ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КАНАДА

  Бібліографічне посилання: Ковальчук О.О. КАНАДА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kanada (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КАНАДА

КАНАДА – д-ва в пн. ч. Пн. Америки з прилеглими о-вами, у т. ч. Канадським Арктичним архіпелагом. Омивається на сх. Атлантичним, на пн. Пн. Льодовитим, на зх. Тихим океанами. На пд. та пн. зх. межує з США. Пл. 9976,14 тис. км² (2-ге місце у світі після РФ). Нас. 32,2 млн осіб (2003), з них англомовних громадян бл. 45 %, франкомовних – 29 %, решта – представники нац. меншин – переважно нащадки європ. (окрім британців і французів, які належать до більшості), азійських та афр. емігрантів. Корінним нас. канад. земель є індіанці та ескімоси (інуїти), сьогодні вони мешкають гол. чин. за Пн. полярним колом, від 1999 мають самоврядування. Понад 45 % нас. сповідує католицизм. Офіц. мови – англ. та франц. Столиця – м. Оттава. К. – конституційна монархія, входить до Співдружності націй (до 1947 – Брит. Співдружність націй). Глава д-ви – королева Великої Британії, її представником у країні є генерал-губернатор, якого вона затверджує на посаді за поданням прем'єра-міністра уряду К. Реальна влада належить канад. парламенту та уряду. За формою держ. устрою К. є федерацією десяти провінцій і 3 територій федерального підпорядкування. Найвищий законодавчий орган – двопалатний парламент, він складається з сенату та палати громад. Виконавчу владу здійснює федеральний уряд на чолі з прем'єр-міністром. Кожна провінція має власний уряд. Глава д-ви представлений у провінції лейтенант-губернатором, який призначається генерал-губернатором. Особливості держ. устрою К. зумовлені перш за все її історією.

Колонізацію тер. майбутньої К. розпочали французи. На поч. 17 ст. першим франц. губернатором колонізованих земель став Самюель де Шамплейн. 1608 французи заснували м. Квебек, яке згодом стало адм. центром однойменної провінції. Розширення французької місіонерської діяльності та хутряної й горілчаної торгівлі з місц. індіанськими племенами сприяло заснуванню 1643 м. Монреаль. Усталеної думки щодо походження слова "Канада" немає. За однією з найбільш імовірних версій, воно є похідним від індіанського слова "каната", що означає хижі (тамтешні житла) і яким аборигени, які мешкали на теренах, де нині розташов. м. Квебек, називали свої поселення. В 16–17 ст. назва Канада вживалася поряд з офіц. назвою Нова Франція. Від 1791 Канадою іменувалися англ. колонії в межах провінцій Квебек і Онтаріо, а з 1867 – й ін. канадські тер.

Після перемоги британців над французами на північноамер. землях у роки Семирічної війни 1756–1763 франц. влада на підконтрольних їй канад. тер. ослабла. За умовами Паризького миру 1763 Франція втратила більшу частину Нової Франції. Після проголошення 1776 незалежності США прихильники брит. колоніального панування емігрували з США до Брит. колонії – Верхньої К. (Онтаріо). Після франко-брит. домовленості 1791 на тер. франц. ч. К. – Нижньої Канади (Квебеку) – та британ. ч. – Верхньої К. (Онтаріо) – були утворені напівавтономні адм. системи, економічно тісно пов'язані між собою. Сепаратистський рух у франкомовній провінції Квебек виник наприкінці 18 ст., коли Велика Британія стала нав'язувати франкомовним громадянам брит. порядки. Поступово Велика Британія започаткувала об'єднання і самоврядування канад. провінцій.

1846 між К. та США було підписано Орегонську угоду, згідно з нею за держ. американо-канад. кордон був вибраний 49-й градус пн. широти. 1867 США купили в Російської імперії Аляску й 1903 між США та К. було встановлено ще один кордон (пн.-зх. щодо тер. К.).

Процес формування двопартійної канад. політ. системи розпочався 1854 (тоді була заснована Прогресивно-консервативна партія К.) та в основному завершився 1873, коли була заснована Ліберальна партія К. У проміжку між цими двома подіями – 1 лип. 1867 К. стала брит. самоврядним домініоном – цей день є й нині головним держ. святом К. (День Канади).

У роки Першої світової війни К. підтримувала країни Антанти. В Другій світовій війні вона була чл. антигітлерівської коаліції. Після 1945 в політ. житті К. домінували ліберали, вони проводили політику розбудови соціальної д-ви і тісної співпраці з США. 1949 К. вступила до НАТО, цього ж року о-в Ньюфаундленд став її 10-ю пров. К. є учасником Північноамер. системи протиракетної оборони.

У 1970-х рр. загострилося напруження між франкомовними й англомовними канадцями, зокрема, франкомовні мешканці провінції Квебек вважали, що, поселяючи до них емігрантів, федеральний уряд намагається змінити етнополіт. структуру їхньої провінції, щоб послабити тут політ. вплив прихильників незалежності Квебеку.

