ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

  Бібліографічне посилання: Романцов В.О. ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Etnichni_ukrainski_zemli (останній перегляд: 19.05.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ, демографічні виміри. Вислів "етнічні українські землі" вживається для означення тих тер., на яких у різні істор. періоди відбувалося формування укр. етносу. Одвічними укр. землями вважаються землі Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Волині, Поділля, Галичини, Буковини Північної, Закарпатської України, Холмщини, Лемківщини, Посяння. В 17 ст. українці почали активно колонізувати Слобідську Україну (Харківська область і Сумська область, частина земель Воронезької, Білгородської і Курської областей РФ). У 18 ст. здійснювалася нар. і держ. колонізація т. зв. Дикого поля – тер., частина якої згодом дістала назву Новоросійського краю (Херсонська губернія, Катеринославська губернія і Таврійська губернія), а ін. частина – Області Війська Донського. 1773 в Новоросії проживало 107 тис. осіб, з них українців 65 тис., росіян – 39 тис. Після ліквідації 1775 Запорозької Січі тер. Вольностей Війська Запорозького низового була включена до складу Новоросії. (Запороз. козаків в часи імп. Катерини II переселили спочатку в межиріччя нижніх течії Пд. Бугу та Дністра, а згодом – на Кубань.) Царський уряд активно заселяв цю тер. правосл. переселенцями з Османської імперії – волохами (румунами) і сербами (див. Нова Сербія).

Сел.-козац. колонізація Слобожанщини продовжувалася у 18–19 ст. Головним центром Слобідської України став Харків, нас. якого швидко зростало. Українці селилися також на прилеглих до Харківщини землях Воронезької й Курської губерній. За даними першого в Російській імперії перепису нас. 1897, частка українців у заг. чисельності населення Курської губ. становила 32,6 %, а на території Воронезької губ. – 43,6 %.

Після скасування кріпосного права (див. Кріпацтво) в ході селянської реформи 1861 через брак с.-г. земель на батьківщині українці покидали рідні місця й переселялися в Казахстан, Зх. Сибір, на Далекий Схід (див. Далекосхідні поселення українців). Тим часом міське нас. Новоросії зростало за рахунок переселенців з Росії, які знаходили собі тут роботу на шахтах і металургійних з-дах. Частка українців на цих землях почала зменшуватись: якщо на Лівобережжі вона становила 81,6 % (8177 тис. осіб), а на Правобережжі – 77,8 % (9364 тис.), то в Новоросії – 41,3 % (6568,9 тис.).

Від кін. 19 ст. розгорнулася інтенсивна еміграція західноукраїнських селян, які сильно потерпали від аграрного перенаселення, до Пн. Америки. 1910 в Східній Галичині українців налічувалося 4002 тис. (74,4 % від усього населення), у Закарпатті – 441 тис. (77,5 %), у Пн. Буковині – 304 тис. (65,4 %).

Перепис 1897 показав, що укр. губернії за щільністю нас. перебували на перших місцях серед європ. губ. Рос. імперії (за винятком губерній Привіслінського краю, тобто Польщі). Зокрема, Подільська губернія за щільністю нас. майже не поступалася Моск. (82 жителі на одну квадратну версту проти 83). У Київській губернії показник щільності нас. становив – 79,7, у Полтавській губернії – 63,4, у Харківській губернії і Чернігівській губернії – понад 50.

У 1920-х рр. суцільний масив укр. етнічних земель, де частка укр. нас. була домінуючою (за даними переписів в СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччині), становив 742 тис. км² (на них загалом проживало 49 млн осіб різних національностей). У складі Польщі такими тер. були Галичина, Зх. Волинь, Зх. Полісся, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя і Посяння (заг. пл. 132 тис. км², нас. 10,2 млн осіб), у складі Чехословаччини – Пряшівщина і Закарпаття (пл. 14,9 тис. км², нас. 0,7 млн осіб, з них українців – 0,5 млн), у складі Румунії – Пн. Буковина, Хотинщина, Пд. Бессарабія і Мармарощина (загальна пл. 18 тис. км², населення – 1,4 млн осіб).

Тер. УСРР в той час не перевищувала 450 тис. км², водночас у РСФРР на кордонах з УСРР знаходилися суцільні масиви земель з однорідним укр. нас., а також мішані укр.-рос. тер. Зокрема, за даними перепису 1926, в Центрально-Чорноземній області (ЦЧО) проживало 2200 тис. осіб, з них українців – 1412 тис. На прилеглих до УСРР пн. землях Північнокавказ. краю проживало 778 тис. осіб, з них українців – 597 тис. Заг. ж кількість укр. нас. на тер. СРСР становила 31,2 млн осіб (21,2 % населення Союзу), з них в УРСР мешкало 23,2 млн осіб (80 %). 1926 в УСРР, окрім українців, зокрема, жили: росіяни – 2627,4 тис. (9,3 %), євреї – 1574,4 тис. осіб (5,4 %), німці – 393,9 тис. осіб (1,4 %), молдовани – 257,8 тис. осіб (0,9 %).

