Бібліографічне посилання: Касяненко Ю.Я. ІМЕННИЙ УКАЗ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Imenny_ukaz (останній перегляд: 22.01.2020)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІМЕННИЙ УКАЗ – у Рос. д-ві, згодом у Російській імперії – юрид. форма волевиявлення самодержавної (див. Самодержавство) і необмеженої влади монарха. Мав силу закону. На відміну від т. зв. оголошуваних указів у словесній формі І.у. видавалися в письмовій формі й були звернені до відповідних держ. установ або посадових осіб – сенату, колегій чи мін-в, губернаторів, генерал-прокурорів тощо.

І.у. відомі ще з часів царювання Михайла Федоровича. Особливо широко послуговувався ними Петро I ("Про заснування губерній та про розпис до них міст" від 29(18) лип. 1708, "Про фіскалів" від 13(2) берез. 1711 – спец. штат чиновників для негласного контролю за діяльністю держ. апарату – та ін.). І.у. були затверджені Військ. статут (1716), Мор. статут (1720), Статут про успадкування престолу (1722) тощо.

З утворенням Держ. ради Рос. імперії (1810) питома вага іменної форми указного законодавства в Росії істотно зменшилася. Здебільшого І.у. видавалися з питань, які мали особливе політ. значення. Напр., 23(10) квіт. 1905 видано І.у. про майнову відповідальність сільс. громад, селяни яких брали участь у заворушеннях в Прибалтиці під час революції 1905–1907. Були також І.у. з питань експропріації, призову на військ. службу чинів запасу, визначення щорічної кількості рекрутів (див. Рекрутська повинність) тощо. І.у., які мали загальнодерж. значення і не належали до таємних, публікувалися відкрито та включалися до Зводу законів Російської імперії.