ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

  Бібліографічне посилання: Баран В.Д. ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Etnogenez_ukr_narodu (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ретроспективна схема етапів поступу. Серед науковців поки що немає усталеної думки щодо конкретних схем походження східнослов'ян. народів – укр., рос. та білорус. Загальновизнаною є лише теза, що сх. слов'яни є частиною слов'янства, а їхні предки – частиною індоєвроп. світу. Це, однак, означає, зокрема, що етногенез предків українців проходив у контактах і взаємовпливах із сусідніми етноістор. спільнотами. Поруч із процесами диференціації мали місце процеси інтеграції, коли в результаті змішування різних етнічних (див. Етнос) племінних груп утворювалися нові. Ця закономірність притаманна в першу чергу тим слов'ян. групам, які в процесі розселення осідали на чужих тер. і змішувалися з тубільним нас.

Усі ці процеси були цілком конкретними і послідовними, тобто відбувалися в рамках певних геогр. регіонів, певного етносоціального та етногр. середовища і на певному хронологічному етапі.

Істор. схема зародження слов'ян. народів, що розроблена лінгвістами, істориками-медієвістами та археологами, як правило, зводиться до кількох ієрархічно-істор. етапів: індоєвропейці або староєвропейці, германо-балто-слов'яни, праслов'яни, слов'яни, слов'ян. народи. Кожна з цих етноістор. спільностей повинна була пройти істор. шлях свого зародження та розвитку, перш ніж утворилися етносоціальні спільноти, які почали усвідомлювати свою конкретну етнокульт. окремішність. Це тривало не одне тисячоліття.

Звідси випливає, що жоден народ не міг утворитися раніше, ніж його предки пройшли попередні істор. стадії свого розвитку. Тому хоча поява на тер., що є нині українською, нижньопалеолітичних стоянок, вік яких наближається до 1 млн років (див. Королеве), і є початком історії на наших землях, однак це не є початком етнічної історії укр., слов'ян., праслов'ян. чи навіть значно більш ранньої спільності тутешніх людей.

Людські істоти, що населяли тер. України за доби раннього та середнього палеоліту, не є безпосередніми предками Homo sapiens (людини сучасного типу; див. Антропогенез, Давня історія). Як свідчить археологія, протягом тисячоліть, що минули від появи на європ. континенті розумної людини і до періоду творення європ. етносів, одні групи людей не раз змінювали інші.

Тер. України входить (є однією з частин) у той етнокульт. простір, де в різний час відбувалися етапні процеси становлення індоєвроп., германо-балто-слов'ян., праслов'ян. і слов'ян. етнічних утворень. Попередники германо-балто-слов'ян належали до пд.-сх. крила індоєвроп. груп і були сучасниками носіїв трипільської культури, які за доби мідного віку (5 – поч. 3 тис. до н.е.) проживали на теренах, що нині є частиною тер. України. Саме на теренах України трипільська к-ра вирізнилася з-поміж ін. тогочасних культур (див. Археологічна культура) високим злетом землеробства й общинних ремесел (особливо гончарства), наявністю протоміст, де, очевидно, проживало по кілька тисяч жителів (Майданецьке поселення, Тальянки на Черкащині). Однак оскільки походження трипільської к-ри пов'язане з Балканами, Подунав'ям і навіть Передньою Азією, а кулястих амфор культура та шнурової кераміки (бойових сокир) культурно-історична спільність, з якими археологи співвідносять ту частину індоєвропейців, з яких виділилися германо-балто-слов'яни, сформувалися північніше цієї ("трипільської") зони, то прямої спадкоємності між трипільцями та германо-балто-слов'янами немає. Ще менше підстав існує для етнічного ототожнення степових культур мідного віку та бронзового віку з одночасно існуючими неподалік від них культурами Лісостепу, які мали відношення до зародження праслов'ян. спільностей. У 3–2 тис. до н.е. степове іраномовне нас. ямної культурно-історичної спільності та катакомбної культурно-історичної спільності лише контактувало з сусідніми племенами Лісостепу.

Процеси етногенезу праслов'ян відбувалися в 2 тис. до н.е. на території Центр. Європи і лісостепової зони Сх. Європи. Окремі праслов'ян. племінні групи цього періоду можуть бути співвіднесені з тшинецько-комарівською культурно-історичною спільністю, що територіально була локалізована в межиріччі Одри та Дніпра.

У 1 тис. до н.е. диференційовані групи праслов'ян можуть бути співвіднесені з пам'ятками лужицької культури та поморсько-підкльошової культури в Центр. та прилеглих до неї р-нах Сх. Європи та землеробськими культурами лісостепової частини України – білогрудівською культурою та чорноліською культурою.

