ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КІРОВ СЕРГІЙ МИРОНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І. КІРОВ Сергій Миронович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kirov_S (останній перегляд: 20.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КІРОВ СЕРГІЙ МИРОНОВИЧ

КІРОВ Сергій Миронович (справжнє прізв. Костріков; 27(15).03. 1886 – 01.12.1934) – парт. і держ. діяч СРСР. Н. в м. Уржум (нині місто Кіровської обл., РФ). Закінчив церковнопарафіяльну школу, міське уч-ще і Казанське механіко-пром. уч-ще. З 18 років брав участь у революц. діяльності в Сибіру, чотири рази піддавався арештам. Чл. РСДРП–ВКП(б) від 1904. 1905–07 керував нелегальною друкарнею в Томську (нині місто в РФ), був одним з організаторів страйку залізничників. Від 1909 мешкав у Владикавказі (нині столиця Республіки Пн. Осетія–Аланія, РФ), працював журналістом у газ. "Терек", 1916 очолив місц. більшовицьку орг-цію. Після Лютневої революції 1917 – депутат Владикавказької ради, обраний делегатом 2-го Всерос. з'їзду Рад. Під час громадян. війни 1918–20 сприяв становленню більшовицької влади на Пн. Кавказі, був головою Військ.-революц. к-ту Астраханськогокраю. 1918 познайомився із Й.Сталіним і від того часу незмінно його підтримував. 1920 – повноважний представник РСФРР у Грузії, де готував повалення місц. уряду. Згодом очолював рад. делегацію на попередніх мирних переговорах з Польщею у Ризі (нині столиця Латвії). 1921–25 – секретар ЦК КП(б) Азербайджану. Від лют. 1926 – 1-й секретар Ленінгр. губкому (обкому) партії і пн.-зх. бюро ЦК ВКП(б). Розгорнув репресивну політику проти парт.-госп. кадрів, спрямовану насамперед проти колиш. учасників антисталінської опозиції, ініціював виселення "непролетарських елементів" з міста. 1929 групою ленінгр. комуністів було ініційовано скандал з обвинуваченнями К. у "білогвардійщині", а також у тому, що до революції він не відразу перейшов на бік більшовиків. Питання розглядалось у Москві на засіданні Центр. контрольної комісії і на пропозицію Й.Сталіна було закрите. Кандидат у члени політбюро від 1930, від лют. 1934 – секретар ЦК ВКП(б).

1 груд. 1934 був убитий Л.Ніколаєвим у Смольному біля свого робочого кабінету. 6 груд. похований у Москві біля Кремлівської стіни.

Версія Й.Сталіна щодо цього вбивства полягала в тому, що Л.Ніколаєву за наказом Л.Троцького і Г.Зінов'єва допомагали керівники ленінгр. НКВС.

Вбивство К. було використане для розгортання широкомасштабних репресивних акцій проти колиш. учасників опозиції (див. "Кіровський набір"). Для УРСР це принесло новий тур "чисток" прибічників політики "українізації", управлінців, діячів культури.

1961 для розслідування вбивства К. Президія ЦК КПРС створила спец. комісію. Тоді набула поширення версія, ніби під час виборів ЦК на ХVII з'їзді ВКП(б) бл. 300 делегатів проголосували проти Й.Сталіна, а проти К. – три. У такий спосіб делегати підтвердили, що вони вбачали в останньому альтернативу Й.Сталіну. Стверджувалось, що за вказівкою Й.Сталіна і за участі Л.Кагановича, який спостерігав за роботою лічильної комісії, підсумки голосування було сфальсифіковано.

За версією О.Яковлева, К. на з'їзді просто розповів про антисталінські і критичні настрої частини делегатів. Це нібито й стало підставою для помсти: спочатку вбили К., а потім знищили й більшу частину делегатів з'їзду.

Насправді не існує жодних документальних підтверджень цих версій. Разом з тим встановлено, що справу Л.Ніколаєва було свідомо заплутано, а його самого, його родичів та ін. свідків знищено.

дата публікації: 2007 р.

Праці:
  1. Избранные статьи и речи. (1912–1934). М., 1957.
Література:
  1. Красников С.В. Сергей Миронович Киров. М., 1964
  2. Cинeльникoв С.С. Кіров. К., 1975
  3. Красников С.В. С.М. Киров в Ленинграде. Л., 1966
  4. Коренев Д.З. Революция на Тереке. 1917–1918 гг. Орджоникидзе, 1967
  5. [Шатуновская О.] Фальсификация. Воспоминания ветерана партии. "Аргументы и факты", 1990, 2–8 июня
  6. Росляков М.В. Убийство Кирова. Политические и уголовные преступления в 1930-х годах: Свидетельства очевидца. Л., 1991
  7. Кирилина А. Рикошет, или сколько человек было убито выстрелом в Смольном. СПб., 1993
  8. Судоплатов П. Разведка и Кремль: Записки нежелательного свидетеля. М., 1994
  9. Ефимов Н.А. Киров. "Вопросы истории", 1995, № 11–12
  10. Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997
  11. Торчинов В.А., Леонтюк А.М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. СПб., 2000
  12. Шаповал Ю. "Сталин Кирова убил в коридорчике…": 70 лет назад было совершено самое резонансное политическое убийство в советской истории. "Зеркало недели", 2004, 27 ноября – 3 декабря, № 48.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • КІРОВСЬКИЙ НАБІР
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МОСКВА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ЗІНОВ'ЄВ ГРИГОРІЙ ОВСІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • КІРОВОГРАД
  • КІРОВСЬКИЙ НАБІР
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ ТАРАС АНТОНОВИЧ
  • ЛЮШКОВ ГЕНРІХ САМІЙЛОВИЧ
  • ПРАВОТРОЦЬКІСТСЬКОГО БЛОКУ ПРОЦЕС 1938
  • СТАЛІНСЬКІ ПРЕМІЇ, ПРЕМІЇ ІМЕНІ СТАЛІНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)