ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПІЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ

  Бібліографічне посилання: Павленко Ю.В. ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПІЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Evraziyskoi_ist_kult_spilnosti_koncepciya (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПІЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ

ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПІЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ. Виникла в 1920-х рр. в середовищі рос. емігрантів як геополіт. (див. Геополітика) доктрина євразійства. Осн. складовими цієї концепції є: уявлення про Євразію як фізико-геогр. та екон.-геогр. єдність; протиставлення євразійської історико-культ. спільності Заходу; уявлення про спільність істор. доль народів Євразії. Одним із гол. висновків концепції є твердження про реальність євразійської історико-культ. спільності як надетнічного утворення (див. Етнічні спільності) переважно східно-слов'ян., більшості тюркських, фіно-угор. та монгол., а в давнину й багатьох кочових іраномовних народів, які населяли й населяють Євразію й котрі з найдавніших часів підтримують тісні багатосторонні зв'язки. Сталість контактів у межах євразійської історико-культ. спільності здавна визначалася: 1) зональним розподілом праці; 2) регулярним обміном товарами в меридіанальному напрямку – між пд. та пн. (високопродуктивні рибальство та добування солі в приморсько-дельтових р-нах, скотарство в степах, землеробство лісостепу, продукція лісових промислів); 3) періодичними масовими переміщеннями народів: а) зі сх. на зх. у степовому поясі (скіфи, сармати, гуни, авари, мадяри, печеніги, торки, половці, монголи, також китайці в Сіньцзян-Уйгурії); б) із пн. зх. на пд. у Причорномор'я та Крим (готи); в) із зх. на сх. у лісовій та лісостеповій, меншою мірою (переважно вже в 20 ст.) степовій, зонах (росіяни, частково українці); г) з пд. на пн. (слов'ян. колонізація лісової смуги Сх. Європи, аланська (див. Алани) – Донеччини, болг. – Середнього Поволжя, китайс. – пн.-сх. ч. Китаю – Маньчжурії); д) з пн. на пд. (колонізація українцями та росіянами Причорномор.-Приазовсько-Прикаспійських степів і Криму, бас. Кубані й Терека).

Родоначальником концепції був історик Г.Вернадський. Він (разом з географом П.Савицьким) трактував розвиток рос. історії як наслідок взаємодії притаманних Росії природних і соціальних факторів. Г.Вернадський вважав, що своєрідність нац. розвитку рос. народу завжди обумовлювалася двома комплексами причин: зовн. впливом на нього природно-геогр. факторів та внутр. саморозвитком його соціального організму. Центр. в концепції є теза про визначальний вплив на формування істор. особливостей усіх сусп. інститутів їхнього "місцерозвитку", що означав "певне географічне середовище, котре накладає печатку своїх особливостей на всі людські спільноти, що розвиваються в цьому середовищі". Євразія, на думку Г.Вернадського, це не Європа та Азія як континентальне ціле, а Серединний материк (суходіл), який слід відрізняти від Європи та Азії. З цього випливало, що історія Росії мусить розглядатися в євразійському світлі, тому що тільки під цим кутом зору може бути зрозумілою її своєрідність. Минуле Євразії Г.Вернадський тлумачив як боротьбу "лісу" (осілих слов'ян лісової зони) зі "степом" (з урало-алтайськими в мовному відношенні степовими кочовиками). В монгол. період євразійської історії "степ" переміг "ліс". Але вже в серед. 15 ст. "ліс" в особі Великого князівства Московського взяв реванш. Г.Вернадський зауважував, що рос. історіографія, надто захопившись правосл. (див. Православ'я) та візант. (див. Візантія) спадщиною, не помітила очевидного "обрусіння й оправославлення татарщини", "татарського джерела" рос. державності. Рос. д-ва, за Г.Вернадським, сформувалася на руїнах Золотої Орди, вона є спадкоємицею не Київської Русі, а імперії Чингізхана. Московія поєднала в собі монгольські та візант.-православні державницькі впливи. Ці два начала органічно злилися в процесі істор. розвитку рос. народу: монгол. спадок допоміг йому створити плоть євразійської держави, візант. – озброїв ідеями, необхідними для спорудження світової д-ви (див. Третього Риму концепція).

Осн. фізико-геогр. та екон.-геогр. складові поняття Євразії як субконтиненту були розроблені П.Савицьким. Терміном "Євразія" він пропонував означати простір від Карпат і Балтійського м. до Тихого океану, що на пн. прилягає до Льодовитого океану і окреслюється на пд. морями (Чорним, Каспійським і Аральським) та гірськими хребтами й високогір'ями, які простяглися в широтному напрямку (Кавказ, Копетдаг, Памір, Тянь- Шань).

