ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГУЛЕВИЧІ

  Бібліографічне посилання: Тесленко І.А. ГУЛЕВИЧІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gulevychi_rid (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГУЛЕВИЧІ

ГУЛЕВИЧІ – волин. шляхетський рід герба "Новина" (вживали також герб "Шеліга" з відміною). Походження Г. до останнього часу є дискусійним, однак відомо, що рід перебрався на Волинь із Галичини. За однією з гіпотез, родоначальником Г. був Богдан Воютинський (згаданий 1353), син Богдана Микулича, засн. Молдавського князівства. Васько Богданович із Воютич наприкінці 14 – поч. 15 ст. був власником низки с-щ на Галичині. Ймовірно, у серед. 15 ст. Г. переселилися на Волинь, залишивши за собою маєтки на Львівщині. На Волині рід швидко розрісся; за переписом 1528 війська Великого князівства Литовського (ВКЛ) 9 Г. (представники шести гілок) зобов'язувалися виставити 18 озброєних вершників. У 16 ст. маємо згадки про 15 відгалужень роду: Г., Воютинські, Долзькі (Должецькі), Дублянські, Затурецькі, Зброховичі, Зглобицькі, Зубиленські, Перекальські, Піддубецькі, Радошинські, Серницькі, Смолиговські, Твердинські та Цевонські, які володіли маєтками у Луцькому пов. Волинського воєводства. У 1-й пол. 17 ст. джерела фіксують лише Г., Г.-Воютинських, Г.-Дрохденських і Г.-Перекальських. Поборовий реєстр Волин. воєводства 1629 називає 28 Г., власників 45 населених пунктів, у яких налічувалося 1129 димів.

У 15–17 ст. представники тільки Воютинської гілки Г. посідали різні уряди на Волині й у ін. землях Речі Посполитої: писарів гродських і земських (9), стольників (5), підкоморіїв (5), войських (4), підсудків (4), хорунжих (3), ротмістрів (3), підстарост (3), суддів гродських і земських (3), ловчих (2), підстоліїв (2), каштеляна (1), старости (1). Серед Г.-Воютинських було чимало церк. діячів. Високих церк. посад досягли –Федір (чернече ім'я – Феодосій), єпископ Луцький і Острозький (у 1540–50-х рр.), Холмський і Белзький (у 1560-х рр.) та Володимирський і Берестейський (з 1565) і Семен (чернече ім'я – Сильвестр) Михайлович Г.-Воютинський (р. н. невід. – після 1647) – правосл. єпископ Перемишлянський (1633–37), засн. Білостоцького Хрестовоздвиженського чол. монастиря. Позбавлений 1637 єпископії, Г.-Воютинський став архімандритом Лавришівського Спаського монастиря (1637–47). Відомостей про нього після 1647 немає.

Родинною усипальницею Г. упродовж 16–17 ст. була церква св. Димитрія в Луцьку. У 1-й пол. – серед. 17 ст. Г. переходять з православ'я у протестантизм або католицизм.

Від 17 ст. Г. отримують уряди за межами Волині – у Чернігівському воєводстві, Брацлавському воєводстві, Руському воєводстві, Київському воєводстві тощо, а у 18 ст. – і поза укр. землями Речі Посполитої. Нащадки Юзефа Г.-Дрозденського, волин. підчашого і панцерного ротмістра, у 2-й пол. 18 ст. перебираються у Великопольщу, де засновують нову гілку (існувала ще на поч. 20 ст.), родовим гніздом якої став маєток Млодзєвичі. Ті з Г., які залишилися на укр. землях, змогли добитися права на спадкове дворянство Російської імперії й у 19 ст. мали свої маєтки не тільки на Волині, а й у Подільській губернії та Київській губернії.

Найбільш відомі представники роду Г.: Василь Федорович Г.-Затурецький (р. н. невід. – після 1597) – підстароста володимирський, а з 1565 – войський володимирський, молодший з 5 синів єпископа Феодосія Г.-Воютинського. 1569 – посол (депутат) від шляхти Волин. воєводства на Люблінський сейм, підписав унію (див. Люблінська унія 1569) ВКЛ з Короною Польською. На Варшавському сеймі 1597 виступив на захист правосл. церкви. Власник маєтків Затурці (нині село Локачинського р-ну), Несвіч (село Луцького р-ну) і Торчин (с-ще міськ. типу Луцького р-ну; всі Волин. обл.) у Луцькому пов. Волин. воєводства.

