Бібліографічне посилання: Реєнт О.П. ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Evakuacijni_zakhody (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ та пов'язані з цим проблеми залізничних перевезень і сільськогосподарського виробництва. Вперше евакуаційні заходи в роки Першої світової війни на укр. землях були застосовані австрійс. владою в Галичині й Буковині. Швидкий наступ рос. військ під час Галицької битви 1914 примусив місц. австрійс. адміністрацію терміново організувати вивезення в тилові р-ни людей та матеріальних цінностей (хоча заводи здебільшого, напр. нафтопереробний у Дрогобичі, законсервовували в надії на швидке повернення, а також через брак часу та недостатню кількість вагонів).

Невдалий для Австро-Угорщини початок воєн. дій спричинив появу на її тер. численних біженців та евакуйованих із Галичини та Буковини. Щоправда, серед українців переважали не біженці, а "планово" евакуйовані "виселенці" та "інтерновані". До проведення таких "планових" заходів австрійську владу спонукала низка обставин: по-перше, необхідність примусового переселення тих осіб, політ. переконання яких були пророс. або ж сумнівними, по-друге, воєн. оперативні плани самі по собі передбачали насильне виселення нас. цілих р-нів із театру бойових дій, і по-третє, госп. розрахунки вимагали дій щодо задоволення зростаючого попиту на робочу силу в роки війни.

Розмах переселенських процесів з Галичини, Буковини і Боснії (див. Боснія і Герцеговина) та небезпека втрати контролю з боку урядових структур над потоком біженців змусили австро-угор. МВС приступити до організації спец. таборів для воєн. виселенців. Уже 10 серп. 1914 при віденському магістраті було створено Центр. представництво опіки над біженцями з Галичини та Буковини, а також підготовлено інструкцію "Релігійний, соціально-політичний, культурно-гуманітарний зміст опіки над біженцями з Галичини та Буковини", згідно з якою осн. робота з розміщення та обов'язкового працевлаштування воєн. біженців мала проводитися тими крайовими політ. урядами, на чиїй тер. знаходилися переселенці. На поч. січ. 1915 уряд визнав Укр. к-т допомоги, очолюваний Ю.Романчуком, держ. структурою й надав йому фінансову підтримку (тижневий бюджет бл. 20 тис. крон). З початком нового наступу рос. військ (див. Брусиловський прорив 1916) в Австро-Угорщині з'явилися ще дві орг-ції, які займалися допомогою укр. біженцям і фінансувалися з держ. бюджету: К-т опіки над біженцями з Буковини (лише в "плановому" порядку з Буковини в австрійс. табори було вивезено бл. 30 тис. осіб усіх національностей) та Укр. крайовий к-т допомоги для біженців.

Відповідно до внутрішньополіт. ситуації в країні уряд при організації переселенських таборів намагався враховувати нац. фактор і створювати по змозі однонац. табори. Зокрема, для українців було виділено табори у Вольфсбергу, Гмюнді та Гредігу. Українці перебували і в змішаних таборах у Оберголлябрун (з румунами) та Хоцен (з поляками). Уряд намагався забезпечити мешканців таборів усім необхідним для нормального життя: усі табори мали цегляні будівлі, власний водопровід, каналізацію з хім. очищенням води, автономну електричну мережу, хлібопекарні, лікарняні бараки і навіть рентгенівські апарати. Відкривалися нац. школи, театри, видавалися газети.

Австрійс. уряд виділяв грошову допомогу біженцям (48– 60 крон на місяць). Натомість він практично за безцінь використовував робочу силу, сконцентровану в переселенських таборах (зокрема, лише в Гмюнді підписали контракти чи були примусово вивезені на найрізноманітніші роботи 1915?– 16 890 чоловіків і 16 800 жінок; 1916?– 8540 чоловіків і 8675 жінок; 1917 – 5680 чоловіків і 6880 жінок). Загалом у 1914 – 1-й пол. 1917 затрати на виділення щомісячної грошової допомоги українським біженцям, на утримання їхніх переселенських таборів та фінансування культ.-освіт. потреб склали для австрійс. казни приблизно 69 млн крон.

