ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІТАЛІЯ, ІТАЛІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА

  Бібліографічне посилання: Варварцев М.М. ІТАЛІЯ, Італійська Республіка [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Italija (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІТАЛІЯ, ІТАЛІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА

ІТАЛІЯ, Італійська Республіка (Italia, Repubblica Italiana) – д-ва на пд. Європи. Пл. 301,2 тис. км². Нас. 57,9 млн осіб (2002). Столиця – м. Рим. Адм.-тер. поділ: 20 областей, 94 провінції. Офіц. мова – італ. Грошова одиниця – євро. На тер. І. у 8 ст. до н. е. – 5 ст. н. е. існував один з центрів антич. цивілізаціїРим Стародавній, який у 3 ст. до н. е. підпорядкував собі значну частину І., а в 1 ст. до н. е. утворив Рим. імперію, яка об'єднала антич. світ (див. Античність). Після падіння Зх. Рим. імперії 476 королем І. було проголошено Одоакра – начальника герм. дружини, яка перебувала на службі імперії. Але вже 493 його д-ву завойовують остготи (див. Готи) і засновують власне королівство. В 2-й третині 6 ст. майже вся І. потрапила під владу Візантії, а 568 Пн. Італію захопили лангобарди. 756 у центр. частині І. постала Папська д-ва (див. Ватикан). Від 10 ст. ключову позицію на Апеннінському п-ові посіла заснована нім. королем Оттоном І "Священна Римська імперія" (з кін. 15 ст. – "Священна Римська імперія германської нації"). В 11 ст. пд. країни завоювали нормани, започаткувавши Сицилійське королівство й поєднавши його династичними зв'язками зі "Священною Римською імперією".

Із серед. 12 ст. в І. відбувається бурхливий розвиток міськ. комун і перетворення їх на міста-держави. Провідну роль серед них відігравали Венеція, Генуя і Піза, які підпорядковували собі значну частку європ. торгівлі й нагромадили величезні багатства. Стрімке екон. зростання міст-держав посилило їхню опозиційність до центр. влади. 1176 відбулася битва біля Леньяно, де військо імп. Фрідріха I Барбаросси було розгромлено об'єднаними силами італ. міст-держав. Однак внутр. незгоди, що дедалі поглиблювалися, підважували сили міст. На пн. й у центрі І. в 12–15 ст. відбувалися збройні зіткнення між гвельфами і гібеллінами, які репрезентували відповідно противників і прихильників герм. імператорів. На хвилі антифеод. виступів ремісничо-купецьких кіл і селянства 1347 у Римі вибухнуло повстання під орудою Кола ді Рієнцо, який проголосив правління на респ. засадах (трав.–груд. 1347). 1494 під проводом проповідника-ченця Дж. Савонароли повстало нас. Флоренції й скинуло тиранічний режим Медічі (повернулися до влади в місті 1512). Розвиток італ. міст у 14–16 ст. дав поштовх розквіту в І. мист-в і наук, утвердженню ідей гуманізму та поширенню їх в ін. країнах Європи (див. Відродження).

Захоплення турками Константинополя та відкриття Америки негативно відбилося на становищі мор. республік І. Від кін. 15 ст. зазнала істотних змін структура морських європ. торг. шляхів: з'явилися нові маршрути, на яких панувала Іспанія, і водночас були порушені традиційні – середземномор.-чорномор. (контроль над ними встановила Османська імперія). Послабленням італ. міст-д-в першим скористався король Франції Карл VIII Валуа, який 1494 здійснив похід через весь Апеннінський п-ів з пн. на пд. і завоював Неаполітанське королівство. 1500 у володіння франц. корони потрапив також Мілан. 1512 Священна ліга (воєнно-політ. союз Іспанії, Англії, Венеції, Швейцарії та Папської д-ви) звільнила І. від франц. панування. Проте вже від 2-ї пол. 16 ст. владу на італ. землях, за винятком Венеціанської республіки, Папської д-ви та Савойського герцогства, почав перебирати на себе мадридський двір. Іспанська присутність в І. супроводжувалася масовими пограбуваннями, обтяжливими контрибуціями. Це призвело до того, що І. втратила роль активного фактора тогочасної європ. політики. На її тер. Франція воює зі Священною Римською імперією, лютує інквізиція, жертвами якої стали Дж.-Ф.Бруно, А.Палеаріо, П.Карнезеккі та ін. визначні мислителі й учені.

