ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КАПІТАЛІЗМ

  Бібліографічне посилання: Райт Ерік Олін, Юркова О.В. КАПІТАЛІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kapitalizm (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КАПІТАЛІЗМ

КАПІТАЛІЗМ як термін, як спосіб організації виробничої діяльності, як влада капіталістів. Уперше слово "капіталізм" (саме – "капіталізм", а не "капітал" чи "капіталістичний") почало з'являтися в друкованих текстах у серед. 19 ст. Відчутний поштовх його поширенню надав Л.Блан, в одній зі своїх праць, опублікованій 1850, він пояснював його значення таким чином: "Те, що я назвав би "капіталізмом", є присвоєнням капіталу частиною членів суспільства". Однак лише після виходу у світ книги В.Зомбарта "Сучасний капіталізм" (1902) цей термін набув повнокровного життя. Тоді ж він входить і до лексикону послідовників К.Маркса (хоча сам К.Маркс ним і не послуговувався).

Послідовники К.Маркса, вибудовуючи схему зміни в історичному розвиткові суспільства 5сусп.-екон. формацій (рабовласництво, феодалізм, капіталізм, соціалізм, комунізм; див. Марксизм в історичній науці), зазвичай використовували термін "капіталізм" лише стосовно індустріального способу вир-ва, який веде свій початок з 18 ст.

Ф.Бродель розрізняв два значення терміна "капіталізм" – як "своєрідного світу в собі, який відрізняється від глобальної соціальної та економічної обстановки, що його (цей світ) оточує" (це значення він іменував "давнім капіталізмом"), і як таку організацію сусп-ва, яка з 19 ст. стає панівною (він іменував її "неокапіталізмом").

Залучення терміна "капіталізм" до політ. текстів зробило його зміст доволі розпливчастим. Тому з часом дехто з професійних істориків (зважаючи на те, що, порівняно з ін. суспільствознавцями, саме історики найчастіше використовували цей термін) почали висловлюватися за вилучення його з обігу (Г.Гітон, Л.Февр). Але, як констатував Е.Шонфілд, підсумовуючи 1971 дискусії щодо доцільності подальшого послуговування терміном "капіталізм", вагомий "аргумент на користь того, аби й далі цей термін вживати, полягає в тому, що ніхто, навіть найпослідовніші його критики, не запропонували натомість ліпшого терміна".

Нині терміном "капіталізм" найчастіше означають ядро такої екон. системи, яка являє собою органічне переплетіння різноманітних підпр-в, насамперед приватних, що в тій чи ін. формі конкурують між собою на вільному ринку. Така система в цілому є досить гнучкою й у разі, якщо вона наповнена дієвим громадським контролем (демократією), може ефективно (можливо, навіть найбільш ефективно з-поміж ін. систем) забезпечувати досягнення суспільного добробуту.

Літ.: Крутіков В.В. Буржуазія України та економічна політика царизму в пореформений період. Дніпропетровськ, 1992; Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994; Зомбарт В. Буржуа: этюды по истории духовного развития современного экономического человека. М., 1994; Шумпетер Й.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. К., 1995; Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV–XVIII ст., т.1–3. К., 1995–1998; Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация. Очерки на рубеже эпох. М., 1997; Альбер М. Капитализм против капитализма. СПб., 1998; Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. СПб., 1998.

Д.С. Вирський.

Капіталізм як спосіб організації виробничої діяльності є сукупністю низки інституцій, передусім екон. та правових, що дають змогу приватним власникам виготовляти продукцію та отримувати прибуток. Визначальними складовими К. є: 1) приватна власність на засоби вир-ва (на землю, знаряддя праці, машини тощо) та на ідеї (авторське право); 2) правова система, що створює можливості приватному власникові отримувати прибуток (за умов обґрунтованого оподаткування); 3) сусп. договірні відносини, на ґрунті яких здійснюються акти продажу/купівлі, що стосуються вироб. діяльності, зокрема акти найму та звільнення робітників; 4) право приватного власника розпоряджатися прибутком, отриманим у результаті вироб. використання належної йому власності, так само, як і своєю власністю, тобто у будь-який спосіб, що не заборонений законом. Характерними ознаками К. є розширення сфер використання грошей та дії ринкових відносин. Для свого власного поступу К. постійно потребує інвестувань – або з отриманих раніше прибутків, або з наданих фінансовими посередниками кредитів. Однак гроші, ринки та інвестиції потрібні для капіталіст. організації екон. діяльності лише остільки, оскільки вони є інструментами для створення прибутку. Останній же є її (цієї діяльності) абсолютно необхідною умовою.