У 1-й пол. 1 тис. н.е. в пд. ч. лісової і в лісостеповій зонах України існували зарубинецька культура (класична і пізня), волино-подільська культура, київська культура й черняхівська культура, носіями яких повністю або частково були слов'яни-венеди. На їхній основі в серед. 1 тис. н.е. (5–7 ст.) сформувалися ранньосередньовічні спільності (празька культура, пеньківська культура й колочинська культура), що належали слов'ян. племінним союзам склавінів та антів. Автор 6 ст. н.е. Йордан писав, що слов'ян. племена (тогочасні) "походять від одного кореня і відомі під трьома назвами – венедів, антів і склавінів". Так визначаються вони і в працях ін. авторів 6 ст., зокрема Прокопія Кесарійського, Псевдомаврикія й Менандра Протектора.

У серед. 1 тис. н.е. посилилися процеси розселення слов'ян у сусідні й віддалені землі Європи (Центр., Сх., Пд.). Ці процеси були частиною Великого переселення народів, у результаті якого склалася етнополіт. карта середньовічної Європи. З верхнього Подніпров'я і Лівобережжя Дніпра потоки слов'ян направилися на Дон і Верхнє Поволжя, з межиріччя Дніпра і Дністра – на Дунай і Балкани, з Повіслення – в межиріччя Одри (Одера) та Лаби (Ельби).

Саме під час Великого переселення народів відбувся поділ слов'ян на ті етнічні утворення, подальший розвиток яких зумовив процеси формування сучасних слов'ян. народів. Ці процеси однаковою мірою мали місце в середовищі всіх слов'ян: пд., зх. і сх. Інтеграція слов'ян. переселенців з місц. мешканцями, поступове поглинення першими останніх приводить до етнокульт. змін і зародження нових слов'ян. етносів як на Балканах і Подунав'ї, так і на Зх. Двині й на Волзі. Ті групи слов'ян. нас., що залишилися на своїй корінній тер., а це Укр. Лісостеп, також поступово змінювалися і, врешті-решт, стали окремими етномовними одини-цями. Предками українців, виходячи з археол. даних, були носії празької к-ри (пам'ятки типу Корчак) та пеньківської к-ри, яких, очевидно, слід ототожнювати з корінними етносами укр. теренів – склавінами та антами. Склавіни також склали осн. компонент: у Подунав'ї – предків словаків, морав'ян і чехів, у Верхньому Повісленні – предків укр. і польс. нас.

Поляки Середньої та Пн. Польщі історично пов'язані з носіями дзєдзіцької к-ри та пшеворської культури, які існували на цій тер. Ота частина антів, що мігрувала на Балкани і принесла туди пеньківську к-ру, стала важливим компонентом болг., сербської та ін. етнічних груп пд. слов'ян. Предками білорусів та росіян були носії ранньосередньовічних
к-р типу Колочин-Тушемля-Банцерівщина, які поступово опанували області із балтським та угро-фінським нас.

Отже, генетичні корені сучасних слов'ян. народів, як і переважної більшості "варварських" народів Європи, сягають епохи Великого переселення народів, а сам процес формування слов'ян. етносу, в т. ч. сх. слов'ян, лежить у площині загальноєвроп. істор. закономірностей. Державотворчі процеси, які мали місце в Європі в наступні за епохою Великого переселення століття, певною мірою вплинули на формування тогочасної політ. карти Європи, але їхній вплив на етнічний розвиток європ. народів не був істотним, він не спричинив корінних змін в етнокульт. поступі. Навіть такі могутні поліетнічні д-ви, як Франкська д-ва Карла Великого, Великоморавське князівство чи Київська Русь, з часом розпалися на менші моноетнополіт. утворення, зародження яких припадає на раннє середньовіччя.

Істор. школи, які ставлять знак рівності між державотворчими і народотворчими процесами, керуються більше певними політ. інтересами, ніж реальними фактами. В етноістор. вимірі розпад східнослов'ян. д-ви Рюриковичів – Київ. Русі – був не вихідною точкою зародження трьох східнослов'ян. народів – українців, росіян і білорусів (див. Давньоруської народності концепція), а логічним наслідком розбіжностей розвитку етнічно різних племінних груп сх. слов'янства, що входили до неї. Тобто розпад Давньорус. д-ви, що остаточно визначився після монголо-татарської навали, був продовженням етногенезів білорус., рос. та укр. народів, започаткованих процесами великого розселення слов'ян.