К. належить до вісімки провідних індустріальних д-в світу, є осн. торговельним партнером США. 1984 між К. та США була підписана угода про вільну торгівлю (1990 до цієї угоди приєдналася Мексика).

1991 був створений "Квебекський блок", який виступив за негайну незалежність Квебеку від К. В серп. 1992 федеральний уряд розробив проект конституційної реформи, що передбачала надання широкої автономії Квебеку в складі К., але його не підтримали представники ін., окрім Квебеку, канад. провінцій.

1994 К. разом із США та Мексикою офіційно створила Північноамер. зону вільної торгівлі (НАФТА). На референдумі в Квебеку (1995) незначною більшістю – 50,6 % – було відхилено пропозицію про незалежність Квебеку, а в квіт. 2003 на місц. виборах сепаратистський "Квебекський блок" здобув лише 33 % голосів. Економіка Квебеку отримала вагомий прибуток від функціонування НАФТА, що послабило політичний вплив прихильників незалежності.

К. лишається активним чл. НАТО (попри відмову від підтримки США в Іраку 2003), бере участь у антитерористичній операції на тер. Афганістану, розвиває стосунки з країнами Європейського Союзу, проводить послідовну політику рівноправних відносин із країнами Азії, Африки та Лат. Америки.

2 груд. 1991 К. визнала незалежну Україну. 27 січ. 1992 між Україною і К. були встановлені дипломатичні відносини. Укр.-канад. зв'язки інтенсивні й багатогранні. Активну участь у них бере укр. діаспора.

Літ.: Тишков В.А., Кошелев Л.В. История Канады. М., 1982; Кулышев Ю.А. Канада. М., 1989; Сич О.І. Імміграція та її місце в соціально-економічному розвитку Канади (1900–1939): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра істор. наук. Чернівці, 1994; Кононенко С.В. Центральна і Східна Європа в системі сучасної зовнішньої політики Канади. К., 1996; Мелкумов А.А. Канадский федерализм: теория и практика. М., 1998; Шляфер Л. Канада. География, экономика, право. М., 1999; Коваленко В.Г. Квебекське національне питання у 80–90-ті рр. ХХ ст.: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. Донецьк, 2000; Ажаева В.С. Канада: тенденции социально-политического развития. М., 2001; Тимашова Т.Н. Канадский федерализм: эволюция и особенности институциональной структуры. М., 2001.

А.Ю. Мартинов.

Українці в Канаді. Офіційно перші українці на канад. землі були зареєстровані 7 верес. 1891 (ними були вихідці із с. Небилів, нині село Рожнятівського р-ну Івано-Франк. обл., – Іван Пилипів і Василь Єлиняк), однак прибувати до цієї країни вихідці з укр. теренів почали значно раніше. Історія еміграції українців до К. поділяється на 4 хвилі, що припадають на такі періоди: 1-ша – останнє десятиліття 19 ст. – до початку Першої світової війни, 2-га – міжвоєн. роки; 3-тя – після Другої світової війни; 4-та – 1990-ті рр. Кожна із цих хвиль (див. Еміграція українська) мала свої особливості. Перша була найбільш масовою. Переважну більшість емігрантів становили бідні селяни із Західної України. 1921 під час всеканад. перепису нас. в країні було зареєстровано 170 тис. українців (це становило 1,2 % всього нас. д-ви; проте ця цифра є заниженою, оскільки українці досить часто ідентифікували тоді себе як буковинці, галичани, австрійці, поляки, русини).

Від самого початку українці на чужині поселялися, як правило, громадами, що формувалися з колиш. мешканців тих повітів і навіть сіл, у яких вони проживали до еміграції. У заново створених поселеннях вони прагнули зберегти свою національну своєрідність, культурні й побутові особливості, тобто те, що зв'язувало їх з рідною землею. Таке прагнення виявилося, зокрема, в іменуваннях їхніх нових поселень: Броди, Галич, Горлиці, Дніпро, Дністер, Збруч, Збараж, Золочів, Карпати, Коломия, Київ, Прут, Січ, Сокаль, Стрий, Тернопіль тощо.

Еміграція кінця 19 ст. – поч. 20 ст. започаткувала процес формування укр. етнічної групи К. Цьому процесові сприяло компактне розселення українців у канад. пров. Альберта, Саскачеван й Манітоба, де до 1921 було зосереджено 90,1 % українців від їх загальної кількості в країні (на той час тер. цих провінцій ще не була повністю освоєною, тут у наявності були вільні землі, де можна було займатися с.-г. працею). І лише незначна ч. укр. іммігрантів поселялась у містах та їхніх околицях, зокрема в провінціях Онтаріо й Квебек, працювала на шахтах, лісопереробних заводах, на транспорті. Таке розселення іммігрантів визначалося гол. чин. можливостями їхнього працевлаштування та професійною підготовкою. Це був час, коли українці в канад. сусп-ві перебували на найнижчих щаблях соціальної ієрархії й зазнавали навіть нац. дискримінації.

