ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КЛАСИ СУСПІЛЬНІ

  Бібліографічне посилання: Павленко Ю.В. КЛАСИ СУСПІЛЬНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Klasy_suspilni (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КЛАСИ СУСПІЛЬНІ

КЛАСИ СУСПІЛЬНІ, як поняття. На сьогодні поняття "суспільні класи" є одним з найбільш уживаних у наук. літ., присвяченій заг. істор., соціальним і екон. проблемам. Як правило, ним означають характерні для того чи ін сусп.-екон. ладу великі, відносно сталі групи людей, які відрізняються одна від одної своїм місцем у системі вироб. відносин, створюють своїм представникам певні можливості реалізовувати себе, а також мають спільні інтереси й цінності. Вважається, по-перше, що місце, яке той чи ін. клас займає в системі вироб. відносин, а також особливості його стосунків з ін. класами визначаються його відношенням до засобів вир-ва, а по-друге, що саме це відношення (до засобів вир-ва) може бути: або повною власністю (класичні рабовласники та капіталісти); або "верховною" власністю (держ. військ.-бюрократичний прошарок, феодали, рад. "номенклатура"); або повною відсутністю власності (раби, класичні пролетарі); або "орендованою" власністю (общинники в ранньодерж. утвореннях та сх. деспотіях, феодально залежні селяни, кріпаки). Вважається також, що в усіх докапіталіст. сусп-вах представники панівного класу були не лише повними або верховними власниками засобів вир-ва, а й володарями підлеглих їм працівників – робочої сили (людей). Останні були або взагалі позбавлені права на власну особу (раби) або обмежені в праві розпоряджатися своєю робочою силою (залежні селяни). З різним відношенням до засобів вир-ва органічно пов'язана й різна роль класів в організації праці. Класи, які є власниками засобів вир-ва, визначаються як організатори вир-ва, а класи, які не мають у своїй власності засобів вир-ва, – як безпосередні виробники матеріальних благ. Ситуація, коли саме власність зумовлює те чи ін. місце людини в системі вир-ва, притаманна лише достатньо розвинутим сусп-вам, вперше в історії вона фіксується в деяких доіндустріальних цивілізаціях (античність, стародавній Китай, мусульманський світ тощо), а сповна розкривається в рабовласницьких (Бразилія, Карибіка, пд. США) та бурж. сусп-вах. У більш ранні істор. періоди реальне відношення людини до засобів вир-ва визначали її природні здібності й уміння (тобто її безпосереднє місце в системі розподілу праці) та/чи її причетність до влади.

Відношення до засобів вир-ва та місце в системі влади й організації вир-ва визначають способи отримування й розміри отримуваної частки сусп. продукту. Представники неімущих класів отримують лише необхідний для відтворення їхньої здатності до праці продукт. Представники імущих класів отримують, окрім усього необхідного для проживання, також додатковий продукт. Цей продукт вони одержують або особисто (рабовласники, феодали, капіталісти), або корпоративно – через: а) насильницьке визискування та централізований перерозподіл продукції; б) перерозподіл узаконеної данини чи податків. Нерівнозначність отримуваних представниками різних класів "спільно вироблених" продуктів породжує антагонізм між класами, який періодично в багатьох (але не в усіх, – традиційна Індія) цивілізаціях породжує збройні конфлікти (повстання Спартака в Рим. республіці, див. Рим Стародавній, періодичні масові сел. повстання, т. зв. сел. війни в традиційному Китаї, середньовічній Зх. Європі та царській Росії, Паризька комуна 1871 у Франції тощо).

Згідно з концепцією класової структури сусп-ва, у будь-якому сусп-ві є основні і другорядні класи – що зумовлюється одночасним існуванням кількох різних сусп.-екон. укладів (зокрема, у надрах західноєвроп. феод. сусп-ва доби пізнього середньовіччя вже існували ранньобурж. уклади, а сх. держ.-бюрократичні сусп-ва, пов'язані з експлуатацією орендарів, мали побічні уклади найманих працівників, рабів).

У докапіталіст. соціумах класова структура сусп-ва органічно поєднується (без повного збігу) зі становою (див. Стани). І саме через станові та/чи конфесійні культ.-світоглядні форми в традиційних цивілізаціях здебільшого й проявляються культ. відмінності класів, лише в класичному бурж. сусп-ві вони (культ. класові відмінності) проявляються безпосередньо.

