ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЄЗУЇТИ

  Бібліографічне посилання: Кіку В.А. ЄЗУЇТИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ezuity (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄЗУЇТИ

ЄЗУЇТИ (від лат. Jesu – Ісус) – члени катол. чернечого ордену, заснованого 15 серп. 1534 у Парижі (Франція) іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою та його однодумцями. Офіційно затверджений папою Павлом III буллою "Regimini militantis Ecclesiae" від 27 верес. 1540 під назвою "Товариство Ісуса" ("Societas Jesu Christi"). Орден був задуманий як апостолат на зразок послідовників та учнів Ісуса Христа – апостолів, котрі пропагували Його вчення. Переслідував мету шляхом навчання катехізису, проповідницької та місіонерської діяльності, здійснення сповідального обряду та різноманітної доброчинної праці (опікування сиротами, хворими в шпиталях, ув'язненими і т. ін.) поширювати християн. віру й доктрини (див. Християнство) та християн. спосіб життя. Орден дуже швидко розростався. На рік смерті Ігнатія Лойоли (1556) він налічував бл. 1000 чл., на 1580 – бл. 5 тис., на 1615 – бл. 13 тис. Більшість членів ордену були священиками і мали присвятити себе духовному служінню. Приблизно чверть членів ордену становили світські брати (коад'ютори), які займалися с.-г., буд., ремісничими та ін. госп. роботами. Випробування кандидатів до членства в ордені – новіціат – тривало 2 роки. Після новіціату кандидати складали обітницю убогості, моральної чистоти та цнотливості, слухняності, та, додатково, особливу обітницю слухняності Папі Римському (див. Папство).

Головою ордену був генерал, що обирався на ген. конгрегації та тримав свій пост пожиттєво. Резиденція генерала знаходилася в Римі. Адм. одиницею ордену була провінція. Її очолював провінціал, котрий призначався генералом ордену. Гол. документом ордену, де була зафіксована його структура та основні завдання, були Конституції, затверджені першою ген. конгрегацією ордену 1558 й опубл. 1559.

Освіт. діяльність у школах (колегіумах) не була передбачена засновниками ордену як один з напрямків його діяльності. Перші єзуїтські колегіуми були резиденціями для молодих єзуїтів-схоластиків або семінаристів, котрі відвідували університетські студії, готуючись стати священиками. Проте з наступом Контрреформації орден єзуїтів став першим реліг. орденом в історії катол. церкви, для якого освітня діяльність стала провідною (див. Єзуїтські школи). Перша публічна школа гуманістичного зразка, котрою завідували єзуїти, була відкрита в Мессіні, на Сицилії 1548. На 1560 орден визнав шкільну та викладацьку діяльність гол. напрямом спрямування своїх зусиль. Конституції ордену фіксували більш широке та зобов'язуюче розуміння освіти та освіт. діяльності для кінцевої мети ордену – "спасіння душ". Наукою, котра найбільше сприяла досягненню "спасіння душ", була визнана теологія. Тому право та медицина були виключені з програм єзуїтських навч. закладів як дисципліни, що перебували поза метою ордену. Шкільний порядок, навч. програма та ін. аспекти освіт. діяльності знайшли свою кодифікацію у відомому "Ratio Studiorum" (1599). Освіт. діяльність орден провадив через школи, рицарські академії та університети. Після Тридентського катол.собору 1545–63 (з перервами) Є. також залучилися до освіти дієцезіального кліру в духовних семінаріях. Ставши одним із знарядь здійснення реформи катол. Церкви, передбаченої декретами Тридентського собору, орден Є. упродовж 2-ї пол. 16 ст. запровадив по суті нову систему освіти, що відповідала потребам реліг. оновлення завдяки асиміляції здобутків гуманізму і Реформації. Засновані Є. колеґіуми поділялися на два типи – середнього і вищого рівнів. Перші давали типову освіту гуманістичної школи. Другі, т. зв. повні колегіуми, мали спец. класи вищих наук – філософії та теології. На 1615 орден опікувався 370 школами, а на 1773 – понад 800 по всьому світі. Орден Є. був найбільшим у Європі вчителюючим орденом.

