Бібліографічне посилання: Дмитрієнко М.Ф.
ЕТИКЕТОЗНАВСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Etyketoznavstvo (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ЕТИКЕТОЗНАВСТВО
ЕТИКЕТОЗНАВСТВО (від франц. – étiquette – ярлик, правило поведінки, церемонія) – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає етикети – усталені норми поведінки в різних колах, прошарках сусп-в, що існували та існують у межах різних цивілізаційних і етнічних спільнот. Дослідження правил етикету різних епох дає змогу визначити специфічні особливості відповідних періодів, сприяє відтворенню реальної картини подій минулого. Розрізняють, зокрема, такі види етикету: дипломатичний (протокол) – регулює спілкування працівників дипломатичного корпусу на офіц. прийомах, зустрічах, переговорах, раутах тощо відповідно до міжнар. правил; військ. – регламентує спілкування (відносини) офіцерського корпусу і солдатів на службі та в громад. місцях відповідно до вимог статуту; службовий – визначає певні аспекти поведінки кер. і підлеглого, колег по роботі; сімейний – регулює стосунки між дружиною і чоловіком, старшими і молодшими членами родини, дітьми та батьками; мовний – визначає стиль мовного спілкування. В Україні здавна існував неписаний звід родинного етикету (див. "Повчання" Володимира Мономаха). Автор "Слова про Закон і Благодать" Іларіон теж приділяв значну увагу особливостям нац. етикету. Стефан Зизаній у "Казании святого Кирилла", Ф.Прокопович у Духовному регламенті 1721 наголошували на необхідності знати осн. правила спілкування між людьми. Філософ і мислитель Г.Сковорода у своїх пра-цях та курсах лекцій "Християнське благонравіє" сформулював осн. принципи етикету, який можна охарактеризувати як "християнський етикет". 1717 за указом рос. царя Петра I видано книгу "Юности честное зерцало" (витримала три видання), що містила збірку порад молодим дворянам (див. Дворянство) з приводу того, як поводитися у світському товаристві. В Табелі про ранги 1722 встановлювалася сувора ієрархія всіх видів служби та чинів, відповідно визначався і службовий етикет. У 18–19 ст. дворянство Російської імперії перейняло франц. етикет. Законодавцем моди став імператорський двір, де регламентувалося все – від норм звертання до носіння одягу. 1842 вийшов указ імп. Миколи I про дозвіл на використання при пошитті одягу шовку, мережива, парчі виключно для осіб, віднесених до перших 5-ти класів Табеля про ранги. У груд. 1917 декретом РНК Рад. Росії скасовано вживання приватних титулів зі звертанням "господин", скасовано військ. чини. Набув поширення "етикетний нігілізм". Здобуття Україною держ. незалежності відкрило перед укр. фахівцями з Е. можливість звернутися до вивчення історії укр. нац. етикету та узагальнити досвід минулого в контексті правил етикету, прийнятих у сучасному цивілізованому світі. |
дата публікації: 2005 р.
Література: - Юности честное зерцало. СПб., 1717
- М., 1990
- Гексли Т. Эволюция и этика. В кн.: Русская мысль. М., 1893
- Шопенгауэр А. Свобода воли и основы морали: Две основные проблемы этики. СПб., 1896
- Аристотель. Этика. СПб., 1908
- Корейс М., Фолл Д. Школа вежливости. Прага, 1963
- Шварцман К.А. Этика поведения. М., 1963
- Бардин С.М. Этика взаимных отношений. М., 1972
- Сухомлинский В.А. Как воспитать нравственного человека (советы воспитателя). К., 1975
- Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М., 1988
- Смолка К. Правила хорошего тона. М., 1989
- Топорков А.Л. У истоков этикета. Л., 1990
- Медведев В., Попов А. В мире вежливости. М., 1991
- Коваль А.П. Ділове спілкування. К., 1992
- Новохацкая Л.П. Краткий справочник по этикету. К., 1992
- Культура і побут населення України. К., 1993
- Мы живем среди людей: Кодекс поведения. М., 1993
- Правила хорошего тона: 240 кратких рекомендаций. К., 1993
- Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. М., 1995.
|