ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ

  Бібліографічне посилання: Баранник М.В., Голобуцький П.В. ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Istorija_presy_v_Ukr (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ

ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ. Терміном "преса" (франц. – la presse, від лат. presso – тисну) означають: а) як правило, друковані, а нині – також електронні періодичні (з чітко визначеним графіком випуску у світ нових номерів – щоденно, щотижнево, щомісячно тощо) видання. (Ін. назви цих видань: газети, журнали); б) зрідка – неперіодичні видання (збірки, альманахи), яким притаманна послідовність і наступність. Прототипом пресових видань були "Acta diurna urbis", що виходили за приписом Гая Юлія Цезаря в Римі Стародавньому (1 ст. до н. е.). Безпосередні попередники сучасної преси з'явилися в 15–16 ст. Це були памфлети публіцистичного характеру і рукописні листки новин – т. зв. реляції (від лат. relatio – донесення) в Німеччині (Neue Zeitungen) та Італії (Relationen). Однією з найдавніших реляцій є реляція 1488, випущена для заспокоєння мешканців м.Відень, стурбованих долею короля рим. і герцога бургундського Максиміліана Габсбурга, сина імп. "Священної Римської імперії" (див. "Священна Римська імперія германської нації") і австрійс. государя Фрідріха III Габсбурга, коли той був захоплений у полон повсталими городянами м. Брюгге (нині місто в Бельгії). Подібні до італ. і нім. реляцій інформаційні листки з'явилися у Франції ("nouvelles а La main") й Англії ("newsletters") у період Реформації та релігійних війн. У них подавалися перелік цікавих подій із придворного життя, міські чутки, плітки тощо. Досить часто це була прикра для можновладців інформація. Влада Франції, напр., у 16 та 17 ст. не раз видавала укази, які забороняли розповсюджування тих чи ін. рукописних газет.

Видання друкованих газет стало можливим завдяки розвиткові книгодрукування та встановленню регулярних поштових зв'язків. Одними з перших друкованих пресових видань були, зокрема, нім. тижневики "Strassburger Relation" (Страсбург, 1609) та "Frankfurter Journal" (Франкфурт-на-Майні, 1615–16). В Англії першою друкованою газетою була щотижнева "The Weekle News" (1621–22), у Франції – "Gazette de France" (1631; до 1662 – "La Gazette"), у Швеції – "Ordinarie Post-Tidente" (1643), в Америці – "Boston News Letter" (1704). Першою щоденною газетою стала лондонська "Daily Courant" (її перший випуск побачив світ 11 берез. 1702).

Інформація про українців на сторінках газет уперше з'явилася 1636 на шпальтах франц. "La Gazette" (№ 81, 86, 88, 101 та ін.). Газета писала про укр. козаків, які брали участь у Тридцятилітній війні 1618–48 (див. Вестфальський мир 1648). Зокрема, 12 лип. 1636 було опубліковано повідомлення про 4-тис. відділ козаків, що під прапором імп. "Священної Римської імперії германської нації" Фердинанда II Габсбурга діяв у Люксембурзі проти військ франц. генерала де Суассона. Газета іронізувала над власним військом: "Козаки напали на французів з таким жахливим галасом, що наші люди [французи], не звиклі до такого галасу, кинулися тікати...".

Перший журнал побачив світ 1665 в Парижі. Це був "Journal des Savants". За його взірцем невдовзі з'являються журнали в Англії, Німеччині, Італії та ін. європ. країнах.

***

Термін "українська преса", як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне укр. землях чи в місцях компактного мешкання укр. емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід укр. преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січ. 1776 у Львові почав виходитифранцузькомовний тижневик "Gazette de Léopol" ("Львівська газета"). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвроп. та місц. новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торг. шляху Дніпром.

На сх. укр. землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був "Харьковский еженедельник". 1816 почали друкуватися – журнали "Украинский вестник" (1816–19; ред. – Г.Квітка-Основ'яненко) та "Харьковский Демокрит" (видавець – В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання "Journal d'Odessa" (франц. та рос. мовами), а починаючи з 1827 – щоденної газ. "Одесский вестник" (проіснувала вона до 1893). Це була перша на укр. землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок "Киевские объявления". Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі – щодня впродовж одного місяця – січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у т. ч. – у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський)) почали виходити щотижневі (у Харкові – щоденні) "Губернские ведомости" (1838–1917), що складалися з офіц. відділу – розпоряджень і наказів центр. та місц. влади – і неофіц. – тут друкувалися праці з місц. історії, географії, етнографії та статистики.

У Харкові друкувалися альманахи "Украинский альманах" (1831) та "Утренняя звезда". М.Машкович видавав збірки під назвою "Киевлянин" (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя – у Москві 1850); Є.Гребінка 1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах "Ластівка" (він містив твори укр. письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах "Молодик" (укр. та рос. мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).

Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над укр. пресою, як і над усім укр. книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення укр. культ. життя стало можливим лише після смерті імп. Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853–1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати "Записки о Южной Руси" – це були збірки наук. праць та україномовних літ. творів. "Записки…" справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання укр. журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: "Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої “Записки о Южной Руси” постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі". Проте звернення П.Куліша до міністра нар. освіти Євг.Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою "Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства" не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою "Хата".

29 лют. 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіц. документ на право видавати ж. "Основа" (повна назва: "Основа – Южно-русский литературно-ученый вестник"). Перший номер журналу вийшов 12 січ. 1861. Матеріали в ньому подавалися укр. й рос. мовами. Невдовзі укр. мовою в журналі почали друкувати не лише худож. твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наук. дослідження, однак, подавалися рос. мовою). "Основа" стала взірцем для укр. преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. "Основа", задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов – він заснував 1861 в Чернігові "Черниговский листок". У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серп. цього року україномовні пресові вид-ня було ліквідовано.

1874 київ. Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газ. "Киевский телеграф". Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її ред. став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала всі можливості протистояти тискові, який всіляко інспірував пом. попечителя Київ. учбового округу, голова Київської археографічної комісії М.Юзефович. Останній добре розумів небезпеку для царизму укр. нац.-культ. руху, що міг спиратися на легальну газету. Наступного року був підписаний Емський акт 1876 (його іноді називають "законом Юзефовича"), який доповнював Валуєвський циркуляр. Емський акт забороняв привозити укр. видання з-за кордону, друкувати укр. мовою в Рос. імперії наук., літ. (окрім белетристики) та ін. твори (заборонено було друкування навіть нот з укр. текстом), вживати укр. правопис.

Через утиски укр. преси, що чинилися в Рос. імперії, центром укр. нац. журналістики та літ. стає Галичина.

Українська преса в Західній Україні. У Західній Україні в 1-й пол. 19 ст., за імператорів Франца I та Фердинанда I Габсбургів, власті всіляко стримували розвиток нац. укр. преси. Так, 1834 "Руській трійці" не вдалося розпочати випуск альманаху "Зоря", через заборону цензури альманах "Русалка Дністровая" був видрукуваний лише 1837 в м. Будапешт (нині столиця Угорщини). 1846–47 у Відні брати І.Головацький та Я.Головацький видали 2випуски альманаху "Вінок русинам на обжинки". Однак домогтися більшого за тогочасних умов не вдалося; тільки після того, як була проголошена перша австрійська конституція (15 берез. 1848; див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), українці змогли заснувати Головну руську раду та її друкований орган – "Зорю Галицьку". Це був перший україномовний тижневик. Його наклад складав бл. 4 тис. прим. Тижневик уже в своєму першому номері (15 трав. 1848) проголосив, що українці Австрійс. імперії є складовою укр. народу.

Під впливом поляків спольщені українці на противагу Гол. рус. раді у Львові створили політичне т-во "Собор руський", органом якого стала газ. "Dnewnyk Ruskij" ("Дневник руський"; ред. – І.Вагилевич), що друкувалася в двох виданнях: одне – латиницею і друге – кирилицею. І.Вагилевичу вдалося створити досить професійне інформаційне видання, однак низка його власних статей відверто проукр. спрямування викликала в польс. громади роздратування, й на 9-му числі видання було анульовано. "Зоря Галицька" проіснувала довше, ніж "Дневник руський", проте в період, що настав після революції 1848–49 (див. Революції 1848–1849 в Європі), потрапила до рук москвофілів (див. Москвофільство), які з 1851 видавали її "язичієм". 1854 газета знову, за ред. М.Савчинського, почала виходити укр. мовою, але відновити свої попередні позиції вже не змогла й тому 1857 припинила свою діяльність.

Мали свої видання і просвітні т-ва. Зокрема, Галицько-руська матиця (не регулярно) видавала "Науковий збірник" (1864–68) та "Літературний збірник" (1869–74). Т-во "Руський інститут Народний дім у Львові" (див. Народний дім) мало видання "Наука" і "Русская рада", вони редагувалися розпорядником т-ва І.Наумовичем і субсидіювалися царським урядом. Друкувався також фінансований з Росії та з Києва (6000 казенних гульденів австрійських річно за вказівкою М.Юзефовича, по 500 австрійс. гульденів річно від рос. мін-ва нар. освіти та від Київ. відділу Моск. слов'ян. к-ту – з 1877 – Київське слов'янське благодійне товариство) півтижневик (потім він виходив тричі на тиждень) "Слово" (1861–87), редагований Б.Дідицьким. Видання "Учитель", редаговане М.Клемертовичем, мало додаток для дітей "Ластівка" (1861–81).

Органом всеукр. єднання, що продовжував справу "Основи", тривалий час був літ.-наук. і політ. ж. "Правда" (припинив друкуватися 1898). Журнал став трибуною для О.Кониського, П.Куліша, Марка Вовчка, О.Стороженка, М.Старицького, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, М.Подолинського, О.Партицького, В.Навроцького, Ф.Заревича, В.Шашкевича, І.Нечуй-Левицького, М.Драгоманова, С.Рудницького, В.Мова-Лиманського. Відстоював спочатку народовську ідеологію (див. Народовці), а з 1886 – політику т-ва Народна рада, пізніше – Української трудової партії, від 1925 – Українського національно-демократичного об'єднання. Ін. народовське вид. – газ. "Діло", час від часу змінюючи назву, проіснувало до початку Другої світової війни. Значний вплив на селян мала газ. "Свобода" (Львів, 1897–1939). У Чернівцях виходила газ. "Буковина" (1885–1918), в Ужгороді – "Наука" (1897–1914; спочатку це видання мало москвофільські тенденції, але згодом що далі більше почало від них відходити).

