ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ

  Бібліографічне посилання: Микієвич М.М., А.Ю. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Evro_parlament (останній перегляд: 16.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ (англ. – European Parliament, франц. – Parlement Europеen), Європарламент (Europarliament, Europarlement) – консультативний і рекомендаційний орган спочатку Європ. екон. спів- т-ва (ЄЕС), а від 1992 – Європейського Союзу. Його найдавнішим попередником була Заг. асамблея Європ. об-ня вугілля і сталі (ЄОВС). З утворенням 1957 Європ. екон. співт-ва та Європ. т-ва з атомної енергії (Євратом) було вирішено створити одну асамблею для всіх 3-х співтовариств – ЄОВС, ЄЕС та Євратома. Спочатку вона називалась Європ. парламентською асамблеєю, а з 1962 – Є.п.

Від 1979 вибори до Європарламенту почали відбуватися шляхом прямого і заг. голосування нас. всіх д-в-членів ЄЕС. Юрид. основою для цього став Акт про вибори представників до Європарламенту шляхом прямих і заг. виборів. (Основні положення про діяльність тогочасного Є.п. є чинними і для Європарламенту ЄС.) Встановлювався 5-річний термін повноважень депутатів Європарламенту. Членами Європарламенту могли бути депутати нац. парламентів д-в-членів ЄЕС (від 1992 – ЄС), але ними не могли бути: міністри д-в-членів, європ. комісари (члени Європейської комісії), члени суду ЄЕС (ЄС) у м. Люксембург (Велике герцогство Люксембург), службові особи інституцій Європарламенту.

Після 1 січ. 1995 кількість депутатів Європарламенту збільшилася від 567 (1994) до 626 (1999) у зв'язку з прийняттям до нього Австрії, Фінляндії та Швеції. Представництво д-в-членів Європарламенту скликань 1994–99 та 1999–2004 розподілялося за такою кількістю мандатів: Німеччина – 99, Франція, Італія і Велика Британія – по 87, Іспанія – 64, Нідерланди – 31, Бельгія, Греція і Португалія – по 25, Швеція – 22, Австрія – 21, Фінляндія і Данія – по 16, Ірландія – 15, Люксембург – 6. Об'єднання Німеччини привело до збільшення кількості депутатів цієї країни від 81 (скликання 1989–94) до 99 (скликання 1994– 99), порушивши таким чином рівновагу між чотирма великими д-вами-членами ЄС.

Європарламент організовує свою роботу за аналогією з парламентом д-ви і має такі структури: президію в складі голови і 14 заступників; парламентські комісії, які готують проекти рішень; ген. секретаріат, який займається адм.-тех. питаннями. В Є.п. немає делегацій від д-в-членів і, відповідно, голосувань по делегаціях. Депутати об'єднуються на основі приналежності до тієї чи ін. парт. групи. В Європарламенті скликань 1994–99 та 1999–2004 було створено 9 таких груп (група партій європ. соціалістів, група європ. народної партії, група "зелених" та ін.); депутат може й не входити до жодної з груп. Групи мають певні прерогативи: власні ресурси, внесені до бюджету Європарламенту, окремий секретаріат. Представництво постійних комітетів Європарламенту розташоване в м. Брюссель (Бельгія), але його сесії, які проходять щомісяця впродовж одного тижня, проводяться в м. Страсбург (Франція). Секретаріат розміщений у м. Люксембург.

Європарламент до прийняття Єдиного європ. акта 1986 мав досить скромні права. Крім права одержання консультацій, він міг блокувати прийняття бюджету та вносити до нього поправки. Однак за Радою міністрів Європ. співтовариства зберігалося право ігнорувати його думку. Значно розширив повноваження Європарламенту Маастрихтський договір 1992, за яким у його відносини з ін. органами ЄС запроваджено механізм "процедури спільних рішень". Згідно з цією процедурою, якщо Європарламент у ході другого читання відхиляє пропозиції Ради міністрів переважною більшістю голосів, то Рада міністрів може прийняти їх тільки одноголосним рішенням. Ін. правом, яке поки що не використовувалося, є право розпуску Європейської комісії. Якщо парламент більшістю у ²/3 голосів засудить діяльність Європ. комісії, остання в повному складі повинна піти у відставку. Правила голосування у Європарламенті залежать від характеру рішення, що має бути прийнятим. Бюдж. питання, проекти поправок повинні зібрати більшість голосів із заг. кількості 626 (од черв. 2004 – 682) членів парламенту, а пропозиції щодо самих змін – абсолютну більшість поданих голосів. Прийняття вотуму недовіри і відхилення бюджету потребують більшості із заг. числа 626 парламентарів і ²/3 поданих голосів. Ст. 94 внутр. регламенту Європарламенту зазначає, що голосування звичайно відбувається за допомогою піднятої руки.

10–13 черв. 2004 у 25 країнах-членах ЄС відбулися вибори 682 депутатів Є.п. Представництво в Є.п. депутатів від д-в-членів ЄС розподілялося за квотами, що визначалися відповідно до чисельності нас. Ці квоти були такими: Німеччина – 99; Велика Британія – 72; Франція – 72; Італія – 72; Іспанія – 50; Польща – 50; Нідерланди – 25; Греція – 22; Бельгія – 22; Чехія – 22; Угорщина – 20; Португалія – 20; Швеція – 18; Австрія – 17; Данія – 13; Фінляндія – 13; Словаччина – 13; Ірландія – 12; Литва – 12; Латвія – 8; Словенія – 7; Люксембург – 6; Естонія – 6; Кіпр (грец. ч.) – 6; Мальта – 5. За результатами виборів сформовано 8 політ. груп (фракцій) Європарламенту: група Європ. нар. партії (християн. демократи), група Партії європ. соціалістів (соціал-демократи), група Європ. партії лібералів, група Європ. зелених, конфедеративна група Європ. об'єднані ліві, група Союз за Європу націй, тех. група незалежних депутатів, група позафракційних депутатів.

Європарламент почав співпрацювати з Верховною Радою України 1992. Розвиток такої співпраці є важливою складовою політ. відносин України з ЄС. Осн. напрямом діалогу стала проблема розробки та реалізації програми адаптації укр. законодавства до норм і стандартів ЄС. При цьому парламентські аспекти взаємодії стали важливим інструментом погодження не лише інтересів української та європейської політ. еліт, а й форумом взаємодії між громадянськими суспільствами.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Крылова И.С. Европейский парламент (Правовой статус). М., 1987
  2. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 1992
  3. Борко Ю. Что такое ЕС: некоторые основные сведения. М., 1995
  4. Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу. К., 1995
  5. Сиджански Д. Федералистское будущее Европы: от Европейского Сообщества до Европейского Союза. М., 1998
  6. История европейской интеграции. М., 2000
  7. Гоці С. Урядування в об'єднаній Європі. К., 2003.

Посилання:
  • ЕЛІТА
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ, ЄК
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

  • Пов'язані терміни:
  • ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ, ЄК
  • МААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР
  • САХАРОВ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ СТЕФАН
  • ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)