Існує думка, що К. виник у Зх. Європі приблизно через 200 років після епідемії чуми 1349. Проте вона не є безспірною, оскільки певні елементи К. існували і в більш ранні періоди історії, причому як у Зх. Європі, так і на ін. континентах. Наприклад, гроші та ринки були принаймні у ранніх фінікійців, а розвинені кредитні ринки діяли в Індії та Китаї впродовж сторіч. Однак "ототожнення" початку сучасного К. із Зх. Європою відповідного періоду є поза сумнівом, хоча питання про те, чому сучасний К. виник саме тут, а не в більш заможних та економічно розвинених (на момент його виникнення) регіонах Аравії чи Азії, до цього часу невирішене. Наголоси в дискусії навколо цього питання, як правило, ставляться у відповідності до того, яким детермінантам становлення К. надається перевага – внутрішнім чи зовнішнім. У першому випадку мова йде про послаблення в західноєвроп. сусп-вах феод. зв'язків (див. Феодалізм), яке було зумовлене розвитком грошових відносин, а також про посилення абсолютистських монархій (див. Абсолютизм), які отримали з боку міських поселень (саме тут мешкали торгівці та ремісники) підтримку у своїй боротьбі з феод. знаттю. У другому випадку особливе значення надається сутичці європейців з ісламською цивілізацією під час хрестових походів і пошуку ними альтернативних торг. шляхів у відповідь на захоплення арабами традиційних сухопутних магістралей, а також створенню маневрених гармат, якими озброювалися їхні флотилії, що могли відтепер плавати на великі відстані від своїх баз і повсюдно мати надійний захист. Усі ці й подібні до них фактори, до яких так чи інакше апелюють прибічники першого і другого підходів, є, по суті, взаємозалежними, а отже, необхідний і відповідний синтез самих цих підходів. Але за будь-якого тлумачення процесу становлення сучасного К. незаперечною є визначальна роль у цьому процесі Зх. Європи. Особливий вплив на цей процес мали домінуючі в західноєвроп. країнах ідеали (у першу чергу – реліг.) та технологічні інновації (гол. чином у військ. сфері).

На сьогодні жодна теорія не може задовільно пояснити процес виникнення К. Більше того, в наявних поясненнях процес становлення сучасного К. в Зх. Європі здебільшого розуміється лише як даність, а не як факт, причини якого мають бути з'ясовані.

До кінця 18 ст. зміни в житті сусп-в, де розвивався К., відбувалися дуже повільно (особливо у сфері технології вир-ва). Так, на початок 18 ст. такі елементи сучасного К., як гроші, ринки, контракти та права власності, були на тому самому щаблі розвитку, що й раніше, хоча в деяких регіонах і мало місце їх кількісне зростання. Лише з того часу, коли було створено, а потім і вдосконалено парового двигуна, К. необоротно ступив на шлях прискореного розвитку. Індустріалізація стала його синонімом. Слідом за першою промисловою революцією 1770-х рр. у Великій Британії впродовж наступних 200 років відбулося ще кілька, кожна з яких породжувала півстолітню хвилю розширення та скорочення вир-ва, що врешті-решт завершувалася новою революцією (див. Промисловий переворот). Гол. джерелом такої революційності К. стало, очевидно, те, що він невпинно, у всезростаючому масштабі нарощував продуктивність праці.

Повсюдно, де відбувався розвиток К., мало місце зростання чисельності нас., концентрування значної кількості робітників на підпр-вах, налагодження швидкісного транспортного сполучення та глобальної комунікаційної мережі, розширення міст. Та водночас відбувалися й такі процеси, як виснаження сіл і занепад натурального госп-ва як осн. центру вир-ва продуктів споживання. Все це надавало К. динамізму, який трансформувався у "творче знищення" всього старого або просто недавнього. Невдоволення реформуванням, як правило, озвучувалося – можливо, занадто багатослівно – у тезах про моральне розтління, про відчуження майна, про руйнування сусп. інститутів шлюбу та родини, про занепад релігії.

Першою чітко вираженою формою опозиції К., що стала результатом взаємодії процесів відлучення значної кількості нас. від сільс., заздалегідь визначеного способу життя та концентрації його (такого нас.) на заводах у містах, був соціалізм. Різні течії соціалізму по-різному поєднували в собі ностальгічні та футуристичні елементи, але всі вони – як ідеологія та як рух – були потужною силою опору більшості соціальним реформам, які породжував К.

У цей же період у робітн. середовищі постали професійні спілки – до того часу невідома форма об'єднань (див. Профспілки). Їхній інтерес полягав у регулюванні росту К. через збільшення робітн. частки у заг. прибутку. Нормою у розвинутих капіталіст. країнах також стала масова політ. діяльність. Усі ці зміни створили підґрунтя для посилення втручання держави в економіку, особливо у сфері пенсій, соціального захисту та ін. соціальних благ, що асоціюються сьогодні з д-вою заг. добробуту.

У період між Першою світовою війною та Другою світовою війною К. був кинутий найбільш серйозний виклик. Повоєнна гіперінфляція, тріумф більшовизму в Росії та фашизму в Італії, Велика депресія 1930-х рр., прихід до влади прибічників нацизму в Німеччині виявили слабкість індивідуалістського К. та силу його колективістських альтернатив.