Першим літ. журналом у Зх. Україні стала "Зоря" (1880–97). Попервах вона не відмежовувалася від москвофільства, але з часом посилила контакти з загальноукр. літ. силами і 1885 стала органом Літературного товариства імені Шевченка (з 1893 – Наукове товариство імені Шевченка), перетворившись на всеукр. літ. журнал. Тут друкувалися І.Франко, М.Грушевський, М.Коцюбинський, Н.Кобринська, О.Кобилянська, А.Кримський, В.Щурат, І.Нечуй-Левицький, К.Студинський та ін. Журнал мав передплатників як на зх., так і на сх. укр. землях (у підрос. Україні їх було понад 400). Заборона царського уряду ввозити на підвладні йому тер. україномовні видання боляче вдарила по фінансовому стану "Зорі". НТШ змушене було реформувати журнал, надати йому ширшого характеру й змінити назву на "Літературно-науковий вістник". До редакційного комітету нового видання увійшли М.Грушевський (гол. ред.), О.Борковський, О.Маковей та І.Франко.

Величезний за своїм значенням внесок у наук. життя України зробили "Записки Наукового товариства імені Шевченка", вони почали виходити у Львові 1892.

Від 1890-х рр. у Зх. Україні оформлюються партії політичні, більшість з яких засновують власні друковані органи. Значний вплив на політ. укр. видання справив М.Драгоманов. Свою журналістську діяльність він спрямував передусім проти москвофільства, що буйним цвітом розквітало на зх. укр. землях. Результатом полеміки М.Драгоманова з молоддю, яка згуртувалася навколо "Академічного кружка", що перебував під впливом ідеології москвофілів і мав свій друкований орган – ж. "Друг" (1874–77), стало те, що укр. молодь рішуче почала відходити від москвофільства. 1877 припинився випуск ж. "Друг", водночас з'явилася власне укр. радикальна і соціаліст. преса, зокрема ж. "Громадський друг" (1878), а після його конфіскації – збірники "Дзвін" (1878) і "Молот" (1879), що, втім, також були конфісковані.

Через обмеження вільного друку в Галичині М.Драгоманов організовує випуск у Женеві (Швейцарія) зб. "Громада" (1878–82 було опубліковано 5 т.), який ознайомлював українців з передовими західноєвроп. ліберальними та с.-д. теоріями.

Українська преса в Росії кінця 19 – початку 20 ст. На поч. 1880-х рр. було знайдено легальну можливість продовжувати укр. нац.-культ. пресову працю і в Наддніпрянській Україні. На жаль, ця можливість тривалий час була лише "російськомовною", її втіленням став щомісячний ж. "Киевская старина". За висловом Д.Дорошенка, цей журнал мав "велике, просто епохальне" значення для розвитку укр. історіографії, етнографії, літ. Не було майже ні одного видатного укр. вченого чи літератора, котрий би не співробітничав з ним. Поряд з "Киевской стариной" певну увагу укр. справам приділяли також "Южные записки", що виходили в Одесі, а також деякі власне рос. газети – "Южный край" (Харків, 1881–1919), "Кубань" (Єкатеринодар (нині м.Краснодар, РФ), 1882–85), "Приазовский край" (Ростов-на-Дону (нині місто в РФ), 1891–1917), "Киевское слово" (Київ, 1895–98) та ін. Ці газети приязно ставилися до українців, можливо, почасти тому, що до складу їхніх редакцій входили й українці. Водночас низка видань, що друкувалися на укр. землях, була вороже налаштована щодо нац.-культ. укр. справи, зокрема таким був "Киевлянин", редагований в різні роки батьком і сином В.Я.Шульгіним і В.В.Шульгіним та Д.Піхном.

Події революції 1905–1907 посилили боротьбу українців за свободу і рівноправність своєї мови та преси. Як зазначає Д.Дорошенко, першою статтею укр. мовою в підрос. Україні стала стаття С.Єфремова "Чи буде суд, чи буде кара", що була надрукована в рос. газ. "Киевские отклики" в жовт. 1905. Не чекаючи офіц. дозволу, 12 листоп. 1905 в м. Лубни укр. мовою вийшло перше число газ. "Хлібороб" (видавець – В.Шемет). З'являються газети й у ін. містах України. Зокрема, в Полтаві почала виходити газ. "Рідний край", у Києві – "Громадська думка" (у Києві мала з'явитися також газ. "Громадське слово", але вона так і не побачила світ, оскільки напередодні її виходу було заарештовано її ред. С.Єфремова).

Появі укр. преси сприяли "Временные правила о периодической печати", оприлюднені в С.-Петербурзі 24 листоп. 1905. Однак, оскільки уряд не скасував Емський акт, то це давало місц. бюрократам можливість забороняти укр. видання, чим вони й користалися. Так, було заборонено видавати в Києві с.-д. щоденну газ. "Праця", а Є.Чикаленкові не дали дозволу друкувати щоденну радикально-демократ. газ. "Громадське слово". Це змушувало видавців вдаватися до контрзаходів: у разі закриття адміністрацією якогось друкованого органу, він, як правило, відновлювався під ін. назвою, з ін. видавцем та редактором. Зокрема, перша щоденна укр. газ. "Громадська думка" після закриття продовжувала виходити під назвою "Рада". Те ж саме було і з ж. "Нова громада" (1906), котрого замінив перенесений до Києва зі Львова "ЛНВ".

Невдовзі, однак, місц. власті заборонили всі видання, що почали друкуватися 1906. Зокрема, було заборонено с.-д. газ. "Боротьба", що друкувалася в Києві, зупинено вихід місячника "Вільна Україна", що друкувався в С.-Петербурзі (його 5-й та 6-й номери були конфісковані). Однак, незважаючи на всі перепони, укр. преса набиралася сил. Налагоджують діяльність укр. російськомовні видання. Петерб. "Украинский вестник", до участі у підготовці якого долучився по прибутті до С.-Петербурга зі Львова М.Грушевський, став речником Української думської громади в 1-й Держ. думі (див. Державна дума Російської імперії). Від 1912 почав друкуватися моск. ж. "Украинская жизнь" під редакцією С.Петлюри. Укр. думська громада в 2-й Держ. думі видавала час. "Рідна справа – Думські вісті", де друкувалися промови депутатів від України, заяви громади.

Українська преса в роки Першої світової війни. З початком Першої світової війни царський уряд посилив переслідування укр. нац.-культ. руху: були закриті "Просвіти" (див. Просвіти), вид-ва. 3 січ. 1915 знову набуває сили Емський акт. Було заборонено видавати "Раду" (провідна укр. газета, що широко висвітлювала укр. життя в усьому світі), "Українську хату", "Маяк" та "Слово" (їх видавали в Харкові під ред. В.Винниченка та Ю.Тищенка), тижневик "Гасло".

Відповіддю на такі дії уряду стало налагодження нелегальних видань. 19 лют. 1915 з'являється неперіодичний орган київ. групи укр. соціалістів-революціонерів – "Боротьба". Радикальна демократ. спілка започаткувала свій орган (він писався від руки і розмножувався на міміографі) – "Вільна думка" (вийшов лише номер за 1 груд. 1915). Серед подібних нелегальних видань були "Зоря Київська" (з другого номера – "Зоря"), місячник Всеукр. юнацької спілки (його видавав київ. відділ спілки, всього з 9 лют. 1915 до 7 квіт. 1915 побачили світ 3 зшитки в 20 сторінок кожний). 1915–16 у Петрограді (нині м. С.-Петербург) нелегально виходив двотижневик петрогр. к-ту Української соціал-демократичної робітничої партії"Наше життя". В Москві 1916 легально друкувався часопис літ. і мист-ва "Промінь", що виходив під ред. В.Винниченка, який нелегально перебував у Москві. Часопис знайомив читачів із творами сучасних укр. літераторів, зокрема П.Тичини, О.Слісаренка, К.Поліщука, Г.Чупринки, М.Філянського, М.Могилянського. Тут же продовжував виходити укр. журнал рос. мовою "Украинская жизнь" (1912–17) під редакцією С.Петлюри.

3 вересня 1914 рос. війська оволоділи Львовом. Верховний головнокомандуючий вел. кн. Микола Миколайович Романов одразу ж видав маніфест, в якому оповіщав, що "російський народ об'єднався" і що нарешті завершилося "діло Івана Каліти". Невдовзі був арештований і вивезений до монастирської тюрми в м.Суздаль (нині місто Владимирської обл., РФ) митрополит А.Шептицький. Були закриті всі культ.-освіт. укр. установи, заборонена укр. преса.

Ще до оволодіння рос. військами землями Галичини емігранти з Наддніпрянщини в складі Д.Донцова, В.Дорошенка, А.Жука, М.К.Залізняка, М.Меленевського і О.Скоропис-Йолтуховського створили Союз визволення України (СВУ). СВУ видавав велику кількість політ. та наук.-популярної літ., були в нього й свої пресові видання, в т. ч. іноз. мовами. Органом СВУ, зокрема, був "Вісник Союзу визволення України" (з 1918 перейменований на "Вісник політики, літератури й життя"). "Вісник СВУ" подавав інформацію про укр. нац. життя на укр. землях, не обминаючи подій на окупованих рос. армією тер. Під впливом "Вісника" українці – військовики російської армії, які потрапили в полон і утримувалися в спецтаборах, – почали створювати й власні таборні пресові органи, зокрема, було налагоджено випуск "Просвітнього листка" (пізніше перейменований у "Громадську думку") у Вецлярі, "Розваги" у Фрайштадті, "Вільного слова" в Зальцвельді. 1915 в Женеві друкувався неперіодичний орган закордонної орг-ції УСДРП – "Боротьба", очолюваний колишнім видавцем "Дзвону" в Києві Л.Юркевичем (Л.Рибалкою). "Боротьба" критикувала політику СВУ, орієнтовану на змагання за самостійну Україну, й агітувала за боротьбу проти царату, за автономію України в складі демократ. Росії. Таку позицію "Боротьби" піддали гострій критиці не лише "Вісник СВУ", а й "Украинская жизнь" С.Петлюри та "Робітничий прапор", що виходив у Софії (Болгарія; 1915) і був неперіодичним пресовим органом с.-д. напряму (редактори М.Меленевський та П.Венза). "Робітничий прапор" інформував читачів про робітн. рух як за кордоном, так і на укр. землях під Росією.