Незважаючи на те, що орден не був створений спеціально для "захисту католицької віри", на 1550-ті рр. Є. прийняли й долучили цю мету до ін. завдань і цілей свого ордену, підкресливши таким чином свою антагоністичну настанову до протестантизму і його поширення.

На тер. Корони Польської Є. оселилися 1564 (згідно з Люблінською унією 1569 землі Корони Польс. та Великого князівства Литовського були об'єднані в Річ Посполиту, з передачею укр. земель до складу володінь Корони Польс.). Спочатку землі Речі Посполитої входили до австрійс. провінції, а 1574 була створена польс. провінція ордену. У зв'язку із розширенням ордену 1608 була утворена литов. провінція. 1755 польс. провінція поділилася на великопольську і малопольську, а 1759 з литов. провінції ордену була виокремлена мазовецька. На 1773 польс.-литов. провінції ордену налічували 2330 осіб, з котрих 1174 були священиками.

У Речі Посполитій Є. здійснювали освіт. діяльність через публічні школи гуманістичного напряму, конвікти і рицарські школи (collegia nobiliа) для шляхетської молоді, учительські семінарії (Пултуськ, Познань, Ярослав) та духовні семінарії для священиків. На серед. 17 ст. на теренах Речі Посполитої діяли 32 колегіуми, з них 13 – на укр. землях. Повним початково був лише Віленський колегіум, перетворений 1579 на акад. (див. Вільнюський університет). З часом закладами вищого типу стали школи у Львові, Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща) та Ярославі. Модель єзуїтського шкільництва була також взірцем для правосл. Київ. колегіуму (див. Києво-Могилянська академія). Школа в Ярославі (з 1575) отримала статус вищого рівня. Львів. колегіум було засновано з фундації вдови останнього з князів Слуцьких.Колегіум у Кам'янці (нині м. Кам'янець-Подільський) був заснований завдяки братам Язловецьким, С.Лянцкоронському, Валентію й Олександру Калиновським та пожертвам місц. шляхти. Завдяки внескам місц. фундаторів було засновано колегіум у Перемишлі. Фундаційний акт княжни Анни-Алоїзи Острозької (див. Острозькі) уможливив відкриття колегіуму в Острозі (1626). З перервами існували колегіуми у Вінниці та Барі. Короткочасним стало існування колегіумів у Ксаверові під Овручем, Фастові, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) та Новгороді-Сіверському. З Гуменного до Ужгорода було перенесено колегіум 1640. Колегіум у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) був створений на кошти київ. воєводи Юзефа Потоцького (див. Потоцькі) на поч. 18 ст. Фундатором Житомир. колегіуму (з серед. 18 ст.) став місц. староста (див. Староство) Казимир Стецький. На 1773 Є. завідували найбільшою в Речі Посполитій (порівняно з Краківським університетом та іншими чернечими орденами) мережею шкіл середнього та, в окремих випадках, підвищеного рівня, що налічувала 66 колегій. Кількаразово Є. робили спроби підвищити до університетського статусу свої колегіуми в Браневі (1568, 1585–1588, 1701, 1738), Познані (1611–13, 1650, 1678), Львові (1661–64), а також увійти до складу Краківського ун-ту (1616, 1624–28). Однак практично єдиним їхнім університетом у Речі Посполитій лишалася Віленська академія, заснована за активного сприяння короля Стефана Баторія (1576–86).

Є. провадили широку проповідницьку та сповідницьку діяльність у церквах, брали участь у воєн. походах як військ. капелани, були сповідниками королів та шляхти, займалися місіонерською діяльністю.

