ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІЗЯСЛАВА-СВЯТОПОЛКА МІСТО

  Бібліографічне посилання: Івакін Г.Ю. ІЗЯСЛАВА-СВЯТОПОЛКА МІСТО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Izjaslava_Svjatopolka_misto (останній перегляд: 16.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІЗЯСЛАВА-СВЯТОПОЛКА МІСТО

ІЗЯСЛАВА-СВЯТОПОЛКА МІСТО – широко вживана в наук. літ. умовна назва одного з істор. районів давнього Києва, що розміщувався на пн.-сх. відрозі Старокиїв. плато – Михайлівській горі (нині верхня тераса Володимирської гірки). Це був ізольований з трьох боків мис зі стрімкими схилами в бік Хрещатицького яру та Дніпра. Від решти осн. масиву Старокиїв. плато (за винятком невеликого перешийка) його відділяли два яри. Один спускався до Хрещатицької долини трасою сучасної вул. Михайлівської. Ін. від Михайлівської пл. йшов у бік дніпровських схилів (верхньої станції сучасного фунікулера).

Археологічні дослідження І.-С.м. проводили О.Анненков (1838), Т.Мовчанівський (1936), М.Каргер (1938, 1948–49), І.Іванцов (1938), Г.Корзухіна (1940), В.Харламов (1992–95), Г.Івакін (1996–99).

Територію р-ну почали освоювати в 10 ст. В 2-й пол. 10 – на поч. 11 ст. тут розміщувався язичницький, а пізніше – християн. могильник. Розкопки 1996–99 виявили понад 20 підкурганних поховань того часу за обрядом тілопокладення. Частина з них була в дерев'яних камерах. За кількістю знайденого там інвентарю ці поховання належать до найбагатших у Києві. За часів вел. кн. київ. Ярослава Мудрого район увійшов до оборонної системи Ярослава міста й зовні був обнесений потужними валами. В давньорус. час внутр. кільця оборонних валів І.-С.м. не мало, а було захищене лише ярами та, ймовірно, дерев'яною огорожею. Внутр. лінія валів, яку поміщають на реконструкціях давньорус. Києва, була збудована лише у 80-ті рр. 17 ст. – т. зв. Михайлівський Поперечний вал.

В 11–13 ст. район був щільно забудований і мав свою вуличну структуру. Тут знаходилися два чи три міськ. монастирі та, ймовірно, резиденція вел. кн. київ. Ізяслава Ярославича і його синів. Забудова складалася переважно з наземних зрубних та стовпово-каркасних будівель, які належали до житлових та госп.-ремісничих комплексів. Речові знахідки скоріш характерні для міськ. кварталу, а не для монастирської тер. Виявлено рештки низки ремісничих майстерень, серед яких особливий інтерес становить "житло-майстерня художника", де знайдено посудини для фарб, предмети ювелірного мист-ва, бурштин, набір інструментів. Крім побутових та вироб. речей, знайдено чимало виробів прикладного мист-ва культового призначення, князівські актові печатки, візант. й ін. монети. Тут переважно мешкало міськ. нас., яке обслуговувало світських феодалів та монастирі. На території І.-С.м. виявлено 13 скарбів ювелірних речей, велику кількість монетних гривен (див. Гривна давньоруська), три монументальні різьблені плити з овруцького шиферу із зображенням святих-вершників, фрагмент плити із зображенням грифона.

Вел. кн. київ. Ізяслав Ярославич заснував на цій тер. один з перших давньорус. монастирів на честь свого небесного покровителя св. Димитрія Солунського і бл. 1062 збудував однойменний собор. У цьому ж монастирі старший син Ізяслава – Ярополк – заснував церкву св. Петра, в якій і був похований 1087. За літописом, 1128 печерські ченці (див. Києво-Печерська лавра) захопили церкву св. Димитрія та "неправедно" перейменували її на св. Петра. Рештки Димитріївського собору (садиба по вул. Трьохсвятительській, 4 та 4-а) розкопано О.Анненковим 1838, частково вони фіксувалися 1936 та 1980. Димитріївський яр, по трасі якого прокладено сучасну вул. Трьохсвятительську, проходив повз цю садибу. Собор був шестистовпним триапсидним храмом завдовжки бл. 28 м і завширшки 19,5 м. З пн. зх. та пд. зх. до собору прилягали прибудови – хрещальня та сходова вежа. З двох боків містилися галереї. Був прикрашений фресковим розписом та мозаїкою. Саме до цього собору належать згадані монументальні різьблені плити із зображеннями святих вершників.