Процвітання економіки в США під час "нового курсу" та у Великій Британії під час II світ. війни знову відродило потенціал К. Успішне поєднання в повоєн. період зростаючого масового споживання з повною зайнятістю працездатного нас. стало інновацією, що дала змогу розв'язувати тогочасні проблеми К. Розвиткові К. також сприяло формування глобальної світ. економіки (див. Глобалізація), основу якої створили транснаціональні корпорації, що виникли ще на поч. 20 ст., та тривала (упродовж доіндустріального та індустріального періодів) міжнар. торг. експансія країн, у яких розвивався К.

У своїй доіндустріальній фазі західноєвроп. К. поширив свою торговельну мережу на всі обжиті людьми континенти світу. В Америці, Африці та Азії були засновані колоніальні імперії. Вони стали джерелом золота і срібла, а також центрами відродження інституту рабства. Наплив золота з Пд. Америки до іспано-португальських імперій, можливо, навіть був причиною тривалої інфляції в Зх. Європі. Після пром. революції існуюча мережа формальних і неформальних імперій, створена завдяки торгівлі та кредитуванню, стала для західноєвроп. капіталіст. д-в готовим ринком збуту продукції їхніх підпр-в і джерелом некваліфікованої робочої сили та сировини.

Оскільки територіальним завоюванням розвинутих індустріальних країн на землях Африки та Пд.-Сх. і Пд. Азії наприкінці 19 ст. "проклала дорогу" капіталіст. торг. експансія, то К. став ідентифікуватися з імперіалізмом.

Поступово країни Пн. Америки і Пд. Європи, а наприкінці 20 ст. й Сх. Азії стали повністю капіталістичними.

До поч. 1970-х рр. майже 100-відсоткова зайнятість працездатного нас. в розвинених капіталіст. країнах, потужний вплив на їхню (цих країн) соціальну політику з боку професійних спілок та високі соціальні стандарти, що стали для їхніх громадян нормою, почали гальмувати в них стабільне зростання прибутків. Врешті-решт це призвело до стагфляції. Протидіючи цьому – зменшуючи зобов'язання перед колективістськими інституціями та запроваджуючи нововведення в електроніці й телекомунікації– К. наприкінці 20 ст. оновився. Нині він через цикли внутрішньо- та зовнішньоорієнтованого розвитку знову революціонізує сусп. життя.

Здатність К. до перетворень не ослабла. Зрозуміти причини цього – означає, по суті, розгадати секрет К. Однак зробити це надто складно, оскільки таких причин досить багато. На думку багатьох дослідників, гол. рушієм поступу в системі капіталіст. організації праці є підприємець-новатор, який шукає нечуваних прибутків та заради їх отримання готовий іти на величезні ризики. Інші вважають, що екон. зростання за К. відбувається завдяки поєднанню принципів змагальності приватних підприємців та невтручання д-ви у справи бізнесу. Окремі науковці і політики підкреслюють значну роль держави у цьому процесі, особливо на ранніх стадіях індустріального зростання. Військ. експансії, протестантській етиці, надходженням золота, універсалізації освіти та виховання, наук. і технологічним відкриттям – усьому цьому також надається належне значення. Однак майже всі ці фактори мали виняткове значення в минулому. В різні часи розвиток К. підтримувався також такими взаємопротилежними за своєю дією інституційними механізмами, як змагання та монополія, інфляція та стабільність цін, невтручання та інтервенціоналізм, авторитаризм та демократія. Єдиною ж постійною якістю сусп. системи, в якій розвивається К., була і лишається можливість отримувати в рамках її екон. і правової системи великі й стабільні прибутки та гарантія, що ці прибутки можуть бути витрачені на законній підставі за бажанням того, хто їх одержав. І доки існуватиме така можливість і гарантія, доти К. – немає значення, чи розуміємо ми, як він діє, – буде процвітати.

Мехнед Десаї (Meghnad
Desai. Capitalism.
The Oxford Companion to
Politics of the World.
Oxford, 2001).
Скорочений виклад. Переклад
з англійської О.В. Юркової.

Капіталізм як влада капіталістів (клас як поняття сучасного політологічного аналізу капіталістичного суспільства). В академічному аналізі політ. подій поняття класу, незважаючи на його відносно тривалу історію використання в соціологічних дослідженнях, залишається доволі невизначеним (див. також Класи суспільні). Ще не так давно воно відігравало, у кращому разі, другорядну роль. У 1950-х – на поч. 1960-х рр. дослідники, які працювали в зх. країнах і вивчали там політ. процеси, тлумачили такі процеси здебільшого як результат взаємовпливу численних сил, що діють у площинах договірних відносин, голосування, коаліційного буд-ва та пошуку консенсусу. І хоча ніхто з них не заперечував, що окремі організовані за спільними інтересами групи політиків можуть спиратися на виборців того чи ін. класу – особливо це стосувалося профспілкових та торг.-пром. асоціацій, проте таким групам як політ. силам не надавалося важливого аналітичного статусу. Але вже наприкінці 1960-х – на поч. 1980-х рр. із відродженням марксистських традицій у соціальних науках поняття класу стає одним із центр. також у багатьох дослідженнях д-ви та політики. Саме в цей час почали активно дискутуватися такі питання, як "класовий характер" держ. апаратів і можливості маніпулювання держ. інституціями з боку впливових діячів, які спираються на певний клас. Навіть ті вчені, які не використовували у своїх соціологічних теоріях поняття класу, почали ним послуговуватися для політологічного аналізу (див. Політологія).

