ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГАЙДУКИ

  Бібліографічне посилання: Леп’явко С.А. ГАЙДУКИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gajduky (останній перегляд: 26.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГАЙДУКИ

ГАЙДУКИ (угор. hajdъk, множина від hajdъ – піхотинець) – учасники збройної боротьби пд.-слов'ян. народів проти Османської імперії . Термін "гайдук" вживався в різних країнах у різних значеннях. Серед підкорених турками балканських народів у 15–19 ст. Г. називали повстанців, які тікали в гори й ліси та вели партизан. боротьбу проти турец. панування. Зазвичай вони об'єднувалися в чоти (групи) чисельністю бл. 30 осіб на чолі з арамбашами. У разі необхідності створювались і значно більші загони. Г. встановлювали контроль над певною, часто досить значною тер., стежачи за дотриманням норм законності щодо населення. Були осн. силою повстань проти панування османів. Користувалися підтримкою нас. і були улюбленими героями епосу пд. слов'ян. Їх називали "богатирями", "добрими молодцями" та ін. Серед Г. панувало військ. побратимство й християн. чесноти. На турец. прикордонні Угорщини Г. спромоглися створити компактну групу поселень у бас. р. Тиса (прит. Дунаю) і виділитися в окремий стан. Реально це була напівпривілейована військ. корпорація, схожа на укр. козацтво . На поч. 17 ст. ЗС Г. визначили долю кількох військ. конфліктів. 1605 князь Трансільванії (істор. обл. на пн. зх. Румунії) та Угорщини Іштван Бочкаї надав шляхетські права 10 тис. Г. 1699 Г. було позбавлено станових привілеїв, хоча вони зберігали своє особливе сусп. становище до 2-ї пол. 19 ст. Термін "гайдуки" використовувався також для позначення піхоти в Угорщині й Польщі 16–17 ст.; відбірних лакеїв та кінних слуг у Польщі (у т. ч. на укр. землях), Німеччині та Російській імперії (18–19 ст.).

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. История Венгрии, т. 1. М., 1971
  2. История на България, т. 4. София, 1983.

Посилання:
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

  • Пов'язані терміни:
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • ОПРИШКИ
  • ПИНТЯ
  • ВИНОГРАДІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)