. В січ. 1988 Є. очолив Держ. к-т СРСР у справах буд-ва. У виступі на XIX конф. КПРС влітку 1988 він вимагав своєї "політичної реабілітації", але зустрів протидію з боку секретаря політбюро ЦК КПРС Є.Лігачова. 27 берез. 1989 був обраний депутатом 1-го З'їзду нар. депутатів СРСР.

29 трав. 1990 – обраний на посаду голови ВР РРФСР. За його безпосередньої участі 12 черв. 1990 прийнято Декларацію суверенітету РРФСР, з моменту ухвалення якої в СРСР розпочався період "параду суверенітетів", а Є. вступив у конфронтацію з союзними органами влади. В намаганні ускладнити становище рад. кер-ва він закликав автономні республіки, які знаходилися в складі РРФСР, "брати суверенітету стільки, скільки візьмете". Таким чином, паралельно процесу розпаду СРСР фактично був ініційований і процес розвалу самої РРФСР, першими симптомами якого стали сепаратистські рухи в Чечні й Татарстані. Однак тоді вся увага Є. була сконцентрована на боротьбі проти президента СРСР М.Горбачова.

12 черв. 1991 Є. був обраний на посаду президента РРФСР (від січ. 1992 – РФ). Це були перші вільні демократ. вибори глави д-ви в рос. історії. Незабаром після невдалого заколоту 19–21 серп. 1991 Держ. к-ту з надзвичайного стану (рос. – ГКЧП) СРСР де-факто розпався (див. Акт проголошення незалежності України). Проте де-юре цей процес ще тривав.

Є. розглядав результати референдуму в Україні 1 груд. 1991, які засвідчили про вибір укр. народу на користь незалежності України, в контексті можливості остаточно поставити крапку на існуванні СРСР. 8 груд. 1991 в Біловезькій пущі було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (див. Біловезька угода про створення СНД 1991). Її підписали: за Республіку Білорусь – голова ВР С.Шушкевич та голова РМ В.Кебіч, за РФ – президент Є. та держ. секретар Г.Бурбуліс, за Україну – президент Л.Кравчук та прем'єр-міністр В.Фокін. 25 груд. 1991 президент СРСР М.Горбачов пішов у відставку. РФ стала правонаступницею СРСР, легі-тимно отримала його ядерну зброю та місце постійного чл. Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Від січ. 1992 Є., спираючись на команду ліберального економіста Є.Гайдара, проводив політику прискореного переходу до ринкової економіки – т. зв. шокової терапії. Значні соціальні втрати від цього курсу максимально загострили внутрішньополіт. становище в РФ. Дезорганізація управління призводила до екон. хаосу, а негаразди в соціально-екон. становищі більшості росіян підривали нар. довіру до курсу Є.

Проявом політ. кризи стало протистояння між рос. президентом та ВР, приводом до якого, зокрема, була остаточна ліквідація системи рад. влади в контексті питання прийняття нової конституції РФ. Унаслідок жорсткої політ. боротьби 3–4 жовт. 1993 частина нар. депутатів була розігнана силою зброї. 12 груд. 1993 всерос. референдумом прийнято чинну Конституцію РФ, що поклало край рад. періоду рос. історії. Але стабільного громадян. миру в умовах прискореного переходу до ринкової економіки досягнути не вдалося.

В історію укр.-рос. відносин 1993 увійшов як час найбільшого напруження в питанні поділу Чорномор. флоту, визначенні статусу м. Севастополь та Автономної Республіки Крим. Однак засобом нац. консолідації рос. сусп-ва повинно було стати не рос.-укр. протистояння, а "мала переможна війна" з наведення "конституційного порядку" в Чечні, яку було розпочато в груд. 1994. Через корупцію та некомпетентність рос. військ. командування в умовах масштабної партизан. війни чеченців склали голови понад 100 тис. чеченців та росіян. Поразка федеральних військ змусила Є. в серп. 1996 укласти Хасав'юртський мир з Республікою Ічкерія (Чечня). За місяць до того в 2-му турі президентських виборів Є., незважаючи на ототожнення більшістю росіян "демократичних ринкових реформ" з "паразитичною корупцією" та на проблеми з власним здоров'ям, але за підтримки великого рос. капіталу і проведення політики нагнітання страху перед "комуністичним реваншем", знову був обраний на посаду президента РФ. Одним із осн. його завдань на другий президентський термін стало розв'язання двосторонніх проблем у рос.-укр. відносинах.