Однак у 1980-х рр., коли за іронією долі нац. політика США набула відверто класового характеру, академічна популярність класового аналізу не лише не зросла, а навпаки, почала падати. У роботах, що стосувалися держави, центр ваги змістився в бік теорій, які виразно дистанціювалися від попереднього захоплення класовою теорією. Ідеться, зокрема, про державницькі підходи до політики, в яких наголос робиться на інституційних якостях д-ви та інтересах держ. менеджерів, а також про культурологічні теорії, в яких у центр політологічного аналізу ставляться ті чи ін. поширені в сусп-ві логічні та символічні схеми міркувань. Класовий політологічний аналіз перестав домінувати, але жодним чином він не втратив своєї значущості. Саме такий стан справ створює сприятливі можливості для того, щоб неупереджено оцінити теор. досягнення та визначити нерозв'язані питання класового політологічного аналізу.

Термін "клас" у наук. і політ. дискусіях використовується у двох контекстах, один з яких може бути названий ієрархічним, а другий – відносним. У першому контексті термін "клас" уживається для означення груп людей, які перебувають на різних щаблях "драбини прибуткової нерівності". Так, сучасні амер. політики часто використовують вислів "платники податків середнього класу", який, по суті, є еквівалентним вислову "платники податків із середнім рівнем прибутків". У цьому вислові термін "клас" означає ніщо інше, як логічно виокремлену за певною ознакою– рівнем отримуваного прибутку – множину індивідів. Дослідники, які сповідують марксистські або веберівські (див. М.Вебер) теор. традиції, також означають терміном "клас" певні групи людей, що мають різні рівні доходів, але на цьому не зупиняються. Вони вказують на те, що капіталісти та робітники як класи різняться між собою не лише розміром отримуваних прибутків і розміром сплачуваних податків, а й тим, що вони є виразниками певних екон. механізмів, за допомогою яких здобувають відповідні прибутки.

У політ. аналізі використовуються як ієрархічна, так і відносна класові концепції. Перша з них домінує в дослідженнях політ. позицій та вподобань "бідних", "середніх" і "багатих" під час голосувань на виборах чи референдумах. А от у системних дослідженнях політики перевага надається відносній концепції. Це пов'язано з тим, що вона дає змогу аналізувати процеси, які продукують соціальну нерівність.

Звичайно, вибір дослідником відносної класової концепції для здійснюваного ним політологічного аналізу є лише висхідною точкою його подальших роздумів, які можуть мати різні лінії розвитку. Зокрема, загальновідомими є розбіжності між марксистським та веберівським класовими тлумаченнями капіталіст. сусп-ва. Веберівці визначали класи переважно в контексті ринкових відносин, а марксисти – у контексті вироб. відносин. І хоча і перші й другі характеризували клас капіталістів і клас робітників однаково– перших як клас власників засобів вир-ва, а других як клас найманих працівників, які не володіють засобами вир-ва і тому продають себе як джерело праці на певний час капіталістам, однак прив'язка веберівцями цих визначень до ринкових відносин, а марксистами – до вироб. відносин приводить їх до різних висновків стосовно ін. аспектів розуміння класів. Веберівці вважають, що класи реально існують лише там, де є ринкові відносини, тобто в капіталіст. сусп-ві. Це означає, зокрема, що відносини феодалів і підлеглих їм селян не були класовими, оскільки в їхньому підґрунті лежали не ринкові відносини, а відносини персональної залежності та панування. Марксисти ж, ув'язуючи класові відносини з вироб. відносинами, наполягають на тому, що будь-які конфлікти навколо контролю над вироб. ресурсами є проявами класової боротьби, і це дає їм змогу будувати заг. теорію історичного розвитку, ґрунтовану на класовому аналізі. Вислів, що "класова боротьба є рушійною силою історії", лише тоді має сенс, якщо "класова теорія" будується на ґрунті вироб. відносин. Крім того, розробка класової теорії в контексті вироб. відносин абсолютизує зв'язок між поняттями "клас" та "експлуатація", що має принципове значення для Марксової теорії. Згідно зтрадиційним марксистським твердженням, експлуатація полягає у привласненні одним класом "додаткової праці" ін. класу. Можливість такого привласнення створюється там, де в процесі своєї праці людина виробляє продукт, який – саме як продукт – їй не належить, бо не вона є власником засобів вир-ва, на яких цей продукт виробляється, а за свою працю вона отримує окрему винагороду, жорстко не прив'язану до кількості та якості її живої праці. І справді, ринкові відносини між робітниками та капіталістами дають змогу капіталістам експлуатувати робітників через привласнення продуктів вир-ва.

