ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КІЛІЯ

  Бібліографічне посилання: Голобуцький П.В., Карадобрій Т.А., Ногай М.П. КІЛІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kiliya (останній перегляд: 23.04.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КІЛІЯ

КІЛІЯ – місто Одеської області, райцентр, порт. Розташоване на лівому березі Кілійського гирла дельти р. Дунай за 45 км від берега Чорного м. Напроти – на правому березі гирла дельти розташоване румун. м. Стара Кілія (Кілія Векіа), а 40 км вище по течії річки – м. Ізмаїл. Нас. – бл. 28 тис. осіб (2006), з-поміж них: 12 тис. українців, 8 тис. росіян, 2,8 тис. молдован, є також болгари, гагаузи, євреї, цигани, татари, у т. ч. нащадки ногайців, та ін. Можливо, що саме К. під назвою Нове село згадується у Воскресенському літописі, в списку міст, які лежали на шляху київ. князів до Болгарії і Візантії. Щодо походження назви "Кілія" є кілька версій. За однією з них, ця назва є варіантом звучання давнього іменування тутешнього поселення Ахілія (Ахіллія – Кілія). Саму ж назву Ахілія, згідно з легендою, дав поселенню Александр Македонський. Так він іменував його на честь свого міфічного предка – напівбога та героя Троянської війни Ахілла. На користь цієї версії наводиться той аргумент, що неподалік К. знаходиться о-в Левка (нині о-в Зміїний), де свого часу був побудований храм Ахілла, ним опікувалася грец. колонія Ольвія. За ін. версією назва міста походить від грец. слова "κελλιου", що означає амбар, склад. Однак найбільш ймовірно, що ця назва має більш пізнє походження – від турец. слова "кілі", яке вживається для означення глинистого берега (глинистими є всі береги дельти Дунаю). До входження тутешнього поселення до складу Османської імперії генуезці та венеціанці називали його Лікостомою, саме так воно іменоване на складеній 1320 італійцем Маріо Сандуло карті пн. берега Чорного м. (на цій карті у місці розташування сучасної К. і румун. Старої Кілії позначено два поселення – правобережна та лівобережна Лікостоми). На думку краєзнавця Б.Райнова, генуезці не лише плавали до Лікостоми, а й першими звели там фортецю. Щоправда, не всі сучасні історики погоджуються з ототожненням Лікостоми та К.

Від 14 ст. місц. поселення входило до складу Волощини, 1465 було завойоване господарем Молдови Стефаном III Великим (1457–1504). 1475 та 1476 фортецю намагався захопити турец. султан Мегмед II. Однак підкорити її Осман. імперії вдалося лише 1482 силами 100-тис. війська. Турец. панування тривало більш ніж 300 років. Очевидно, саме в цей час місто й отримало назву "Кілія".

За турецького володарювання К. була центром кадилика, що входив до складу Акерманського санджака (див. Санджак), а від кін. 16 ст. – Очаківського ейялету. Вона стає "продовольчою базою" Стамбула, звідси до столиці Осман. імперії постачалися хліб, м'ясо, молдов. вино та багато ін. продуктів. Було посилено обороноздатність міста. Турец. географ і мандрівник Евлія Челебі (17 ст.) описує фортецю в К. як напрочуд міцну споруду, що мала подвійні стіни з боку Дунаю та потрійні з суходолу. Тільки на головному бастіоні було розміщено 20 гармат, направлених у бік Дунаю та моря. Фортеця мала кілька башт, зокрема Велику пн.-сх. (її підземна частина використовувалася як в'язниця) та башту з продовольчим запасом, що постійно оновлювався з надходжень від райї – околишнього нетурец. нас. (волохів, молдован, українців). Поруч розташовувалися казарми для війська, лазарет, будинки коменданта, муфтія, офіцерів гарнізону, пороховий погріб, арсенал, ряди складів і мечеть. Всередині фортеці було зведено цитадель, там жили яничари зі своїми родинами.

У місті діяли колоритні сх. базари та невільничий ринок, на якому процвітала торгівля рабами й полоненими.