Українська преса в часи національно-визвольних змагань 1917–1921. Лютнева революція 1917 в Росії спричинила корінні політ. зміни в Україні. На заклик Української Центральної Ради почали реорганізовуватися і активно діяти укр. партії: Товариство українських поступовців, УСДРП, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-самостійників; більш консервативні елементи в трав. 1917 сформували Українську демократичну хліборобську партію. Усі названі партії мали свої пресові органи, що розгорнули широку агітаційно-пропагандистську та культ.-освіт. діяльність. Автономісти-федералісти видавали в Умані тижневик "Вільна Україна"; соціал-демократи – у Харкові "Робітник" (з 1918 "Голос робітника"), у Катеринославі– двічі на тиждень "Нашу справу", у Полтаві – щоденну газ. "Вільний голос". Укр. есери видавали в Полтаві "Соціаліста-революціонера", у Катеринославі – "Землю і волю" (1918), у Харкові – щоденну газ. "Рух" (1918), у Вінниці – "Трудову республіку" (невдовзі це вид-ня замінила щоденна газ. "Трудова громада"; 1919–20, ред. В.Голубович); самостійники-соціалісти з 7 квіт. 1918 друкували у Києві тижневик "Самостійник" (ред. М.Міхновський). З'являються й урядові видання, як-то: "Вісті з Української Центральної Ради" (Київ, 1917), "Вісник Генерального секретаріату України" (Київ, 1917–18), вісники окремих мін-в та ін. урядових установ (у Києві, Вінниці й Кам'янці-Подільську).

Держ. відродження Галичини, Буковини та Закарпаття, які входили до складу Австро-Угорщини, відбувалося під впливом подій у Наддніпрянщині. Укр. преса Зх. України включилася в боротьбу за відстоювання укр. нац. інтересів. Однак воєн. події внесли свої корективи в існування періодичних органів. З відступом укр. військ і влади зі Львова 29 листоп. 1918 (див. Українсько-польська війна 1918–1919) польс. військ. жандарми зупинили вихід "Діла". Разом з тим у Львові виходили газети укр. та польс. мовами с.-д. напряму – "Вперед" (з 27 листоп. 1918) та "Добра новина", друкувався тижневик громад. життя "Будуччина". Газ. "Свобода" слідом за укр. владою перебазувалася до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ) і стала тижневиком органу Нар. комітету. В Станіславі виходили також: щоденник Української радикальної партії "Народ", газ. "Нове життя", тижневики "Воля" та "Станіславський вісник". На теренах Зх. України в цей час виходили також "Золочівське слово" (з листоп. 1918; на поч. 1919 його став редагувати М.Голубець), "Бережанський вісник", "Покутський вісник" (м. Коломия), тижневик "Українська робітнича газета" (м. Перемишль; нині м. Пшемисль, Польща) та ін.

Преса підрадянської України. Поразка української революції 1917–1921 призвела до нового розчленування укр. земель і до нових утисків укр. к-ри. В УСРР були закриті всі нац.-демократ., навіть соціаліст., видання, що не прийняли більшовицького режиму (див. Більшовики). Певний час під ред. В.Блакитного виходила газ. "Боротьба" – парт. орган боротьбистів (див. Українська комуністична партія (боротьбистів)). Однак уже весною 1920 боротьбисти змушені були самоліквідуватися і злитися з КП(б)У. Українська комуністична партія протрималася трохи довше (до 1925), але свою друковану газ. "Червоний прапор" змогла видавати лише до 1921 (ще деякий час це видання як місячник тиражувалося на циклостилі). Від 1922 в УСРР друкувалася лише більшовицька преса.

Намагаючись посилити свій вплив на українців і водночас бодай формально відмежуватися від рос. більшовиків, КП(б)У 1919 починає випускати більшовицьку пресу укр. мовою. Такими першими виданнями були газ. "Більшовик" у Києві, двомовний пресовий орган харків. губкому КП(б)У "Комуніст", двомовний урядовий орган "Вісті" (друкувався в Харкові). 1922 в УСРР уже друкувалося 56 україномовних більшовицьких пресових видань.

Із запровадженням в УСРР українізації політики наступає новий період у розвиткові укр. преси, він тривав з 1923 до 1931. У цей час укр. преса знову оживає, В.Блакитного було призначено ред. "Вістей ВУЦВК" (з додатком "Культура й побут", де друкували свої праці укр. письменники; саме тут побачили світ памфлети М.Хвильового, в яких він підносив гасло "Геть від Москви!"). Ред. літ.-політ. ж. "Червоний шлях" було призначено Г.Гринька, й журнал одразу ж посилив лінію на українізацію (а після приходу сюди О.Шумського почав ще більше українізуватися). В 2-й пол. 1920-х рр. були створені журнали, які невдовзі стали опозиційними. Так, "Вапліте" (його засн. була Вільна академія пролетарської літератури, а видавала група М.Хвильового) публікував настільки критичні матеріали, що вже 1927 рад. власті "змушені були" його закрити. Спадкоємцем "Вапліте" став "Літературний ярмарок" (1928–30, 12 книжок), де М.Хвильовий намагався продовжити взяту лінію, але вже "езопівською мовою".

1925–27 літ. орг-ція "Плуг" видавала журнали "Плужанин" і "Плуг"; 1927–31 укр. футуристи видавали ж. "Нова генерація". 1923–31 "Книгоспілка" та Вукоопспілка друкували наук.-популярний та літ.-мистецький двотижневик "Нова громада" як продовження "Бюлетеня Київської філії Вукоопспілки" (1922, № 1–3) та "Правобережного кооператора" (1923, № 4–8). У "Новій громаді" друкувалися С.Васильченко, Б.Антоненко-Давидович, М.Зеров, М.Рильський, Г.Косинка та ін. 1924–30 М.Грушевський видавав наук. орган українознавства ж. "Україна". 1923–31 виходив ж. "Бібліологічні вісті" (Ю.Меженка), друкувалися періодичні видання ВУАН (нині Національна академія наук України), вищих навч. закладів та ін. В Харкові тиражувався місячник критики, бібліографії та літературознавства марксистського напряму "Критика" (1928–32), до складу редакції якого входили М.Скрипник, А.Хвиля, В.Десняк, В.Коряк, Ф.Таран, І.Кулик, Т.Степовий, Я.Савченко та ін. Від 1932 журнал змінив назву на "За марксо-ленінську критику" (1932–35). Його теор. рівень знизився до вульгарного соціологізму, натомість у ньому посилились антиукр. тенденції. 1936 журнал знову був перейменований – цього разу на "Літературну критику", а 1940 він уже не виходив, бо переважна більшість як укр. письменників, так і їхніх критиків була знищена: не стало ні тих, кого слід було критикувати, ні тих, хто мав критикувати.

Популярними ілюстрованими виданнями в ті роки були журнали "Глобус" (1923–35), "Знання" (1923–35), "Всесвіт" (1925–34), атеїстичний ж. "Безвірник" (1925–35), сатиричний ж. "Червоний перець" (1927–34), ж. "Молодий більшовик" (1925–33), "Селянський журнал" (1929–31), журнали для жінок "Комунарка України" (1920–34) та "Селянка України", (від 1931 до 1941 – "Колгоспниця України"), журнали для дітей "Червоні квіти"(1923–31), "Більшовиченята" (1924–31), "Октябрьские всходы" (1924–30), "Жовтеня" (1928–41), "Тук-тук" (1929–35), "Весела бригада" (1931–37).

Згортання українізації та політ. терор, початок якому поклав процес над укр. інтелігенцією (див. "Спілки визволення України" справа 1929–1930), призвели до цілковитої уніфікації всієї преси, що друкувалася в УСРР. Водночас кількість видань істотно зросла. З'явилося багато районних газет, фабрично-заводських багатотиражок, випускали свої газети колгоспи і радгоспи, політвідділи машинно-тракторних станцій тощо. Всього їх 1940 було 1120, а їхній сукупний наклад становив 6 143 000 прим. Усі ці пресові вид-ня здебільшого були заповнені переможними реляціями про соціаліст. буд-во, описами прикладів трудового героїзму та проявів любові народу до Й.Сталіна і до ВКП(б); багато місця в них відводилося тематиці дружби народів та благотворного впливу рос. к-ри на к-ри ін. народів, які проживали в СРСР. Частка україномовних газет і журналів у заг. обсязі видань, що виходили в УСРР, зменшилася, а російськомовних – збільшилася. Крім того, практично була ліквідована періодика на польс., єврейс., болг., грец. мовах. Були закриті також газети, що видавалися українцями в СРСР поза межами УСРР, зокрема: "Червона газета" в Ростові-на-Дону, "Новий шлях" у Краснодарі (обидва нині міста в РФ), "Соціалістична перебудова" на Далекому Сході (див. Зелений клин). Для підсилення русифікації в УСРР було створено новий російськомовний респ. пресовий орган – "Советская Украина" (пізніше перейменована на "Правду Украины"). Редакції газет і журналів наповнювалися малотямущими та малодосвіченими в журналістиці парт. кадрами.

Преса Західної України напередодні Другої світової війни. У період польс. окупації західноукр. земель на Волині, Холмщині, Підляшші та Поліссі виходилиздебільшого загальнополіт., госп.-кооп. та реліг. україномовні пресові видання: "Волинська громада" (від 1920, під ред. М.Черкавського), холмське "Наше життя" (1920, 1922–28, під редакцією А. і П. Васеленчуків), "УкраїнськаПокутський вісник громада" (орган Українського національно-демократичного об'єднання; УНДО), кооп. видання "Супряг" (1924, м.Здолбунів) та "Зоря кращого" (1922, м. Кременець), правосл.-церк. періодика – "На варті" (1925–26, м. Володимир-Волинський) та "Духовний сіяч" (1927, м.Кременець). В м. Рівне виходив дитячий ж. "Сонечко" (1936–39).