2-га і 3-тя хвилі за кількістю іммігрантів поступалися 1-й, загалом тоді до К. переселилося понад 100 тис. українців, з них більше 60 тис. – у міжвоєн. період, головним чином із Західної України. Серед емігрантів 2-ї хвилі, окрім селян, були також робітники, представники інтелігенції, ветерани укр. армій, поміж них – немало осіб з середньою і вищою освітою. Оселялись вони не лише у степових провінціях Зх. К., а й у великих пром. містах сх. ч. країни. Після Другої світової війни і до серед. 1950-х рр. до К. прибуло 35–40 тис. українців, гол. чин. із таборів для "переміщених осіб". Основна їх ч. оселилася в індустріальних центрах провінцій Онтаріо та Квебек. Ця еміграція в основному довершила формування укр. етнічної групи в К. (1961–81 до К. емігрувало трохи більше 9 тис. українців, що не мало істотного впливу на їхнє кількісне збільшення в країні).

Четверта хвиля еміграції бере початок з горбачовської перебудови й розпаду СРСР і була спричинена здебільшого погіршенням економічних умов проживання на Батьківщині. Переважна більшість емігрантів мала вищу освіту або тех. спеціальність, володіла англ. мовою, що дало їм змогу швидше знайти роботу й інтегруватися в канадське сусп-во. За період з 1991 до 2001 до К. переїхало 23 435 осіб.

Згідно з офіц. даними канад. переписів нас. 1941–2001, кількість українців та їхніх нащадків у К. становила: 1941 – 306 тис. осіб (2,7 % від усього населення країни), 1951 – 395 тис. (2,8 %), 1961 – 473,3 тис. (2,6 %), 1971 – 580,3 тис. (2,7 %), 1981 – 529,6 тис. (2,2 %), 1991 – 1054 тис. (3,9 %), 2001 – 1071,06 тис. (3,6 %). На поч. 21 ст. з-поміж всіх українців, які є громадянами К., бл. 90 % народилися в К., а 326,2 тис. були виключно укр. походження. За своєю чисельністю українці становлять 9-ту нац. групу канадців. Вони розселені по всій країні. Найбільше їх зосереджено в провінціях: Онтаріо – 290 925 осіб (це складає 2,6 % усього нас. цієї провінції), Альберта – 285 725 осіб (9,7 %), Брит. Колумбія – 178 880 осіб (4,6 %), Манітоба – 157 655 осіб (14,3 %), Саскачеван 121 735 осіб (2,6 %), Квебек – 24 030 осіб (0,3 %). Для українців характерні досить високі темпи урбанізації. В 1901 лише 3,5 % з них проживали в містах, 1921 – 19,9 %, 1941 – 33,9 %, 1961 – 65,2 %, 1981 – 76 %. Найбільше українців та їхніх нащадків мешкає в містах: Едмонтон (125 720 осіб, це 13,6 % нас. міста), Торонто (104 490 осіб, 2,2 %), Вінніпег (102 635 осіб, 15,5 %), Ванкувер (76 525 осіб, 3,9 %), Калгарі (65 040 осіб, 6,9 %), Саскатун (34 385 осіб, 15,4 %), Гамільтон (24 070 осіб, 3,7 %), Реджайна (23 220 осіб, 12,2 %).

Структура зайнятості канад. українців наближається до структури зайнятості, характерної для нас. К. в цілому. Від 1913 канадці укр. походження призначаються на високі держ. посади: саме тоді вперше українець А.Шандро був обраний депутатом парламенту в пров. Альберта. 1915 депутатом парламенту в пров. Манітоба було обрано Т.Ферлея, 1951 І.Яремка обрали до парламенту в пров. Онтаріо. До федерального парламенту представник укр. діаспори вперше був обраний 1926. Ним став М.Лучкович. До федерального парламенту також обиралися А.Глинка (1940), Ф.Заплітний (1945, 1953), І.Дікур (1949), А.Головач (1953), І.Кучерепа (1957), С.Корчинський (1958), В.Скорейко (1958), В.Яцула (1958), Й.Слоган (1958) та ін. 1955 вперше українець В.Вал (Волохатюк) був обраний сенатором. Сенаторами також обиралися: І.Гнатишин (1959), П.Юзик (1963), Дж.Івасів (1978), М.Білиш (1979) та ін. Неодноразово представники укр. походження ставали мерами міст, зокрема: В.Гаврилюк – Едмонтона (тричі: 1951, 1964 і 1975), С.Дзюба – Вінніпега, П.Ратунський – Кенори, Л.Декора – Едмонтона, М.Старчевський – Ошави – та ін. Першим губернатором пров. Саскачеван (1970) став С.Воробець. 24-м генерал-губернатором К. був Р.Гнатишин.

