ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІОАНН ПАВЛО ІІ

  Бібліографічне посилання: Рубльова Н.С. ІОАНН ПАВЛО ІІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ioann_Pavlo_II (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІОАНН ПАВЛО ІІ

ІОАНН ПАВЛО ІІ (Joannes Paulus II; світське ім'я – Кароль-Юзеф Войтила (Каrоl Józef Wojtyłа); літ. псевдоніми – Анджей Явєнь, Пйотр Явєнь, Станіслав-Анджей Ґруда; 18.05.1920–02.04.2005) – рим. папа (від 16 жовт. 1978), реліг. і політ. діяч, філософ, теолог, письменник, публіцист. Н. в м. Вадовіце, поблизу Кракова (Польща) в родині військовослужбовця Кароля Войтили та вчительки Емілії Качоровської. Після закінчення г-зії з 1938 вивчав полоністику на філос. ф-ті Ягеллонського ун-ту в Кракові. Під час Другої світової війни на каменоломнях і хім. ф-ці відбував запроваджену гітлерівським окупаційним режимом трудову повинність. Від жовт. 1942 навчався в Краківській духовній семінарії, яка працювала в підпіллі, та на теологічному ф-ті Ягеллонського ун-ту, де 1945 отримав посаду асистента. 1 листоп. 1946 висвячений на священика (ксьондза), виїхав для продовження студій до Риму (Італія). Здобувши 1948 в ун-ті Анжелікум ступінь д-ра теології, займався наук. і пастирською діяльністю у Франції та країнах Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург). 1949 вернувся до Польщі, працював вікарним священиком. 1953 захистив докторську дис. на теологічному ф-ті Ягеллонського ун-ту. 1953–78 поєднував пастирську і наук. діяльність з викладанням у Краківській, Ченстоховській, Силезькій духовних семінаріях, Ягеллонському та Люблінському католицькому ун-тах. Пройшов шлях від помічника професора до керівника каф-ри етики, опублікував бл. 400 наук. праць. 4 лип. 1958 висвячений на єпископа, 13 січ. 1964 призначений архієпископом Краківським, 26 черв. 1967 номінований кардиналом. Посідаючи чільне становище в Конференції єпископату Польщі, брав активну участь у всіх сесіях II Ватиканського собору (1962–65), синодах єпископів, роботі конгрегацій та комісій римської курії, здійснив численні пастирські подорожі, зокрема до Канади, США, Австралії, Німеччини, Франції.

Посівши 1978 Апостольський престол, продовжив започаткований Іоанном ХХIII і Павлом VI різнобічний діалог зі світом та православними (див. Православ'я) й протестантськими (див. Протестантизм) церквами, мусульманами, іудеями. Увійшов в історію як папа-новатор і реформатор, який активно втілював у життя рішення II Ватиканського собору. В основу своєї діяльності поклав проголошений у першій енцикліці "Redemptor hominis" (4 берез. 1979) примат прав людини. Удосконалив законодавство Ватикану, 25 січ. 1983 видав Кодекс канонічного права лат. церкви, 18 жовт. 1990 – Кодекс канонів Східних церков, які перебувають у єдності з Апостольським престолом. 28 черв. 1988 завершив розпочате своїми попередниками реформування рим. курії. За понтифікату І.П. II, який виявився найтривалішим у 20 ст. і третім за тривалістю в історії катол. церкви, здійснено 148 беатифікаційних та 51 канонізаційний процес, підсумком яких стало проголошення блаженними 1343 і святими – 482 осіб. Титул кардинала присвоєно 232 особам, на ²/3 оновлено єпископат катол. церкви, який нині нараховує понад 4,5 тис. осіб. Видано 14 енциклік, десятки апостольських послань, конституцій та листів. Переглянуто ставлення Катол. церкви до інквізиції, вчення Ч.-Р.Дарвіна, реабілітовано Дж.Бруно, Я.Гуса, Г.Галілея (31 жовт. 1992).

Як перший папа-слов'янин і перший не італієць на Апостольському престолі за 455 років, що минули від понтифікату Адріана VI, а також виходець із країни, що належала до комуніст. табору, І.П. II своїм авторитетом сприяв сусп.-політ. змінам і поваленню тоталітарних режимів (див. Тоталітаризм) у д-вах Центр. і Сх. Європи. З трибуни Організації Об'єднаних Націй виступив на захист прав людини і свободи сумління (2 жовт. 1979). Як глава Церкви і християнин, подавав приклад милосердя, прощення й каяття. Отримавши 13 трав. 1981 поранення під час замаху на його життя, вчиненого турец. громадянином М.-А.Аґджою на площі св. Петра в Римі, згодом відвідав нападника у в'язниці й простив йому. Завдяки налагодженню дипломатичних взаємин Ватикану та СРСР після відвідин 1 груд. 1989 президентом М.Горбачовим І.П. II – було лібералізовано ставлення рад. властей до Катол. церкви.