Їм також доручалися дипломатичні місії. Однією з таких була місія Антонія Поссевіно до двору російського царя Івана IV Васильовича 1581–82 за дорученням папи Григорія ХIII. Іван IV, шукаючи посередника в примиренні з Польщею (див. Лівонська війна 1558–1583), звернувся до папи. Григорій ХIII зі свого боку був зацікавлений у встановленні реліг. контактів з Росією й перспективою залучення могутнього союзника для боротьби проти Османської імперії. А.Поссевіно відіграв важливу роль у підписанні 10-літнього перемир'я між Польщею і Росією, проте реліг. зближення між Росією і Римом не відбулося.

На серед. 18 ст. орден опинився в скрутному становищі. Заг. зміни в сусп-ві, що мали місце в епоху Просвітництва, зростання конкуренції в справі шкільництва, спричинене діяль-ністю ордену піарів, з одного боку, та опозиція катол. дворів Португалії, Іспанії, Франції, Королівства обох Сицилій та Парми, з ін. боку, призвели спочатку до його заборони та вигнання з територій цих країн на 1767, а невдовзі й до цілковитої заборони його діяльності: під тиском монархів династії Бурбонів папа Климент XIV "заради спокою Церкви" був змушений розпустити орден буллою "Dominus et Redemptor" від 21 лип. 1773.

Після публікації та оголошення булли про припинення діяльності ордену маєтності єзуїтів у Речі Посполитій були описані та передані на потреби Едукаційної комісії 1773–1794. Колиш. єзуїтські колегії були перетворені на школи комісії, і багато колиш. Є. залишилися в них викладати.

Члени ліквідованого ордену Є. після 2-го та 3-го поділів Польщі 1793 та 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) знайшли притулок у Російській імперії. Вони присягнули на вірність імп. Катерині II, яка, сподіваючись використати Є. для політ. адаптації нас. новоприєднаних земель, ч. якого належала до катол. та греко-католицької (див. Українська греко-католицька церква) церков, відмовилася оголосити й опублікувати буллу про розпуск ордену. 1800 імп. Павло І дозволив Є. відкрити колегіум у Санкт-Петербурзі. 7 берез. 1801 папа Пій VII офіційно затвердив функціонування ордену в Рос. імперії, що стало поштовхом для подальшого відновлення його діяльності в усьому світі. 12 січ. 1812 імп. Олександр I підписав указ про заснування Полоцької академії. Акад. функціонувала з 8 січ. 1813, мала три ф-ти (теології, філософії, гуманістичних наук та давніх і нових мов) і право надавати докторські ступені з теології та канонічного і цивільного права. Орден продовжував існувати в Рос. імперії до 1820, коли імп. Олександр I підписав декрет про вигнання єзуїтів.

7 серп. 1814 папа Пій VII санкціонував відновлення ордену буллою "Sollicitudo omnium Ecclesiarum".