Перші укр. організації в К. створювалися на зразок тих, що діяли в Україні: церк. громади, "Просвіти", нар. і робітничі будинки. З часом почали діяти й орг-ції ін. типу: політичні, жіночі, студентські, молодіжні тощо. Зокрема: Стоваришення укр. робітн. дім (1918; з 1948 – Товариство об'єднаних українських канадців); Укр. червоний хрест (1918); Гетьманська Січ (1924, згодом – Союз гетьманців-державників); Союз українок К. (1926); Союз укр. самостійників (1927); Укр. стрілецька громада в К. (1928); Союз укр. молоді в К. (1931); Укр. нац. об-ня (1932); Комітет українців Канади (1940, з 1989 – Конгрес українців Канади); Фонд допомоги українцям К. (1945); Організація укр. молоді "Пласт" (1948); Союз укр. канад. ветеранів (1945); Спілка укр. молоді (1948); Ліга визволення України (1949); Спілка укр. студентів К. (1953) та багато ін. Однак кількість громадян К. укр. походження, які беруть участь в укр. нац. т-вах і укр. партіях, поступово зменшується. Переважна більшість представників 4-ї хвилі еміграції взагалі не бере участі в укр. організованому житті. Лише церква як відігравала, так і відіграє ключову консолідуючу роль в житті канад. українців.

Важливу роль українці в К. приділяли і приділяють шкільництву. Школи, де їхні діти могли б опановувати англ., а також, що не менш важливо, вивчати рідну мову й різноманітні українознавчі дисципліни, вони почали закладати ще наприкінці 19 ст. Діти українців навчалися і в канад. держ. школах. Цьому сприяв прийнятий спочатку в пров. Манітоба (1896), а згодом і в провінціях Альберта та Саскачеван закон, згідно з яким у держ. школах дозволялося вести двомовне навчання, якщо в класі було щонайменше 10 дітей однієї нац. меншини, які бажали вчитися рідною мовою. Початок власне укр. шкільництва в К. у т. зв. рідних школах тісно пов'язаний з парафіями і церквами. Перші 2 щоденні укр. школи в К. були відкриті 1905. Одна з них – у Бівер Лейку: вона розташовувалася у невеликому церковному приміщенні (окрему будівлю для неї було споруджено зусиллями оо. Василіан (див. Василіани) лише 1914), в ній навчалося 60 дітей. Друга – у Вінніпезі при парафії св. Миколая; спочатку вона діяла як вечірня, а з осені 1905 як цілоденна укр.-англ. з повною програмою навчання; 1906 кількість учнів у ній збільшилася з 50 до 160, у наступних роках – ще більше. Протягом перших 6 років навчання проводилось у підвалі церкви і лише в 1911 при фінансовій підтримці парафії було збудоване спеціалізоване шкільне приміщення. Подібні школи були відкриті також в Едмонтоні, Торонто, Йорктоні та багатьох інших містах і населених пунктах, де компактно проживали українці. Значною перешкодою в організації таких шкіл була відсутність учителів, які б володіли одночасно укр. й англ. мовами. Станом на 1904 у трьох пров. – Манітоба, Альберта й Саскачеван – діяло 40 повнопрограмних укр.-англ. шкіл, а ще в 100 зареєстрованих школах навчання не проводилося саме у зв'язку з відсутністю в них двомовних учителів. У той же час до К. прибували все нові й нові групи емігрантів з укр. земель і, отже, кількість укр. дітей, які не мали можливості навчатися, з року в рік зростала і на початку 1900-х рр. досягла 4 тис. Тому 16 лют. 1905 у Вінніпезі (1907 була перенесена до Брендона) канад. уряд відкрив першу спец. установу з трирічною програмою навчання для підготовки двомовних вчителів для дітей укр. іммігрантів. Офіційна назва її – "Ruthenian Training School", українці називали її укр. учительським семінаром. Серед бл. 150 її випускників (у черв. 1915 школу закрили) були провідні громад. і політ. діячі країни: Я.Арсенич, О.Гикавий, Ю.Стечишин, Т.Ферлей та ін. 1909–14 у Реджайні діяли учительські курси для підготовки учителів-чужинців, офіційна назва – "The English School for Foreigners", на яких навчалися й бл. 100 українців. Подібні учительські семінари працювали також у Вегревілі, Калгарі, Едмонтоні та ін. містах. 1913 уряд Манітоби опублікував для українців перший двомовний підручник "The Manitoba Ruthenian English Readers".