Галшка (Гельжбета, Єлизавета) Василівна – див. Є.Гулевичівна.

Габріель Богушевич Г.-Воютинський (бл. 1595–1672) – королів. ротмістр, багаторазовий посол (депутат) на сейми. Учасник Хотинської війни 1621. 1642–68 посідав уряд черніг. хорунжого, був послом на сейми від шляхти Волин. і Черніг. воєводств, депутатом на Радомський трибунал. 1644 був делегований волин. шляхтою на синод кальвіністів, що відбувся за ініціативи кн. Я.Радзивілла у литов. Орлі. Під час вторгнення шведів у Польщу 1655 Габріель Г.-Воютинський одним із перших разом з сином Павлом-Еразмом перейшов на їх бік, а пізніше приєднався до військ семиградського кн. Ракоці Дєрдя II. Обидва Г. за зраду були проголошені банітами (див. Баніція), але 1662, з огляду на заслуги роду, баніцію було скасовано королів. універсалом.

Лукаш Богушевич Г.-Воютинський (р. н. невід. – 1655) – звенигородський староста і королів. ротмістр. Брат Габріеля Г.-Воютинського. Поборця Волин. воєводства 1605. 1648 підписав елекцію короля Яна II Казимира Ваза. Брав активну участь у походах проти військ Б.Хмельницького: у Корсунській битві 1648, в обороні Збаража (див. Збаразька облога 1649), облозі Вінниці 1651 (див. Вінницькі оборони 1651, 1671), у Берестецькій битві 1651 та в багатьох ін. У берез. 1651, коли польс. військо оточило І.Богуна у Вінниці, Лукаша Г.-Воютинського обрано депутатом для переговорів із козаками (разом із брацлавським підстолієм Ржевуським).

Дж.: Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, ч. 1, т. 1. К., 1859.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Boniecki A. Herbarz Polski, t. 7. Warszawa, 1904
  2. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej, t. 5. Warszawa, 1908
  3. Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною, вип. 1. К., 1931
  4. Bakowa I. Hulewicz. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 10. Wrocław–Warszawa–Kraków, 1962–64
  5. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. К., 1993
  6. Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621–1648 роках. В кн.: Центральна і Східна Європа в XV–XVIII століттях: Питання соціально-економічної та політичної історії. Львів, 1998
  7. Мицько І. Про нащадків воєводи Богдана, засновника Молдавського князівства. "Знак. Вісник Українського Геральдичного товариства", 1999, число 19, серп.

Посилання:
  • БАНІЦІЯ
  • БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 Р.
  • БОГУН ІВАН
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ДВОРЯНСТВО
  • ДИМ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГУЛЕВИЧІВНА ЄЛИЗАВЕТА ВАСИЛІВНА
  • КАШТЕЛЯН
  • КАТОЛИЦИЗМ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХОРУНЖИЙ ЗЕМСЬКИЙ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • КОРОНА, КРОНА
  • КОРСУНСЬКА БИТВА 1648
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛОВЧИЙ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПІДЧАШИЙ
  • ПІДКОМОРІЙ
  • ПІДСТАРОСТА
  • ПІДСТОЛІЙ
  • ПІДСУДОК
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РАДЗИВІЛЛ ЯНУШ
  • РАКОЦІ ДЄРДЬ ІІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СТОЛЬНИК
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІННИЦЯ
  • ВІННИЦЬКІ ОБОРОНИ 1651, 1671 РР.
  • ВОЙСЬКИЙ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • ЗБАРАЗЬКА ОБЛОГА 1649

  • Пов'язані терміни:
  • ГУЛЕВИЧІВНА ЄЛИЗАВЕТА ВАСИЛІВНА
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ЗАМОЙСЬКА АКАДЕМІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)