Бібліографічне посилання: Дмитрієнко М.Ф. ЕТИКЕТОЗНАВСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Etyketoznavstvo (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕТИКЕТОЗНАВСТВО (від франц. – étiquette – ярлик, правило поведінки, церемонія) – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає етикети – усталені норми поведінки в різних колах, прошарках сусп-в, що існували та існують у межах різних цивілізаційних і етнічних спільнот. Дослідження правил етикету різних епох дає змогу визначити специфічні особливості відповідних періодів, сприяє відтворенню реальної картини подій минулого. Розрізняють, зокрема, такі види етикету: дипломатичний (протокол) – регулює спілкування працівників дипломатичного корпусу на офіц. прийомах, зустрічах, переговорах, раутах тощо відповідно до міжнар. правил; військ. – регламентує спілкування (відносини) офіцерського корпусу і солдатів на службі та в громад. місцях відповідно до вимог статуту; службовий – визначає певні аспекти поведінки кер. і підлеглого, колег по роботі; сімейний – регулює стосунки між дружиною і чоловіком, старшими і молодшими членами родини, дітьми та батьками; мовний – визначає стиль мовного спілкування.

В Україні здавна існував неписаний звід родинного етикету (див. "Повчання" Володимира Мономаха). Автор "Слова про Закон і Благодать" Іларіон теж приділяв значну увагу особливостям нац. етикету. Стефан Зизаній у "Казании святого Кирилла", Ф.Прокопович у Духовному регламенті 1721 наголошували на необхідності знати осн. правила спілкування між людьми. Філософ і мислитель Г.Сковорода у своїх пра-цях та курсах лекцій "Християнське благонравіє" сформулював осн. принципи етикету, який можна охарактеризувати як "християнський етикет".

1717 за указом рос. царя Петра I видано книгу "Юности честное зерцало" (витримала три видання), що містила збірку порад молодим дворянам (див. Дворянство) з приводу того, як поводитися у світському товаристві. В Табелі про ранги 1722 встановлювалася сувора ієрархія всіх видів служби та чинів, відповідно визначався і службовий етикет.

У 18–19 ст. дворянство Російської імперії перейняло франц. етикет. Законодавцем моди став імператорський двір, де регламентувалося все – від норм звертання до носіння одягу. 1842 вийшов указ імп. Миколи I про дозвіл на використання при пошитті одягу шовку, мережива, парчі виключно для осіб, віднесених до перших 5-ти класів Табеля про ранги.

У груд. 1917 декретом РНК Рад. Росії скасовано вживання приватних титулів зі звертанням "господин", скасовано військ. чини. Набув поширення "етикетний нігілізм".

Здобуття Україною держ. незалежності відкрило перед укр. фахівцями з Е. можливість звернутися до вивчення історії укр. нац. етикету та узагальнити досвід минулого в контексті правил етикету, прийнятих у сучасному цивілізованому світі.