ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЄРУСАЛИМ

  Бібліографічне посилання: Шолох Я.Л. ЄРУСАЛИМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Erusalym (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄРУСАЛИМ

ЄРУСАЛИМ (єврейс. – Ієрушалаїм, араб. – Ель-Кудс) – місто на Бл. Сході, що є священним у реліг. традиціях іудаїзму, християнства та ісламу. Нас. 692 тис. осіб, переважно євреї та араби (2004). Точне походження назви міста поки що залишається невідомим. Його назва на давньому івриті – Ієрушалаїм – означає "місто миру", араб. назва – Ель-Кудс – перекладається як "святість". Відомі на сьогодні археол. дані свідчать про те, що історія Є. налічує 5 тис. років. Перші письмові згадки про місто датуються 2-ю пол. 2 тис. до н.е. В клинописних листах, знайдених поміж ін. клинописними табличками з т. зв. Тель-Ель-Амарнського архіву єгипетських фараонів (14 ст. до н. е.), воно згадується під назвою, що має аккадське звучання – "Уру Шалем", по-єврейс. ця назва звучить як "Ір Шалем", що означає "місто Шалема". Місто, що має назву "Шалем" (Салим), згадується в Старому Завіті (Книга Буття 14:18; див. Біблія). Еврейська традиція приписує походження назви Є. царю Давиду (роки життя: кін. 11 ст. – бл. 950 до н. е.).

За єврейс. традицією, 12–11 ст. до н. е. були в історії євреїв періодом, коли єврейс. племена після виходу з Єгипту завоювали пд. ч. Ханаану (стародавня назва тер. Палестини, Сирії та Фінікії). Тоді Є. мав назву Ієвус і був центром одного з ханаанських племен. 1000 до н.е. Ієвус захопив і проголосив столицею своєї д-ви цар Давид. Серед причин, які спонукали Давида зробити Є. столицею, історики виділяють перш за все вигідне (у контексті планів царя – об'єднати всі єврейс. племена в одній д-ві) геогр. розташування міста – на межі розселення кількох єврейс. племен. Давид побудував у Є. скинію, де зберігалися священні реліквії іудаїзму – Ковчег Завіту та Менора (семисвічник). На справжню столицю Ізраїльсько-Іудейського царства Є. перетворив цар Соломон (правив 967–928 до н.е.; 967–965 до н. е. разом зі своїм батьком – Давидом). Він побудував 1-й храм в Є. (Перша книга царів 6:1–18, 7:1–51). Після смерті Соломона царство розпалося на Ізраїльське царство та Іудейське царство (столицею останнього залишився Є.). 701 до н.е. Є. намагалися завоювати ассірійці, але не змогли. 586 до н.е. місто було захоплене вавилонським царем Навуходоносором II, храм був зруйнований, а всіх мешканців забрали до Вавилонії (вавилонський полон). Після завоювання Вавилонії персами цар Кір II дозволив євреям повернутися до Є. Протягом 520–515 до н.е. вони побудували в Є. 2-й храм, який символізував початок нової епохи в єврейс. історії. 332 до н.е. Є. був завойований Александром Македонським, а після його смерті (323 до н.е.) місто більше ніж на сто років стало частиною д-ви Птолемеїв (царська династія в Єгипті 305–30 до н. е.). 198 до н.е. Є. перейшов під контроль Селевкідів (династія, яка правила в д-ві Селевкідів в Зх. Азії). Політика еллінізації, яку проводили Селевкіди, спричинила повстання хасмонеїв. 164–63 до н.е. Є. – столиця Хасмонейського царства. 63 до н.е. Є. був взятий військами рим. полководця Гнея Помпея й став адм. центром рим. протекторату.