На відміну від виселенців, для інтернованих – т. зв. політично неблагонадійних українців з Галичини й Буковини?– на нових місцях їхнього проживання влада не створювала належних побутових умов. Окрім того, інтернування супроводжувалося безконтрольним насиллям з боку місц. органів влади. Ще 8 серп. 1914 галицьке намісництво видало розпорядження про "превентивний арешт політично-підозрілих москвофілів", однак дуже скоро такі арешти перетворилися в масовий терор проти багатьох українців Австрії (за підрахунками І.Нагаєвського в Галичині було вбито бл. 36 тис. укр. цивільних осіб).

Для інтернованих українців Галичини й Буковини були створені окремі концентраційні табори на зх. Австрії, серед яких виділявся своїми розмірами Талергоф (бл. 5 тис. арештованих, у т. ч. бл. 500 священиків). Восени 1916 розпочалася друга масова хвиля інтернування укр. населення в концентраційні табори (лише в Талергоф – бл. 2 тис. осіб). Умови для проживання в таких таборах були надзвичайно важкими – від голоду, холоду, інфекційних захворювань у них загинуло бл. 2 тис. осіб.

Після успішного наступу нім. та австро-угор. військ у ході Горлицької битви 1915 вже рос. влада змушена була вдатися до проведення евакуаційних заходів. Лише з Галичини в Росію виїхало чи було вивезено бл. 100 тис. осіб. Причини переселення, як і 1914, були різнопланові: намагання рос. командування залишити австрійцям після себе пустку, що знайшло своє відображення у відповідних розпорядженнях; організоване виведення цивільного нас. з району бойових дій та артилер. обстрілів; страх перед розправами зі сторони австрійців за співпрацю з рос. органами влади та перехід у православ'я. Осн. центром евакуйованих з Галичини москвофілів (див. Москвофільство) наприкінці 1915 став Ростов-на-Дону (нині місто в РФ; бл. 6 тис. представників інтелігенції і учнів, також чимало селян). Водночас, які австрійс. адміністрація в Галичині роком раніше, рос. військ.-адм. органи проводили інтернування політично "неблагонадійних" (т.?зв. закладників) у внутр. губернії Російської імперії.

У зв'язку із наступом австро-угор. та нім. військ весною–літом 1915 відповідні евакуаційні заходи почали проводити вже й на тер. правобережних губерній Російської імперії – у Волинській губернії та Подільській губернії. На поч. черв. 1915 вище російське командування віддало наказ, згідно з яким залишена тер. "повинна бути перетворена в пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність". З практичного боку це означало масове виселення людей, особливо чоловіків "від 17 до 45 років", а також вивезення або знищення продовольчих запасів включно з посівами зернових к-р.

Дедалі більші видатки з держ. скарбниці для підтримки біженців, з одного боку, та небезпека заселення нім. колоністами обезлюднених земель – з другого, зумовили пригальмування політики переселень. Зі стабілізацією фронту восени 1915 інтенсивність переселенських потоків різко зменшилася.

На тер. всієї Рос. імперії наприкінці 1916 нараховувалося понад 3 млн біженців і вигнанців, зокрема на укр. землях більше 1 млн. Займаючись переселеннями, царський уряд намагався водночас проводити політику "вдосконалення" нац. структури нас., всіляко перемішуючи людей різних національностей з метою прискорення їхньої асиміляції.

Надзвичайно гостро стояла проблема забезпечення біженців усім найнеобхіднішим, оскільки зусиль одного лише уряду тут було явно недостатньо. Значну допомогу біженцям надали різноманітні громад. благодійні орг-ції, зокрема Всерос. земський союз (див. Земський союз), Всерос. союз міст (див. Союз міст), К-т великої княжни Тетяни Миколаївни (дочка імп. Миколи II), "Галицко-русское благотворительное общество", іноз. благодійні орг-ції (к-т "Великобританія – Польщі і Галичині" та ін.).

Деякі спричинені евакуацією економічні проблеми в українських губерніях Російської імперії. Вся залізнична мережа Рос. імперії зх. напрямку була розрахована на наступальні дії рос. армії. Вона була спроектована й збудована таким чином, що з наближенням до зх. кордону пропускна спроможність залізничних магістралей зростала. Коли ж величезні вантажопотоки довелося спрямувати у зворотному напрямі, то на лініях Петроград (нині м. Санкт-Петербург)–Харків–Севастополь, де пропускна спроможність залізничних магістралей була втричі меншою, ніж у прикордонній смузі, на залізничних станціях повсюди створювалися затори.