На жаль, чимало тогочасних канад. політиків були прихильниками швидкої асиміляції і вбачали загрозу єдності канад. сусп-ва в існуванні двомовних шкіл. Тому 1913 у пров. Альберта, а 1916 у провінціях Манітоба і Саскачеван викладання мовами нацменшин у держ. школах було заборонено. Були закриті двомовні школи, учительські семінари. Усе це стало поштовхом до розширення мережі приватних двомовних шкіл. Для укр. дітей, які бажали отримати освіту, але батьки яких жили далеко від міст, від 1912 почали створювати бурси та ін-ти на зразок тих, що існували в Зх. Україні. Ці установи не лише забезпечували учнів і студентів приміщеннями і харчуванням, а й були виховними інституціями.

Перша укр. бурса була відкрита в Едмонтоні. 1915 у Вінніпезі розпочала свою роботу бурса ім. А.Коцка. За два роки її діяльності у ній пройшли курс навчання 38 студентів. 1916 у Саскатуні була відкрита бурса (з 1917 – ін-т) ім. П.Могили. Ця установа мала у своїй власності 3 будинки для студентів, філіал і стала в 1920–1930-х рр. важливим осередком укр. освіт.-культ. руху в К. Її викладачі й слухачі багато зробили для запровадження укр. мови в програму навчання вищих і середніх шкіл у провінції.

1917 в Саскатуні була відкрита ще одна бурса (згодом – ін-т) ім. митрополита А.Шептицького, вона мала свій будинок, і вже в 1-й навчальний рік до неї було зараховано 60 студентів. Така ж кількість студентів щороку отримувала тут освіту і впродовж наступних 10 років. В Едмонтоні 1917 почав працювати Ін-т св. Василія Великого, а 1918 – Ін-т ім. М.Грушевського (згодом ім. св. Івана). 1928 були засновані інтернати для дівчат у Саскатуні та Йорктоні. Від 1935 в Саскатуні діяла бурса ім. М.Шашкевича. В Едмонтоні 1945 був створений Ін-т св. Василія Великого для хлопців, а 1948 – Ін-т св. Йосафата для дівчат. У Торонто 1949 почав діяти Ін-т св. Володимира.

Після II світ. війни цілорічні рідні школи та курси з укр. мови, релігії й українознавчих предметів, що утримувалися укр. церквами і світськими орг-ціями, діяли майже в усіх місцях компактного поселення українців. У будні дні навчання в них відбувалося вечорами (після того, як діти поверталися з держ. шкіл), а в один з вихідних – у суботу чи в неділю – вранці. Згідно з неофіц. даними, 1958 у К. діяло 600 рідних шкіл (майже 2/3 яких утримувалися катол. парафіями), у них працювало бл. 650 учителів і навчалося бл. 18 тис. учнів. Від 1950-х рр. укр. мова стає одним з факультативних офіційних предметів у держ. школах. Всеканад. рух за багатокультурність, в якому активну участь брали й українці, підштовхнув федеральний уряд запровадити 1971 політику багатокультурності на держ. рівні. Це знову уможливило двомовне навчання в держ. школах. Невдовзі відповідні закони прийняли провінційні уряди, зокрема: 1971 – в Альберті, 1974 – Саскачевані, 1978 – Манітобі. Однак кількість учнів, які виявляють бажання навчатися двома мовами, зменшується. 1985 у двомовних школах у провінціях Альберта, Саскачеван і Манітоба навчалося лише бл. 3 тис. учнів. Тим часом скоротилося і число рідних шкіл. На 1981 їх було лише 110 (у них працювало 510 учителів і навчалося 9 тис. учнів). І це не випадково. 1931 укр. мову назвали рідною 92 % канад. громадян укр. походження, 1951 – 80 %, а 1971–81 – 40 % (1991 цей показник ще більш зменшився і становив 19 %, 2001 загальне число таких громадян склало 148 090 осіб).

Від 1940-х рр. в окремих вищих навчальних закладах почали викладатися українознавчі предмети. Так, 1943 у Саскачеванському ун-ті завдяки зусиллям укр. учених та при допомозі їхніх канад. колег, гол. чин. В.Сімпсона, був відкритий перший факультативний курс укр. мови (читав проф. Т.Павличенко), на нього того ж року записалися 70 студентів. 1945 – у цьому ун-ті був відкритий ф-т слов'ян. студій (його очолив проф. К.Андрусишин), тут уперше було запроваджено програмний курс укр. мови і літ. Згодом і в ін. ун-тах К. почали викладати українознавчі предмети: у Вінніпезі їх читали Я.Рудницький та П.Юзик, в Оттаві – В.Кайє-Кисілевський й К.Біда, у Торонто – Ю.Луцький, у Монреалі – М.Залеський, в Едмонтоні – О.Старчук. Проте, незважаючи на зростання числа таких курсів, кількість студентів, які їх відвідували, була незначною. Так, у 1982/83 навч. році, коли читання українознавчих предметів велося вже у 12 ун-тах К., на їх прослуховування записалося 1389 студентів. 1976 при Ун-ті Альберти було засновано Канадський інститут українських студій (КІУС), а 1989 при цьому ж ун-ті почав діяти Центр досліджень історії України ім. П.Яцика. Важливу роль у збереженні і розвитку українознавства в К. відіграє діяльність Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.

