Бібліографічне посилання: Буравченков А.О. КАЛЕДІН Олексій Максимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kaledin_O (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КАЛЕДІН Олексій Максимович (24(12).10.1861 – 11.02.1918) – військ. і політ. діяч. Н. на х. Каледіна станиці Усть-Хоперської Області Війська Донського (нині Волгоградська обл., РФ). Закінчив Михайлівське артилер. училище (1882), Імператорську Миколаївську військ. акад. (1889) у Санкт-Петербурзі. У роки Першої світової війни – генерал від кавалерії (1916), команд. 8-ї армії Південно-Західного фронту, яка під час Брусиловського прориву 1916 досягла найбільшого успіху.

Після Лютневої революції 1917 виступив проти "демократизації армії". Наприкінці трав. 1917 звільнений з посади команд. і призначений чл. Військової ради. 30(17) черв. в м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ) на Великому військ. крузі обраний отаманом Війська Донського, очолив Донський військ. уряд. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 не визнав більшовицької РНК, увів воєн. стан і перебрав на себе владу в Області Війська Донського. У жовт. 1917 очолив Пн.-Сх. союз козачих військ, горців Кавказу та вільних народів степів, створений з метою врятувати Дон та Пн. Кавказ від більшовизму.

Прихильно ставився до союзу Дону й України. Встановив контакти з Українською Народною Республікою, домовився про взаємний пропуск військ. частин, що поверталися з фронтів. Віддав наказ козачим частинам надавати "найрішучішу поміч українському народу в боротьбі з більшовиками". Пристав на пропозицію Генерального секретаріату Української Центральної Ради про утворення загальнорос. федеративного уряду. Разом з генералами Л.Корніловим та М.Алексєєвим у груд. 1917 став чл. "тріумвірату" – керівного органу антибільшовицького загальнорос. уряду – Донської громадської ради. Зазнавши поразки від більшовиків, разом з військом у січ.–лют. 1918 залишив Дон, склав повноваження отамана й кінчив життя самогубством.