Інший син Ізяслава – вел. кн. київ. Святополк Ізяславич – 1108–13 збудував одну з найкращих пам'яток вітчизн. арх-ри – Михайлівську Золотоверху церкву, яка стала соборною церквою багатого і впливового монастиря (див. Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир). На пн. зх. від собору в 70–80-х рр. 12 ст. зведено муровану надбрамну церкву, яка не згадується в писемних джерелах, але досліджена археологічно 1998–99. Це була невелика споруда з двох паралельних пілонів та проїзду між ними. В зх. пілоні знаходилися сходи на другий ярус та приміщення для сторожі, а до сх. була прибудована апсида з престолом усередині. На другому ярусі розміщалася надбрамна церква, яка зовні була покрита рожевим та білим тиньком, прикрашена фресковим розписом і мозаїчним образом або іконою. На фресці збереглися давньоруські графіті. Зовн. розміри: довжина вздовж проїзду – 8,4 м, ширина – 10,8 м. Кладка з плінфи, рівношарова. В кладці верхніх частин брами – сліди ремонту з пальчастої цегли. До брами підходила потужна дерев'яна огорожа. Зруйнована, вірогідно, в 2-й пол. 13 ст. Її рештки нині перекрито захисним павільйоном. Після відновлення Київ. правосл. митрополії (див. Київська митрополія) в 1620–30-х рр. Михайлівський Золотоверхий собор став резиденцією митрополитів. У 18 ст. був перебудований у стилі укр. бароко.

У різні часи на тер. собору було поховано князів Святополка Ізяславича (1113), Святополка Юрійовича (1190), Гліба Юрійовича (1196), митрополитів (Іова Борецького) (1631), (Ісайю Копинського) (1640), до 30-х рр. 20 ст. тут зберігалися мощі св. Варвари великомучениці (згодом у Андріївській церкві, нині – у Володимирському соборі).

Археол. дослідження 1996–99 показали, що життя на тер. І.-С.м. не переривалося і після Батиєвої навали 1240 (див. Монголо-татарська навала). В ході розкопок виявлено об'єкти 14–18 ст. з різноманітними знахідками. Після 14 ст. Михайлівський Золотоверхий монастир поширився майже на весь район. Відтоді й сама гора стала називатися Михайлівською. В писемних джерелах 17–18 ст. Михайлівським відділенням називався й увесь район.

1935–37 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю монастиря та ч. ін. споруд було знищено. Перед руйнуванням собору ч. фресок та мозаїк його оздоблення вдалося музеєфікувати. 1998–2002 собор, дзвіницю, екон. браму з частиною мурів відновлено.

Від 1965 територія І.-С.м. є заповідною археол. зоною держ. значення.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Каргер М.К. Древний Киев, т. 1. М.–Л., 1959
  2. Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. К., 1982
  3. Івакін Г.Ю. Археологічне вивчення Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1996–1998 роках. "Пам'ятки України", 1999, № 1
  4. Його ж. Нове в історії "міста Ізяслава" в Києві. "Магістеріум", 2001, вип. 6. Археологічні студії
  5. Івакін Г.Ю., Козюба В.К. Історична топографія Михайлівської гори в Києві в XI–XIII ст. В кн.: А сє єго срєбро. К., 2002
  6. Іванцов І. Стародавній Київ. К., 2003.

Посилання:
  • АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА У КИЄВІ
  • БАРОКО
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • ГРАФІТІ
  • ГРИВНА ДАВНЬОРУСЬКА
  • ІВАКІН ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ
  • ІВАНЦОВ ІВАН ОВСІЙОВИЧ
  • ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ
  • КАРГЕР МИХАЙЛО КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ
  • МОГИЛЬНИКИ ЕПОХИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МОВЧАНІВСЬКИЙ ТОДОСЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, СВЯТОПОЛК-МИХАЇЛ ІЗЯСЛАВИЧ
  • ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ
  • ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • ЯРОСЛАВ МУДРИЙ, ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЯРОСЛАВ МІСТО

  • Пов'язані терміни:
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)