ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ

  Бібліографічне посилання: Нагорна Л.П. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Internacionalizm (останній перегляд: 20.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ (від лат. inter – між – і natio – народ) – популярний наприкінці 19 та у 20 ст. різновид ідеї вселюдської солідарності, що ґрунтувався на умоглядній гіперболізації спільності екон. і соціальних інтересів пригноблених верств нас. різних країн, а також побудована на ньому відповідна система світогляду. У вужчому, політичному, розумінні – умоглядна модель зміни існуючої – несправедливої – конфігурації геополіт. сил шляхом одночасних революц. виступів трудових мас у різних країнах задля побудови нових – справедливих – міжнар. і міждерж. відносин. Ідея вселюдської солідарності сягає своїм корінням в утопію даосизму, ідеали давньорим. стоїцизму, етнополіт. концепції Просвітництва доби. Англ. соціолог Є.Бентам, який увів в обіг поняття "інтернаціоналізм" (1780), ідею солідарності органічно вписав у теорію досягнення заг. користі, добра і щастя.

У серед. 19 ст. ідея солідарності була взята на озброєння марксизмом, який трансформував її в політ. доктрину пролетарського І. – солідарної боротьби робітників усіх країн світу за свої права. Проголошене в "Маніфесті Комуністичної партії" гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" за тогочасних умов капіталіст. розвитку стало дієвим засобом соціальної мобілізації, воно стимулювало оформлення комуніст. і с.-д. партій у різних країнах та орієнтувало їх на синхронізацію їхніх політ. виступів. Об'єктивну необхідність солідарної боротьби робітників за свої права теоретики марксизму виводили з "інтернаціональної єдності капіталу". Разом з тим пролетарський І. тлумачився ними як засіб протидії нац. обмеженості, нац. егоїзму і расизму. У втіленні в життя ідеї пролетарського І. вони бачили істор. місію робітн. класу. В цілому, однак, марксистське підпорядкування ідеї солідарності гіпертрофованій ідеї класовості призвело до зниження рівня глибинного позитивного потенціалу ідеї солідарності.

Попри це ідея пролетарського І. виявилася життєздатною й була вже невдовзі реалізованою на практиці в створенні Інтернаціоналу I. 12-річне існування (1864–76) останнього засвідчило чималий об'єднавчий потенціал ідеї пролетарського І., але водночас – і нетривкість створених на її основі орг. форм об'єднання. Останнє яскраво продемонстрував ідейний крах Інтернаціоналу II в роки Першої світової війни. Разом з тим й ідея І. зазнала змін. Більшовизм суттєво трансформував цю ідею, доповнивши її ідеями рос. месіанізму і прискорення істор. процесу та підпорядкувавши ідеї диктатури пролетаріату. Цим самим у ній було остаточно вихолощено гуманістичний потенціал, який вона успадкувала від ідеї вселюдської солідарності і взаємодопомоги. Ідея І. в старому сенсі продовжувала, однак, існувати у вигляді стихійного ліберального І., опертого на визнання невід'ємних прав і свобод людини.В.Ленін та його оточення робили ставку на всесвітню соціаліст. революцію та на директивні методи (аж до насильницьких) "ощасливлення" народів. При цьому імперативом усіх робітників проголошувалася підтримка всіма загонами робітн. класу пролетаріату тієї країни, який почне соціаліст. революцію.

Здійснений більшовиками в жовт. 1917 (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) революц. прорив до соціалізму дав ідеї І. "друге дихання". У фундамент чергової утопії поряд з ідеалом "міжнародного робітничого братства" було закладено також ідею злиття в єдиний потік революц. боротьби пролетаріату розвинутих країн з нац.-визвол. рухом пригноблених народів. Більшовики почали використовувати риторику пролетарського І. не лише для роздмухування пожежі "світової революції", а й для "збирання" в єдиному держ. організмі тих частин колиш. Російської імперії, які в ході нац. революцій і громадян. війни формально відокремилися від Рад. Росії.

Створений 1919 Інтернаціонал Комуністичний доповнив ідею І. як міжнар. солідарності робітників ідеєю гегемонії рос. пролетаріату, а також розгорнув практичну роботу з організації всебічної підтримки "країни переможної соціалістичної революції".

Після смерті В.Леніна ідея І. в більшовицькій риториці дедалі більше підмінялася гегемонізмом і великодерж. рос. шовінізмом.

У рамках Комінтерну ідея пролетарського І. використовувалася як прикриття брутального втручання кер-ва ВКП(б) у справи залежних від неї комуніст. партій, шельмування соціал-демократії, яка ототожнювалася із фашизмом. Й.Сталін висунув ідею загострення класової боротьби в умовах існування двох соціально-екон. систем – соціалістичної і капіталістичної – й вдався до масового фізичного знищення не лише своїх ідейних опонентів, а й далеких від усілякої політики людей. Проте і навіть після цього ідея І. все ще зберігала свій мобілізаційний потенціал. Це переконливо довели загальнодемократ. рух на підтримку респ. Іспанії, масовий рух Опору нацизмові, зрештою, й сама перемога антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні.