Виникнення терміна "україна" сягає ранньосередньовічного періоду, однак лише в 19–20 ст. він утвердився остаточно як назва землі, на якій живе окремий слов'ян. народ – українці (див. Нація українська). Саме ця назва замінила старі назви "Русь", "Мала Русь", "Червона Русь" (див. Русь, Мала Русь, Червона Русь), що в пізньому середньовіччі вирізняли землі цього народу серед ін. земель слов'ян. народів, зокрема східнослов'ян. з кореневими назвами "русь" ("Білорусь", "Велика Русь"). Сьогодні ця назва є назвою суверенної європ. д-ви – України.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1904
  2. Rozwadowski Z. Êzyk polski. Warszawa, 1915
  3. Мишулин А.В. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. н. э. "Вестник древней истории", 1941, № 1
  4. Повесть временных лет, ч. 1. М.–Л., 1950
  5. Прокопий Кесарийский. Война с готами. М., 1950
  6. Рыбаков Б.А. Древние русы. "Советская археология", 1953, № 17
  7. Нидерле Л. Славянские древности. М., 1956
  8. Иордан. О происхождении и деяниях гетов. М., 1960
  9. Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М., 1962
  10. Lowmiański H. Poczаtki Polski, t. 1–4. Warszawa, 1963–1970
  11. Третьяков П.Н. У истоков древнерусской народности. Л., 1970
  12. Ауліх В.В. Зимнівське городище. К., 1972
  13. Баран В.Д. Ранні слов'яни між Дністром і Прип'яттю. К., 1972
  14. Петров В.П. Етногенез слов'ян. К., 1972
  15. Филин Ф.П. Происхождение русского, украинского и белорусского народов. Л., 1972
  16. Русанова И.П. Славянские древности. М., 1976
  17. Udolph I. Zum Stand Diskussion um die Uhrheimat der Slawen. "Betrage zur Namenforschung", 1979, N 7–14
  18. Баран В.Д. Черняхівська культура. К., 1981
  19. Ключевский М.А. Курс русской истории. М., 1987
  20. Struve К.-W. Zur Etnohenese der Slawen. Slarigard-Oldenburdq Neumünster, 1991; 1995
  21. Кримський А. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася. В кн.: Історія української мови. К., 1996. Півторак Г. Коли ж виникла українська мова. К., 1996
  22. Смаль-Стоцький С. Розвиток поглядів про сім'ю слов'янських мов. Хрестоматія. К., 1996
  23. Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова. З проблем східнослов'янської глотогонії. В кн.: Історія української мови. К., 1996
  24. Баран В.Д. Давні слов'яни. К., 1998
  25. Стрижак О. Нова наукова концепція про окремі шляхи походження українського, російського народів та їхніх мов. "Народна творчість та етнографія", 1998, № 5–6
  26. Седов В.В. Древнерусская народность. М., 1999
  27. Баран В.Д., Баран Я.В. Походження українського народу. К., 2002.

Посилання:
  • АНТРОПОГЕНЕЗ
  • АНТИ
  • АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА
  • АРХЕОЛОГІЯ
  • БІЛОГРУДІВСЬКА КУЛЬТУРА
  • БРОНЗОВИЙ ВІК
  • ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА
  • ЧЕРВОНА РУСЬ
  • ЧОРНОЛІСЬКА КУЛЬТУРА
  • ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ
  • ДАВНЯ ІСТОРІЯ
  • ЕТНОГЕНЕЗ
  • ЕТНОС
  • КАТАКОМБНА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • КОЛОЧИНСЬКА КУЛЬТУРА
  • КОРЧАК, КОМПЛЕКС АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТОК
  • КОРОЛЕВО, АРХЕОЛОГІЧНА ПАМ'ЯТКА
  • КУЛЯСТИХ АМФОР КУЛЬТУРА
  • КИЇВСЬКА КУЛЬТУРА, КИЇВСЬКА АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛУЖИЦЬКА КУЛЬТУРА
  • МАЛА РУСЬ
  • МАЙДАНЕЦЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ
  • МЕНАНДР ПРОТИКТОР
  • МІДНО-КАМ'ЯНИЙ ВІК, УЖИВАНІШЕ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • НАЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ПАЛЕОЛІТ
  • ПЕНЬКІВСЬКА КУЛЬТУРА
  • ПОМОРСЬКА КУЛЬТУРА
  • ПРАЗЬКА КУЛЬТУРА
  • ПРОКОПІЙ КЕСАРІЙСЬКИЙ
  • ПСЕВДОМАВРИКІЙ
  • ПШЕВОРСЬКА КУЛЬТУРА
  • РЮРИКОВИЧІ
  • РУСЬ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • ШНУРОВОЇ КЕРАМІКИ (БОЙОВИХ СОКИР) КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • СКЛАВИНИ, СКЛАВЕНИ – САМОНАЗВА СЛОВ’ЯН
  • ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА
  • ТШИНЕЦЬКЕ КУЛЬТУРНЕ КОЛО, ТШИНЕЦЬКО-КОМАРІВСЬКО-СОСНИЦЬКА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ
  • ВЕЛИКОМОРАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВЕНЕДИ, ВЕНЕТИ
  • ЯМНА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ЙОРДАН ТА ЙОГО ТВІР GETICA
  • ЗАРУБИНЕЦЬКА КУЛЬТУРА

  • Пов'язані терміни:
  • МАРКОВИЧ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)