ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІПСІЛАНТІ

  Бібліографічне посилання: Терентьєва Н.О. ІПСІЛАНТІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ipsilanti (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІПСІЛАНТІ

ІПСІЛАНТІ (`Υψηλάντης) – грец. князівська родина, з якої вийшли відомі діячі грец. нац.-визвол. руху проти панування Османської імперії.

Олександр (бл. 1726–13.01. 1807) – господар Валахії (див. Волощина; 1774–82, 1796–97) і Молдови (1786–88). Був прибічником Російської імперії в її боротьбі з Туреччиною, за що був страчений турец. урядом.

Костянтин, син Олександра (1760–24.06.1816), – певний час обіймав важливі держ. посади в турец. адміністрації: великого драгомана Осман. імперії (1796–99), господаря Дунайських князівств – Молдови (1799–1802), Валахії (1802–06). 1799 сприяв укладанню рос.-турец. договору. 1804–06 допомагав повсталим сербам. 1806 уряд Осман. імперії звинуватив його в зраді, він був позбавлений престолу господаря Валахії. В тому ж році імп. Олександр I запросив його до Росії. 1807 він разом із сім'єю: дружиною Єлизаветою, дочками Оленою, Катериною, Марією та синами Дмитром, Георгієм, Миколою і Григорієм оселився в Києві. Його син Олександр прибув до Санкт-Петербурга на рік раніше.

Після переїзду до Києва Костянтин відійшов від активної участі в політ. справах. Гол. його турботою стало виховання дітей та влаштування синів на службу. П. у м. Київ.

Олександр, молодший син Костянтина (12.12.1792–31.01. 1828). Освіту здобув у С.-Петербурзі. Від 1808 перебував на службі в рос. армії. Учасник Війни 1812. За мужність та відвагу був нагороджений двома орденами – св. Володимира 4-го ст. та св. Анни 2-го ст., а також золотою шаблею з написом "За хоробрість". 1816 призначений особистим ад'ютантом імп. Олександра I, 1817 отримав чин генерал-майора. Від 1820 – один із кер. грец. таємної орг-ції "Філікі етерія". В берез. 1821 прибув у князівство Молдова з метою підняти балканські народи на повстання проти турец. гніту. 13 черв. 1821 створений ним військ. загін був розбитий турками. І. перебрався до Австрії, де був заарештований австрійс. урядом. Від 1821 до 1827 перебував у Віденській в'язниці. Звільнений завдяки втручанню Росії. Невдовзі помер. Виступ І. став поштовхом до грец. нац.-визвол. повстання 1821–29, яке привело до визволення Греції від турец. неволі.

Сини Костянтина – Микола, Георгій та Дмитро – 1815 були прийняті на службу в рос. армію. Дмитро (1793–16.08.1832) – брав активну участь у діяльності "Філікі етерія". 1821 прибув у Морею (Пелопоннес) для кер-ва грец. нац.-визвол. повстанням. 1822 грец. Нац. зборами він був обраний головою Законодавчого корпусу, 1828 призначений команд. військ у Сх. Греції. У битві при Патрах 24 верес. 1829 грец. повстанці під його командуванням здобули перемогу над переважаючими в два рази силами супротивника.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Арш Г.Л. Этеристское движение в России. М., 1970
  2. Його ж. Ипсиланти в России. "Вопросы истории", 1985, № 3
  3. Терентьева Н. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (XVII–XX вв.). К., 1999.

Посилання:
  • ФІЛІКІ ЕТЕРІЯ
  • КИЇВ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВОЛОЩИНА

  • Пов'язані терміни:
  • КСАНТОС ЕМАНУЇЛ
  • ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • ПОТОЦЬКА СОФІЯ КОСТЯНТИНІВНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)