ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921

  Бібліографічне посилання: Верстюк В.Ф. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gromad_vijna_1917_1921 (останній перегляд: 21.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921 – одна з форм вияву характерних особливостей перебігу української революції 1917–1921. Була пов'язана насамперед зі специфічними військ. способами боротьби за владу в Україні та суперечливими діями з відстоювання влади різними внутр. та зовн. політ. силами. Її проявами були: заходи з організовування та протидія на тер. України ворожих армій, утворення й переміщення воєн. фронтів та пов'язані з цим численні зміни влади, а також безперервні мобілізації місц. екон. і людських ресурсів для ведення війни. Все це спричинило величезні втрати, насамперед серед цивільного нас., мало тотальний негативний вплив на всі сфери сусп. життя, в т. ч. матеріальне вир-во, к-ру, мист-во та побут.

Сучасна пострадянська укр. істор. наука відмовилася від трактування Г.в. в У. як часу найгостріших класових зіткнень, відмовилася вона також і від парадигми "трьох походів Антанти", на якій концептуально базувалася рад. історіографія єдиної громадян. війни 1918–21 на тер. колиш. Російської імперії. Укр. історіографія, не відокремлюючи Г.в. в У. від громадян. війни в Росії, бачить у феномені Г.в. в У. 1917–21 низку характерних особливостей, що дають змогу визначати її як окреме істор. явище, в основі якого лежала боротьба за укр. нац. самовизначення та держ. суверенітет.

Однією з особливих ознак Г.в. в У. є те, що її початок збігся із закінченням Першої світової війни, сх. театр дій якої простягався через укр. територію. I світ. війна прискорила крах Рос. імперії та Австро-Угорщини, до яких входили укр. етнічні землі, та започаткувала творення принципово ін. політ. карти Центр. і Сх. Європи переважно на засадах права націй на самовизначення.

Г.в. в У. була боротьбою українців за консолідацію своїх етнічних тер. в модерну нац. д-ву; відбувалася ця боротьба в гострій протидії рос. та польс. впливів, мобілізованих на реалізацію рос. і польс. держ. проектів. У цих проектах Україна чи певна її ч. розглядались як власна тер. відповідних країн. Рос. інтереси в Україні приховувалися під політ. та соціальними ідеологемами більшовизму або Білого руху. Хоча в Росії "червоні" та "білі" діяли як дві визначальні антагоністичні сили громадян. війни, в Україні вони обидві становили гол. загрозу укр. державності. Велика кількість етнічних росіян в Україні, зрусифікованість значної ч. укр. і єврейс. етносів, використання, особливо більшовиками, популістських соціальних гасел значно посилювали рос. вплив в Україні.

Міжетнічний та ідеологічний характер Г.в. в У. робив її надзвичайно жорстокою й кровопролитною, спрямованою не лише на знищення політ. супротивника, а і його ймовірної соціальної опори. Для цього широко застосовувалося ідеологічне чи політ. насилля, найвідомішим проявом якого був т. зв. червоний терор, піднесений до принципу виправданої необхідності. Характерною особливістю Г.в. в У. було поширення погромів, коли захоплені у ворога міста, м-ка й села віддавалися військам на грабежі, в результаті яких гол. жертвами ставало мирне нас., особливо його етнічно неспоріднена військам частина. За роки громадян. війни Україною не раз прокочувалися хвилі єврейс. погромів, ініціаторами яких виступали військ. підрозділи Червоної армії (див. Радянська армія), Білого руху та Армії Української Народної Республіки, хоч офіційно і публічно жоден зі згаданих таборів не виступав із гаслами антисемітизму. Політично не санкціоновані єврейс. погроми були, однак, свідченням того, що міжетнічні форми боротьби набули в роки громадян. війни значного поширення.

Переважно селянська структура та політ. недозрілість нації української не тільки створили непереборні труднощі на шляху становлення укр. державності, а й породили специфічну форму ведення громадян. війни – масовий повстанський рух (див. Повстанський рух в Україні 1918–1922), який став наскрізною ознакою Г.в. в У., а після остаточної поразки Армії УНР та Російської армії ген.-лейтенанта П.Врангеля – своєрідною формою продовження масового опору більшовицькому режимові. Повстанський рух – це стрижневе явище Г.в. в У., її найістотніша риса, яскравий вияв укр. нац. стихії та анархохутірської ментальності. Він займає чільне місце в історії нац.-визвол. рухів 20 ст.

