ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КАЛЬВІНІЗМ

  Бібліографічне посилання: Голобуцький П.В. КАЛЬВІНІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kalvinizm (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КАЛЬВІНІЗМ

КАЛЬВІНІЗМ– одна з трьох основних течій протестантизму (ін. дві– лютеранство та цвінгліанство, засноване швейцарським реформатором У.Цвінглі). Виник у ході антикатол. і соціально-політ. руху, який у 16 ст. охопив майже всі країни Європи (узагальнено цей рух називають Реформацією). Нині К. має багато різновидів (зокрема, пресвіторіанство та конгрегаціоналізм), що входять до групи т. зв. реформатських церков, й існує в США, Великій Британії та в деяких її колишніх домініонах, у Нідерландах та Швейцарії. К. ґрунтується на ідеях франц. теолога і філософа Ж.Кальвіна (1509–64; він вивчав юриспруденцію і філософію в ун-ті в Парижі, а також у Бурже й Орлеані; вирішальний вплив на формування його світогляду справили ідеї М.Лютера та У.Цвінглі). Ж.Кальвін вважав, що католицизм дискредитував поняття про Бога, яке міститься в Біблії (передусім у Старому Завіті), а тому існує нагальна потреба відновити істину. На його думку, центр. місце в ученні про Бога має займати догмат про абсолютне напередвизначення (від лат. praederminatio– предетермінація), згідно з яким людина є знаряддям волі Бога, Бог сам обирає ту чи ін. людину для тієї чи ін. справи. Його рішення є незбагненним для нас, а тому ніяка наша логіка, зокрема й та, що пов'язує такий вибір з людськими заслугами, чи будь-яка ідея про те, що в людських рішеннях є можливість вільного вибору, нічого не варті.Теза про напередвизначення свого часу вже висловлювалася отцем Церкви св. Августином (354–430; див. Патристика), не заперечувалася вона й реформаторами 16 ст., однак Ж.Кальвін пішов значно далі у формулюванні тих висновків, які з неї випливали. Він вважав, що ніякі зусилля не зможуть урятувати тих, хто "призначений" до зла, оскільки як добрі, так і злі вчинки людей необхідні для втілення Божих планів. Людина не може дізнатися про своє "призначення", проте вона може прагнути якнайкраще його виконувати й діяти відповідним чином. Визнаючи авторитет одного лише Бога, людина тим самим звільняє себе від впливу світської влади й авторитету ін. людей, а її життя стає укоріненим у вічності.

Ідея напередвизначеності справила на багатьох людей значний вплив. Сутність цього впливу досить вдало охарактеризував Р.Тоні (R.H.Tawney). Він зауважив, що "Ж.Кальвін дав буржуазії 16 ст. те саме, що К.Маркс дав пролетаріатові 19 ст.: упевненість у тому, що сили Всесвіту на боці Обраних... і що Обрані виконають своє призначення".

Догмат мирського призначення, згідно з яким доля кожної людини перевіряється її успіхами в земному житті, є важливою складовою К. Цей догмат став ідейним підґрунтям повсякденної аскези та соціального активізму. Як зазначав М.Вебер, досліджуючи роль протестантизму у створенні умов, які сприяли становленню капіталізму, К. поклав край "переміщенню аскези із мирського повсякденного життя до монастирів", і цим спонукав "глибокі й пристрастні натури, які до цього ставали кращими представниками чернецтва, реалізовувати аскетичні ідеали в мирській професійній діяльності".

На думку англ. філософа Б.Рассела, ідея "професійного покликання" і К. в цілому реабілітували лихварство (позичання грошей під процент), яке протягом усього середньовіччя жорстко засуджувалося церквою (не в останню чергу тому, що власність церкви у ті роки майже цілком складалася з земельних маєтностей, а землевласники, як правило, беруть гроші в борг, а не дають позики). К., як і протестантизм у цілому, став ідеологією молодого капіталізму, хоча попервах він був підтриманий також дворянством, яке бажало захопити церковні землі й позбутися надто обтяжливої опіки катол. духовенства. Проте, оскільки в світлі догмату мирського призначення втрачали будь-який особливий сенс шляхетність походження та станові привілеї, то К. міг лише на нетривалий час притягнути до себе дворянство.

Спрощений культ К. не потребував "дорогої" церкви: визнавалися лише обряди хрещення та причастя (таїнства), які тлумачаться символічно; богослужіння зводилося до проповідей, колективних співів та молитов.

К. протипоставив ієрархічному устроєві церк. життя "республіканський". На чолі кальвіністських громад стояли пресвітери-старійшини, яких громада обирала зі своїх світських членів, і проповідники-пастирі, разом вони становили консисторій або суд. трибунал, що здійснював нагляд за життям віруючих. Кожен обраний до консисторії, перш ніж бути затвердженим у званні її члена, мав витримати суворий іспит на знання догматів віри та правил церковної дисципліни і присягнутися точно їх виконувати. Консисторія мала право накладати кару на винних у порушенні її приписів, а в надзвичайних випадках піддавати порушників прокляттю, виконання вироків покладалося на установи цивільної влади.