Хоча відмінності між марксистською та веберівською класовими теоріями важливі для більш широкої теорії сусп-ва, проте створені вченими цих двох традицій класові "систематики" капіталіст. сусп-ва не мають великих розбіжностей. І ті й ті вважають, що осн. класами в капіталіст. сусп-ві є капіталісти і робітники, а всі ін. працездатні соціальні групи – менеджери, урядовці, високоосвічені службовці тощо, які не мають чітко виражених "поляризованих" класових ознак капіталістів чи робітників, – є "середнім класом".

І все ж, хоча марксистські й веберівські уявлення про класову структуру капіталіст. сусп-ва не мають значних розбіжностей, використання цих уявлень для аналізу політ. явищ здебільшого чітко відрізняється. Веберівці, як правило, розглядають клас як один із визначальних факторів політ. життя. У конкретних ситуаціях це означає, що клас може набувати значної ваги, але малоймовірно, що клас є більш масштабним або більш визначальним чинником політ. процесу, ніж ін. чинники. Марксисти, навпаки, надають класу привілейованого статусу, у найбільш ортодоксальних із них поняття класу (і тісно пов'язані з ним концепції "капіталізму" або "способу виробництва") може стати навіть єдиним пояснювальним засобом.

При вирішенні питання про вплив класу на політ. життя дослідники опираються на ту чи ін. типологію "рівнів влади". Одну з таких типологій детально розробили Р.Ельфорд та Р.Фрідленд. Згідно з цією типологією, влада має три осн. рівні – ситуативний, інституційний та системний. Ситуативна влада – це влада прямої дії: саме про таку владу йдеться в добре відомому веберівському визначенні влади як здатності одного діяча змусити другого діяча робити певну справу, незважаючи навіть на його опозиційність щодо цієї справи. Інституційна влада – це влада "інституційного оточення", яке забезпечує порядок прийняття рішень і через відповідні процедури може впливати на ці рішення, фільтруючи їх на користь тих чи ін. груп. Таку владу досить часто називають "негативною владою" або "другим обличчям влади" (Бахрах [Bachrach] та Барац [Baratz]), оскільки вона, не проявляючи себе у специфічно владній поведінці, притаманній ситуативній владі, вилучає ті чи ін. альтернативи з порядку денного. Системна влада – це "влада", що пов'язана з реалізацією певних заг. інтересів через функціонування осн. структур сусп. ладу.

Використовуючи метафору "влада– це особлива гра", Р.Ельфорд та Р.Фрідленд характеризують зазначені три типи влади таким чином: системна влада – це те, що визначає природу владної гри; інституційна влада – це специфічні правила такої гри; ситуативна ж влада – це конкретні ходи в межах заданих правил гри.

Зв'язок між усіма трьома рівнями влади подібний до міжрівневого кібернетичного зв'язку: з одного боку, системний рівень накладає певні обмеження на інституційний рівень, який, у свою чергу, обмежує вибір стратегій на ситуативному рівні, а з другого – конфлікти на ситуативному рівні можуть змінювати правила інституційного рівня, причому певна сукупність змін на даному рівні може спричинити трансформацію системи в цілому.

На ситуативному рівні політологічного аналізу виникає багато теор. дебатів щодо пояснювального значення поняття класу. Марксисти (і ті, хто зазнав сильного впливу марксизму) доводять, що діячі, чиї інтереси та ресурси ґрунтуються на їхніх зв'язках із певними класами, грають, як правило, вирішальну роль у дійсно структурованих політ. конфліктах та держ. політиці. Інколи вони ставлять акцент на стратегічних діях панівного класу, на його здатності керувати д-вою у своїх інтересах, подекуди наголошують на політ. значенні класової боротьби як такої. За цих обставин народні рухи у сукупності з інтригами правлячого класу розглядаються ними як осн. фактори формування держ. політики. У будь-якому разі вважається, що своїми впливами на поведінку політ. діячів клас визначає держ. політику.

За такого розуміння класової основи ситуативної влади теор. схеми функціонування цієї влади є досить простими. Вони ґрунтуються на визначенні наявних у того чи ін. класу важливих для політ. боротьби ресурсів. Зокрема, у капіталіст. сусп-вах капіталістам доступні два вирішальні засоби впливу на політ. діяльність: величезні фінансові ресурси та особисті зв'язки з людьми, які займають держ. пости. Завдяки використанню частини своїх багатств на фінансування політиків, партій політичних та політ. експертів, на забезпечення контролю над основними мас-медіа, на надання найвищим політ. діячам вигідної роботи після їх відставки з держ. посад, на лобіювання, а також завдяки особистим зв'язкам з політ. лідерами капіталісти мають потужні важелі впливу на держ. політику і можливість формувати вигідні для себе її напрями. Однак, зважаючи на той факт, що капіталісти, які мають вплив на політику, відстоюють у ситуативній політиці насамперед свої приватні інтереси (напр., специфічні ринки, технології або правила), то це дає підстави стверджувати, що окремі капіталісти і їхні групи не можуть ставити інтереси свого класу вище за свої власні інтереси. Як зауважує Ф.Блок, клас капіталістів політично неоднорідний і йому не вистачає послідовності та усвідомлення пріоритетів. Тому, коли капіталісти різними способами намагаються маніпулювати політикою, їхні дії досить часто спрацьовують одна проти одної і не породжують узгоджених політ. результатів.