Важливою складовою концепції євразійської історико-культ. спільності є запропонована кн. М.Трубецьким ідея протиставлення східнослов'ян.-тюрксько-монгол.-фіно-угор. Євразії романо-герм. Заходу. Ця ідея була запозичена в рос. істориків О.Хомякова, К.Аксакова, філософів-братів І. та П. Кіреєвських, соціолога М.Данилевського, письменника К.Леонтьєва, психіатрів І.О.Сікорського, П.Ковалевського, які протиставляли Заходу слов'янство. Новим, порівняно з твердженнями останніх, у кн. М.Трубецького було те, що Заходу протиставилося не слов'янство або "візантинізм", а євразійський симбіоз народів різної за етномовними та культ.-госп. ознаками приналежності, пов'язаних "місцерозвитком" (Г.Вернадський) та спільністю істор. долі. Вказувалося на наявність багатьох туранських (туранські народи – кочові народи Серед. Азії та тер. сучасного Казахстану, спочатку іраномовні, потім – тюркомовні) елементів у рос. нац.-держ. типі, підкреслювалося, що вважати себе "європейцями" московити-росіяни почали лише з часів _Петра I. Разом з тим кн. М.Трубецькой застерігав, що оскільки провідні компоненти євразійського симбіозу (східнослов'ян. і тюркський) мають різну соціокульт., зокрема реліг., ідентичність (православ'я, іслам, буддизм), то вести мову про цивілізаційну єдність народів Євразійського субконтиненту немає підстав.

М.Трубецькой, П.Сівчинський, В.Нікітін та ін. науковці підкреслювали близькість літ., образотворчих та мовних форм народів Євразійського субконтиненту. Проте наявність лексичних запозичень (з тюркських мов до слов'ян., з останніх – до тюркських і фіно-угор.), взаємне сприйняття окремих культ. досягнень, фольклорних сюжетів, худож. схем зовсім не свідчать про внутр. єдність "євразійського" історико-культ. типу. Ті ж самі спільні риси, часом навіть значно виразніші, простежуються в окремих груп євразійської історико-культурної спільності з їхніми сусідами з інших макрорегіонів (монголів – з китайцями та тібетцями, тюрків – з іранцями, сх. слов'ян – із пд. й зх. слов'янами та народами Зх. Європи).

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Ширяев Б. Наднациональное государство на территории Евразии. "Евразийская хроника" (Париж), 1926, вып. 6
  2. Трубецкой Н.С. К украинской проблеме. "Евразийский современник", 1927, кн. 5–6
  3. Дорошенко Д. К украинской проблеме. "Евразийская хроника" (Париж), 1928, вып. 10
  4. Липа Ю. Призначення України. Нью-Йорк, 1953
  5. К., 1997
  6. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. Л., 1990
  7. Пути Евразии. М., 1992
  8. Голубенко П. [Шатун П.І.]. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. К., 1993
  9. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. М., 1993
  10. Його ж. Этносфера. История людей и история природы. М., 1993
  11. Його ж. Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации. М., 1993
  12. Трубецкой Н.С. История, культура, языК. М., 1995
  13. Андреев А.Г. Историческая концепция евразийства Г.В. Вернадского. В кн.: Россия: прошлое, настоящее, будущее: Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Санкт-Петербург, 16–19 декабря 1996 г. СПб., 1996
  14. Вернадский Г.В. Древняя Русь. Тверь–М., 1996
  15. Його ж. Киевская Русь. Тверь–М., 1996
  16. Андреев А.Г. Монголы и Русь. Тверь–М., 1997
  17. Його ж. Московское царство, ч. 1–2. Тверь–М., 1997
  18. Його ж. Россия в средние века. Тверь–М., 1997
  19. Його ж. Русская история. М., 1997
  20. Русский узел евразийства. М., 1997
  21. Савицкий П. Континент Евразия. М., 1997
  22. Орлова И.Б. Евразийская цивилизация: социально-историческая ретроспектива и перспектива. М., 1998
  23. Пахомов Ю.Н. и др. Пути и перепутья современной цивилизации. К., 1998
  24. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002.

Посилання:
  • АЛАНИ
  • АВАРИ
  • ЧИНГІЗ-ХАН
  • ДАНИЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • ДЕРЖАВА
  • ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ
  • ГЕОПОЛІТИКА
  • ГОТИ
  • ГУНИ
  • ІСЛАМ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ПЕЧЕНІГИ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПОЛОВЦІ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • САРМАТИ
  • САВИЦЬКИЙ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • СІКОРСЬКИЙ І.О.
  • СКІФИ
  • ТОРКИ
  • ТРЕТЬОГО РИМУ КОНЦЕПЦІЯ
  • ТРУБЕЦЬКОЙ МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВЕРНАДСЬКИЙ ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ВІЗАНТІЯ
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)