31 трав. 1997 Президент РФ Є. та Президент України Л.Кучма в Києві підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997, який заклав фундамент сучасним дво-стороннім відносинам між д-вами. Загалом у відносинах з Україною Є. займав позицію реалізму та прагматизму, але в ін. міжнар. справах він намагався закріпити за РФ як правонаступницею СРСР статус "великої держави".

Своєрідним епілогом його політ. кар'єри стало фактичне банкрутство РФ по зовн. зобов'язаннях – т. зв. дефолт, який був оголошений 17 серп. 1998. Відразу розпочалися проблеми з призначеннями прем'єр-міністрів та пошуками "спадкоємця". Врешті, 31 груд. 1999 Є. оголосив про свою дострокову відставку та передав президентські повноваження прем'єр-міністрові В.Путіну.

Упродовж першого президентського терміну В.Путіна (2000–04) Є. намагався зберегти на ключових посадах наближених до себе осіб, проте після переобрання В.Путіна в берез. 2004 внутрішньополіт. вплив Є. послабшав. Прихильники Є. вважають, що він завершив справу, розпочату М.Горбачовим, та дарував Росії свободу, опоненти наголошують, що він сприяв розпаду СРСР, розпочав війну в Чечні й на ділі не був справжнім демократом.

дата публікації: 2005 р.

Праці:
  1. Исповедь на заданную тему. М., 1990
  2. Записки президента. М., 1994.
Література:
  1. Собчак А. Хождение во власть. Рассказ о рождении парламента. Л., 1991
  2. Горбачев–Ельцин: 1500 дней политического противостояния. М., 1992
  3. Ельцин–Хасбулатов: единство, компромисс, борьба. М., 1994
  4. Зиновьев А.А. Коммунизм как реальность. Кризис коммунизма. М., 1994
  5. Байбаков Н.К. От Сталина до Ельцина. М., 1997
  6. Горбачев М.С. Размышления о прошлом и будущеМ. М., 1998
  7. Шевцова Л.Ф. Режим Бориса Ельцина. М., 1999
  8. Млечин Л.М. Формула власти. От Ельцина к Путину. М., 2000
  9. Примаков Е.М. Годы в большой политике. М., 2000
  10. Афанасьев Ю.И. Опасная Россия. Традиция самовластия сегодня. М., 2001
  11. Зенькович Н.А. Борис Ельцин: Разные жизни, кн. 1–2. М., 2001
  12. Согрин В.В. Политическая история современной России 1985–2001. М., 2001
  13. Кучма Л.Д. Україна – не Росія. К., 2003
  14. Рубби А. Ельциниада. Первое десятилетие постсоветской России. М., 2004.

Посилання:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
  • БІЛОВЕЗЬКА УГОДА ПРО СТВОРЕННЯ СНД 1991
  • ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ, СПІВРОБІТНИЦТВО І ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ 1997
  • ФОКІН ВІТОЛЬД ПАВЛОВИЧ
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ
  • КИЇВ
  • ПЕРЕБУДОВА
  • РАДА БЕЗПЕКИ ООН
  • РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

  • Пов'язані терміни:
  • ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ, СПІВРОБІТНИЦТВО І ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ 1997
  • ДОГОВІР ПРО НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ ТА ПРО ПРИЄДНАННЯ ДО НЬОГО УКРАЇНИ
  • ДОГОВІР МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ РСР І РОСІЙСЬКОЮ РФСР 1990
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • МОСКВА
  • НОВО-ОГАРЬОВСЬКИЙ ПРОЦЕС
  • ПЕРЕБУДОВА
  • РОСІЯ
  • СОЛЖЕНІЦИН ОЛЕКСАНДР ІСАЙОВИЧ
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ 1990–Х РОКІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)