ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

  Бібліографічне посилання: Плахонін А.Г. ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Italijska_kolonizacija_pivnichnogo_prychornomorja (останній перегляд: 16.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я – складова частина процесу розпаду Візант. імперії (див. Візантія) та екон. експансії міст-держав середньовічної Італії. З 2-ї пол. 12 ст., після опанування торг. зв'язками Європи з Левантом (заг. назва країн сх. ч. Середземного м.), купецтво італ. міст, переважно Венеції та Генуї, спрямувало зусилля на завоювання ринків більш віддаленого Причорномор'я. З 1169 уряд Візантії, який контролював чорномор. протоки, відкрив доступ у цей регіон для генуезьких купців. Лише після падіння Константинополя в ході 4-го хрестового походу (див. Хрестові походи) венеціанські купці за угодою з Лат. імперією (1204–61) отримали виняткове право торгівлі у Чорному морі. В Пн. Причорномор'ї їх гол. факторією стала Солдайя (Судак) (1260–1365). Після відновлення 1261 Візант. імперії союзники греків генуезці повернули собі домінування в Причорномор'ї, де закріпилися, зокрема, в Криму, в Монкастро (Маврокастро; нині м. Білгород-Дністровський), на Тамані (Матраха), пізніше в Тані (нині м. Азов), в гирлі Дунаю – у Вічині (Ісакчі) та Лікостомо (Кілії). Переділ володінь у Пн. Причорномор'ї між Генуезькою та Венеціанською торг. республіками завершився після війни 1349–55. За угодами 1350 з Візантією, 1355 з Венецією, 1365, 1380, 1381, 1387 з Золотою Ордою генуезці закріпили за собою все узбережжя Криму від Херсона (див. Херсонес Таврійський) до Керчі. Головні з цих володінь – Кафа (з 1266), Солдайя (з 1365), Чембало (Балаклава), Мангуп, Джаліта (Ялта), Лупіко (Алупка), Горзувіум (Гурзуф), Партеніт, Лушта (Алушта), Воспоро та ін., генуезька колонія в м. Солхат (Старий Крим), які з часом стали основою Капітанства Готія, до якого входили також і території, заселені місц. нас. Владу над генуезькими колоніями у Причорномор'ї здійснював консул Кафи, який обирався в Генуї, але присягав Статуту Кафи та Генуї вже в Криму.

Венеціанці утримали за собою ринки Малої Азії, пізніше закріпилися на зх. узбережжі Чорного м. з факторією в гирлі Дунаю. В 14 ст. їхню увагу було прикуто до Азовського м., де вони закріпилися в гирлі Дону, заснувавши факторію в Тані поблизу ординської фортеці Азак, де закінчувався Великий шовковий шлях. Це стало можливим завдяки активним дипломатичним зносинам з ханами Золотої Орди Узбеком і Джанібеком. 1355 венеціанці заснували факторію Провато неподалік Кафи. Поблизу сучасного м.Таганрог (Ростовської області, РФ), неподалік від Тани виникла пізанська колонія Порто Пізано. В Пн. Причорномор'ї було засновано декілька нових єпархій катол. церкви: в Кафі, Херсоні та Воспоро.

З кін. 14 ст. поступово переміщуються трансконтинентальні торг. шляхи – великого значення набув маршрут з Європи до Причорномор'я не через Константинополь, а через Львів та Монкастро. З розширенням військ. експансії Османської імперії венеціанці та генуезці до кін. 15 ст. втрачають свої факторії в Причорномор'ї. Дипломатичні місії Й.Барбаро та А.Контаріні до Персії (нині Іран) у пошуку союзників проти османів не змогли зупинити проникнення турків до Європи та Криму, після чого припинилося існування італ. колоній у Пн. Причорномор'ї (1475).

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Мурзакевич Н.Н. История генуэзских поселений в Крыму. Одесса, 1837
  2. Брун Ф.К. Черноморье: сборник исследований по исторической географии Южной России, ч. 1–2. Одесса, 1879–80
  3. Соколов Н.П. Образование Венецианской колониальной империи. Саратов, 1963
  4. Барбаро и Контарини о России. К истории итало-русских связей в XV в. Л., 1971
  5. Якобсон А.Л. Крым в средние века. М., 1973
  6. Феодальная Таврика. К., 1974
  7. Balard M. La Romanie Génoise (XIII – début XVe siécle), vol. 1–2. Roma–Genova, 1978
  8. Pistarino G. Genovesi d'Oriente. Genova, 1990
  9. Карпов С.П. Путями средневековых мореходов. Черноморская навигация Венецианской республики в XIII–XV вв. М., 1994
  10. Еманов А.Г. Север и Юг в истории коммерции. На материалах Кафы XIII–XV вв. Тюмень, 1995
  11. Карпов С.П. Латинская Романия. СПб., 2000.

Посилання:
  • АЛУПКА
  • АЛУШТА
  • АЗОВ
  • БАЛАКЛАВА
  • БАРБАРО ІОСАФАТ
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • ГУРЗУФ
  • КАФА
  • КЕРЧ
  • ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ, АНТИЧНЕ І ВІЗАНТ. МІСТО В КРИМУ
  • ХРЕСТОВІ ПОХОДИ
  • КІЛІЯ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬ
  • КОНТАРІНІ
  • ЛЬВІВ
  • МАНГУП (МАНГУП-КАЛЕ), АРХЕОЛОГІЧНА ПАМ'ЯТКА І ДАВНЄ МІСТО
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАРТЕНІТ, ПАРТЕНІТИ
  • СТАРИЙ КРИМ, МІСТО АРК
  • СУДАК - СМТ АРК
  • ВЕЛИКИЙ ШОВКОВИЙ ШЛЯХ
  • ВІЗАНТІЯ
  • ЯЛТА, МІСТО АРК
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • ІТАЛІЯ, ІТАЛІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • КАНАЛЕ МІКЕЛЕ ДЖУЗЕППЕ
  • ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ
  • КРИМ, ПЕРЕБІГ ОСНОВНИХ ДОІСТОРИЧНИХ ТА ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ПІВОСТРОВІ КРИМ
  • КРИМЧАКИ ТА СТАРОДАВНЄ ЄВРЕЙСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ КРИМУ
  • ЛЬВІВ
  • МЕНГЛІ-ҐЕРЕЙ I
  • ЩЕБЕТОВКА, СМТ АРК
  • ТМУТОРОКАНЬ
  • УЛУС, УДІЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ В ПОСТМОНГОЛ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)