Дещо кращою була ситуація в Галичині, тут усі укр. політ. партії мали свої пресові органи: Українська соціал-демократична партія випускала "Вперед" (1918–24), "Землю і волю" (1919–20, 1922–24), "Соціалістичну думку" (1921–24), "Нову культуру" та "Світ" (1925–29); УНДО – "Свободу" (до 1939); Українська соціалістична радикальна партія – щотижневик "Громадський голос" (1921–39) та журнали "Проти хвиль" (1928–29) й "Живе слово" (1939); Українська партія національної роботи публікувала двічі на місяць "Заграву" (1923–24); укр. націоналісти, згуртовані в Українську військову організацію, а потім в Організацію українських націоналістів та ін. споріднені з ними групи і партії, друкували у Львові газети "Наш клич" (1933), "Вісті" (1933–34), "Голос нації" (1936–37), опікувалися вони також виданням Б.Кравціва "Голос" (1937–39). Близькими до газет ОУН були газети "Рідний ґрунт" (1935–37) і "Фронтом" (1936–37) у Львові, "Прорив" у Перемишлі, "Гомін краю" (1937–38) в Дрогобичі, "Авангард" (1937–38) в Коломиї. Фронт національної єдності видавав щоденник "Українські вісті" (1935–39), щотижневик "Батьківщина" (1934–39) та квартальник "Перемога" (1933–39). Комуністична партія Західної України від 1933 зробила своїм пресовим органом газ. "Праця". Консервативно-катол. та націоналістичні погляди висвітлювали "Нова зоря" (1926–34) у Львові, "Бескид" (1928–33) та "Український Бескид" (1933–39) в Перемишлі. Щотижневик "Мета" (1931–39) репрезентував ліберальні ідеї. Прибічники гетьман. руху (див. П.Скоропадський) публікували щомісячник "Хліборобський шлях" (1932–35). Друкувалися також видання пропольські ("Рідний край", 1920–23, "Селяни", 1929–34) та прорадянські ("Світло", 1925–28, "Сила", 1930–32, "Наша земля", 1930–32, "Сель-роб", 1927–32). Після голодомору 1932–1933 років в УСРР та репресій 1930-х рр. прорад. газети були закриті. Москвофільські настрої поширювали газети "Земля і воля" (1928–39) та "Русский голос", перша з них виходила укр. мовою.

Поряд з парт. в Галичині розвивалася комерційна преса. Так, створене І.Тиктором вид-во "Українська преса", що до 1933 мало тісні зв'язки з УНДО, поступово комерціоналізувалося і намагалося охопити якнайширше коло читачів. Воно випускало три газети: "Новий час" (з 1923 друкувалася двічі на тиждень, від 1932 – щодня); "Народну справу" (ілюстрована газета, почала друкуватися 1928 і за короткий час зажила значної популярності, мала 30 тис. передплатників); "Наш прапор" (ілюстрована газета, виходила з кін. 1932). Кожне з цих видань забезпечувало читачів книжковими додатками нац.-культ. та освітньої тематики, випусками "Історичної бібліотеки", б-ки "Рідного слова", "Музичної бібліотеки". Друкувалися й провінційні громад.-інформаційні газети, такими були вид-ня в містах: Броди, Зборів, Коломия, Тернопіль, Сокаль, Станіслав, Яворів та ін.

У Галичині була досить розвинутою й літ., мистецька і наук. преса. Такими були, зокрема, журнали "Митуса" (1922) та "ЛНВ" (1922, 1933–39 – "Вісник"). На сторінках останнього пропагував свої ідеї Д.Донцов, тут друкувалися: Є.Маланюк, Ю.Клен, У.Самчук, О.Ольжич, Ю.Липа, О.Теліга. Видавалися також журнали: "Дажбог" (1933–35, під редакцією Є.Пеленського,пізніше Б.Кравціва), "Обрії"(1936–37), "Напередодні" (1937–38, обидва під редакцією Б.Кравціва).

Наук. преса була представлена передусім журналами з історії та історії к-ри. Це видання: "Стара Україна" (1924–25, під редакцією І.Кревецького), "Літопис Червоної Калини" (1929–39, під редакцією Л.Лепкого та В.Софронова-Левицького), "Сьогочасне і минуле" (1939, під редакцією І.Раковського і В.Сімовича). Питання краєзнавства висвітлювали журнали: "Наша Батьківщина" (1937–39, під редакцією С.Щурата), "Літопис Бойківщини" (1931–39, під редакцією В.Гуркевича); філологія була представлена ж. "Слово" (1936–39, під ред. К.Чеховича); теологія – ж. "Богословія" (1923–39, під редакцією о. Й.Сліпого); право – ж. "Життя і право" (1928–38, під редакцією К.Левицького); книгознавство та бібліографія – журнал Є.Пеленського "Українська книга" (1937–43); музеєзнавство – ж. І.Свєнціцького "Літопис Національного музею". Наук.-популярні матеріали друкувалися в журналах: "Наше здоровля" (1937–39) та "Життя і знання" (1931–39). За підрахунками А.Животка, всього в зх. укр. землях під польс. владою 1936 виходило 143 укр. пресові видання, більшість серед них становили журнали.

Мала свою газету й Лемківщина – "Наш Лемко" (1934–39).

На Буковині, яка, як і Бессарабія, була під владою румун, 1936 виходило всього 10 пресових видань (за даними А.Животка), частина з них – укр. В Бессарабії укр. пресових видань зовсім не було. Політ. режим Румунії проводив політику румунізації укр. нас. і тому не підтримував розвиток укр. преси. В різні роки тут виходили газети: "Воля Народу", "Робітник" (1919–23), "Вперед" (1923), "Громада" (1923), "Народ" (1923), "Час" (1928–40), "Рідний край" та "Рада" (1934–38; органи Української національної партії), "Самостійність" (1934–37). Підтримували румун. владу газети "Хліборобська правда" (1924–38) та "Правда" (1930–36). Виходили журнали: прооунівський – "Самостійна думка" (1931–37), студентський – "Промінь" (1921–23), дитячий– "Українська ластівка" (1933–39).

На Закарпатті (воно входило до складу Чехословаччини) тиску на укр. пресу не було. Боротьба тут точилася передусім між нац. укр. пресою та москвофільською, причому остання поступово втрачала свої позиції. Провідною газетою була відновлена в 1919 "Наука" о. А.Волошина, з 1922 вона виходила під назвою "Свобода" (під час укр. державності 1938–39 була перейменована на "Нову свободу"). Друкувалися також газети "Русин" (Ужгород, 1920–22), "Руська нива" М.Бращайка (див. Бращайки), "Народ" (1920–23; орган укр. соціал.-демократів). На Пряшівщині виходив укр. нац. орган "Слово народа" (1931–32). Усього в різні роки міжвоєн. періоду на Закарпатті виходило 62 україномовні видання, 25 – на "язичії", 39 – рос. мовою, 34 – угор., 13 – чеською та 4 – на ідіш. 1938–39 на Закарпатті друкувалися, за даними А.Животка, 11 україномовних пресових вид-нь, 3 – російськомовних, 1 – чесько-укр.

Після приєднання до СРСР зх. укр. земель (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі) тамтешні укр. пресові вид-ня почали закриватися. Натомість відкривалися нові – рад. Це були газ. "Вільна Україна" (1939) та ж. "Література та мистецтво" у Львові, газ. "Радянська Буковина" в Чернівцях і ще 15 обласних та 49 районних газет.

Для місц. журналістів це була справжня катастрофа, ніколи раніше вони не зазнавали такого жорсткого тиску з боку влади, хоча місц. укр. преса завжди змушена була боротися тут за кращі умови діяльності.

Українська преса на еміграції. В повоєн. Європі 1920-х рр. укр. емігрантська преса з'являється спочатку в таборах, куди були інтерновані укр. вояки (див. Інтерновані формування Армії Української Народної Республіки, Інтерновані формування Української Галицької армії), а згодом і в гол. європ. центрах, де знаходили собі притулок емігранти з УСРР: Берліні (Німеччина), Відні, Варшаві, Празі (Чехословаччина) та Парижі (Франція). Емігрантська преса користувалася тут усіма демократ. свободами, однак матеріальні та фінансові нестатки істотно обмежували можливості.

У Берліні виходили газети: "Нове слово" (1920; орган Української народної партії), "Українське слово" (1921–23; прогетьман. напряму; гол. редактори – З.Кузеля та Д.Дорошенко) та "Літопис політики, письменства і мистецтва". У Відні (1919–23), а потім у Берліні (1923–32) друкувалася газ. "Український прапор", що відображала погляди уряду Західноукраїнської Народної Республіки на еміграції. У Відні також виходили: пресовий орган УПСР "Борітеся – поборете!", прорад. "Нова громада" (1923–25) та збірники прогетьман. орієнтації "Хліборобська Україна" (1920–25, під редакцією В.Липинського) та ін. Український науковий інститут у Берліні випускав (1931–40) під редакцією З.Кузелі інформаційні органи "Вісті Українського наукового інституту" та "Kulturberichte". У Празі виходив орган ОУН "Розбудова нації" (1928–34). В Парижі друкувалися: громад.-політ. тижневик "Тризуб" (1925–40; орган Державного центру УНР на еміграції), газети "Українські вісті" (1926–29) та "Українське слово". У Варшаві виходили: двотижневик літ. та мист-ва "Ми" (1933–39), журнали І.Огієнка "Наша культура" (1935–37) та "Рідна мова" (1933–36). Друкувалися також фахові наук. видання Українського вільного університету в Празі, Української господарської академії в Подєбрадах, Українського соціологічного інституту (Відень, Прага).

Українська преса на окупованих у роки Другої світової війни території України та територіях інших європейських країн. Одразу після окупації гітлерівцями в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 укр. земель вцілілі від більшовицьких репресій укр. журналісти почали організовувати незалежні пресові видання. Проте невдовзі гітлерівська військ. окупаційна адміністрація ліквідувала всі друковані засоби інформації, що проводили незалежну від неї політ. лінію. Зокрема, були закриті газети "Сурма" та "Українські вісті" у Львові, "Українське слово" в Києві. Редакторів та співробітників цих органів, зокрема в центр. та сх. землях, було заарештовано, а деяких навіть фізично знищено.