Протягом наступних років на тер. УСРР відбулися події (колективізація сільського господарства, масові репресії, голодомор 1932–1933 років в УСРР), що призвели до істотного зменшення чисельності, а отже, й приросту населення республіки, що й було частково зафіксовано переписом 1937 (див. Демографічні втрати України).

Так, за даними перепису 1937, в УРСР проживало до 28,4 млн осіб, з них українців – до 22,2 млн (78,2 %). Заг. кількість українців у СРСР також зменшилася – до 26,4 млн, причому найбільшим таке зменшення було в РРФСР, що позначилося на пропорціях нац. складу нас. на землях, щільно заселених у минулому українцями, і в Казахстані. На цей процес, очевидно, вплинула й політика русифікації: представників різних народів, які жили на тер. СРСР, і особливо українців у графі національність заохочували і навіть змушували писати "росіянин".

За одинадцять років (від 1926 до 1937) заг. кількість нас. в усіх союзних республіках, окрім УСРР, збільшилася. В результаті цього частка нас. УРСР в складі СРСР зменшилася з 19,7 до 17,5 %, а частка українців – з 21,2 до 16,3 %. Зменшилася й частка українців в УСРР з 80 до 78,2 %.

Починаючи з 1939 і після Другої світової війни до складу УРСР увійшли: Галичина (1939), Пн. Буковина і Пд. Бессарабія (1940), Закарпаття (1945), Крим (1954). У зв'язку з перетворенням Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки на союзну республіку зі складу УРСР вийшла частина Придністров'я. Ці зміни істотно вплинули на кількість нас. республіки і його нац. склад.

За переписом 1959, заг. кількість українців в УРСР зросла (переважно за рахунок приєднаних західноукр. земель) до 32,2 млн осіб, але частка українців у складі всього нас. республіки зменшилася до 76,8 %. Дещо збільшилася питома вага українців серед нас. СРСР – до 17,8 % (37,3 млн осіб).

В останні роки існування СРСР заг. кількість українців в СРСР (за офіц. даними стат. інституцій 1989) зросла до 44,2 млн осіб, але їхня частка в чисельності всього нас. СРСР істотно зменшилася – до 15,4 %. Так само і в УРСР: кількість українців зросла (до 37,4 млн), але їхня частка в заг. чисельності нас. республіки зменшилася до 72,7 %.

З набуттям Україною держ. незалежності зростання чисельності її нас. відбувалося лише до поч. 1993. На той час у країні жило 52,2 млн осіб. У наступні роки заг. кількість нас. в Україні почала зменшуватися, однак частка осіб, яка ідентифікувала себе українцями, зросла. За 1-м Всеукр. переписом 2001, заг. чисельність нас. республіки становила 48,5 млн осіб, з них ідентифікували себе українцями 37,5 млн, тобто 77,8 % нас. (див. також Етнічний склад та етномовна компетенція населення України за переписами населення 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 та результатами соціологічних досліджень 1994 та 2001). На кін. 2005, за даними стат. інституцій, в Україні проживало бл. 47 млн осіб.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Рудницький С. Огляд національної території України. Берлін, 1923
  2. Хоменко А. Населення України 1897–1927 рр. Х., 1927
  3. Итоги Всесоюзной переписи населения 17 декабря 1926 года, вып. 4. М., 1928
  4. Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р. Х., 1928
  5. Всесоюзний перепис населення 1926 року. Українська Соціалістична Радянська Республіка, т. 11. М., 1929
  6. Население мира. Демографический справочник. М., 1989
  7. Склад населення Української РСР за статтю та віком на 12 січня 1989 р. За даними Всеукраїнського перепису населення 1989 р. К., 1990
  8. Всесоюзная перепись населения 1937. Краткие итоги. М., 1992
  9. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги. М., 1992
  10. Заставний Ф. Географія України. Львів, 1994
  11. Шаповал М.Ю. Соціологія українського відродження. К., 1994
  12. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003
  13. Статево-віковий склад населення України. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003
  14. Романцов В.О. Українці на одвічних землях (ХVIII – початок ХХI століття). К., 2004.

Посилання:
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ
  • ДЕМОГРАФІЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 20 СТ.
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИКЕ ПОЛЕ
  • ЕТНІЧНИЙ СКЛАД ТА ЕТНОМОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕПИСАМИ НАСЕЛЕННЯ 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 1994 ТА 2001
  • ЕТНОС
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХОЛМЩИНА
  • ХОТИНЩИНА
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУБАНЬ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • МАРМАРОЩИНА
  • МОЛДАВСЬКА АРСР
  • НОВА СЕРБІЯ
  • НОВОРОСІЙСЬКИЙ КРАЙ, НОВОРОСІЯ
  • ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПРЯШІВЩИНА
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СУМСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЕТНОГРАФІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
  • НАЦІЯ УКРАЇНСЬКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)