Істотне розширення сфери геополіт. впливу СРСР після II світ. війни поставило перед теоретиками пролетарського І. низку нових завдань. По-перше, необхідно було пояснити світ. громадськості розпуск у розпал війни Комінтерну. По-друге, потрібно було "вмонтувати" в концепцію пролетарського І. ідею солідарних дій нових д-в, що опинилися в результаті повоєн. поділу світу в орбіті рад. впливу. По-третє, "капітального ремонту" потребувала й сама концепція пролетарського І. внаслідок девальвації поняття "пролетаріат" під впливом нових стратифікаційних процесів.

Після утворення т. зв. соціаліст. табору в арсеналі інтернаціоналістської риторики з'явився термін "соціалістичний інтернаціоналізм", яким почали означати ідеологію співробітництва країн, що стали на шлях соціаліст. перетворень, і ефективної реалізації "переваг соціалізму". При цьому наголошувалося, що зміна означення "пролетарський" на "соціалістичний" є лише констатацією того факту, що змінилися соціальні умови дії пролетарського І., розширилися сфера і функції його прояву. Підкреслювалося також, що ідеологія І. від цього не лише не втрачає своєї пролетарської класової природи, а навпаки, стає більш дієвою у справі зміцнення інтернац. єдності всіх потоків світ. революц. процесу. Саме в такій інтерпретації термін "соціалістичний інтернаціоналізм" з'явився в тексті Декларації Наради представників комуніст. і робітн. партій (14–16 листоп. 1957, Москва).

Справжню сутність соціаліст. І. продемонстрували угор. події 1956 (див. Угорщина), чехословац. 1968 (див. "Празька весна" 1968). Соціаліст. І. став ширмою для проведення політики гегемонізму СРСР. Обов'язком комуністів усіх країн вважалися слідування у фарватері політики СРСР і недопущення пошуку "національних" шляхів до соціалізму.

Ідейна опозиція в країнах-членах Варшавського договору 1955 жорсткій лінії рад. кер-ва спочатку обмежувалася критикою того, що розуміння пролетарського І. лише як солідарності пролетарів не враховує значного вкладу в сусп. справу ін. сил, які прийшли в рух; що існують регіональні та ін. проблеми, які вимагають як мінімум "загальнонаціонального консенсусу". У зв'язку з цим пропонувалося говорити не про "соціалістичний інтернаціоналізм", а про "новий інтернаціоналізм". Теоретики "соціалістичного інтернаціоналізму" виявили готовність скоригувати марксову формулу інтернац. єднання, внісши до неї, окрім слова "пролетарі", також слова "народи соціалістичних країн", "усі демократичні сили в країнах капіталу", "визволені і пригноблені народи" (1969). Але вони категорично висловилися проти запровадження терміна "новий інтернаціоналізм".

Ідеологема "соціалістичного інтернаціоналізму" широко використовувалася рад. керівництвом і як знаряддя нівелювання нац. особливостей громадян СРСР, приборкання нац. еліт у республіках. Вона була фундаментом нав'язуваних громадянам СРСР міфів про "радянський народ як нову історичну спільність людей" та про "загальнонаціональну гордість радянської людини". Ці ідеологічні штампи маскували не тільки централізаторські і русифікаторські тенденції рад. влади, а й відвертий великодерж. шовінізм. Масові кампанії розправ з нац. інтелігенцією велися під прапором боротьби проти "буржуазного націоналізму", який оголошувався антиподом пролетарського І.

Однак, починаючи з 1980-х рр., деструктивні процеси в соціалізмі наростали. Це змушувало ідеологів І. вдаватися до нових теоретичних спекуляцій. Було запущено в обіг словосполучення "практичний інтернаціоналізм", яке нібито відображало в політ. житті глобальні процеси інтернаціоналізації. Разом з тим у ході теор. дискусій, які точилися навколо поняття "інтернаціоналізм", почали лунати думки, що варто згадати про витоки цього поняття: реабілітувати його гуманістичний зміст. Стало модним трактувати І. у дусі альтруїзму, порядності, відчуття спільної долі. Було навіть зроблено спробу ввести термін "демократичний інтернаціоналізм", який мав означати відмову від ідеології класової конфронтації та від визначення тогочасної епохи як епохи боротьби двох систем. Не заперечувалося й поняття "новий інтернаціоналізм". По суті, все це означало, що міфологема І. як єдності міжнар. комуніст. руху вже не може бути реанімованою. Розпад СРСР поставив останню крапку в еволюції більшовицького різновиду поняття "інтернаціоналізм".

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Межнациональные отношения. Термины и определения. Словарь-справочник. К., 1991
  2. Голуб А.І.та ін. Інтернаціоналізм: химера чи реальність? "УІЖ", 1994, № 2–3
  3. Нагорна Л. Наднаціональні ідеологеми у більшовицькій риториці: спроба дискурс-аналізу. "Історичний журнал", 2003, № 3.

Посилання:
  • АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ФАШИЗМ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ I
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПРАЗЬКА ВЕСНА 1968
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • ПРОСВІТНИЦТВО
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУХ ОПОРУ
  • ШОВІНІЗМ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • УГОРЩИНА
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1955 Р.
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • БІЛЬШОВИК УКРАЇНИ - ЖУРНАЛ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА
  • КОМПАНІЄЦЬ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • ПОЛЬСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВА 1933–1935
  • ЗМІНОВІХІВСТВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)