Більш-менш незалежним від гітлерівців органом, що залишався в руках українців, були "Краківські вісті" (1940–45), що могли поширюватися на тер. Генеральної губернії. Видання, що поширювалися в Центр. та Сх. Україні, вихваляли гітлерівський режим та агітували нас., передусім молодь, виїздити на роботу до Німеччини (див. Окупаційний режим на території України 1941–1944). Усі редактори цих видань призначалися нім. властями. Для укр. робітників ("Ostаrbeiter") та українців – військовополонених Червоної армії (див. Радянська армія) – в Німеччині видавалися газети "Голос" (1940–42), "Українець" (1942–45), "Вісті" (1942–45), "На шахті" (1942–45), "Земля" (1942–45), "Нова доба" (1941–45), ж. "Дозвілля" (1942–45). Укр. вояки, які входили до складу нім. армії (див. "Галичина", дивізія СС), мали свої газети:"Український доброволець" (1942–45), "За Україну" (1943) та "До Перемоги" (1943–45). На окупованих укр. землях випускалися й підпільні видання: "Ідея і чин" (1942–46, орган ОУН), "Повстанець" та ін.

У самій Німеччині та на всіх окупованих гітлерівцями тер. європ. країн більшість укр. видань була закрита, а ті, що вціліли, а це були поодинокі друковані засоби інформації, які виходили в Берліні та Празі (газети "Український вісник", 1936–45, "Українська дійсність", 1939–45, та журнали "Пробоєм", 1933–43, й "Наступ", 1937–44), було заборонено розповсюджувати в Ген. губернії та рейхскомісаріаті "Україна".

Преса УРСР 1940-х рр. Як тільки Червона армія почала звільняти окуповані гітлерівцями укр. землі, там одразу ж у крупних населених пунктах було налагоджено випуск газет. Вони тиражувалися у військ. друкарнях у двохполосному варіанті. Передовиці цих газет зверталися до українців як до "нащадків славних і хоробрих запорозьких козаків", закликали їх битися "за Україну" та за відродження щасливого довоєн. рад. життя. Журналістам дозволялося давати більш-менш об'єктивну оцінку істор. подій, літ. творів, поступу к-ри. Та як тільки війна залишила межі України, влада радикально змінила своє ставлення до українців. Патріотичні мотиви, що нещодавно зазвучали в творах укр. письменників та журналістів, стали приводом для переслідування укр. інтелектуальної еліти. Не випадково саме в цей час у Москві мусувався проект заст. голови РМ СРСР Л.Берії та заст. наркома оборони СРСР Г.Жукова про виселення українців до Сибіру. Рад. власті знову оголосили війну укр. патріотам.

В умовах підпілля УПА випускала бюлетені "Осередок пропаганди й інформації при проводі ОУН", "Бюро інформації УГВР", журнали "До зброї", "Самостійність", "За Волю України", літ. альманах "Чорний ліс", журнал гумору й сатири "Перець", щороку виходив "Календарець українського повстанця". В них висвітлювались питання визвольної боротьби УПА, надавались реляції з бойових полів, розкривалась сутність антиукр. політики більшовиків на теренах Зх. України, передусім у зв'язку з проведенням там насильницької колективізації, публікувались статті про справжні причини голоду в Центральній і Пд. Україні, про звірства органів НКВС. Періодичні видання тиражувалися в підпільних друкарнях, розмножувались на друкарських машинках чи переписувались від руки ("ґутенберґівцями" називалися видання, що за технікою друку нагадували Біблію Й.Ґутенберґа).

Преса УРСР 1960–80-х рр. 1960-ті рр. дещо розхитали сталінську монолітність партії, однак преса в цілому залишилася на боці консервативних сил компарт.-рад. номенклатури. Система управління пресою також не зазнала змін. Як і раніше, не можна було засновувати видань, які б знаходилися поза держ. контролем, а використання поліграфічних потужностей і паперу строго обліковувалося. "Хрущовську відлигу" (див. М.Хрущов) відчули лише центр. моск. та ленінгр. видання: газети "Известия", "Комсомольская правда", "Литературная газета", журнали "Новый мир", "Москва", "Нева", "Юность". Укр. ж видання в цілому майже не змінилися, хоча деякі київ. та львів. пресові органи й дозволили собі більшу різноманітність тем, зокрема і з питань укр. історії та к-ри. Саме тоді в журналах "Ранок", "Україна", "Жовтень", "Вітчизна", "Прапор" почали друкуватися поетичні та прозові твори шістдесятників, а ж. "Всесвіт" започаткував переклади літ. творів сучасних зарубіжних авторів.

Після того, як КПРС очолив Л.Брежнєв, "хрущовська відлига" скінчилася. 1968 політбюро ЦК КПРС ухвалило постанову "О повышении роли районных газет в коммунистическом воспитании трудящихся", яка орієнтувала парт. органи на посилення контролю за пресою. В наступні роки були ухвалені ще кілька постанов, що безпосередньо стосувалися питань розвитку преси в СРСР: 1973 – "Об освещении вопросов социалистического соревнования Литовской ССР", 1975 – "О мерах по улучшению подготовки и переподготовки журналистских кадров", 1977 – "О руководстве Томского обкома КПСС средствами массовой информации и пропаганды", 1979 – "О дальнейшем улучшении идеологической, политико-воспитательной работы". В Україні всі ці постанови дублювалися ЦК КПУ, далі – обкомами і "спускалися" вниз по сходинках парт. ієрархії аж до первинних парторганізацій редакцій пресових органів. На зборах колективів редакцій ці постанови заслуховувались, ухвалювалися відповідні рішення – і перші два-три місяці після цього вживалися певні заходи задля втілення цих рішень у життя, а потім – усе поверталося до того, що вже було. Пізніше, після нової постанови, все повторювалося, не змінюючи ані зміст, ані форму газет і журналів. Як у загальносоюзних виданнях, так і у виданнях, що виходили на тер. УРСР, інформація про події у світі подавалася в препарованому вигляді за матеріалами, що надходили з пресових агентств ТАРС і РАТАУ, а це були матеріали, які обов'язково проходили контроль Гол. управління СРСР з охорони держ. таємниць (Головліт СРСР). Головліт СРСР мав свої управління в кожній республіці, області, а уповноважених – майже в кожному місті та районі. Окрім того, кожне видання було зобов'язане строго дотримуватися інструкцій, виписаних у "Переліку відомостей, заборонених для згадування у відкритому друку", що мав численні додатки.

Шпальти газет заповнювалися матеріалами про успіхи в комуніст. буд-ві, статтями про передовиків вир-ва, сфальшованими істор. замітками, начерками про "важке життя" зх. робітників, про подвійні стандарти урядів капіталіст. д-в. Далекою від правди була й інформація про життя українців за межами СРСР. Поряд з відвертою лайкою на адресу укр. патріотичних орг-цій української діаспори відповідні статті містили матеріали про т. зв. прогресивні орг-ції та гуртки, що утримувалися на кошти з СРСР. У той же час видання, що поширювалися за кордоном, писали про "щасливе" життя підрад. українців. Діяльність таких видань скеровувалася КДБ при РМ УРСР і підконтрольним йому
Т-вом культ. зв'язків з українцями за кордоном, що видавало газ. "Вісті з України" і "News from Ukraine" ("Новини з України").

Заг. нагляд за пресою здійснювали відділ пропаганди та агітації при ЦК КПУ, К-т по пресі при РМ УРСР та Головліт УРСР. У пошуках об'єктивної інформації люди змушені були вдаватися до прослуховування передач зх. радіостанцій, що транслювалися на СРСР: "Свободи", "Голосу Америки", "Німецької хвилі", "Бі–Бі–Сі". В УРСР загальносоюзні російськомовні газети мали набагато більші наклади, ніж місц. укр. Зокрема, всесоюзна "Правда" мала в УРСР понад 3 млн передплатників, тоді як найпопулярніша україномовна газ. "Сільські вісті" – бл. 2 млн. Молодіжні україномовні газети не могли конкурувати з всесоюзним органом ЦК ВЛКСМ "Комсомольская правда".

У 1970-х рр. в УРСР вільною укр. пресою була лише підпільна самовидавна преса (див. "Самвидав"). Першим таким виданням став журнал "Український вісник", редагований В.Чорноволом. Тут оприлюднювали свої твори В.А.Симоненко, В.Стус, М.Холодний, І.Калинець, С.Тельнюк, В.Голобородько. 1970–72 здійснено 6 випусків цього журналу. Репресії з боку органів влади призупинили його видання, наступне число побачило світ лише 1974. Видавці журналу – С.Хмара, В.Шевченко та О.Шевченко, які водночас були і його авторами, проголосили, що з цього номера видання стає речником нац. опозиції, сповідує ідею побудови самостійної та демократ. укр. держави. Журнал задекларував відверто вороже ставлення до В.Леніна і т. зв. ленінської нац. політики (Я.Грицак). Невдовзі органи КДБ при РМ УРСР зупинили подальший випуск "Українського вісника".

Приблизно в цей самий час З.Красівський підпільно випускав "Волю і Батьківщину", З.Попадюк – "Поступ", Г.Чубай – "Скриню". Однак і ці видання були ліквідовані. Відтоді і аж до 1987 в УРСР вільної преси не стало.