За свідченням Євангелія від Луки, напередодні святкування єврейс. Пасхи близько 30 р. до Є. в'їхав на осляті Ісус Христос. Як свідчать тексти Євангелій, народ Є. вітав Ісуса Христа, устилаючи йому дорогу пальмовими гілками. У п'ятницю перед єврейс. Пасхою, як свідчить Євангеліє від Іоанна (19 : 14), за наказом прокуратора Іудеї Понтія Пілата рим. солдати розіп'яли Ісуса Христа на околиці Є.

У 2-й пол. 1 ст. невдоволення рим. порядками вилилося у повстання (1-ша Іудейська війна 66–73 рр.), яке призвело до цілковитого розгрому Є. військами Тіта Флавія 70 р. Місто й храм були зруйновані (зберігся лише фрагмент зх. муру, відомий як Стіна Плачу. Нині найбільша реліг. та нац. святиня євреїв), нас. або знищене, або взяте в рабство. В еврейс. традиції ці події називаються закінченням епохи 2-го храму. Через 60 років імп. Публій Елій Адріан вирішив збудувати на руїнах Є. нову колонію – Елія Капітоліна. Це стало причиною повстання Бар-Кохби (2-га Іудейська війна 132–135), яке закінчилося виселенням євреїв з Є. та забороною їм селитися в місті.

324 Є. захопив імп. Константин I Великий. 325, за пізнішими переказами, мати Константина – цариця Єлена – знайшла гроб, у якому свого часу перебувало тіло Ісуса Христа, та хрест, на якому Він був розп'ятий, і побудувала на цьому місці церкву Гробу Господнього, яка є найдорожчою християн. святинею. Кожного року до Гробу Господнього у Велику (Страсну) суботу напередодні правосл. Пасхи сходить Благодатний вогонь (світло небесне).

За часів імп. Юліана Відступника (361–63) євреям було дозволено оселитися в Є. та відбудувати храм. 638 Є. був завойований арабами. За часів правління династії Омейядів були побудовані мечеті: Куббат ас-Сахра, відома як мечеть Омара, та Ель-Акса, які є святинями для всіх мусульман.

У період з 1099 до 1187 Є. був столицею Єрусалимського королівства, заснованого хрестоносцями (див. Хрестові походи). 1187 місто відвоював у хрестоносців єгип. султан Салах ад-Дін. До серед. 13 ст. Є. був ареною військ. та політ. зіткнень. 1229–44 знову перебував у складі Єрусалимського королівства, від 1260 був під владою д-ви мамлюків. 1517 місто завоювали війська турец. султана Селіма I. Протягом наступних 400 років Є. перебував у складі Османської імперії. 1917 під час Першої світової війни Є. окупували англ. війська. 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління цією тер. В 1920–30-ті рр. тут постійно тривали криваві конфлікти між єврейс. та араб. нас. Після закінчення Другої світової війни, 29 листоп. 1947, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скасувала брит. мандат на управління палестинськими землями та прийняла рішення про утворення на тер. Палестини двох д-в: єврейс. та араб. Є. отримав особливий статус під управлінням Організації Об'єднаних Націй і не входив до складу жодної з новоств. д-в. 15 трав. 1948, відразу після проголошення Держави Ізраїль, розпочався перший арабо-ізраїльський конфлікт, в ході якого Є. був поділений на Зх. (єврейс.) та Сх. (йорданську) частини. В груд. 1949, всупереч рішенню ООН про виділення Є. в самостійну адм. одиницю, уряд Ізраїлю проголосив Зх. (єврейс.) ч. Є. столицею своєї д-ви. Під час шестиденної війни 1967 Є. повністю перейшов під контроль Ізраїлю.

1980 весь Є. був оголошений столицею Ізраїлю, кнесет (парламент) Ізраїлю підтримав це рішення уряду й виніс ухвалу про перенесення в Є. вищих органів влади. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй резолюцією за № 478 визнала рішення ізраїл. парламенту таким, що "не має законної сили й повинне бути негайно анульоване". Резолюція Ради Безпеки вимагала, щоб усі країни-члени ООН відізвали посольства з Є. Всупереч рішенню Ради Безпеки ООН посольства в Є. відкрили Коста-Ріка та Сальвадор. В Є. працюють ген. консульства США, Великої Британії та Греції. На околиці міста розташували свої дипломатичні представництва Болівія та Парагвай.