Отже, той факт, що капіталісти мають значні засоби впливу на ситуативну владу, не свідчить про те, що вони мають послідовну класово спрямовану політику. Окрім того, у площині ситуативної влади капіталісти не є єдиними ефективними політ. гравцями. Такими гравцями також є політики найвищого рівня та чиновники держ. апарату. Коли інтереси й цілі держ. службовців не збігаються з інтересами капіталістів, то держ. менеджери можуть брати гору, оскільки в багатьох випадках вони мають достатні можливості проводити держ. політику незалежно від різновекторних впливів з боку окремих капіталістів.

Ці факти, звичайно ж, не спростовують твердження, що класова структура "програмує" політ. інтереси держ. діячів і надає їм політ. ресурси, які вони використовують у боротьбі за ситуативну владу. Однак заг. положення, згідно з яким вплив класових інтересів і класових ресурсів на ситуативну владу завжди є найсильнішим і визначальним, залишається під запитанням.

Визнання, принаймні часткове, тези, що на рівні ситуативної влади капіталісти не завжди є домінуючими політ. гравцями, приводить до висновку, що класовий політ. аналіз має зосередитися навколо проблеми інституційного виміру влади. Ключовим питанням при цьому стає наступне: чи варто державу в капіталіст. сусп-ві розглядати як капіталіст. д-ву, тобто як д-ву, яка має специфічні класові ознаки. Завданням класового аналізу стає дослідження того, як класові інтереси реалізуються через структуру (втілюються у структуру) політ. апарату.

Класову інституційну владу інколи називають владою, що не ухвалює рішень. Осн. ідея такої влади чітко викладена К.Оффе. Він вважав, що класовий характер д-ви проявляється через низку фільтраційних механізмів, які надають держ. актам "систематичного класового ухилу". Ці механізми працюють таким чином, що блокують усі ті рішення, які можуть зашкодити інтересам домінуючого класу. Справді, на законодавчому рівні д-ва завжди діє таким чином, що насамперед забороняє все, що не повинно мати місця, і лише в другу чергу дозволяє те, що може бути.

Прибічники цієї ідеї звертають особливу увагу на той факт, що капіталіст. д-ва отримує осн. кількість своїх фінансових ресурсів через оподаткування та запозичення приватно виробленої додаткової вартості, а не через пряме привласнення додаткової вартості, здобутої власною вироб. діяльністю. Такий механізм держ. доступу до фондів ставить д-ву взалежність від приватного
вир-ва, спонукає її всіляко обмежувати будь-які дії, що можуть істотно підривати рентабельність приватного накопичення. Фактором, що стабілізує капіталізм, вважається виборча система, за якої люди голосують як мешканці територіальних округів, а не як члени певних угруповань. Така система перетворює всіх виборців із представників того чи ін. класу на окремих "фізичних осіб", а тому формально є некласовою, однак оскільки вона унеможливлює "класовий переворот" згори, то, по суті, є опорою існуючого, тобто капіталіст., ладу, а отже, може вважатися такою, що має класовий характер.

Твердження, що капіталісти мають системну владу, означає, що в капіталіст. системі існують механізми, які забезпечують капіталістам реалізацію їхніх інтересів, абсолютно не враховуючи їхні усвідомлені стратегії та незалежно від внутр. організації їхніх політ. апаратів. Іншими словами, це означає, що капіталіст. система функціонує таким чином, що спрямовує різновекторні дії численних представників капіталіст. класу, кожен з яких керується своїми власними інтересами, у певному "уніфікованому" напрямі, який є вигідним для класу капіталістів у цілому. У дослідженні Ч.Ліндблома "Політики та ринки" ("Politics and Markets") показано, зокрема, що ринки, на яких реалізуються екон. інтереси капіталістів, самі по собі (без будь-якого тиску з боку окремих капіталістів на політиків і без будь-яких інституційних маніпулювань, тобто незалежно від використання капіталістами можливостей ситуативної та інституційної влади) потужно впливають на держ. політику.

Різні дослідники по-різному тлумачать класовий характер системної влади. Напр., між марксистською та неоконсерваторською концепціями в цьому питанні існують дві принципові відмінності. Перша з них полягає в тому, що марксисти розглядають капіталізм як специфічну істор. форму економіки і твердять, що в капіталіст. сусп-ві системна влада має винятково капіталіст. характер. Неоконсерватори розглядають ринки як "природну" форму екон. взаємодії людей і вважають їхні впливи на системну владу не класовими, а такими, що випливають із заг. природи людини.