Офіц. укр. пресовими виданнями були газети: "Радянська Україна" (заснована 1926, до 1943 мала назву "Комуніст", з 1990 – "Демократична Україна") та її російськомовний двійник "Правда Украины" (засн. 1938, до 1944 мала назву "Советская Украина"); органи ЦК КПУ "Робітнича газета" (з 1957) та її російськомовний варіант "Рабочая газета", "Сільські вісті" (заснована 1924, з 1933 мала назву "Радянське село", з 1939 до 1965 – "Колгоспне село"); органи ЛКСМУ "Молодь України" (заснована 1925, до 1943 мала назву "Комсомолець України") та "Комсомольское знамя" (з 1938 до 1956 називалася "Сталинское племя"); орган Спілки письменників України "Літературна Україна" (заснована 1927, до 1962 мала назву "Літературна газета"); орган Мін-ва к-ри УРСР "Культура і життя" (заснована 1945, до 1955 мала назву "Радянське мистецтво", 1955–65 – "Радянська культура"), орган Мін-ва освіти УРСР – "Радянська освіта" (1991 перейменований на "Освіту"), органи піонерської орг-ції України "Зірка" (заснована 1943) та російськомовний "Юный ленинец" (заснований 1922, мав назву "Юный Спартак" та "Юный пионер"); орган к-ту з фіз. к-ри та спорту "Спортивная газета" (заснована 1934, до 1964 мала назву "Радянський спорт"), орган МВС УРСР – "Радянський міліціонер" (заснований 1959) та газ. рос. мовою "Советский милиционер" (заснована 1974, перейменована на "Милицейский курьер") та ін.

Заг. кількість обласних газет, що випускалися 1990 в УРСР, становила 78 найменувань, їхній заг. наклад був 7,5 млн прим. Обласні парт. друковані органи виходили паралельно укр. та рос. мовами в Криму, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Львові, Миколаєві, Одесі, Закарп. та Запоріз. областях, російськомовні наклади були істотно більшими за україномовні. Динаміказбільшення заг. чисельності міськ. газет – органів міськкомів КПУ – 1950–90 була такою: 55 – в 1950, 60 – в 1960, 80 – в 1970, 108 – в 1980, 153 – в 1990. 1980 з 108 міськ. газет 40 виходили рос. мовою, зокрема у Ворошиловгр. обл. – 11 з 13, у Дніпроп. – 2 з 8, у Донец. – 14 з 19, в Криму – усі 7, в Одес. – 4 з 5, Харків. – 1 з 5. Серед них були такі крупні вид-ня, як: "Вечерний Донецк" (наклад – 230 тис. прим.), "Вечерний Киев" (200 тис.), "Днепр вечерний" в м. Дніпропетровськ (162 тис.), "Вечерняя Одесса" (123 тис.), "Приазовский рабочий" в м. Жданів (нині м. Маріуполь; 107 тис.), "Слава Севастополя" (75 тис.). Із 480 районних газет 58 також виходили рос. мовою.

В Україні друкувалося 107 журналів, з них 1 виходив щотижня, 3 – два рази на місяць, 61 – щомісяця, 1 – один раз на півкварталу, 39 – раз на два місяці і 2 – квартальники. Серед журналів літ. журнали мали найбільші тиражі. Так, 9 літ. журналів 1988 мали заг. наклад 55,5 млн прим., що складало 32 % заг. тиражу всіх журнальних видань УРСР. Це були: щомісячники Спілки письменників України "Вітчизна", "Дніпро", "Всесвіт", російськомовна "Радуга" (усі в Києві), "Прапор" у Харкові (від 1990 – "Березіль"), "Жовтень" у Львові (від 1990 – "Дзвін") і "Донбас" (заснований 1923, мав назву "Забой") в Донецьку та комсомольські "Ранок" (1953–65) і "Зміна" в Києві. На другому місті за накладом були журнали політ., громад. та екон. тематики: 1988 їх було 21, а їхній заг. тираж становив 47,1 млн прим. (27,3 % заг. тиражу). Гол. серед них були "Комуніст України/Коммунист Украины" та "Під прапором ленінізму/Под знаменем ленинизма" (1944–69 – "Блокнот агітатора", від 1991 – "Політика і час"). Заг. журнальний тираж розподілявся таким чином: на 5 дитячих журналів припадало 15%, "Радянська жінка" (заснована 1920 під назвою "Комунарка України", від 1991 – "Жінка") мала бл. 15 %; 6 журналів, що спеціалізувалися на проблемах
к-ри та освіти, – 3,9 %, 4 журнали для молоді – 1,8 % (найбільш популярним серед них був журнал "Знання та праця"), атеїстичний журнал "Людина і світ" (1960–64 – "Войовничий атеїст") – 1,2 %.

АН УРСР випускала інформаційний "Вісник Академії наук Української РСР" (з 1991 – "Вісник Академії наук України", з 1994 – "Вісник Національної академії наук України") та окремі журнали з гуманітарної і соціальної тематики: "Український історичний журнал", "Радянське літературознавство" (від 1990 – "Слово і час"), "Радянське право" (від 1991 – "Право України"), україномовний "Економіка Радянської України" (від 1991 – "Економіка України") та російськомовний "Экономика Советской Украины" ("Экономика Украины"), "Народна творчість та етнографія", "Мовознавство", "Філософська думка" (від 1989 – "Філософська і соціологічна думка"). Спільно з Т-вом "Знання" АН УРСР з 1967 видавала щорічник "Наука і культура: Україна". Самостійно Т-во "Знання" випускало вже згаданий ж. "Людина і світ", а також журнали "Наука і суспільство", "Трибуна лектора" (з 1990 – "Трибуна"). Т-во охорони істор. та культ. пам'яток видавало "Пам'ятки України".

Урядовими виданнями були:"Відомості Верховної Ради УРСР" (від 1991 – "Відомості Верховної Ради України"), вид-ня Мін-ва к-ри УРСР: "Соціологічна культура" (від 1991 – "Українська культура"), "Образотворче мистецтво", "Музика", "Український театр"; Мін-во освіти УРСР випускало журнали: "Радянська школа" (від 1991 – "Рідна школа"), "Дошкільне виховання", "Українська мова і література в школі", "Початкова школа"; Держ. к-т з кінематографії – популярний критико-публіцистичний ж. "Новини кіноекрану".

Тех. та наук. журнали, що видавали окремі інститути та відділення АН УРСР, в абсолютній більшості були російськомовними, україномовних було лише кілька, зокрема "Доповіді Академії наук Української РСР" (від 1991 – "Доповіді Академії наук України") та "Український ботанічний журнал". Російськомовними були також журнали Мін-ва вугільної пром-сті УРСР "Уголь Украины", Мін-ва охорони здоров'я УРСР – "Врачебное дело", "Клиническая хирургия", "Офтальмологический журнал" та ін.

Українська преса на еміграції після Другої світової війни. По закінченні II світ. війни бл. 200 тис. укр. біженців, емігрантів та інтернованих укр. вояків з числа Укр. нац. армії знайшли собі притулок в окупаційних зонах Німеччини та Австрії, контрольованих Великою Британією та США. Невдовзі там було створено кілька укр. пресових видань, зокрема газети: "Час" (1945–49, м. Фюрт, під редакцією Р.Ільницького), "Наше життя" (1945–48, м. Аугсбург, під редакцією П.Котовича), "Українські вісті" (від 1945, м. Ульм, під редакцією І.Багряного), "Українська трибуна" (1946–49, м. Мюнхен), "Українське слово" (1948–50, м. Бломберг), "Християнський голос" (з 1949, м. Мюнхен, під редакцією Р.Данилевича), "Український самостійник" (з 1950, м. Мюнхен, під редакцією К.Кононенка та С.Ленкавського), щоденник "Останні новини" з недільним виданням "Нові дні" (під редакцією П.Сагайдачного).

Крім газет, були створені також літ.-мистецькі журнали: "МУР" ("Мистецький український рух" – журнал Об-ня укр. письменників на чужині, заснований 1945, його ред. фактично був Ю.Шерех, виходив 1946–47 у містах Мюнхен, Регенсбург), "Арка", "Рідне слово" (м. Мюнхен, 1945–46, під редакцією Т.Курпіти), "Заграва", "Похід", "Хорс", "Літаври" (під редакцією Ю.Клена), "ЛНВ" (1948, м. Регенсбург, під редакцією В.Шульги), "Керма" (під редакцією А.Коломийця), "Театр" та ін. Виходили також наук. журнали "Сьогочасне і минуле" (від 1948, м. Мюнхен, під редакцією З.Кузелі) та "Україна" (під редакцією І.Борщака), громад.-політ. – "До зброї. Журнал української військово-політичної думки", "Сурма", "Визвольна політика" (вид-ня ОУН), "Орлик", "Сучасник" та ін. Всього до 1950 в Німеччині та Австрії побачили світ 275 різних укр. пресових видань.

Після переїзду укр. емігрантів до ін. країн на кін. 1950 в Зх. Німеччині (ФРН) та Австрії друкувалося 14 видань. Нові укр. видання були створені у Великій Британії – "Українська думка", у Швеції – "Стокгольмський вісник", у Франції – "Українське слово", "Українець–час", "Громада", "Вісник", "Соборна Україна", в Бельгії – "Вісті", "Голос Христа Чоловіколюбця".

Українська емігрантська преса на Американському та Австралійському континентах. Серед перших переселенців до Пн. Америки був "священик-козак" Агапій Гончаренко. Він прибув на Аляску 1865 і 1868 заснував там газ. "Alaska Herald – Свобода", половина її шпальт була англомовною, а половина – російськомовною. Серед опубл. у газеті матеріалів є стаття А.Гончаренка, в якій він писав, що Аляска "це країна козаків в Америці". 1885 в штаті Пенсільванія (США) греко-катол. священик о. І.Волянський для укр. вуглекопів з м.Шенандоа заснував газ. "Америка" (під редакцією В.Сіменовича), що проіснувала до 1890. 1893 в м.Джерсі Сіті (шт. Нью-Джерсі) о. Г.Грушка почав видавати газ. "Свобода", 1908 вона перейшла у власність Укр. нар. союзу, який поставив перед своїм друкованим органом завдання, аби той був "українсько-народним, з тоном гострим, радикальним", щоб більша частина його матеріалів була присвячена "нашим національним справам". На поч. 20 ст. у Пн. Америці з'являється одразу кілька україномовних і кілька англомовних пресових видань для українців. Зокрема, такими були: в США – газети "Шершень" (1910–11; орган Укр. робітн. союзу) та "Америка" (від 1912, з 1950 – щоденник; орган греко-катол. нар.-церк. орг-ції "Провидіння"); у Канаді – газети "Канадійський фермер" (1903), "Канадійський ранок" (1906; видавалася для українців пресвітеріанською англ. церквою), "Український голос" (з 1910 випускає т-во канад. учителів у м.Манітоба), "Канадійський русин" (з 1911 видавалася Українською греко-католицькою церквою). Після I світ. війни до Канади прибула нова хвиля укр. переселенців. 1928 було засновано Укр. стрілецьку громаду, що з 1930 в м.Едмонтон випускає час. "Новий шлях" (з 1932 – орган Українського національного об'єднання). Союз гетьманців державників з 1933 в м. Торонто мав свій орган – "Український робітник". УГКЦ в Канаді має двотижневик "Світло", тижневик "Українські вісті" та місячник "Голос Спасителя". "Братство українців католиків" мало свій друкований орган – "Будучність нації". Укр. правосл. церква видавала часопис "Вістник".

