ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА

  Бібліографічне посилання: Нагорна Л.П. ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Identychnist_etnichna (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА

ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА, поняття та деякі підсумки його використання в українській історіографії. Терміном "етнічна ідентичність" означають одну з форм самосвідомості індивіда чи групи людей, що ґрунтується на відчутті ними своєї належності до певної етнічної спільності. Фундаментом І.е. є закорінена в істор. пам'яті сукупність антропологічних та культ.-символічних ознак (спільність походження, мова, релігія, тер. проживання, традиції, звичаї тощо). Ідентифікація з етносом за певних умов стимулює самоорганізацію етнічної спільноти на засадах її етнічних інтересів і потреб, а також забезпечує самозахист у ситуаціях міжетнічної напруженності. Вона ж визначає тональність інтерпретації істор. досвіду й орієнтаційні культ. пріоритети, здебільшого обернені в минуле. І.е. базується на "голосі крові" й укорінена в особливостях психологічного складу, темпераменту, етнодемографічного потенціалу людей, які є її представниками. Вона створює підґрунтя ідентичності національної й протистоїть натиску космополітизації сусп. життя.

Процес визначення індивідом своєї І.е. не є жорстко детермінованим. Він відбувається через багаторівневе відтворення індивідом (через сім'ю, етнічні орг-ції, просвітницькі т-ва, культ.-мистецька діяльність) ознак власної етнічної самобутності, групових базових цінностей та емоційно-вольових устремлінь, а також етнічних символів і святинь. Результатом цього процесу є складне переплетення вроджених і набутих рис, раціональних та ірраціональних уявлень і реальних актуальних інтересів.

Потреба в психологічній спільності з етнічною групою в різних людей виявляється по-різному. Глибина процесів асиміляції, а також ситуації невизначеності провокують відозміни "етнічного коду": суб'єктивна самоідентифікація часто не збігається з етнічним походженням. Процес зіставлення індивіда з певною спільнотою може усвідомлюватися або ні, бути однозначним або багатозначним. Люди, повністю або частково асимільовані, віддають перевагу "не своїй" етнічній самоідентифікації. Дуже поширеним внаслідок міграцій та розвитку інформаційної мережі є т. зв. етномаргінальний тип самоідентифікації, позбавлений орієнтації на спорідненість із певною к-рою. Космополітичний тип у своїх крайніх проявах взагалі вважає етнічні критерії ознакою провінційності й орієнтується виключно на загальноцивілізаційні цінності.

Серед важливих для етнічної групи функцій, які виконує І.е., на першому місці стоїть консолідуюча – вона забезпечує стійкість зв'язків між членами спільноти, формує її істор. пам'ять. Консолідуюча функція І.е. тісно пов'язана з символічною – відстоюванням символів, реліквій та ритуалів етнічної спільноти. Ідентифікаційна функція І.е. дає змогу групі з'ясувати свої пріоритети, місце в системі міжетнічних відносин. Естетична функція спрямована на відтворення притаманних групі ідеалів гармонії, істини, краси. Морально-етична – на забезпечення регулятивних начал, вироблених століттями спільного існування. Психологічно-компенсаторна функція І.е. дає змогу індивіду знайти у своїй групі емоційний захист від уніфікаційних процесів, стандартизації, знеособлення.

Наукова концептуалізація поняття "етнічна ідентичність" відбувалася впродовж 2-ї пол. 20 ст. Вона супроводжувалася гострими дискусіями навколо питання, чи є І.е. вродженою, чи ситуативною. Прихильники розгляду етносу як історично сформованого соціального явища – примордіалісти (англ. primordial – первісний, споконвічний) вважають, що групові зв'язки, які ґрунтуються на спільності походження, релігії, мови та звичаїв, закорінені або в підсвідомості кожної людини (Е.Шилз, К.Гіртц), або в кровній біологічній спорідненості, якої зазвичай цілком вистачає для формування почуттів етноцентризму (П. ван ден Берг). Для більшості прихильників таких поглядів етнічні почуття є вродженою якістю, яка не підлягає раціональному поясненню.

Представники ін. школи в етнології – конструктивісти (Б.Андерсон, Ф.Барт, Е.Гелнер) вважають етнічність суб'єктивним феноменом, а І.е. – ситуативною. Самоідентифікація індивіда, на погляд Ф.Барта, не визначається об'єктивно існуючими культ. відмінностями. Індивід сам обирає те, що йому видається значущим. При цьому, однак, прийнята індивідом та чи ін. схема категоризації як така зобов'язує його до певної рольової поведінки й, отже, є фактором, що відтворює об'єктивні культ. відмінності. З позиції такого підходу етнічна група має розглядатися не як реальність набору об'єктивних ознак, а лише як реальність відносин.