На сьогоднішній день Орден єзуїтів є найбільшим реліг. орденом і налічує бл. 21 тис. членів. Він провадить широку місіонерську та освітню діяльність у багатьох країнах світу. 34-та ген. конгрегація ордену (1995) визначила, що його гол. завданнями є проповідування віри та підтримка правосуддя, євангелізація к-р і діалог з ін. культурами.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Baliński M. Dawna akademia Wileńska. Próba jej historyi od załоżenia w roku 1579 do ostatecznego jej przekstalczenia w roku 1803. Petersburg, 1862
  2. Sommergovel C. та ін. (eds.). Bibliothéque de la Compagnie de Jésus. vol. 1–12; Brussels, 1890–1960
  3. Załęski S Jezuici w Polsce, t. 1–5. Lwów, 1901–05
  4. Bednarski S. Upadek i odrodzenie szkól jezuickich w Polsce (studium z dziejów kultury i szkolnictwa polskiego). Kraków, 1933
  5. Farrell A.P. The Jesuit Code of Liberal Education. Development and Scope of The Ratio Studiorum. Milwaukee, 1938
  6. Polgér L. (ed.) Bibliographie sur l'histoire de la Compagnie de Jésus, 1901–1980, vol. 1–3. Rome, 1981–90
  7. Piechnik L. Dzieje akademii Wileńskiej, t. 1–4. Rzym, 1983–90
  8. Scaglione A. The Liberal arts and the Jesuit College System. amsterdam–Philadelphia, 1986
  9. Bangert W. V. History of the Society of Jesus. Saint Louis, 1986
  10. Grzebień L. Słownik jezuitów polskich 1564–1990. Kraków, 1993
  11. O'Malley J.W. The First Jesuits. Cambridge, Mass., 1993
  12. Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1564–1995. Kraków, 1996
  13. Obirek S. Jezuici w Rzeczypospolitej Obojga Narodów w latach 1564–1668: działаŀność religijna, społeczno-kulturalna i polityczna. Kraków, 1996
  14. Inglot M. La Compagnia di Gesú nell'Impero Russo (1772–1820) e la sua parte nella restaurazione generale della Compagnia. Roma, 1997
  15. O'Malley J.W. (ed.). The Je-suits: Culture, Sciences and the arts, 1540–1773. Toronto, 1999
  16. Duminuco V.J. The Jesuit Ratio Studiorum: 400th anniversary perspectives. New York, 2000
  17. Höpfl H. Jesuit Political Thought: The Society of Jesus and the State, c. 1540–1640. New York, 2004.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ГУМАНІЗМ
  • ІВАН IV, ІВАН IV ВАСИЛЬОВИЧ ГРОЗНИЙ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КОРОНА, КРОНА
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558–1583
  • ЛЬВІВ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОСТРОГ
  • ОСТРОЗЬКІ
  • ПАПСТВО
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПОТОЦЬКІ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СЛУЦЬКІ
  • СТАРОСТВО
  • ТЕОЛОГІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УЖГОРОД
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВІННИЦЯ
  • ВОЄВОДА

  • Пов'язані терміни:
  • ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • АНДРЕЛЛА МИХАЙЛО
  • БУДНИЙ СИМОН
  • ЧЕРНЕЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО В ХРИСТИЯНСТВІ
  • ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЕРБІНЬЇ МІШЕЛЬ ДЕ
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • КАЛЬВІНІЗМ
  • КАЛИНОВСЬКИЙ ВАЛЕНТИЙ-ОЛЕКСАНДР
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКІ ЧЕРНЕЧІ ОРДЕНИ
  • КНИГОЗБІРНІ ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КОРСАК РАФАЇЛ, СВІТСЬКЕ ІМ'Я – МИКОЛА
  • КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ, ВІЮК-КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЄЗУЇТСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КУНЦЕВИЧ (КУНЧИЧ) ІВАН
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • ЛОСЬ ЯН-СТАНІСЛАВ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ЛЯТОС (ЛЯТОШ) ІВАН
  • МАЛЮШИЦЬКІ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • НАУКОВІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ, ТЕЧІЇ, ГУРТКИ
  • НЕОУНІЯ, НОВА УНІЯ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОСТРОГ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПЕТРО СКАРГА
  • ПФІСТЕР ЙОГАН
  • ПІНСЬК
  • ПОЛЬЩА
  • РАДЗИВІЛЛ МИКОЛАЙ-КРИШТОФ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОЗУМОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ КИРИЛОВИЧ
  • САНГУШКО БАРБАРА УРСУЛА
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ ДАНИЛОВИЧ
  • СТУРДЗА ОЛЕКСАНДР СКАРЛАТОВИЧ
  • СУРАЗЬКИЙ ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • ТЕОЛОГІЯ
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТВАРДОВСЬКИЙ САМУЕЛЬ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВЕЛИКЕ ЗЕРЦАЛО (1633)
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛШ ЕДМУНД
  • ЯРОСЛАВ МІСТО
  • ЗАМОЙСЬКИЙ ТОМАШ
  • ЖИТОМИР
  • ЗИЗАНІЙ СТЕФАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)