Чергування політ. режимів, надзвичайно часта зміна влади свідчили не лише про запеклий та динамічний характер Г.в. в У., а й про відсутність у політ. сил масової соціальної бази або, ін. словами, про відстороненість осн. маси нас. від політ. діяльності та воєн. дій. Останнє підтверджується постійним впровадженням усіма владами військ. мобілізацій, а також гігантськими масштабами дезертирства з усіх без винятку воюючих армій, постійною міграцією рядового і командного складу з одного військ. табору до ін. На специфіці Г.в. в У. позначилася також присутність на укр. тер. та участь у воєн. діях армій Німеччини й Австро-Угорщини (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), а також обмеженого франц. військ. контингенту (груд. 1918 – квіт. 1919) (див. Антанти військова присутність на півдні України 1918–1919). У перебігу Г.в. в У. можна виділити кілька періодів та локальних конфліктів.

Початок Г.в. в У. слід датувати війною Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917–1918. Помітне місце в громадян. війні займає протигетьманське повстання 1918, очолене Директорією УНР, проти режиму П.Скоропадського (листоп.–груд. 1918). Практично одразу ж після завершення повстання Директорії УНР довелося вступити у воєн. конфлікт із більшовицьким режимом (січ.–серп. 1919; див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919), восени 1919 Армія УНР вела бої зі Збройними силами Півдня Росії ген.-лейтенанта А.Денікіна. Самостійне значення й вагомі політ. наслідки мало протистояння весною–літом 1919 на пд. Лівобережної України білих та червоних. Воно закінчилося падінням рад. влади в Україні у серп. 1919. Окреме місце в історії громадян. війни належить українсько-польській війні 1918–1919 на тер. Східної Галичини та Зх. Волині, в ході якої Українська Галицька армія намагалася відстояти Західноукраїнську Народну Республіку, але зазнала поразки. 1920 хід Г.в. в У. визначався двома військ. кампаніями: насамперед, спільним походом Армії УНР та армії 2-ї Речі Посполитої проти більшовиків (див. Польсько-радянська війна 1920) і спробою Рос. армії (команд. – ген.-лейтенант П.Врангель) продовжити опір більшовикам і переламати хід громадян. війни на тер. колиш. Рос. імперії (черв.–листоп. 1920). Затухання повстанського руху восени 1921 та мовчазний компроміс між селянством України й рад. владою (зовн. виявом останнього були, з одного боку, припинення масового сел. опору владі, з ін. – відмова більшовиків від політики "воєнного комунізму" й збереження укр. державності у формі "квазі-держави" – УСРР; див. Українська Радянська Соціалістична Республіка) можна розглядати як завершення Г.в. в У.

Наприкінці 1921, коли між більшовизмом і селянством – принаймні зовні – зникла гострота протистояння, з'ясувалося, що обидві ці антагоністичні сили, хоч із різних ідеологічних міркувань, але вирішували спільне завдання: нищили ті нові бурж.-капіталіст. відносини, які повільно набирали сили в економіці Рос. імперії після 1861 (див. Селянська реформа 1861, Земська реформа 1864, Міська реформа 1870). Більшовики насамперед громили паростки демократ. політ. системи та великий капітал у містах. Селяни викорінювали капіталізм у с. госп-ві, віддавши перевагу зрівняльному поділові землі. Вони брали в облогу (і військ., і екон.) міста, оголосили справжню війну залізницям, спиртовим та цукровим з-дам, практично знищивши їх.

У цьому сенсі Г.в. в У. може розглядатись як соціальний протест проти надзвичайно жорстких форм капіталіст. модернізації села. Тотальне заперечення капіталістичних реформ супроводжувалося руйнаціями, хвилями жорстокості та морального занепаду, на які 1921 наклався масовий голод (див. Голод 1921–1923 в УСРР). Завершення Г.в. в У. було тимчасовим вимушеним компромісом між укр. сусп-вом і більшовицькою владою, зумовленим їхнім крайнім знесиленням. Розв'язання суперечностей було відкладене: спочатку до 1929–33 (див. Колективізація сільського господарства), а потім до 1990-х років.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Деникин А.И. Очерки Русской Смуты, т. 4–5. Берлин, 1925–26
  2. Капустянський М. Похід українських армій на Київ–Одесу в 1919 році. (Короткий воєнно-історичний огляд), кн. 1–2, ч. 1–3. Мюнхен, 1946
  3. Гражданская война на Украине 1918–1920. Сборник документов и материалов, т. 1 (кн. 1–2)–3. К., 1967
  4. Корпус січових стрільців: воєнно-історичний нарис. Чикаго, 1969
  5. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен, 1988
  6. Верстюк В.Ф. Махновщина. Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). К., 1991
  7. Другий Зимовий похід: Листопадовий рейд. Базар. К., 1995
  8. Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил. 1917–1921. К., 1995
  9. Pzocyk A. Russian nationalism and Ukraine: the nationality policy of the volunteer army during the Civil War. Edmonton–Toronto, 1995
  10. Прушинський М. Драма Пілсудського. Війна 1920. К., 1997
  11. Литвин М. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. Львів, 1998
  12. Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. К., 2001
  13. Історія України: нове бачення. К., 2001.