У 18 ст. контроль над І. перебрала Австрія, потіснивши іспанців, вона здобула Мілан, Неаполь, Парму, П'яченцу і о-в Сардинія (згодом був обмінений на Сицилію). Французька революція кінця 18 століття докорінно змінила становище І. Вступ на тер. І. військ Наполеона Бонапарта (див. Наполеон I) призвів до утворення тут залежних від Франції республік – Цизальпінської, Римської, Лігурійської та Партенопейської. Проте їх існування було короткочасним. Невдовзі Наполеон Бонапарт приєднав до Франції П'ємонт, Лігурійську республіку, Парму, Тоскану, Церковну область, перетворив Цизальпінську республіку на Італійську, а потім на Італ. королівство, на трон якого й коронувався 1805 у Мілані. Відповіддю на встановлення в І. наполеонівського імперського режиму було утворення таємних визвольних товариств – карбонарів (див. Карбонарії).

Крах імперії Наполеона I Бонапарта не приніс І. сподіваної свободи. На її тер., згідно з рішенням Віденського конгресу 1814–1815, було відновлено абсолютистські монархії, більшість яких потрапила у сферу австрійс. впливу, а Ломбардо-Венеціанська область включена до складу Австрії. Саме війська останньої 1821 потопили в крові карбонарські революції в Королівстві обох Сицилій і в П'ємонті.

1831 з ініціативи Дж.Мадзіні була створена нова патріотична орг-ція на респ. засадах – "Молода Італія", яка впродовж наступних десятиліть складала ядро нац. руху під гаслами незалежності та об'єднання країни. В серед. 19 ст. важелі впливу на об'єднавчий рух перейшли до рук поміркованих лібералів, які під кер-вом короля Віктора-Еммануїла II завершили створення єдиної І. у формі парламентарної монархії– Італ. королівства. Його столицею, після ліквідації Папської д-ви, було проголошено Рим (січ. 1871).

Об'єднання прискорило процеси формування в І. нац. ринку, індустріалізації її економіки, впорядкування фінансової системи. Водночас збільшення податкового тягаря, малоземелля та безробіття змушували мільйони італійців, переважно селян, покидати рідні домівки й виїздити на заробітки до сусідніх країн Європи та до Америки.

Утверджуючи себе на міжнар. арені, Італ. королівство 1882 уклало спільно з Німеччиною та Австро-Угорщиною Троїстий союз; розпочало колоніальні загарбання в Африці (Сомалі, Еритрея). У своїх замор. експедиціях І. наштовхнулася на сильний опір тубільного нас. і 1896 зазнала поразки в Ефіопії. Прагнучи оволодіти ринками Бл. Сходу, І. розпочала 1911 війну проти Осман. імперії й анексувала Лівію та Егейські о-ви.

З початком Першої світової війни, незважаючи на членство в Троїстому союзі, І. утрималася від виступу на його боці й, після таємних лондонських угод з Антантою, 1915 оголосила Австро-Угорщині війну, яка обійшлася італ. народові величезними людськими і матеріальними втратами. Після закінчення війни до І. було приєднано Пд. Тіроль, Трентіно та м.Трієст з навколишньою зоною. На поч. 1920-х рр. країну охопили численні страйки і демонстрації, відбувалися захоплення робітниками з-дів і ф-к, заворушення селян. На хвилі масового незадоволення трудящих своїм становищем в І. активізувалася фашист. (див. Фашизм) партія на чолі з Б.Муссоліні. Організований нею 1922 "похід на Рим" завершився встановленням в І. диктатури. Уряд Б.Муссоліні продовжив імперську політику своїх попередників: 1923 було зроблено спробу відірвати від Греції о-в Корфу, 1935–36 окуповано Ефіопію, пізніше вчинено агресію проти Албанії. 1937 І. вийшла з Ліги Націй і 1939 уклала військ.-політ. союз з гітлерівською Німеччиною, на боці якої й узяла участь у Другій світовій війні. 1940 італ. армія вдерлася в Грецію, окупувала значну частину Югославії. На Сх. фронт проти СРСР було направлено окремий експедиційний корпус, поповнений невдовзі та перетворений в армію (під час Сталінградської битви 1942–1943 ця армія була повністю розгромлена). Поразками завершилися й намагання І. утримати свої позиції в Пн. Африці після висадки там англо-амер. військ. У верес. 1943 І. підписала акт про капітуляцію, але воєн. дії на її тер. між армією гітлерівської Німеччини та союзними військами антигітлерівської коаліції й підрозділами італ. Руху Опору продовжувалися до трав. 1945. 1946 за результатами референдуму І. стала республікою. У післявоєн. період країна сягнула високого рівня екон. розвитку, увійшовши до кола провідних д-в-лідерів світу.