Значний вклад у розвиток українознавства в К. внесли, зокрема, К.Андрусишин, К.Біда, Б.Білаш, П.Войценко, О.Войценко, В.Кайє-Кисілевський, Б.Кравченко, М.Лупул, Ю.Луцький, П.Магочій, М.Мандрика, М.Марунчак, Ю.Мулик-Луцик, І.Назарко, І.Огієнко, Я.Рудницький, Яр Славутич, О.Субтельний, Ю.Стечишин, П.Юзик.

За час перебування в К. українці видавали понад 250 часописів. Це – друковані органи їхніх т-в і орг-цій, релігійні, жіночі, дитячі, наук., спортивні журнали і газети. Життя більшості з них було нетривалим, тиражі, як правило, невеликі. Майже всі вони утримувалися, а ті, що існують сьогодні, утримуються на пожертви передплатників і меценатів, реліг. чи світських товариств та орг-цій. У різні роки кількість часописів була різною, зокрема у 1950–60-ті їх було понад 50, у 1984 – 28. Перший український часопис "Канадійський фермер" був виданий у Вінніпезі 12 листоп. 1903. Згодом з'явилися й ін., зокрема: "Український голос" (перший номер вийшов у Вінніпезі 1910), "Канадійський українець" (Вінніпег, 1911–1931; номери з 11 по 18 виходили під назвою "Канадійський русин"), "Канадієць" (Едмонтон, 1912), "Канада" (Вінніпег, 1913), "Українські робітничі вісті" (Вінніпег, 1919), "Канадійський ранок" (Вінніпег, 1920), "Правда і воля" (Ванкувер, 1920, ред. Т.Томашевський), "Вісник" (Вінніпег, 1924), "Світ молоді" (Вінніпег, 1927), "Правда і воля" (Вінніпег, 1929, ред. М.Мандрика), "Тhe New Canadian" (Вінніпег, 1929), "Новий шлях" (Едмонтон, 1930), "Робітничі вісті" (Торонто, 1933), "Український робітник" (Торонто, 1934), "Клич" (Едмонтон, 1935), "Ukraіnian Canadian Review" (Вінніпег, 1936), "Народна газета" (Вінніпег, 1937), "New Canadians" (Торонто, 1937), "Християнський вісник" (Вінніпег, 1942), "New Opinion" (Вінніпег, 1944), "Віра й наука" (Торонто, 1947), "Голос молоді" (Вінніпег, 1947), "Слово істини" (Вінніпег, 1947), "The Ukrainian Canadian" (Торонто, 1947), "Гомін України" (Торонто, 1948), "Наша мета" (Торонто, 1949), "Церква і нарід" (Вінніпег, 1949), "Жіночий світ" (Вінніпег, 1950), "Нові дні" (Торонто, 1950), "Слово" (Торонто, 1950), "Молода Україна" (Торонто, 1951), "Наша культура" (Вінніпег, 1951), "Наша держава" (Торонто, 1952), "Ukrainian Commentary" (Вінніпег, 1952), "Віра й культура" (Вінніпег, 1953), "Рідна школа" (Торонто, 1955), "Поступ" (Вінніпег, 1959), "New Review" (Торонто, 1961), "Слово на сторожі" (Вінніпег, 1964), "Життя і слово" (Торонто, 1965). Укр. вид-ва у К.: "Гомін України", "Добра книжка", "Євшан-зілля", "Новий шлях", "Нові дні", "Славута", "Тризуб", "Українські вісті", а також вид-ва при НТШ, КІУС, Торонтському ун-ті та ін.

У К. є низка укр. архівів, музеїв, б-к. У Саскатуні – Укр. музей Канади з філіями в Едмонтоні, Вінніпезі і Торонто; у Вінніпезі – Укр. культ. та освіт. центр; в Едмонтоні – Укр.-канад. архів та музей Альберти; поблизу Едмонтона – музей "Село української культурної спадщини" та ін. 1951 в Торонто був встановлений перший на північноамер. континенті пам'ятник Т.Шевченку (згодом його пам'ятники були поставлені також у Вінніпезі та Тіммінсі). Пам'ятники Лесі Українці встановлено у Вінніпезі, Саскатуні й Торонто, В.Стефанику – поблизу Едмонтона і Торонто, І.Франку – у Вінніпезі.

23 жовтня в Едмонтоні був відкритий перший у К. пам'ятник жертвам голодомору 1932–33 в Україні (автор – скульптор з Монреаля Людмила Теметя). Подібні монументи встановлені у Вінніпезі, Віндзорі та Калгарі.