Свого часу в Женеві, за життя Кальвіна, коли авторитет останнього досяг там серед мешканців міста апогею, була створена консисторія, яка фактично підкорила собі світську владу і встановила жорсткий поліцейський контроль за життям городян. Усі мали регулярно відвідувати церковну службу, заборонені були танці, світські пісні, ігри, чепурні шати. Суворо каралися лінощі, надмірне вживання їжі, нехтування десятьма біблійними заповідями. За влучною характеристикою Р.Віппера, "кальвініст 16 і 17 ст. являв собою тип людини з суворим обличчям, глибоко переконаної в правоті свого вчення, вороже налаштованої до будь-яких світських утіх, з молитвою або благочестивим текстом на вустах".

Спочатку К. поширився, окрім невеличкого закутка романської Швейцарії, де діяв Ж.Кальвін (через це його називали "женевським папою") після того, як його вигнали з Франції, в Нідерландах, в Англії та Шотландії (тут віруючих називали пуританами), у деяких регіонах Німеччини (Бранденбург, Гессен, Пфальц та ін.; тут їх іменували реформаторами), в Угорщині, Франції (тут їх називали гугенотами; франц. hugenots, від нім. Eidgenossen– союзники, соратники).

Серед франц. гугенотів було багато дворян, які прагнули повернути собі втрачені політичні права. Республіканський характер кальвіністської церкви робив її зручним знаряддям боротьби дворянства з королівським абсолютизмом, і ця боротьба знаходила підтримку серед міськ. буржуазії. Релігійні, або гугенотські, війни 2-ї пол. 16 ст., що відбувались між католиками на чолі з Гізами (франц. герцоги, які претендували на королів. корону) та гугенотами, тривали понад 30 років (1562– 1594, або 1598), їх апогеєм стала масова різанина католиками гугенотів у ніч на 24 серп. 1572 (Варфоломіївська ніч). Релігійні війни завершилися Нантським едиктом 1598, який підписав франц. король Генріх IV Бурбон і який надав гугенотам напевний час низку політичних прав (скасовані 1629 кардиналом А.-Ж. де Рішельє) та право на свободу віросповідання, яке, однак, не поширювалось на м. Париж та кілька ін. міст (скасоване 1685). Загалом релігійні війни між католиками і протестантами були характерним явищем у західноєвроп. історії 16–17 ст. Власне К. став ідеологією, що сповідувалася багатьма суспільними верствами періоду Нідерландської (1566–1609) та Англійської революцій (1640–60).

В Англії ще за часів королів Якова I Стюарта та Карла I Стюарта прибічники К. стали борцями за політ. свободу, розробниками конституційних та респ. теорій. Коли влада в зх. європ. країнах почала активно переслідувати кальвіністів, ця реліг. течія розпалася на багато сект (див. Секти релігійні), вірні яких почали масово переселятися до Пн. Америки, де пізніше стали одними з тих, хто заклав основи американської демократії (див. Сполучені Штати Америки).

К. проник до Польщі на поч. 1550-х рр. і попервах отримує там назву Гельветичне сповідання (на той час тут уже було поширеним лютеранство). Він знайшов підтримку у короля Сигізмунда II Августа, який був знайомий із програмною працею Ж.Кальвіна "Настановлення в християнській вірі" (Institutio religionis christianea, перше вид. 1536) і навіть з ним листувався. Першого листа Ж.Кальвін написав до Сигізмунда II Августа в груд. 1554, у ньому він закликав короля реформувати польс. церкву, яка, на його думку, перебувала в духовній кризі. Короля зацікавили пропозиції Ж.Кальвіна, тим більше, що значна частина польс. шляхти підтримувала ідеї Реформації. Багато хто із представників шляхти вбачав у церк. реформі не лише можливість відібрати в катол. церкви землю як на свою, так і на держ. користь, а й сподівався з її допомогою змінити держ. лад у країні, обмежити впливи римської курії та єпископів тощо. У числі захисників К. стали такі впливові фігури, як, зокрема, А.Мишковський, С.Замойський, Я. та С. Собеські. 1554 до Польщі приїхав проповідник К. Ян Ласький з конкретними планами провести в країні реформацію. Однак його смерть 1560, а також розрив К. з антитринітаріями (див. також Соцініанство) ослабили позиції кальвіністів у Польщі. Контрреформаційний рух 1560-х рр. (див. Контрреформація) і поява в Польщі єзуїтів поклали край впливові тут К., тим більше, що, крім незначної частини нім. за походженням міщанства (осн. маса німців була на боці лютеранства), К. підтримувався лише шляхтою, що суперечило самому його духові як релігії підприємницьких буржуазних прошарків сусп-ва.