Посилання:
  • АНТАНТИ ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • ДЕНІКІН АНТОН ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ГОЛОД 1921–1923 РОКІВ В УСРР
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МІСЬКА РЕФОРМА 1870
  • НАЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ 1918–1922
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕЛЯНСТВО
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКА РСР
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА (1918-1919)
  • ВІЙНА РСФРР І УНР 1918-1919 РР.
  • ВІЙНИ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ПРОТИ УНР 1917-1918 РР.
  • ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ
  • ВОЛИНЬ
  • ВРАНГЕЛЬ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ ПІВДНЯ РОСІЇ (ЗСПР)
  • ЗЕМСЬКА РЕФОРМА 1864
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • АМЕЛІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ
  • АРШИНОВ (МАРІН) ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕССАРАБІЯ
  • БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ДИТЯЧА НА ПОЧАТКУ 20 СТ.
  • БОЛФОСОВ (ВАЛЕР) МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • БОРЖКОВСЬКИЙ ВАЛЕРІАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • БОЖЕНКО ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧОРНА ГВАРДІЯ
  • ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДОНЕЦЬК
  • ДРУГА КІННА АРМІЯ
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЕСТОНЦІ В УКРАЇНІ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ГОЛОД 1921–1923 РОКІВ В УСРР
  • ГОРОДОЦЬКИЙ МУЗЕЙ Ф.ШТЕЙНГЕЛЯ НА ВОЛИНІ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • ІСТОРИЧНЕ ТОВАРИСТВО НЕСТОРА-ЛІТОПИСЦЯ
  • ІСТОРІЯ КИЄВА
  • ІСТОРІЯ НАУКИ
  • ІТАЛІЙСЬКІ ГРОМАДИ В УКРАЇНІ 19–20 СТОЛІТЬ
  • ІЗЮМ
  • ХАНЕНКИ БОГДАН І ВАРВАРА
  • КЛЕЙНОДИ КОЗАЦЬКІ
  • КОЛОНІСТИ ІНОЗЕМНІ В УКРАЇНІ
  • КОРЧМАР ЯКІВ ІСАКОВИЧ
  • КОРОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ГАЛАКТІОНОВИЧ
  • КОВІНЬКА ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • КРАСНОДОН
  • КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ БАСЕЙН
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ
  • КУРБАС ЛЕСЬ
  • КИРПОНІС МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • КИТАЙЦІ В УКРАЇНІ
  • ЛЕТИЧІВСЬКИЙ ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
  • ЛІТОПИСЕЦЬ АБО ХРОНІЧКА ЙОАХИМА ЄРЛИЧА
  • ЛУБНИ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЮБЕЧ
  • ЛЮБОМЛЬ
  • МАКСИМЕЙКО МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МАЙ-МАЄВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЗЕНОНОВИЧ
  • МЕНШОВИКИ
  • МІНЦ ІСААК ІЗРАЇЛОВИЧ
  • МІСТО
  • МУСУЛЬБАС ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • НАБАТ - КОНФЕДЕРАЦІЯ АНАРХІСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА АВТОНОМІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • НЕКРОПОЛІСТИКА
  • НЕНЮКОВ ДМИТРО ВСЕВОЛОДОВИЧ
  • НОВА КАХОВКА
  • ПЕРЕКОП
  • ПЕРЕКОПСЬКІ РІВ І ВАЛ
  • ПОКРОВСЬКЕ
  • ПОЛОННЕ
  • ПРОМПТОВ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • РАДИВИЛІВ
  • РОСІЯ
  • РОЖИЩЕ
  • СОСЮРА ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ
  • ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
  • ВЕЛИКОБУДИЩАНСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР
  • ВІЙСЬКОВІ НАРАДИ ПО БОРОТЬБІ З БАНДИТИЗМОМ
  • ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ІСТПАРТ
  • ЯНОВСЬКИЙ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗАЛІЗНИЦІ, ЗАЛІЗНИЧНІ ШЛЯХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ В 19–20 СТ.
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗЕЛЕНИЙ, ОТАМАН
  • З'ЇЗДИ АРХІВНИХ ПРАЦІВНИКІВ УСРР 1926 ТА 1931


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)