Спробою подолати концептуальний різнобій у вивченні І.е. став аналіз кризових трансформацій етнічності в контексті "соціальної дистанції" та "культурних кордонів" (Л.Дробіжева, Ю.Арутюнян). Такий аналіз не відкидає припущення про реально існуючі етнічні якості спільноти, але акцент робить на "соціонормативних культурних відмінностях", що виникають у ході культ. ідентифікації і є її символами.

Сучасні типи І.е. формуються під відчутним впливом глобалізаційних процесів (див. Глобалізація), які водночас і розхитують, і зміцнюють ціннісну базу етнічності. Реакцією сусп. свідомості на такі фактори, як, з одного боку, поглиблення поділу націй на "бідні й багаті", посилення соціальних конфліктів у країнах з перехідними економіками, а з ін. – консолідація етнічних діаспор (див. Діаспора), спричинена розвитком транспортних комунікацій і засобів зв'язку, є підвищення мобілізаційної ролі І.е. При цьому притаманна етносам, що живуть поруч, "правда" про себе і "правда" про інших досить часто стає підґрунтям для політизації І.е. А утвердження пріоритетів І.е. як найважливіших смисложиттєвих орієнтирів індивіда (гіперідентичність) здатне стимулювати в поліетнічному сусп-ві дезінтеграційні тенденції. Основою гіперідентичності є етноцентризм, жорсткий поділ на "своїх" і "чужих", формування етнічної свідомості за типом етноізоляціонізму. Посилення таких різновидів гіперетнічності, як нац. фанатизм і реліг. фундаменталізм, є свідченням переходу І.е. в кризову фазу.

Українська етнічна ідентичність. Сучасна українська І.е. є "розмитою". Це спричинено тривалою бездержавністю й розчленуванням укр. етнічної тер. Разом з тим, уже починаючи з 16 ст., коли в середовищі укр. людності виник конфлікт т. зв. роздвоєної лояльності (за походженням і за належністю: рус. походження і польс. політ. громадянство), можна впевнено говорити про укр. І.е. як про феномен, що може бути досліджуваним не лише теоретично, а й емпірично. На поч. 17 ст. автор латиномовної поеми "Дніпрові камени" І.Домбровський протиставляє "доблесних русів" "диким мосхам", "безтурботним ляхам", "міцним духом литвинам". П.Беринда, який усвідомлює себе русином, розрізняє великоросів, білорусів, болгар і сербів, а також "словенську" (церковнослов'ян.) і "словеноруську" (нар. староукр.) мови.

Тогочасну кризу укр. І.е., яка була спричинена спольщенням укр. еліти, так і не вдалося подолати, оскільки невдовзі польс. деструктивні впливи змінилися аналогічними рос. (див. Русифікація). Наслідками цього стали оборонний присмак в українській національній ідеї та "малоросійство".

На підвладних Російській імперії укр. землях здобутки укр. к-ри настільки активно засвоювалися Рос. д-вою, що практика поглинання енергії укр. етносу сприймалася як норма. Таке неприродне "донорство" знизило рівень І.е. українства до небезпечної межі її розчинення в І.е. ін. етносу. Київ. книжники (школа І.Ґізеля) доклали руку до формулювання ідеї єдиного "роду Расєйского", яка дістала худож. втілення в символіці єдності "трьох дів" – Росії, України та Білорусі. Однак процес розмивання І.е. українців не став безповоротним. Свідченням цього є, зокрема, "література канцеляристів" (особливий жанр козац. публіцистики), в якій було виразно засвідчено готовність козацтва "стояти до смерті при знаменитих і славних знаках" "предковічної вітчизни нашої". В ній поляки асоціюються із давніми кривдами, а турки – з абсолютним злом.

Під сильним впливом нім. романтиків (див. Романтизм), для яких етнічний принцип стає домінантним у питаннях "національного духу", в укр. середовищі (Дніпрові камениІ.Домбровський протиставляє "П.Беринда, який усвідомлює себе русином, розрізняє великоросів, білорусів, болгар і сербів, а також "

Тогочасну кризу укр. І.е., яка була спричинена спольщенням укр. еліти, так і не вдалося подолати, оскільки невдовзі польс. деструктивні впливи змінилися аналогічними рос. (див. Русифікація). Наслідками цього стали оборонний присмак в українській національній ідеї та "

На підвладних Російській імперії укр. землях здобутки укр. І.Ґізеля) доклали руку до формулювання ідеї єдиного "козацтва".

Під сильним впливом нім. романтиків (див. Романтизм), для яких етнічний принцип стає домінантним у питаннях "Кирило-Мефодіївське товариство) зароджується ідея укр. месіанізму. Вона сформувалася на основі поєднання християн. (див. Християнство) і нац. ідей та стала потужним стимулом для утвердження укр. І.е. як першооснови нац. єдності.

Для етнічної самоідентифікації українства Галичини велике значення мала діяльність "Руської трійці". Дещо пізніше під впливом досить сильної течії москвофільства тут створюється ґрунт для конструювання рос. ідентичності. Престиж укр. І.е. намагалися відновити представники народовецької (див. Народовці) течії в укр. русі.