Окрім підтримування укладених за попередніх понтифіків дипломатичних зносин з 96 країнами, налагодив взаємини Ватикану із 78 д-вами, Європейським Союзом та Орг-цією визволення Палестини. Належачи до лідерів всесвітнього руху за мир, брав участь у вирішенні геополіт. проблем сучасності, врегулюванні міжнар. і міжетнічних конфліктів, зокрема на Бл. Сході, Балканах, у Перській затоці.

Втілюючи ідею екуменізму (див. Екуменічний рух), докладав зусиль задля подолання доктринальних відмінностей і налагодження контактів між християн. конфесіями. Відвідавши константиноп. патріарха Димитрія I Пападопулоса (30 листоп. 1979, Стамбул), започаткував офіц. теологічний діалог між Катол. і Правосл. церквами. Відправив із главою Англіканської церкви архієпископом Кентерберійським спільне екуменічне богослужіння (29 трав. 1982, Кентербері, Велика Британія). Висловив прагнення до єдності всіх християн під час візиту до лютеранського храму в Римі (11 груд. 1983). Сприяв підписанню католиками і лютеранами "Спільної декларації в справі вчення про виправдання" (31 жовт. 1999, Аугсбург, Німеччина), яку було названо екуменічною подією століття. В рік 2000-літнього ювілею Різдва Христового публічно покаявся за провини Катол. церкви перед представниками ін. віросповідань (12 берез. 2000). Започаткував процес порозуміння між Катол. церквою та іудаїзмом, був першим понтифіком, який відвідав синагогу (13 квіт. 1986, Рим). 16 берез. 1998 вибачився за тих одновірців, які не допомагали рятуватися євреям під час нацистських переслідувань. Під час візиту до Греції (трав. 2001) попросив вибачення за кривди, завдані католиками правосл. християнам. І.П. II був також першим в історії понтифіком, який відвідав мечеть (трав. 2001, Сирія).

Продовживши запроваджену Павлом VI практику апостольських подорожей, 104 рази виїжджав за кордон, відвідав 129 країн. Показовими стали: перша поїздка І.П. II як рим. папи до Польщі (2–10 черв. 1979), де його вважали духовним лідером "Солідарності"; до колиш. республік СРСР – Литви, Латвії та Естонії (4–10 верес. 1993); до Сараєва (12–13 квіт. 1997; нині столиця Республіки Боснія і Герцеговина); на Кубу (21 січ. 1998); до Румунії – країни з переважно правосл. нас. (трав. 1999).

Життя і діяльність І.П. II були тісно пов'язані з Україною. На священика його висвятив виходець зі Львів. архідієцезії кардинал Адам-Стефан Сапєга. Титул єпископа о. Кароль Войтила отримав від колиш. Львів. архієпископа Євгена Базяка, якого 1946 рад. влада депортувала з України до Польщі. Підтримуючи діяльність РКЦ в Україні, 1985 понтифік вручив відзнаки митрополита Апостольському адміністраторові Львів. архієдієцезії єпископу Мар'янові Яворському, згодом таємно іменував його кардиналом ("кардиналом у серці"). Обов'язки особистого папського секретаря від 1996 доручив виконувати священикові Львів. архідієцезії о. М.Мокрицькому.

В апостольських листах понтифіка знайшли відгук важливі події історії України: голодомор 1932–1933 років в УСРР; укр.-польс. міжетнічний конфлікт періоду II світ. війни. 25 січ. 1988 І.П. II оприлюднив апостольського листа "Euntes in mundum" з нагоди 1000-ліття хрещення Київської Русі, в якому закликав до єдності християн. церков і народів Європи.