У 17 ст. молдов. господар Василь Лупул (1634–53) отримав від султана право вести через кілійський порт власну торгівлю з зарубіжжям і домігся дозволу відновити в місті правосл. храм – церкву св. Миколая (була зведена, як свідчить рукопис, знайдений у фондах Синоду, ще в 10 ст., зруйнована під час захоплення міста турками).

На кілійську фортецю не раз нападали козаки: 1594 під проводом С.Наливайка та 1635 – І.Сулими.

У ході рос.-турец. війн 18 – поч. 19 ст. кілійською фортецею тричі оволодівали рос. війська. Вперше фортеця капітулювала 1770 після 10-денної облоги військами князя М.Репніна; вдруге 1790 після тривалої облоги корпусом ген.-аншефа барона І.Меллера-Закомельського (у ході боїв сам І.Меллер-Закомельський загинув, а посаду командуючого зайняв ген. І.Гудович); втретє 1806 після осади д-зією герцога А.-Е.Рішельє.

1812 за Бухарестським мирним договором у складі Бессарабії К. була приєднана до Російської імперії.

Після поразки Росії в Кримській війні 1853–1856 за Паризьким мирним договором 1856 К. з пд. частиною Бессарабії відійшла до складу Молдавського князівства.

Після російсько-турецької війни 1877–1878 за рішенням Берлінського конгресу 1878 К. була повернута Рос. імперії.

Наприкінці 19 ст. в К. проживало 1974 особи. Прибутки місту давала торгівля, передусім хлібом. Тут діяло 119 торг. місць, що загалом мали річний обіг товарів на суму 375,8 тис. рублів. Працювали 2 гончарних і 3 цегляних з-ди, 3 парових і 72 вітряних млини. Мешканці займалися також рибальством, виноградарством, садівництвом і городництвом. Було 3 уч-ща (міське 3-класне чол., 2-класне жін. та чол. парафіяльне). Діяла приватна публічна б-ка. 1910 відкрився перший кінотеатр.

Від 25 січ. 1918 до 30 черв. 1940 К. була окупована Румунією. У ці роки обсяг торгівлі тут зменшився, однак місто залишалося значним експортером хліба за кордон. 1938 почалось буд-во елеватора.

1940 Румунія задовольнила ультиматум СРСР і повернула Ізмаїльщину до складу УРСР, К. стала райцентром Ізмаїльської області (з 1954 – райцентр Одес. обл.).

Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 К. 10 лип. 1941 була окупована румун. військами. У цей період окупанти в гол. синагозі влаштували в'язницю, до якої загнали бл. 200 осіб єврейс. національності й майже всіх їх розстріляли. Іншу частину євреїв міста загнали до Татарбунарського пересильного табору, де більшість з них загинула від знущань, голоду та хвороб. Зважаючи на "неблагонадійність" місц. нац. меншин – нерумунів (їхня заг. чисельність, за даними шефа поліції кілійського жудеця (р-ну) від 16 верес. 1941, становила 11 тис. 129 осіб), сігуранца проводила каральні операції, брала під варту заложників. У відповідь на таку політику влади, а також щоб уникнути мобілізації до армії багато мешканців міста почали переховуватися в дунайських плавнях, чимало з них стали чл. бойових груп партизан. загонів. У місті діяла підпільна орг-ція (бл. 60 осіб).

25 серп. 1944 до К. увійшли частини Червоної армії (див. Радянська армія), вернулися рад. установи.

У К. було зведено потужний суднобудівний-судноремонтний з-д. На ньому виготовляли ліхтери, баржі, шаланди, контейнеровози, понтони, танкери та корпуси самохідних суден довжиною до 135 м. Продукція з-ду постачалася як для потреб флотів СРСР, так і за кордон. Нині з-д виконує замовлення для фірм Бельгії, Голландії, Фінляндії, Франції, Греції та Росії.

У К. діє навч.-консультативний центр, що є структурним підрозділом Київ. держ. академії водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного. Тут щорічно здобувають освіту майже 1000 студентів. У місті є історико-краєзнавчий музей.

Пам'ятки арх-ри: залишки фортеці (15 ст.), Свято-Миколаївська церква (1648), Свято-Покровська соборна церква (1836). Встановлено пам'ятники Б.Хмельницькому та воїнам Червоної армії, які полягли в боях за визволення міста.