1988 Йорданія відмовилася від усіх претензій щодо тер. на зх. від р. Йордан та Є. на користь Орг-ції визволення Палестини (ОВП). 1995 Конгрес США постановив визнати Є. столицею Ізраїлю й перенести туди амер. посольство не пізніше 31 трав. 1999. Однак президент Дж.Буш-молодший, скориставшись суперечностями Конституції США, проголосив дане рішення Конгресу "консультативним", залишивши за собою право на останнє слово в цьому питанні. Велика Британія, посилаючись на попередні домовленості уряду Ізраїлю та ОВП, вважає, що статус Є. мають визначити подальші двосторонні переговори. До остаточного врегулювання питання про статус Є. Велика Британія визнала де-факто ізраїл. контроль над Зх. Є., в той час як тер. Сх. Є. розглядає як окуповану. Загалом, дипломатія Великої Британії вважає поширення суверенітету однієї з д-в на Є. незаконним. Уряд Палестинської автономії розглядає Є. (або принаймні Сх. Є.) як майбутню столицю суверенної Палестинської д-ви.

На 2005 статус Є. залишається невизначеним.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Иерусалим и окрестности: Природа. История. Население. Экономика. Культура. Советы новым репатриантам. Иерусалим, 1991
  2. Окно в мир: Иерусалим. М., 1997
  3. Флавий Иосиф. Иудейская война. М.–Х. 2000;

Посилання:
  • БІБЛІЯ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ІСЛАМ
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ХРЕСТОВІ ПОХОДИ
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РАДА БЕЗПЕКИ ООН
  • РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
  • СЕЛІМ І ЯВУЗ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧУФУТ-КАЛЕ
  • ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • ЄВФРОСИНІЯ МСТИСЛАВНА
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ІЗРАЇЛЬ, ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ
  • КАЦИР ЄФРАЇМ
  • КАРАЇМИ
  • ХРОНОГРАФИ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР 1720
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700
  • КРИМЧАКИ ТА СТАРОДАВНЄ ЄВРЕЙСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ КРИМУ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • КИРИЛИЧНА УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА ПИСЕМНІСТЬ 11–17 СТ.
  • ЛАВРА
  • ЛІТОПИСИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
  • ЛУК'ЯНОВ ІОАНН ТА ЙОГО ТВІР ХОЖДЕНИЯ В СВЯТУЮ ЗЕМЛЮ МОСКОВСКОГО СВЯЩЕННИКА ИОАННА ЛУКЬЯНОВА: 1701–1703.
  • МАГОЧІЙ ПАВЛО-РОБЕРТ
  • МЕЇР (МЕЄРСОН) ГОЛДА
  • МУЗЕЙ ОДЕСЬКОГО ТОВАРИСТВА ІСТОРІЇ ТА СТАРОЖИТНОСТЕЙ
  • НЕВЕ ЕЖЕН-ПІЙ
  • ПАЇСІЙ
  • ПОНОМАРЬОВ СТЕПАН ІВАНОВИЧ
  • ПРАВЕДНИКИ НАРОДІВ СВІТУ
  • РОКСОЛАНА
  • САНГУШКО РОМАН СТАНІСЛАВ АДАМ
  • ЩАРАНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ (НАТАН) БОРИСОВИЧ
  • СЯДРИСТИЙ МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ
  • ТАРНОВСЬКИЙ ЯН
  • ТЕОЛОГІЯ
  • УСПЕНСЬКИЙ ПОРФІРІЙ
  • ЙОРДАНІЯ
  • ЗЕЛЕНСЬКИЙ–ЯЦЕНКО ЛЕОНТІЙ
  • ЖАБОТИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (ЗЕЄВ) ЄВГЕНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)