У Бразилії перші укр. громади з'являються наприкінці 19 ст., 1907 тут в м. Курітіба було створено культ.-освіт. т-во "Просвіта", що мало свій друкований орган "Зоря". Отці василіани в м. Курітіба з 1910 почали видавати "Прапор" (його першим ред. був К.Гутковський). Від 1911 почав виходити реліг. місячник "Місіонар", а з 1912 – катол. тижневик "Праця" з дитячим "Додатком" (у 1920-х рр. цей тижневик став органом Укр. союзу, його ред. був П.Карманський). П.Карманський 1924 започаткував тижневик "Український хлібороб" (від 1940 до 1948 не видавався, після відновлення змінив назву на "Хлібороб").

В Аргентині найбільш відомими виданнями українців стали: "Українське слово" (орган т-ва "Просвіта", виходить з 1928) та тижневик "Наш клич" (орган т-ва "Відродження", виходить з 1939).

Українці в Австралії в м. Сідней з 1919 почали видавати газ. "Вільна думка" (це була позапарт. та неконфесійна газета), а в м. Аделаїда– газ. "Єдність" (орієнтувалася на Українську національну раду ЗУНР). 1957–85 у м. Мельбурн друкувалася газ. "Українець в Австралії". Укр. катол. церква в м. Мельбурн видає тижневик "Церква і життя" (до 1968 – щомісячник, до 1973 – двотижневик). Укр. громада Пд. Австралії мала друковане пресове видання – щомісячник "Наша громада". Всеавстрал. громад. центр 1962–63 випускав "Бюлетень СУОА" (Союз укр. орг-цій Австралії), а з 1984 – неперіодичний "Інформаційний листок СУОА". Союз українок Австралії з 1965 видає квартальник "Наше слово", а Спілка української молоді в 1950-х рр. видавала ж. "Промінь". Антибільшовицький блок народів видавав "Інформаційний листок АБН", ОУН(б) – ж. "Наш фронт", ОУН(м) – "Бюлетень" (з 1971 – "Боротьба"); Укр. революц. (згодом респ.) демократ. партія під проводом І.Багряного – циклостильні й друковані неперіодичні видання: "Засадничі питання" (1953, ред. П.Богунець), "Бюлетень КК УРДП" (1966–77, ред. Ф.Габелко), "Наше слово" (1978, ред. П.Грін), "Український демократ" (1979–81, ред. Я.Гвоздецький), "Легіонер" (1987–88, ред. П.Грін). Українці в Австралії мали також україномовні вид-ня – літ.-сусп. ж. "Слово" (1953–54), гумористичний журнал-дайджест "Перець" (1950–52), літ. альманах "Новий обрій" – та англомовні – "Australian-Ukrainian Review" (1982–89), "Ukrainian Issues" (1985–89) та ін.

Новітня українська преса. Після квітневого 1985 пленуму ЦК КПРС в УРСР з'явилася напівлегальна преса – це були видання, що не мали дозволу на друк та поширення, але й не закривалися органами КДБ при РМ УРСР. Саме в такому статусі було відновлено випуск "Українського вісника" на чолі з В.Чорноволом та членами редакції М.Горинем, І.Гелєм, П.Скачком та М.Осадчим. Від січ. 1988 М.Осадчий почав видавати ж. "Кафедра" – орган Укр. асоціації незалежної творчої інтелігенції. Група альманаху "Євшан-зілля" видавала одноіменну газету культ.-просвітницького та історикознавчого напряму, її ре, 1939

Преса УРСР 1940-х рр. Як тільки Червона армія почала звільняти окуподагували Ірина та Ігор Калинці. 1989 Народний рух України створив свої центр. та низові пресові органи, зокрема київ. "Народну газету" та львів. "Віче".

Після проголошення 1991 держ. незалежності України з'являються нові органи вільної укр. періодики, водночас в Україні почали поширюватися закордонні укр. газети та журнали. На 25 черв. 2004 в Україні було зареєстровано 20 903 періодичні видання, із них: 8859 – видання загальнодерж., регіональної та/або зарубіжної сфери розповсюдження; 12 044 – місц. сфери розповсюдження. Серед перших (загальнодерж. сфери розповсюдження) газет було 3427, журналів – 4073, бюлетнів – 351, альманахів – 73, збірників – 716, календарів – 173, дайджестів – 46. Переважну більшість друкованих періодичних видань місц. сфери розповсюдження становили газети – 10 108 назв, журналів та видання журнального типу було 1936. Розподіл друкованих ЗМІ із загальнодерж. сферою розповсюдження за цільовим призначенням був таким: інформаційні видання – 1650; періодика для дозвілля – 1072, загальнополіт. – 1033, спортивні – 142, рекламні – 840, з питань економіки та бізнесу – 499, наук. – 1019, наук.-популярні – 572, медичні – 244, для дітей – 264, для жінок – 45, вироб.-практичні – 460; правові – 206, галузеві – 226, істор. тематики – 10, з питань мист-ва – 124. Розподіл друкованих ЗМІ з місц. сферою розповсюдження за цільовим призначенням був таким: загальнополіт. – 2749, рекламні – 2373, інформаційні – 2319. Виключно україномовних видань було зареєстровано 4084, російськомовних – 2620, угорськомовних – 10, польськомовних – 4, румунськомовних – 6, кримськотатарськомовних – 4, англомовних – 27, болгарськомовних – 2, німецькомовних – 2. Двомовних видань, що друкувалися одним випуском, було: укр. та ін. мовами (передусім рос.) – 3051, рос. та ін. мовами – 3333, болг. та ін. мовами – 4, англ. та ін. мовами – 52. Двомовних видань, що друкувалися паралельними випусками, було: укр. та ін. мовами – 3670, рос. та ін. мовами – 3603. В багатьох регіонах України – у Криму, на Донеччині, Луганщині, Харківщині, Одещині, Дніпропетровщині, Миколаївщині та Херсонщині – україномовних видань майже не було.

дата публікації: 2005 р.

Праці:
  1. Думка про українську духовну часопись у Києві в 1858 р. "Український науковий збірник. Видання УНТ у Києві" (М.), 1916, вип. 2
  2. Українська преса. "Книгар", 1917, ч. 2
  3. Українська преса (1816–1923). Історично-бібліографічний етюд. К., 1926
  4. Початки преси на Україні: 1776–1850. Львів, 1927
  5. Українська преса. Подєбради, 1934
  6. Нарис історії української преси. Подєбради, 1937
  7. Періодичні видання Наддніпрянщини в 1918 році. "Українська книга" (Львів), 1938, ч. 6/7
  8. Велика історія України. Львів–Вінніпеґ, 1948
  9. У.П.А. та її підпільна літературна спроба бібліографії українських підпільних видань в Україні за час 1945–1950 рр. Філадельфія, 1952
  10. Мої спомини про недавнє минуле. Мюнхен, 1969
  11. Преса та її попередники. К., 1969
  12. Наука и перестройка. "Страна и мир", 1988, № 2
  13. Просвітницький рух в Україні. XIX – перша третина XX ст. К., 1992
  14. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. К., 1993
  15. Українська преса. В кн.: Українська культура. Лекції. За редакцією Дмитра Антоновича. К., 1993
  16. Press. В кн.: Encyclopedia of Ukraine, vol. 4. Toronto–Buffalo–London, 1993
  17. Роль Бюро інформації в діяльності УГВР. В кн.: Українська головна визвольна рада. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю Української Визвольної Ради. К., 1994
  18. Історія України. Від середини XII століття до 1923 року, т. 2. К., 1993
  19. Преса українська. В кн.: Енциклопедія української діаспори, т. 4. (Австралія–Азія–Африка). К.–Нью-Йорк–Чикаго–Мельбурн, 1995
  20. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця XIX – початку XX століття. Дослідження. К., 1996
  21. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX – XX століття. К., 1996
  22. Історія української преси. К., 1999
  23. Історія української журналістики XIX століття. К., 2003.