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Надеждин М.И. Славянская надпись в Килийской церкви св. Николая. "Записки Одесского общества истории и древностей", 1844, т. 1
  2. Мурзакевич М.Н. Килийская церковь св. Николая и ее достопримечательности. Там само, 1848, т. 2
  3. Брун Ф. Чорноморье, ч. 1. Одесса, 1879
  4. Килия. В кн.: Енциклопедия Ф.Брокгауза и И.Ефрона, т. 15. СПб., 1895
  5. Iorga N. Studii istorice asupra Chilieişi Cetăţii Alba. Bucureşti, 1899
  6. Мохов Н.А. Очерки истории молдавско-русско-украинских связей (с древнейших времен до начала XIX века). Кишинев, 1961
  7. Iliescu O. Localizarea vechiului Licostomo. "Studii", 1972, N 3
  8. Синенко В.И. Операция Килия-Веке. К., 1975
  9. Тодорова Е. Вичина, Килия и Ликостомо. В кн.: Български средневековни градове и крепости, т. 1. Варна, 1981
  10. Diaconu P. Kilia et Licostomo on Kilia = Licostomo? "Revue roumain, d'histoire" (Bucrest), 1986, t. 25, N 4
  11. Коновалова И.Г., Перхавко В.Б. Древняя Русь и Нижнее Подунавье. М., 2000
  12. Райнов Б.А. Очерк истории Килии. Измаил, 2003
  13. Свято-Николаевский храм г. Килия. Исторический очерк. Одесса, 2004
  14. Райнов Б.А. Подвиг на Дунае (1941–1945). Измаил, 2005.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС 1878 Р.
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 Р.
  • ЕВЛІЯ ЧЕЛЕБІ
  • ГУДОВИЧ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІЗМАЇЛ
  • ІЗМАЇЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КАДИЛИК
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • ЛУПУ (ЛУПУЛ) ВАСИЛЬ
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • НАЛИВАЙКО СЕМЕРІЙ
  • ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ОЛЬВІЯ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1856
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РАЙЯ
  • РІШЕЛЬЄ АРМАН-ЕММАНУЕЛЬ-СОФІЯ-СЕПТІМАНІ ДЕ ВІНЬЄРО ДЮ ПЛЕССІ, ГРАФ ДЕ ШИНОН, ГЕРЦОГ ДЕ РІШЕЛЬЄ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878
  • РУБЛЬ
  • САНДЖАК
  • СІГУРАНЦА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАМБУЛ
  • СУЛИМА ІВАН
  • СИНАГОГА
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВІЗАНТІЯ
  • ВОЛОЩИНА
  • ЯНИЧАРИ
  • ЗМІЇНИЙ О–В

  • Пов'язані терміни:
  • БАЛАСОГЛО ОЛЕКСАНДР ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ
  • БІЛГОРОДСЬКА ОРДА
  • БУДЖАК
  • БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ДЕВОЛАН
  • ФЕОФАНА III МІСІЯ В УКРАЇНІ 1620
  • ГАМАЛІЇ
  • ГОЛОВАТИЙ АНТОН АНДРІЙОВИЧ
  • ГУДОВИЧ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІТАЛІЙСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я
  • КАДИЛИК
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУНИЦЬКИЙ СТЕФАН
  • МАЛИНОВИЙ КЛИН
  • МЕНГЛІ-ҐЕРЕЙ I
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • МОЛДОВСЬКИЙ ТОРГОВИЙ ШЛЯХ
  • МОЛДОВА
  • МИТНА КОМОРА
  • ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ОЛЕКСАНДР ДОБРИЙ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПИЛИПОНИ
  • РАБСТВО В УКРАЇНІ
  • РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700
  • ШТЕФАН III ВЕЛИКИЙ
  • УСТЬ-ДУНАЙСЬКЕ БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ВАПОВСЬКИЙ БЕРНАРД ТА ЙОГО ХРОНІКА
  • ВІРМЕНСЬКІ КОЛОНІЇ В УКРАЇНІ 16-18 СТ.
  • ЯНИЧАРИ
  • ЯСИР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)