ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІНСТИГАТОР

  Бібліографічне посилання: Старченко Н.П. ІНСТИГАТОР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Instygator (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІНСТИГАТОР

ІНСТИГАТОР (лат. instigator – підбурювач, від instigo – збуджую, спонукаю) – назва посади урядовця (функції такого урядовця дещо схожі на функції прокурора) в Короні Польській та у Великому князівстві Литовському (ВКЛ). В Короні Польс. запроваджений бл. 1565, у ВКЛ перша його номінація фіксується 1586. За польс. королів Сигізмунда II Августа і Стефана Баторія особа, яка обіймала посаду І., виконувала функції звинувачувача в королівських або задвірних (post Curiam) судах (королів. суди поділялися на: 1) реляційні; 2) асесорські; 3) референдарські). За конституціями сеймів 1588, 1589, 1591 і 1598 компетенція І. розширюється: збільшується категорія осіб, яких він міг позивати, а також коло судів, де він мав голос (до його чинності потрапляє Радомський трибунал). З того часу престиж і ранг І. наближаються до рівня дигнітарія (від лат. dignitаrius од dignitas – достоїнство, польс. dуgnitarz; у Польщі сановник, який ще мав титули: великий, надвірний, польний). Компетенція І. поширювалася на злочини проти д-ви або володаря, на приватні справи, від розгляду яких відмовилися ін. суд. інстанції, а також занедбані справи, де були відсутні ін. ініціатори процесу тощо. Після 1764 І. міг втручатися в перебіг справ про фінансові зловживання в скарбових комісіях, а також обвинувачувати "міністрів", які зловживали становищем, і суддів, підозрюваних у хабарництві. Після великих І. ішли віце-інстигатори або звичайні І., які також належали до дигнітаріїв і в асесорських судах засідали з дорадчим голосом, а в референдарському – з ухвальним.

Великі інстигатори призначалися по одному окремо для Корони Польс. і ВКЛ. Платню отримували з держ. скарбу (дорівнювала для коронного – 6 тис. злотих щорічно, а для литов. була затверджена 1717 у сумі 4 тис. злотих).

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Volumina legum Regni Poloniae et Magni Ducatіs Lituaniae ab anno 1347 ad annum 1780, v. II. Petersburg, 1859
  2. Gloger Z. Instygator. В кн.: Gloger Z. Encyclopedia staropolska, t. 2. Warszawa, 1985
  3. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV–XVIII wieku. Kórnik, 1992
  4. Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV–XVIII wieku. Kórnik, 1994
  5. Góralski Z. Encyklopedia urzędów i godności w dawnej Polsce. Warszawa, 2000.

Посилання:
  • КОРОНА, КРОНА
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ЗЛОТИЙ

  • Пов'язані терміни:
  • УРЯДИ ЦЕНТРАЛЬНІ ТА НАДВІРНІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 14–18 СТОЛІТЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)