ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІСИХАЗМ

  Бібліографічне посилання: Зема В.Є. ІСИХАЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Isyhazm (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІСИХАЗМ

ІСИХАЗМ (від грец. ήσυχία – спокій, мовчання) – реліг.-містичне вчення та течія у православ'ї. Ісихастами називали ченців, які сповідували пустельництво і самопокуту. Найбільш виразним представником раннього І. був учень Оригена – Євагрій Понтик (3 ст.). В основу свого вчення він поклав ідею про первинну рівність та однакову досконалість усіх творінь, здатних споглядати Божественну сутність.

Послідовники І. вважають, що людина спроможна сприймати божественну енергію безпосередньо органами свого чуття і що введення себе в містичне споглядання шляхом безмовної молитви та нерухомості уможливлює сприйняття Божественного світла (Фаворського світла). З І. пов'язане виникнення практики мисленносердечної Ісусової молитви ("Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене"), яка є зверненням до Ісуса Христа, що відбувається в ритмі, узгодженому з ритмами дихання та серцебиття того, хто молиться. Висвітленню значення феномену Ісусової молитви присвятили свої книги отці Церкви – святі Василій Великий та Григорій Назіанзин (обидва – 4 ст.). Для вдосконалення та усталення практики мисленносердечної Ісусової молитви особливо багато зробив св. Іоанн Лествичник (7 ст.). Св. Григорій Палама (14 ст.) у процесі широкої полеміки з греком Варламом Калабрийським та Акиндином систематизував вчення І. і домігся, що на соборі під головуванням імп. Андроніка III Палеолога на засіданні 10 черв. 1341 І. було визнано офіційно.

І. набув поширення серед насельників монастирів на Афоні в 1-й пол. 14 ст., незважаючи на те, що низка пріоритетів І., зокрема ідеал індивідуального усамітнення, є відмінними від пріоритетів, зафіксованих у спільножитійному монастирському уставі, складеному св. Пахомієм Великим.

Поширення І. в Україні припадає на 14–16 ст. Важливим центром його розвитку була Києво-Печерська лавра. Прихильником І. був Паїсій Величковський. Авторами, в творах яких простежуються властиві І. мотиви, були, зокрема, Г.Цамблак, І.Вишенський, І.Княгиницький, Й.Кунцевич.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Добротолюбие, т. 5. М., 1900
  2. Мейендорф И.Ф. О византийском исихазме и его роли в культурном и историческом развитии Восточной Европы в XIV в. "Труды Отдела древнерусской литературы", 1974, т. 29
  3. Meendorf J. Is "Hesichasm" the Right Word? Remarks oN religious Ideology iN the Fourteenth Century. "Harvard UkrainiaN Studies", 1983, vоl. 7
  4. Senyk S. The Sources of the Spirituality of St Josaрhat Kuncevych. XIV "Orientalia Christiana Periodica", 1985, vol. 51
  5. Його ж. L'Нésychasme dans monachisme ukrainien. "Irénikon", 1989, vol. 62
  6. Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV – початку XVI ст. К., 1990.

Посилання:
  • АФОН
  • КНЯГИНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КУНЦЕВИЧ (КУНЧИЧ) ІВАН
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ
  • ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН

  • Пов'язані терміни:
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • КНЯГИНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КИПРІЯН
  • КИРИЛИЧНА УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА ПИСЕМНІСТЬ 11–17 СТ.
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ
  • ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)