З перших років імміграції українці в своїх канад. поселеннях організовували нац. хори, танц. ансамблі, драм. гуртки, оркестри. Не було жодної укр. орг-ції чи т-ва, незалежно від політ. або реліг. уподобань їхніх чл., де б не існували гуртки художньої самодіяльності. Окрім того, при кожній церкві обов'язково створювався хор. Відомими свого часу були, зокрема, хор "Бандурист" при церкві св. Володимира, хор "Канада" у Вінніпезі, хори в нар. домах Торонто і Монреаля. 1904 у Вінніпезі була поставлена перша театральна вистава. Від 1911/12 в цьому місті активно діяли драматичні т-ва ім. М.Заньковецької, "Боян" та ім. І.Котляревського. 1922 ці три колективи об'єдналися й до 1950 виступали разом у Вінніпезькому укр. нар. домі під кер. В.Казанівського. Подібні гуртки існували також у Торонто, Едмонтоні, Ванкувері, Саскатуні та ін. містах. Значний внесок у розвиток хорового мист-ва в К. у різний час зробили укр. диригенти Ю.Гассан, Н.Городовенко, Т.Губицький, О.Кошиць, П.Маценко, М.Пасічняк, Я.Самотілка, Є.Турула, Ю.Цукорник та ін. Починаючи з серед. 1920-х рр., укр. хори почали виступи по канад. радіо. Злет укр. нар. танц. мист-ва в К. пов'язаний з діяльністю В.Авраменка. Перша його школа укр. танку на амер. континенті була створена при Укр. нар. домі в Торонто. 1926 танцюристи цієї школи (понад 200 осіб) з тріумфом виступили на місц. крайовій виставці: кожного вечора протягом двох тижнів роботи виставки вони брали участь у концертах, що там відбувалися. 1927 з великим успіхом пройшло їхнє турне по К. У 1930-х рр. ансамбль В.Авраменка разом з укр. хором під кер-вом О.Кошиця гастролював по північноамер. континенту. 1938 у К. була знята на плівку опера "Запорожець за Дунаєм". Роль Одарки співала відома укр. співачка М.Сокіл, Карася – відомий оперний співак з України М.Швець, ін. ролі виконували аматори. У зйомці фільму взяв участь танцюрист М.Лехів (один з кращих учнів В.Авраменка). 1939 в Торонто був проведений 1-й Всеканад. фестиваль укр. пісні й танцю (у ньому взяли участь бл. 1500 митців з різних місцевостей країни, в т. ч. 38 струнних оркестрів і 32 хори; він зібрав 10-тис. аудиторію); 1946 – 2-й (бл. 1 тис. виконавців і більш як 15 тис. слухачів). Лише за період з 1939 по 1974 було проведено 10 загальноканад. фестивалів. Традиційними також стали: Канад. нац. укр. фестиваль у м. Дауфін (започаткований 1965), фестиваль писанки у Вегревіллі та фестиваль "Весна" в Саскатуні (обидва проводилися починаючи з 1973). 1978 з ініціативи українців Л. і З. Коссарів у Торонто засновано провінційну раду нар. мист-ва "Ontario Folks Art Council", яка щорічно в червні влаштовує фестивалі нац. груп під назвою "Каравана". 1988 Альбертська рада укр. мист-ва організувала "Фестиваль-88", присвячений 1000-річчю християнства на Русі, в ньому взяли участь 3 тис. виконавців. Фестиваль відвідали понад 25 тис. осіб. Укр. митці також беруть активну участь у провінційних і всеканад. фестивалях. Нині лише в трьох провінціях – Альберта, Саскачеван і Манітоба – діє понад 150 укр. хорів ("Бандурист", "Барвінок", "Бурлаки" "Гагілка", "Левада", "Оріон", "Трембіта", ім. О.Кошиця, ім. М.Поповича та ін.) і понад 150 танц. груп ("Веселка", "Гопак", "Довбуш", "Каменярі", "Кобзар", "Полтава", "Трембіта" та ін.). Деякі з цих колективів добре знані й далеко за межами Канади, в т. ч. й в Україні. 1992 хорові ім. О.Кошиця за популяризацію укр. хорового мист-ва була присуджена Держ. премія ім. Т.Шевченка.