Величезна кількість біженців і вигнанців з прифронтових регіонів посилила і без того значний розлад руху на залізницях, спричинений відступом рос. військ на широкому фронті влітку 1915 й евакуацією з прифронтових губерній пром. устаткування, адм. установ, навч. і культ. закладів тощо.

Всього з тер. Царства Польського та Прибалтики було вивезено бл. 680 підпр-в, із них кожне шосте – 18 %– опинилося в Україні, серед останніх, зокрема, й Деміївський снарядний з-д (у м. Київ; існував до 1918).

За даними Гол. управління залізниць, для біженців і евакуйованих?вантажів виділили від 100 до 115 тис. вагонів. Наприкінці 1915 залізнична станція Харкова, напр., була повністю загромаджена галицькими вузьколінійними (залізнична колія в Рос. імперії була ширшою за австрійс.) вагонами з устаткуванням евакуйованих підпр-в.

Окрім цього, з тер. Правобережної України вивозили хлібні та цукрові запаси, велику рогату худобу й ін. вантажі. Тільки для евакуації з цього регіону селекційних станцій і сортового бурякового насіння необхідно було подати під навантаження 1500 товарних вагонів. За визнанням вищих урядовців, евакуація у величезному обсязі пром. та с.-г. продукції остаточно сплутала роботу залізничної мережі. Протягом кількох місяців вантажообіг перебував у хаотичному стані. Тисячі похапцем евакуйованих вагонів з вантажами, що часто не мали документального супроводу, місяцями подорожували з однієї магістралі на ін. Внаслідок закриття прямих напрямів залізничного руху вагони відправлялися кружними шляхами, що призводило до надмірного пробігу перевізних засобів.

Безладдя на транспортних магістралях загострило паливну кризу в економіці. Якщо в трав. було вивезено 121 млн пудів мінерального палива з Донец. басейну, то у верес. й жовт. – відповідно 73,6 і 79,1 млн пудів. Оскільки видобуток вугілля й антрациту тримався на рівні приблизно 130 млн пудів, а в жовт. піднявся навіть до 148 млн пудів, то на шахтах стали накопичуватися запаси мінерального палива. На 1 листоп. 1915 вони досягли 115 млн пудів. Вугілля не витримувало тривалого зберігання у величезних буртах і загоралося.

1915 рік, з огляду на евакуаційні заходи царського уряду, став надзвичайно несприятливим і для скотарства Правобереж. України. Оскільки існувала загроза окупації її тер., земства вели інтенсивну закупівлю худоби для потреб армії, а також переправляли її через Дніпро до Харківщини і далі в губернії Великоросії. Лише в організованих формах з цього регіону евакуйовано бл. 1 млн голів великої рогатої худоби. Загалом, за даними Мін-ва землеробства, зменшення поголів'я худоби в губерніях Правобереж. України наприкінці 1915 досягло 25 %, а в окремих місцевостях – бл. 50 %. Найбільших втрат у цьому регіоні зазнало скотарство Волині. До кін. 1915 губернським земством та інтендантськими заготівельниками було закуплено в нас. щонайменше 100 тис. волів, корів і бугаїв, а евакуаційними комісіями – ще бл. 70 тис. Загалом губернія втратила до груд. 1915 р. 450 тис. голів великої рогатої худоби, або бл. 54 % усього дорослого поголів'я. Причому втрати волів досягли 85 %, бугаїв – 73 %, корів – 47,5 %.

Затяжний відступ рос. військ під тиском армій Центр. д-в навесні й улітку 1915 спричинив паніку серед тих, хто займався вирощуванням свиней, оскільки стада свиней неможливо перегнати на далекі відстані. У Київській губернії кількість свиней скоротилася протягом 1915–16 на 58,5 %. Те саме відбувалося в Подільській, Волин. і навіть Черніг. губерніях, хоча остання розташовувалася на Лівобережній Україні. Війна й спричинені нею урядові евакуаційні заходи завдали чималих втрат усім галузям тваринництва укр. губерній.