Посилання:
  • АКАДЕМІЧНИЙ КРУЖОК
  • АМЕРИКA
  • АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • АНТИБІЛЬШОВИСТСЬКИЙ БЛОК НАРОДІВ (АБН)
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАГРЯНИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • БЕРЕЗІЛЬ, ЖУРНАЛ
  • БЕРІЯ ЛАВРЕНТІЙ ПАВЛОВИЧ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БЛАКИТНИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ
  • БОГОСЛОВІЯ
  • БОРІТЕСЯ - ПОБОРЕТЕ!
  • БОРКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДЕР
  • БОРОТЬБА
  • БОРЩАК ІЛЬКО
  • БРАЩАЙКИ
  • БРЕЖНЄВ ЛЕОНІД ІЛЛІЧ
  • БРОДИ
  • БУКОВИНА
  • БУКОВИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧЕХОВИЧ КОСТЯНТИН
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНИГОВСКИЙ ЛИСТОК
  • ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ - ЖУРНАЛ (1923-1936)
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ЧУПРИНКА ГРИГОРІЙ АВРАМОВИЧ
  • ЧИКАЛЕНКО ЄВГЕН ХАРЛАМПОВИЧ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДЕРЖАВА
  • ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН (ФЕОДОСІЙ) АНДРІЙОВИЧ
  • ДІЛО
  • ДНІПРО, ЧАСОПИС
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОНЕЦЬК
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРОГОБИЧ
  • ДРУГ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЕЛІТА
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ЄВШАН-ЗІЛЛЯ
  • ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ФРОНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЧИНА ВІЙСЬКОВЕ ФОРМУВАННЯ
  • ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ
  • ГАСЛО
  • ГАСЛО
  • ГАЗЕТА
  • GAZETTE DE LÉOPOL
  • ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ
  • ГЛІБОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ
  • ГЛУХІВ
  • ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • ГОЛУБЕЦЬ МИКОЛА
  • ГОЛУБОВИЧ ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГОНЧАРЕНКО АГАПІЙ
  • ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГРЕБІНКА ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ
  • ГРОМАДА, ЗБІРНИК
  • ГРОМАДСЬКА ДУМКА
  • ГРОМАДСЬКИЙ ДРУГ
  • ГРОМАДСЬКИЙ ГОЛОС
  • ГРОМАДИ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРИНЬКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • ГУБЕРНСКИЕ ВЕДОМОСТИ
  • ГУЛЬДЕН АВСТРІЙСЬКИЙ
  • ҐУТЕНБЕРҐ ЙОГАНН
  • ІДЕЯ І ЧИН
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КАФЕДРА
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАРМАНСЬКИЙ ПЕТРО СИЛЬВЕСТРОВИЧ
  • ХАРКІВ
  • ХАРЬКОВСКИЙ ДЕМОКРИТ, ЖУРНАЛ
  • ХАРЬКОВСКИЙ ЕЖЕНЕДЕЛЬНИК (1812)
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХЛІБОРОБ, УКР. ГАЗЕТА 1905
  • ХЛІБОРОБСЬКА УКРАЇНА - ЗБІРНИК, ВІДЕНЬ (1920-1925)
  • ХОЛМЩИНА
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • ХВИЛЯ АНДРІЙ АНАНІЙОВИЧ
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КЛЕН ЮРІЙ
  • КНИГОСПІЛКА
  • КОБРИНСЬКА НАТАЛІЯ ІВАНІВНА
  • КОБИЛЯНСЬКА ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА
  • КОЛОМИЯ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • КОНОНЕНКО КОСТЯНТИН СЕМЕНОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
  • КОРЯК ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ
  • КОСИНКА ГРИГОРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ ЄВГРАФ ПЕТРОВИЧ
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРАСІВСЬКИЙ ЗІНОВІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КРЕМЕНЕЦЬ
  • КРЕВЕЦЬКИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КУЗЕЛЯ ЗЕНОН
  • КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КИЕВЛЯНИН
  • КИЕВСКИЕ ОТКЛИКИ
  • КИЕВСКИЙ ТЕЛЕГРАФ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ
  • КИЕВСКАЯ СТАРИНА
  • КИЇВСЬКЕ СЛОВ'ЯНСЬКЕ БЛАГОДІЙНЕ ТОВАРИСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ КОНТРАКТОВИЙ ЯРМАРОК
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • КИРИЛИЦЯ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЕНКАВСЬКИЙ СТЕПАН
  • ЛЕВИЦЬКИЙ КОСТЬ АНТОНОВИЧ
  • ЛИПА ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА
  • ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК
  • ЛІТОПИС “ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ”
  • ЛУБНИ
  • ЛУГАНСЬК
  • ЛЬВІВ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАКОВЕЙ ОСИП СТЕПАНОВИЧ
  • МАЛАНЮК ЄВГЕН ФИЛИМОНОВИЧ
  • МАРІУПОЛЬ
  • МАРКО ВОВЧОК
  • МАШИННО-ТРАКТОРНІ СТАНЦІЇ (МТС)
  • МАЯК
  • МЕЛЕНЕВСЬКИЙ МАРКІЯН (МАР'ЯН, ЮЛІЙ) МАР'ЯНОВИЧ
  • МЕЖЕНКО ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МОЛОДИК
  • МОСКВА
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МОВА-ЛИМАНСЬКИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • МИКОЛАЇВ
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАРОД
  • НАРОДНА РАДА
  • НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ
  • НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ
  • НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ
  • НАРОДОВЦІ
  • НАША КУЛЬТУРА
  • НАШЕ ЖИТТЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НАУМОВИЧ ІВАН
  • НАВРОЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР
  • НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ
  • НОВА ГРОМАДА
  • НОВА ЗОРЯ
  • ОДЕСА
  • ОДЕССКИЙ ВЕСТНИК
  • ОГІЄНКО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ НІМЕЦЬКИЙ (1941-1944)
  • ОЛЬЖИЧ О.
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ОСАДЧИЙ М.
  • ОСНОВА - ЧАСОПИС
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПАРТИЦЬКИЙ ОМЕЛЯН
  • ПЕЛЕНСЬКИЙ ЄВГЕН-ЮЛІЙ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПІХНО (ПИХНО) ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ПЛУГ
  • ПОДІЛ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛТАВА
  • ПРАВДА
  • ПРЯШІВЩИНА
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • РАДА
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РІДНА СПРАВА – ВІСТИ З ДУМИ
  • РІДНИЙ КРАЙ
  • РІВНЕ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУДНИЦЬКИЙ СТЕПАН ЛЬВОВИЧ
  • РУМЯНЦЕВ-ЗАДУНАЙСЬКИЙ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ - АЛЬМАНАХ (1837)
  • РУСЬКА ТРІЙЦЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • САМЧУК УЛАС ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • САМВИДАВ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ЩУРАТ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ШЕМЕТ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШІСТДЕСЯТНИКИ
  • ШУЛЬГИН ВАСИЛЬ ВІТАЛІЙОВИЧ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СІЛЬСЬКІ ВІСТІ - ГАЗЕТА
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СІМОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СКОРОПИС-ЙОЛТУХОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФІЛАРЕТОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СЛІСАРЕНКО ОЛЕКСА АНДРІЙОВИЧ
  • СЛОВО - ЧАСОПИС, ЛЬВІВ (1861-1887)
  • СЬОГОЧАСНЕ Й МИНУЛЕ, НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ УКРАЇНОЗНАВСТВА
  • СОЮЗ ГЕТЬМАНЦІВ-ДЕРЖАВНИКІВ (СГД)
  • СОЮЗ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ)
  • СОКАЛЬ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ (СУМ)
  • СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ- СПРАВА (1929-1930)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СТАРА УКРАЇНА - ЖУРНАЛ (1924-1925)
  • СТАРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО ЙОСИПОВИЧ
  • СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • СВЄНЦІЦЬКИЙ ІЛАРІОН СЕМЕНОВИЧ
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • СВОБОДА - ТИЖНЕВИК, ЛЬВІВ (1897-1938)
  • СВОБОДА - ГАЗЕТА, США
  • СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
  • ТЕЛІГА ОЛЕНА
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ (ТУП)
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ТРИЗУБ, ТИЖНЕВИК
  • ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
  • ТИКТОР ІВАН
  • УКРАЇНА - ЖУРНАЛ (БЕРЛІН, 1918-1922)
  • УКРАЇНА -ЖУРНАЛ (1914-1918, 1924-1932)
  • УКРАЇНА, РЕЙХСКОМІСАРІАТ
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (БОРОТЬБИСТІВ)
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • УКРАЇНСЬКА ДУМСЬКА ГРОМАДА
  • УКРАЇНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКАДЕМІЯ У ПОДЕБРАДАХ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ХАТА (1909-1914)
  • УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ХЛІБОРОБСЬКА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА КНИГА
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (УКП)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ Р(ОБОТИ)
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)
  • УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНО-РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ УСДРП
  • УКРАЇНСЬКА ТРУДОВА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (УПСР)
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ САМОСТІЙНИКІВ-СОЦІАЛІСТІВ (УПСС)
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗУНР
  • УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ОБ'ЄДНАННЯ
  • УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО, ПАРИЖ (1933)
  • УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНЕ ОБ'ЄДНАННЯ (УНДО)
  • УКРАЇНСЬКІ ВІСТІ, НІМЕЧЧИНА (1945-1960)
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА (1918-1919)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В БЕРЛІНІ (1926-1945)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЖУРНАЛ
  • УКРАЇНСЬКИЙ СОЦІОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПРАЗІ (У МЮНХЕНІ)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК (1970-1972, 1987-1989)
  • УКРАИНСКАЯ ЖИЗНЬ, ЧАСОПИС
  • УКРАИНСКИЙ ВЕСТНИК, ТИЖНЕВИК (1816-1819)
  • УКРАИНСКИЙ ВЕСТНИК, ТИЖНЕВИК (1906)
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • УЖГОРОД
  • ВАГИЛЕВИЧ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР
  • ВАРШАВА
  • ВАСИЛЬЧЕНКО СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕСТФАЛЬСКИЙ МИР 1648 Р.
  • ВІДЕНЬ
  • ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАПЛІТЕ
  • ВІННИЦЯ
  • ВІНОК РУСИНАМ НА ОБЖИНКИ
  • ВІСНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УКРАЇНИ
  • ВІСНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ
  • ВІСТНИК, МІСЯЧНИК ЛІТЕРАТУРИ, МИСТЕЦТВА, НАУКИ Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ
  • ВІСНИК СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
  • ВІСТІ З УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ В БЕРЛІНІ
  • ВІСТІ З УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ВІСТІ ВУЦВК
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОРОБКЕВИЧ СИДІР (ІСИДОР) ІВАНОВИЧ
  • ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЄДИНІЙ ДЕРЖАВІ
  • ВСЕСВІТ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЯВОРІВ
  • ЯЗИЧІЄ
  • ЮРКЕВИЧ ЛЕВ ЙОСИПОВИЧ
  • ЮЗЕФОВИЧ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЮЖНЫЙ КРАЙ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ
  • ЗАПИСКИ О ЮЖНОЙ РУСИ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА
  • ЗБОРІВ
  • ЗДОЛБУНІВ
  • ЗЕЛЕНИЙ КЛИН
  • ЗЕРОВ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ
  • ЖУКОВ ГЕОРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЖИТОМИР
  • ЖИТТЯ І ЗНАННЯ
  • ЖИВОТКО АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ
  • ЗНАННЯ, ТОВАРИСТВО ЗНАННЯ УКРАЇНИ
  • ЗОРЯ
  • ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)