Нині І. – парламентська республіка. Діє конституція, прийнята 22 груд. 1947. Глава д-ви – президент, який обирається на 7 років на спільному засіданні палат парламенту за повноправною участю делегатів від обласних рад. Законодавчу владу здійснює двопалатний парламент, який складається з палати депутатів (входять 630 депутатів, обраних на 5 років шляхом заг. і прямих виборів) і сенату (315 сенаторів, які обираються на 5 років від областей). Виконавчу владу здійснює уряд – РМ, що формується парламентом, на чолі з головою РМ.

І.– чл. Організації Об'єднаних Націй (з 1955), Європейського Союзу, НАТО (з 1949) та ін. міжнар. орг-цій.

Італо-українські взаємини. Свої зовн. зв'язки вже перші д-ви, які постали в добу раннього середньовіччя на Апеннінському п-ові, пов'язували з пошуками політ. й екон. партнерів як на Зх., так і на Сх. Європи. В 10 ст. Папська д-ва вступає в дипломатичні відносини з Київською Руссю, в 13 ст. – з Галицько-Волинським князівством. Одним із центрів тяжіння для італ. купецтва в цей час стає Київ. У 12–15 ст. встановлюються торг. стосунки між містами Венеція, Генуя, Піза і Пн. Причорномор'ям. Засновані в Північному Причорномор'ї італ. колонії (див. Італійська колонізація Північного Причорномор'я) забезпечують транзитну торгівлю Європи з Азією. З 15 ст. мережа екон. і культ. зв'язків І. обіймає Галичину й Закарпатську Україну. За доби Відродження сотні українців прямують на навчання до міст Падуя, Болонья, Венеція, Рим, Сієна, Феррара, деякі з них посідають учені посади в італ. університетах, видають наук. праці (Ю.Дрогобич, П.Боїм та ін.). Середньовічні уявлення італійців про географію, історію та культуру України формуються під впливом звітів дипломатів, ченців-місіонерів, мандрівників Плано Карпіні, А.Контаріні, Дж.П.Лето, Л.Арріго, 22Дж.Ботеро, Дж.Рамузіо, О.Гваньїні, А.Поссевіно, Е.Дортеллі д'Асколі, П. делла Валле, А.Віміни да Ченеди та ін. Широкий відгомін в Європі набула подія 7 груд. 1627, коли до порту Палермо (о-в Сицилія) прибула галера, відбита в турків невільниками-українцями під кер-вом М.Якимовського. Ця подія була відзначена написом, вирізьбленим у каплиці св. Розалії лат. та італ. мовами. Великого розголосу в І. набула нац.-визвол. війна серед. 17ст. під проводом Б.Хмельницького (див. Національна революція 1648–1676). Якщо Венеціанська республіка в пошуках союзників для антиосманської коаліції добивалася прихильності до себе з боку козаків, спорядивши 1650 до Чигирина дипломатичну місію, то Луккська республіка, прибутки якої залежали від польс. ринку, навпаки, негативно сприймала піднесення Укр. козац. д-ви.

В 17–18 ст. в І. починають свою кар'єру в живописі, скульптурі, музиці А.Лосенко, І.П.Мартос, О.Білявський, В.Береза, Д.Бортнянський, М.Березовський та ін. 1698–1701 у Римі опановує науки Є.Прокопович (див. (Феофан Прокопович)). У ці часи з'являються друком перші описи І., зроблені укр. мандрівниками Г.Скибинським, Т.Каплонським, В.Григоровичем-Барським. 1799 у складі армії О.Суворова підрозділи укр. козаків, перетнувши Альпи, вступили до Пн. І., де вели бої проти окупаційних військ Франції.

У 19 – на поч. 20 ст. І. стає місцем перебування багатьох діячів укр. нац. відродження. Тут працюють художники І.Васильківський, А.Мокрицький, М.Мурашко, О.Мурашко, І.Труш, К.Устиянович, скульптор П.П.Забіла, письменники Марко Вовчок, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, П.Куліш, Ю.Федькович, Леся Українка. На оперних сценах Мілана, Турина, Неаполя, Риму, Флоренції, Парми, Мантуї, ін. міст виступають І.Алчевський, С.Гулак-Артемовський, М.Левицький, О.Мишуга, І.Стешенко тощо. Сузір'я найславетніших співаків І. поповнили полтавчанин М.Іванов, для якого писали музику Дж.-А.Россіні, Г.Доніцетті, Дж. Верді, та галичанка С.Крушельницька (співпрацювала з Дж.Пуччіні). В І. проводили студії історії, політ. думки й к-ри В.Антонович, Д.Антонович, Ф.Вовк, М.Драгоманов, М.Грушевський, О.Кістяківський, М.Кордуба, М.Костомаров, І.Лучицький, М.Лучкай, М.Маркевич, С.Томашівський. У 1870-х рр. за сприяння і з участю флорентійського проф. А. Де Губернатіса в італ. славістиці виокремлюється напрям українознавчих досліджень.