Друга важлива відмінність така: дослідники, які дотримуються неоконсервативних чи ліберальних поглядів, розглядають аналіз системної влади як такий, що значно менше прив'язаний до аналізу інституційного та ситуаційного рівнів влади. Вони вважають, що навіть за умови, коли політ. система у сфері ресурсів та зростання явно залежить від приватного госп-ва, політично вмотивовані діячі, незважаючи на системні екон. обмеження, спроможні домагатися значних надмірних держ. витрат. Тобто діячі, які мають ситуативну владу, спроможні на догоду ідеологічним ілюзіям підштовхнути д-ву до дій, які призведуть до того, що врешті-решт буде "вбито гуску, яка несе золоті яйця". Вони застерігають, що демократ. форма інституцій та надмірна мобілізація нар. сил усупереч інституційним перепонам можуть призводити до держ. витрат, які будуть підтинати розвиток сусп-ва в цілому. Марксисти ж вважають, що держ. витрати та держ. політика не можуть надто відхилятися від системних вимог капіталізму, оскільки ситуативна й інституційна влади загалом лише доповнюють системну владу. На їхню думку, структура держ. апаратів та системні устої капіталізму в цілому перешкоджають надто великим відхиленням від заг. лінії капіталіст. поступу.

Однією із центр. тем марксистського істор. дослідження є проблема "балансу класових сил" у соціальних та політ. конфліктах. У зв'язку з цим марксисти вважають, що осн. завданням класового аналізу влади є пояснення соціальної детермінації наявних у того чи ін. класу можливостей активно відстоювати свої інтереси. Наприклад, слабкість позицій робітн. класу США в електоральній політиці пояснюється такими притаманними тамтешньому сусп. ладові інституційними факторами, як "виборча система єдиного кандидата", що підриває життєздатність маленьких партій, "відсутність громадського фінансування виборів", що посилює політ. вплив фінансових вкладників, "закони про реєстрацію учасників голосування", що ускладнюють мобілізацію виборців, а також таким системним фактором, як особливе місце США у світ. капіталіст. системі. Зумовлена цими чинниками ситуативна слабкість робітн. класу, у свою чергу, блокує намагання нар. сил змінити інституційні властивості д-ви таким чином, щоб посилити свою владу. Такий аналіз приводить до висновку, що доки в капіталіст. сусп-вах капіталісти непропорційно володітимуть владою, доти в капіталіст. сусп-вах будуть можливими лише неістотні зміни некапіталіст. характеру. Некапіталіст. елементи можуть бути впроваджені в інституційну структуру капіталіст. д-в, напр. так, як це робиться у сфері правил безпеки на робочих місцях. Традиційно в більшості капіталіст. д-в правила безпеки на робочих місцях встановлюють ієрархічні бюрократичні установи. Вони ж здійснюють і контроль за виконанням цих правил за допомогою офіц. інспекцій, а також запровадження ліцензійних та ін. суто правових вимог. Альтернативою таких традиційних установ з безпеки робочих місць є запровадження спец. професійних к-тів, які б мали повноваження інспектувати тех. вимоги, впроваджувати правила безпеки та здійснювати відповідний контроль.

Що стосується можливостей зміни в капіталіст. сусп-вах логіки системної влади, то осн. питанням тут є таке: чи можуть всебічні зміни відносин між д-вою та економікою змінити суть капіталіст. системи, чи ця суть є незмінною, оскільки вона визначається виключно принципом приватної власності на засоби вир-ва. Більшість марксистів наполягають на тому, що системна логіка капіталізму є незмінною, а тому в ній досить мало "простору" для некапіталіст. варіацій. Перехід від конкурентного до "монопольного" капіталізму, наприклад, може значно впливати на ситуативну владу різних класів та частин класів і навіть може відображатися у змінах класового характеру інституційних форм д-ви (приміром, у держ. апаратах із розвитком капіталізму могли б зникнути дрібні бурж. елементи). Але осн. класова логіка системного рівня, як твердять марксисти, в обох випадках є капіталіст.

Учені, які в основному погоджуються з марксистськими поглядами на майбутнє, цю точку зору заперечують. Зокрема, Г.Еспінг-Андерсен вважає, що "держава загального добробуту" (її форми можуть бути різними – консервативними, ліберальними та соціалістичними) може мати значний вплив на системну логіку капіталізму через створення різноманітних тенденцій розвитку, орієнтованих на інтереси різних класів. А Д.Роджерс вказує на те, що існує обернена залежність між інтересами капіталу та ступенем розвитку професійних робітн. орг-цій. Зростання організованості професійних робітн. орг-цій до певного рівня супроводжується лише конфліктами з роботодавцями, однак після досягнення досить високого щаблю такої організованості подальше посилення робітн. орг-цій приносить капіталістам користь, оскільки робить можливою продуктивну координацію та кооперацію праці та капіталу. Це означає, що якщо, приміром, правовий режим відносин між робітниками і роботодавцями заважає об'єднанням робітників перейти рубіж "негативної" екон. активності (як це має місце у США), то професійні спілки будуть постійно оборонятися, оскільки вони створюються на засадах протистояння інтересам капіталу. Однак якщо правовий режим сприяє подоланню такого рубежу (як це відбулося, зокрема, у Швеції), тоді системна логіка підтримуватиме ці об'єднання. Отже, капіталізм при вищому або нижчому рівнях профспілкових об'єднань втілює якісно різні системні моделі класової влади в загальній капіталіст. структурі.