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Ювілейна книга. 25-ліття Інституту ім. Михайла Грушевського в Едмонтоні. Вінніпег, 1943
  2. Ювілейна книга 25-ліття Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні. Вінніпег, 1945
  3. Пропам'ятна книга Українського народного дому у Вінніпегу. Вінніпег, 1949
  4. Тесля І. Розселення українців у Канаді. Вінніпег, 1957
  5. Кравчук П.І. На новій землі. Сторінки з життя, боротьби і творчої праці канадських українців. Торонто, 1958
  6. Шлепаков А.М. Українська трудова еміграція у США і Канаді (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). К., 1960
  7. Ювілейний альманах для відзначення 50-літньої праці "Українського голосу". 1910–1960. Вінніпег, 1960
  8. Тесля І., Юзик П. Українці в Канаді – їх розвиток і досягнення. Мюнхен, 1968
  9. Войценко Ольга. Літопис українського життя, т. 1–8. Вінніпег–Едмонтон, 1961–1992
  10. Марунчак М. Історія українців Канади, т. 1–2. Вінніпег, 1968 (2-ге вид. 1991)
  11. Його ж. Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпег, 1986
  12. Західноканадський збірник, ч. 1–4. Едмонтон, 1973, 1975, 1998, 2000
  13. Українці в історії Вінніпега. Торонто, 1974
  14. Encyclopedia of Ukraine, т. 1–5. Торонто–Лондон, 1975–1993
  15. Українці в американському та канадському суспільствах: Соціологічний збірник, т. 1. Джерсі-Сіті, 1976
  16. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді. Мюнхен, 1977
  17. Його ж. Століття українського поселення в Канаді (1891–1991). Монреаль–Оттава, 1991
  18. Наша сцена. Художня самодіяльність українських поселенців у Канаді. Торонто, 1981
  19. Прокоп Д. Українці в Західній Канаді, ч. 1–2. Едмонтон–Вінніпег, 1983, 1987
  20. Білаш Б. Англійсько-українське шкільництво в державній системі Манітоби. Мюнхен–Вінніпег, 1984
  21. Будування майбутнього: канадські українці в ХХI столітті. План дії. Едмонтон, 1986
  22. Українські канадці в історичних зв'язках із землею батьків. До 100-річчя прибуття перших українських поселенців до Канади: Збірник. К., 1990 (К., 1991, англ. мовою)
  23. Зарубіжні українці: Довідник. К., 1991
  24. Зберігаючи українську самобутність. К., 1992
  25. Євтух В., Ковальчук О. Українці в Канаді. К., 1993
  26. Без недомовок: Спогади. К., 1995
  27. Приймак Т. Викладання історії України в університетах Канади. "Київська старовина", 1995, № 1
  28. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999
  29. Руснак І. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХIХ–ХХ століття). Чернівці, 2000
  30. Макух А. Українські канадці в переписі населення 2001 р. "Політика і час", 2003, № 6
  31. На скрижалях історії. З історії взаємозв'язків урядових структур і громадських кіл України з українсько-канадською громадою в другій половині 1940–1980-ті роки: Збірник документів і матеріалів, кн. 1. К., 2003
  32. Макар В.Ю. Соціально-політична інтеграція українців у поліетнічне суспільство Канади. Чернівці, 2006.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНДРУСИШИН КОСТЯНТИН
  • АНТАНТА
  • АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  • АВРАМЕНКО ВАСИЛЬ КИРИЛОВИЧ
  • БІДА КОСТЯНТИН ЙОСИПОВИЧ
  • БІЛАШ БОРИСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ДЕКОРА Л.
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ЄВШАН-ЗІЛЛЯ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГНАТИШИН ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ГНАТИШИН РОМАН ІВАНОВИЧ
  • КАНАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ (КІУС)
  • КАЙЄ-КИСІЛЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЮЛІАНОВИЧ
  • КОНГРЕС УКРАЇНЦІВ КАНАДИ
  • КОШИЦЬ ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
  • КРАВЧЕНКО БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛІГА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
  • ЛУПУЛ МАНОЛІЙ
  • МАЦЕНКО П.
  • МАГОЧІЙ ПАВЛО-РОБЕРТ
  • МАНДРИКА МИКИТА ІВАНОВИЧ
  • МАРУНЧАК МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ
  • МУЛИК-ЛУЦИК ЮРІЙ
  • НАТО
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НАЗАРКО ІРИНЕЙ
  • НОВІ ДНІ
  • ОГІЄНКО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ПЕРЕБУДОВА
  • ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУДНИЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ-БОГДАН
  • СЕМИРІЧНА ВІЙНА 1756–1763
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СIМПСОН ДЖОРДЖ ВІЛЬФРІД
  • СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО Г. М.)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТЕЧИШИН ЮЛІАН
  • СТЕФАНИК ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • СУБТЕЛЬНИЙ ОРЕСТ МИРОСЛАВОВИЧ
  • ТОВАРИСТВО ОБ'ЄДНАНИХ УКРАЇНСЬКИХ КАНАДЦІВ (ТОУК)
  • ТУРУЛ Є.
  • УКРАЇНОЗНАВСТВО
  • УКРАЇНСЬКА ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК (США)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС, ВІННІПЕГ (1910)
  • УКРАЇНСЬКІ РОБІТНИЧІ ВІСТІ (ВІННІПЕГ, 1919)
  • ВАСИЛІАНИ
  • ЮЗИК ПАВЛО
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • АНДРУСИШИН КОСТЯНТИН
  • АНТОНОВИЧ МАРКО ДМИТРОВИЧ
  • КИТАЙ
  • РОЄНКО ВІКТОР КАЛЕНИКОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)