У серед. 19 ст. до італ. нац.-визвол. руху приєднуються укр. волонтери, які встановлюють зв'язки з Дж.Гарібальді, Дж.Мадзіні, беруть участь у битвах за свободу І. Водночас в австрійс. війську, що протистояло італ. патріотам, служать мобілізовані Габсбурзькою монархією галицькі й буковинські українці. Під час I світ. війни українців-вояків австро-угор. армії було кинуто на італ. фронт, де вони зазнали великих втрат, зокрема в битві на р. Пьяве (впадає в Адріатичне м.), а десятки тисяч з них потрапили в полон й утримувалися в таборах на о-ві Асінара та біля міст Кассіно й Аркуата (нині м. Аркуата-дель-Тронто).

Після проголошення незалежності Українська Народна Республіка 1917 ініціювала встановлення міждерж. відносин з І. 1919–20 у Римі діяли дипломатичні місії УНР і Західноукраїнської Народної Республіки, які, проте, не здобули офіц. визнання італ. кер-ва. 1921 І. визнала де-факто УСРР, підписавши укр.-італ. попередню угоду. В міжвоєн. період у зв'язках з нас. укр. земель І. спиралася на своє консульство в Харкові, а в Римі – головно на представників Організації українських націоналістів, яка провела там 1939 2-й Великий збір. Прихильність до оунівців не завадила урядові Б.Муссоліні підтримати Угорщину в придушенні Карпатської України 1939. У період II світ. війни І. направила на нім.-рад. фронт експедиційний корпус, який вів бойові дії й на укр. тер. В цей же час в І. українці – втікачі з нім. таборів військовополонених й остарбайтери – брали участь у русі Опору. 1944 поблизу Неаполя і Риму на боці англо-амер. союзників у складі польс. 2-го корпусу ген. В.Андерса (див. Андерса армія) воювали 2000 українців. Наприкінці війни до І. прибуло близько 15 тис. укр. вояків 1-ї Укр. д-зії Укр. нац. армії (див. "Галичина", д-зія СС), полонених й інтернованих англійцями в таборах спочатку біля м. Белларія, згодом – поблизу м. Ріміні. В повоєнні роки І. також приймала укр. біженців, яких розміщували в таборах біля міст Казерта, Капуа, Трієст. Заснований у Римі Укр. допомоговий к-т сприяв їхньому переселенню в країни Пн. та Пд. Америки, а колиш. вояків 1-ї Укр. д-зії – направленню на роботи до Англії. Наприкінці 1940-х рр. в І. залишилася невелика укр. громада з числа політ. емігрантів, греко-катол. духовенства і студентів. З її участю 1952 у Римі створено Т-во італо-укр. приязні на чолі з сенатором А.Джанніні, яке видавало 1954–56 ж. "Ucraina" ("Україна"). З 1960-х рр. в І. частково відновлюється традиція стажування молодих українських співаків в оперному театрі "Ла Скала" (Мілан), серед яких першими були Р.Бабак, Є.Мірошниченко, А.Солов'яненко, М.Огренич, М.Кондратюк. Також на студії до італ. лабораторій, б-к, архівів почали приїздити науковці АН УРСР, Київ. ун-ту тощо.

Новий етап італо-укр. взаємин розпочався визнанням І. державної незалежності України 28 груд. 1991 і встановленням дипломатичних взаємин на рівні посольств у січ. 1992. Основоположним міждерж. актом став підписаний 3 трав. 1995 у Римі Договір про дружбу і співробітництво, яким закладено базу для всебічних зв'язків і взаємодії обох країн у сфері політики, економіки, к-ри, науки. В 90-хрр. 20ст.– на поч. 21ст. в І. утворилася численна укр. трудова еміграція з гол. центрами в Римі та Неаполі.