Таким чином, новітній досвід використання поняття "клас" у політологічному аналізі дає змогу зробити наступні висновки методологічного характеру. Чим крупнішим та абстрактнішим є коло досліджуваних проблем, тим більш вірогідно, що такі заг. системні фактори, як класова боротьба або динаміка капіталізму, відіграватимуть більш важливу пояснювальну роль. З другого боку, чим дрібнішим та конкретнішим є об'єкт пояснення, тим вірогідніше, що такі відносно умовні причинні процеси, як окремі історії законодавства різних д-в або детальні правила виборчого змагання, будуть набирати в поясненні більшу вагу. І насамкінець, чим безпосередніше будуть відображатися в досліджуваних предметах процеси відтворення класової структури та інтереси домінуючих класів, тим більш вірогідно, що класові фактори – на ситуативному, інституційному та системному рівнях – будуть більш важливими складовими пояснювальних схем. Таке твердження не є тавтологічним, оскільки воно не відкидає ін. пояснень для тих випадків, коли
не пов'язані з класами чинники можуть відігравати вирішальну роль. Разом з тим воно змушує критично ставитися до тлумачень, в яких процеси на класовій основі не відіграють важливої причинної ролі в тих політ. явищах, які тісно пов'язані з відтворенням класової структури та інтересами домінуючих класів.

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Dahrendorf R. Class and Class Conflict in Industrial Societies. Stanford, California, 1959
  2. Miliband R. The State iN Capitalist Society. New York, 1969
  3. Bachrach P., Baratz M.S. Power and Poverty. New York, 1970
  4. Althusser L. Lenin and Philosophy. New York, 1971
  5. Poulantzas N. Political Power and Social Classes. London, 1973
  6. Lukes S. Power: A Radical View. London, 1974
  7. Offe C. Structural Problems of the Capitalist State. Class Rule and the Political System. ON the Selectiveness of Political Institutions. В кн.: German Political Studies, vol. 1. London, 1974
  8. Offe C., Ronge V. Theses on the Theory of the State. "New German Critique" 6, fall 1975
  9. Poulantzas N. Classes in Contemporary Capitalism. London, 1975
  10. Lindblom C. Politics and Markets. New York, 1977
  11. Therborn G. What Does the Ruling Class Do When It Rules? London, 1978
  12. Parkin F. Marxist Class Theory: A Bourgeois Critique. New York, 1979
  13. Giddens A. A Contemporary Critique of Historical Materialism. Berkeley, California, 1981
  14. Roemer J. A General Theory of ExploitatioN and Class. Cambridge, Massachusetts, 1982
  15. Orloff A., Skocpol T. Why Not Equal Equal Protection? Explaining the Politics of Public Social Spending in Britain, 1900–1911, and the United States, 1880-s–1920. "AmericaN Sociological Review" (1984) 49, no. 6
  16. Alford R., Friedland R. The Powers of Theory. Cambridge, U.K., 1985
  17. Evans P. та ін. Bringing the State Back In. Cambridge, U.K., 1985
  18. Przeworski A. Capitalism and Social Democracy. Cambridge, U.K., 1985
  19. Block F. Revising State Theory: Essays iN Politics and Post-industrialism. Philadelphia, 1987
  20. Esping-Andersen G. The Three Worlds of Welfare Capitalism. Princeton, N.J., 1990
  21. Wright E.O. Class Counts. Cambridge, U.K., 1997.

Посилання:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • ДЕМОКРАТІЯ
  • ДЕРЖАВА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФАШИЗМ
  • ФЕОДАЛІЗМ
  • ФЕВР ЛЮСЬЄН
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
  • ІМПЕРІАЛІЗМ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР
  • ХРЕСТОВІ ПОХОДИ
  • КЛАСИ СУСПІЛЬНІ
  • МАРКС К.
  • МАРКСИЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • МІСТО
  • НАЦИЗМ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛІТОЛОГІЯ
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ
  • РАБСТВО
  • СОЦІАЛІЗМ
  • ВЕБЕР МАКС
  • ВЛАДА

  • Пов'язані терміни:
  • АВСТРОМАРКСИЗМ
  • ДЕРЖАВА ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ФЕНОМЕН
  • ФАШИЗМ
  • КАЛЬВІНІЗМ
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • КОНВЕРГЕНЦІЇ ТЕОРІЯ
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • КУПЕЦТВО
  • ЛЕГАЛЬНИЙ МАРКСИЗМ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛУЧИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛЯЩЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • МАНУФАКТУРА
  • МАРКСИЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ
  • НІМЕЧЧИНА
  • НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
  • ПАТРІАРХАТ
  • ПРОТЕКЦІОНІЗМ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РОСІЯ
  • СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО, СЛОВ’ЯНОЛЮБСТВО
  • СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ
  • СОЦІАЛІЗМ
  • СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ВЛАСНІСТЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)