Проникнувши до Польщі, К. поширився також і на укр. землях, перш за все – на Волині, де, як і в Польщі, шляхта була невдоволена духовенством. Позиції К. особливо посилилися тут після того, коли його прибічником став литов. канцлер кн. Микола Радзивілл. До К. тоді потягнулися такі знатні правосл. роди, як князі Вишневецькі, Сапіги, магнати Кишки, Фірлеї, Морштини, Воловичі, Гойські, Ходкевичі та ін. На кошти кн. Михайла Радзивілла в м. Несвіж (нині місто Мінської обл., Білорусь) було закладено друкарню й при ній почав діяти гурток кальвіністів на чолі з С.Будним. Гурток видав "руською мовою" книги Катехізис та "О оправдании грешного человека". Досліджуючи ці видання, І.Огієнко зазначив, що вони збудили активність православних (див. Православ'я), які й самі почали друкувати богословські твори, що сприяло зародженню нової укр. літ. мови. Занепад К. в Україні мав переважно такі самі причини, що і в Польщі. Народною релігією він тут не став, а та місцева шляхта, котра спочатку підтримала його, в часи контрреформації в більшості перейшла до католицтва. Однак, як свідчить П.Шевальє в книзі "Історія війни козаків проти Польщі" (1663), група укр. панства сповідувала К. навіть підчас війни Б.Хмельницького з Польщею. Сам П.Шевальє про це писав так: "Краща частина шляхти додержується католицизму або реформ Лютера чи Кальвіна". Аналізуючи це свідчення П.Шевальє, М.Грушевський дійшов висновку, що його слід розглядати як цілком достовірне. Він також вважав логічним у дослідженнях з укр. історії "об'єднувати" послідовників Ж.Кальвіна і М.Лютера в категорію послідовників "євангелицтва". Про останнє він писав, що воно "раптово вибуяло в третій четвертині 16 віку і так само раптово зав'яло в першій четвертині 17 віку, і тільки завзяття кількох магнатських фамілій урятували його від повного знищення". Певний інтерес до К. на укр. землях пробудився знову тоді, коли константиноп. патріарх Кирило Лукаріс почав обстоювати необхідність реформ правосл. церкви в кальвіністському дусі. Відомостей про укр. кальвіністські громади на укр. теренах, що свого часу входили до складу Російської імперії, немає.

Нині в Україні діє реформаторська церква, вона об'єднує частину (бл. 100 громад) угорців Закарпаття (див. Закарпатська реформатська церква).

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Любович Н. История Реформации в Польше. Кальвинисты и Антитринитарии (по неизданным источникам). Варшава, 1883
  2. Виппер Р. Церковь и государство в Женеве XVI в. в эпоху кальвинизма. М., 1894
  3. Його ж. Кальвинизм. В кн.: Энциклопедический словарь Ф.Брокгауза и И.Ефрона, т. 14. СПб., 1895
  4. Tawney R.H. Religion and the rise of capitalism. New York, 1942
  5. Schmidt A.M. Calvin et la tradition calvinienne. Paris, 1957
  6. Сказкин С.Д. Кальвинизм. В кн.: Советская историческая энциклопедия, т. 6. М., 1965
  7. Tazbir J. Dzieje polskiej tolerancji. Warszawa, 1973
  8. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. К., 1992
  9. Огієнко І.І. Українська церква. Нариси з історії Української Православної Церкви, т. 1–2. К., 1993
  10. Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. Пер. з французького видання 1663 р. К., 1993
  11. Рассел Б. Історія західної філософії. К., 1995
  12. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1999
  13. Всемирная история, т. 10. Возрождение и реформация. Минск, 2003.

Посилання:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • БІБЛІЯ
  • БУДНИЙ СИМОН
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЄЗУЇТИ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КАТОЛИЦИЗМ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • ОГІЄНКО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ПАТРИСТИКА
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РИМСЬКА КУРІЯ
  • СЕКТА РЕЛІГІЙНА
  • ШЕВАЛЬЄ П'ЄР
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СОЦІНІАНСТВО
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • ВЕБЕР МАКС
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА РЕФОРМАТСЬКА ЦЕРКВА

  • Пов'язані терміни:
  • КНИГОЗБІРНІ ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
  • КОРАН
  • КОРСАК РАФАЇЛ, СВІТСЬКЕ ІМ'Я – МИКОЛА
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • ЛЮТЕР МАРТІН
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • ОСТРОЗЬКА ОРДИНАЦІЯ
  • ПАНІВЕЦЬКА ДРУКАРНЯ
  • ПОТІЙ ІПАТІЙ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕФОРМАТСЬКІ ЦЕРКВИ
  • УГОРЦІ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)