Значний внесок у розвиток знань про Україну в І. вносить італ. історіографія, яка дала в 20 ст. багатьох дослідників укр. історії та культури ( Е. Ло Гатто, А.Пальмієрі, Л.Сальвіні, Ф.Вентурі, С.Грачотті, А.Тамборра, Е.Згамбаті, Р.Різаліті та ін.). Українознавча проблематика вивчається в Італ. асоціації славістів, Італ. асоціації укр. досліджень, ун-тах Риму, Пізи, Венеції, Флоренції, Неаполя, Ін-ті історії Італ. Рісорджіменто, Ін-ті "Дім Мадзіні".

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Кордуба М. Венецьке посольство до Хмельницького (1650 р.). "ЗНТШ", 1907, т. 78, кн. 4
  2. Гординський Я. Україна й Італія. Огляд взаємин до 1914 р. "Збірник заходознавства", 1930, т. 2
  3. Перша українська дивізія Української національної армії у британському полоні в Італії, Ріміні 1945–1947. Нью-Йорк, 1979
  4. Мицик Ю.А. Історико-географічний опис України у творі італійського гуманіста XVI ст. Джованні Ботеро. "Історичні дослідження. Вітчизняна історія", 1982, вип. 8
  5. Варварцев Н.Н. Украина в российско-итальянских общественных и культурных связях (Первая половина 19 в.). К., 1986
  6. Пахльовська О.Є.-Я. Українсько-італійські літературні зв'язки XV–XX ст. К., 1990
  7. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К., 1994
  8. Kotljar M.F. Motivi veneziani delle cronache russe, "Annali di Ca'Foscari" (Venezia), 1997, N 1–2
  9. Різаліті Р. Доба Хмельницького в Україні у світлі хроніки міста Лукки. "УІЖ", 1999, № 3
  10. Варварцев М. Україна й Італія у наукових, освітніх та літературних взаєминах (друга половина XIX – початок XX ст.). К., 2000
  11. Його ж. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. К., 2005.

Посилання:
  • АЛЧЕВСЬКИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • АНДЕРСА АРМІЯ, 1942-1945
  • АНТАНТА
  • АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЙОВИЧ
  • АНТИЧНІСТЬ
  • АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БЕРЕЗОВСЬКИЙ МАКСИМ СОЗОНОВИЧ
  • БОРТНЯНСЬКИЙ ДМИТРО СТЕПАНОВИЧ
  • БОТЕРО ДЖОВАННІ
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДЕ ГУБЕРНАТІС АНДЖЕЛО
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРОГОБИЧ ЮРІЙ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДЖАННІНІ (GIANNINI) АМЕДЕО
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ФАШИЗМ
  • ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЧИНА ВІЙСЬКОВЕ ФОРМУВАННЯ
  • ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГАРИБАЛЬДІ ДЖУЗЕППЕ
  • ГОТИ
  • ГРАЧОТТІ САНТЕ
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ
  • ГУМАНІЗМ
  • ГВАНЬЇНІ ОЛЕКСАНДР ТА ЙОГО ХРОНІКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ САРМАТІЇ
  • ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я
  • КАРБОНАРІЇ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КАРПІНІ ПЛАНО
  • ХАРКІВ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КОНДРАТЮК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬ
  • КОНТАРІНІ
  • КОРДУБА МИРОН МИХАЙЛОВИЧ
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКА СОЛОМІЯ АМВРОСІЇВНА
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛО ГАТТО (LO GATTO) ЕТТОРЕ
  • ЛОСЕНКО АНТОН ПАВЛОВИЧ
  • ЛУЧИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • МАРКЕВИЧ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКО ВОВЧОК
  • МАРТОС ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • МІРОШНИЧЕНКО ЄВГЕНІЯ СЕМЕНІВНА
  • МОЛОДА ІТАЛІЯ
  • МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МУРАШКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МИШУГА ОЛЕКСАНДР ПИЛИПОВИЧ
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • НАТО
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН
  • РУХ ОПОРУ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • СОЛОВ’ЯНЕНКО АНАТОЛІЙ БОРИСОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА 1942–1943
  • СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • ТРУШ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УСТИЯНОВИЧ КОРНИЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВАЛЛЕ ПІЄТРО ДЕЛЛА
  • ВАТИКАН
  • ВЕНТУРІ ФРАНКО
  • ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС 1814–1815
  • ВІДРОДЖЕННЯ
  • ВІМІНА ДА ЧЕНЕДА АЛЬБЕРТО
  • ВІЗАНТІЯ
  • ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЗАБІЛА ПАРМЕН ПЕТРОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)