З часом ідентифікаційні відмінності між наддніпрянцями і галичанами стали настільки виразними, що, як вважав М.Грушевський, цілком реальним могло бути утворення з одного етносу двох націй, за зразком сербів і хорватів. Цього не сталося завдяки свідомому вибору еліт обох частин України, які намагалися перетворити Галичину на "український П'ємонт".

У ході української революції 1917–1921 вибір пересічного українця між рос., малорос. та укр. І.е. був ускладнений класовими та реліг. розмежуваннями. Наслідком стала етнічна ідентифікаційна невизначеність, яка дорого обійшлася насамперед укр. етнічній еліті та гол. носієві укр. етнічності – укр. селянству. Еліта була майже повністю винищена (див. "Розстріляне відродження"), а селянство надломлене розкуркуленням та голодомором (див. Голодомор 1932–1933 років в УСРР). Зрештою відбулося майже цілковите витіснення укр. І.е. ідеологічним безнац. сурогатом ("радянська ідентичність"). Рад. система міжнац. спілкування ґрунтувалася на уявленнях, що майже повністю заперечували основоположні етнічні цінності. Під тиском інтернаціоналістських (див. Інтернаціоналізм) ідеологічних догматів, активно утверджуваних у процесі формування "радянської ідентичності", сусп. свідомість змирилася з існуванням своєрідної нерозчленованої рос.-укр. ідентичності. Окремі спроби протистояти цьому не мали успіху.

Поза межами УРСР групова ідентифікація на основі укр. етнічних пріоритетів нерідко оберталася ультрарадикалізмом, стимулювала пошук іноетнічних ворогів або породжувала настрої втоми та зневіри.

Відновлення престижу укр. І.е. стало можливим лише в процесі нац. відродження 1990-х рр. Проте згуртувати націю на основі обернених у минуле укр. етнічних пріоритетів не вдалося.

Етнічні спільноти, які живуть в Україні, по-різному себе ідентифікують. Кримські татари вважають себе окремою етнічною спільнотою, що має право на політ. самовизначення. На Закарпатській Україні значна ч. українців ідентифікує себе як русинів, наполягаючи на існуванні окремого русинського етносу.

Ідентифікаційні стандарти осн. маси українців розмиті. Говорити про глибоку закоріненість укр. І.е. можна лише щодо Західної України і Середнього Подніпров'я. В Сх. Україні і Пд. Україні більшість нас. виявляє байдужість до етнічної самоідентифікації або ідентифікує себе як "російськомовних". Реліг. само-ідентифікації нас. України теж відмінні: на зх. переважають греко-католики (див. Українська греко-католицька церква), на решті тер. – православні, у свою чергу розколоті за симпатіями до УПЦ (МП; див. Московський патріархат), Української православної церкви Київського патріархату чи Української автокефальної православної церкви; значна ч. нас. – атеїсти. В прикордонних зонах типи етнічної самоідентифікації місц. нас. часто невиразні й навіть плутані. В Зх. Поліссі, де проживають спільно українці та білоруси, ті українці, які віддають перевагу укр. І.е., називають себе поліщуками, а білорусів литвинами, хоч останні самі себе називають поліщуками, а литвинами – лише жителів Білорусі.

Зменшення ролі етнічності як чинника самоідентифікації індивіда та паралельне зростання питомої ваги локальних ідентичностей потребує толерантних і злагоджених політ. кроків етнічних еліт, які діють нині в Україні. Етнокульт. баланс у сусп-ві передбачає як існування спільного для всіх громадян країни культ. середовища, так і належний рівень поваги до прагнень етнічних спільнот зберегти й розвивати свою етнічну, культ., мовну та реліг. самобутність.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. К., 1996
  2. Кресіна І.О. Українська національна самосвідомість і сучасні політичні процеси (Етнополітичний аналіз). К., 1998
  3. Обушний М.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. К., 1998
  4. Рудницька Т.М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. К., 1998
  5. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. М., 1998
  6. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. К., 2002
  7. Етнонаціональна структура українського суспільства. Довідник. К., 2004.

Посилання:
  • АСИМІЛЯЦІЯ
  • БЕРИНДА ПАМВО
  • ДІАСПОРА
  • ДОМБРОВСЬКИЙ ІВАН
  • ЕЛІТА
  • ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ
  • ЕТНОЛОГІЯ, ЕТНОГРАФІЯ, НАРОДОЗНАВСТВО
  • ЕТНОС
  • ГАЛИЧИНА
  • ҐІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • КОЗАЦТВО
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • НАРОДОВЦІ
  • НАЦІЯ
  • ПОЛІЩУКИ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • РОМАНТИЗМ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
  • РУСЬКА ТРІЙЦЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • РУСИНИ
  • СЕЛЯНСТВО
  • УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПУ)
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • ЕТНОГЕНЕЗ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • КИРГИЗСТАН, КИРГИЗЬКА РЕСПУБЛІКА
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)