Докладав зусиль задля легалізації діяльності Української греко-католицької церкви в УРСР, що було здійснено 1989. Підтримуючи ідею патріархату УГКЦ, проте не визначив терміну його проголошення. Проблемам взаємин католицизму і православ'я присвятив енцикліку "Ut unum sint" (25 трав. 1995), апостольські листи з нагоди 350-річчя Ужгородської церковної унії 1646 (25 берез. 1995), 400-річчя Берестейської церковної унії 1596 (12 листоп. 1995), апостольське послання "Orientale lumen" (2 трав. 1995). 16 січ. 1991 відновив в Україні сталі структури Катол. церкви зх. та сх. обрядів. 6 лют. 1992 налагодив дипломатичні відносини Ватикану і України. 28 берез. 1992 призначив Апостольського нунція в Києві. 28 січ. 2001 вручив кардинальські відзнаки главі Конференції римо-катол. єпископату України митрополитові М.Яворському та главі УГКЦ митрополитові Л.Гузару. 23–27 черв. 2001 відвідав з офіц. візитом Україну, під час якого в Києві відправив укр. мовою мессу на спорткомплексі "Чайка" для католиків зх. і сх. обрядів (24–25 черв.), вшанував пам'ять жертв комуніст. і нацистського режимів біля пам'ятника Невідомому солдатові (23 черв.), у меморіалах в урочищі Биківня (24 черв.) та Бабиному Яру (25 черв.), зустрівся з представниками Всеукр. ради церков і реліг. орг-цій. У Львові (25–27 черв. 2001) взяв участь у католицьких і правосл. богослужіннях, оголосив підсумки беатифікаційного процесу 27 католиків-мучеників, зустрівся з християн. молоддю.

Під час президентських виборів в Україні 2004 закликав до поваги демократ. прав і свобод громадян.

П. у м. Рим. Похований в усипальниці понтифіків під ватиканським собором св. Петра. 9 трав. 2005 розпочато процес беатифікації І.П. II. В Україні пам'ять про святішого отця увічнено в барельєфах, встановлених на фронтонах відвіданих ним католицьких храмів Львова та Києва. На честь І.П. II у Львові названо майдан, де відбулася його зустріч з укр. молоддю.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Przywrócenie struktur kościelnych na Ukrainie. "L'Osservatore Romano" (wydanie polskie), 1991, rok 12, Nr. 2–3 (130)
  2. Rood W. Rom und Moskau: Der heilige Stuhl und Ruβland bzw. die SowjetunioN voN der OktoberrevolutioN 1917 bis zum 1. Dezember 1989. Altenberge, 1993; (рос. пер.) Львів, 1995
  3. Stehle H. Geheimdiplomatie im Vatikan. Die Päpste und die Kommunisten. Zürich, 1993
  4. Шульц Т. Иоанн Павел II. Минск, 2000
  5. Pragnę wyrуżnić Kościoły boleśnie doświadczone. "L'Osservatore Romano" (wydanie polskie), 2001, rok 22, Nr. 3 (231)
  6. List papieski do J. E. Włodzimerza, Metropolity Kijowa i całej Ukrainy. Там само, 2001, rok 22, N 6 (234)
  7. Podróż apostolska Jana Pawła II na Ukrainę 23–27 czerwca 2001 r. Там само, 2001, rok 22, Nr. 9 (236)
  8. Шульц Т. Иоанн Павел II. Минск, 2001
  9. Юраш А. Папа Іоанн Павло II. Х., 2005.

Посилання:
  • БАБИН ЯР
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БИКІВНЯ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІОАНН ХХІІІ
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ХРЕЩЕННЯ РУСІ 987–989
  • КИЇВ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РИМСЬКА КУРІЯ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАМБУЛ
  • СИНАГОГА
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УЖГОРОДСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1646
  • ВАТИКАН
  • ЯВОРСЬКИЙ МАР'ЯН

  • Пов'язані терміни:
  • ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ
  • КАРДИНАЛ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • ХОМИШИН ГРИГОРІЙ
  • КОНКЛАВ
  • КОЦИЛОВСЬКИЙ ЙОСАФАТ
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРУК ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ
  • КУРОНЬ ЯЦЕК
  • ЛАБУНЬКА МИРОСЛАВ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЛАКОТА ГРИГОРІЙ
  • ЛЮБАЧІВСЬКИЙ МИРОСЛАВ-ІВАН
  • МАРУСИН МИРОСЛАВ
  • МОЛОДОЖАНИН ЛЕОНІД ГРИГОРОВИЧ
  • МИКОЛАЯ СВЯТОГО КОСТЬОЛ У КИЄВІ
  • НУНЦІЙ
  • ПЕРЕМИШЛЬ
  • ПЕРЕМИСЬКА ЄПАРХІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ТЕРЕЛЯ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ
  • УЖГОРОДСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1646
  • ЯВОРСЬКИЙ МАР'ЯН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)