Перші кроки до пояснення екон. підґрунтя поділу сусп-ва на класи зробили франц. та брит. економісти кін. 18 – поч. 19 ст., гол. чин. А.Сміт і Д.Рікардо, а також Ф.Кене. Ідею класової боротьби дещо пізніше висунули К.-А.Сен-Сімон, О.Тьєррі, О.Міньє та Ф.Гізо. Вони розглядали революції Нового часу як прояв боротьби третього стану (гол. чин. буржуазії) проти феодалів. Найповніше розвинули цю ідею К.Маркс та Ф.Енгельс. Вони вважали класову боротьбу рушійною силою історії і розробили теорію виникнення класів, а також висунули гіпотезу про необхідність насильницького створення безкласового сусп-ва, відводячи пролетаріатові істор. місію могильника буржуазії. Узагальнюючи та пристосовуючи погляди К.Маркса і Ф.Енгельса до обставин Російської революції 1917–1918, В.Ленін розвинув далі концепцію диктатури пролетаріату.

Теор. проблеми класового поділу сусп-ва розглядали також В.Зомбарт, М.Вебер, Г.Маркузе, цікавилися ними С.Булгаков, М.Бердяєв, Ж.-П.Сартр, А.Франк та ін. Класові трансформації постіндустріального суспільства (інформаційного суспільства) аналізували Д.Белл і М.Кастельс.

Ідея класової боротьби набула в 20 ст. особливого політ. значення. Ліворадикальний напрям (див. Більшовизм) всіляко акцентував увагу на непримиренності класових суперечностей та неминучості посилення класової боротьби. Помірковані реформатори (нім., австрійс., швед. соціал-демократи, франц. соціалісти, брит. лейбористи) орієнтувалися на концепцію пошуку і творення консенсусу інтересів різних класів у процесі вдосконалення правової д-ви із соціально орієнтованою ринковою економікою. Програма більшовиків була реалізована в 1920–40-х рр. у СРСР, а проект поміркованих реформаторів – у 1950–70-х рр. у найбільш розвинутих країнах євроатлантичної цивілізації, головно европ., а також в Австралії та Новій Зеландії.

Політ. чільники СРСР декларували, що побудоване в їхній країні сусп-во "реального соціалізму" поділяється на класи робітників та селян з "прошарком" службовців, і ці класи й "прошарок" перебувають у неантагоністичних і в неексплуататорських відносинах. Насправді ж у СРСР було побудоване зовсім інше за класовою структурою сусп-во. Класова структура цього сусп-ва ґрунтувалася на корпоративній владі-власності на одержавлені засоби вир-ва та, частково, на багатосторонній залежності працівників від компартійно-держ. бюрократичного апарату і складалася з класу "номенклатурних працівників" і класу "неноменклатурних працівників". Соціалізм такого зразка (сталінсько-брежнєвський чи маоїстський) становив собою індустріальне класове сусп-во тоталітарного типу (див. Тоталітаризм).

Своєрідні класові структури з характерними для них симбіозами приватновласницьких та держ. форм експлуатації мали фашистське (Італія Б.Муссоліні; див. Фашизм) і націонал-соціаліст. (Німеччина А.Гітлера; див. Нацизм) тоталітарні сусп-ва.

Дослідники виділяють 3 осн. стадії класової структури сусп- ва – доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну (інформаційну), а також 2 основні їїтипи – "східний", коли вонавизначається корпоративно-держ. владою-власністю на засоби вир-ва і, так чи інакше, – на особу виробника, та "західний", коли класи структуруються відповідно до приватновласницьких відносин, при цьому особа виробника може бути як абсолютно фізично залежною – приватною власністю (раб), так і юридично вільною – такою, яка користується юрид. (класичний капіталізм) чи навіть усіма громадян. правами (пізньокапіталіст. сусп-во). Обидва ці типи властиві всій людській історії: від часів утвердження цивілізації до сьогодення. У більшості традиційних цивілізацій стародавнього часу та середньовіччя (багато де й пізніше) вони так чи інакше співіснують при домінуванні одного з них, що є більш відповідним конкретному сусп.-екон. укладу.

У найрозвинутіших країнах євроатлантичної цивілізації та країнах Далекого Сх. (Японія, Пд. Корея, Тайвань) на пізньоіндустріальній і ранній інформаційній стадіях розвитку відбувається процес усуспільнення вир-ва й власності через складні комбінації держ. та приватного секторів, акціонування капіталу тощо, внаслідок цього в таких сусп-вах виникає "середній клас" власників чи співвласників (через акції) засобів вир-ва й ін. цінностей, представники якого володіють також інтелектуальною власністю, мають високу професійну кваліфікацію і, завдячуючи цьому, можуть забезпечити собі гідний рівень життя. Згідно з найрізноманітнішими соціологічними дослідженнями, чим розвинутішою й заможнішою є та чи ін. країна, тим вищою в структурі її сусп-ва, вир-ва й власності є питома вага "середнього класу". І навпаки, у бідних та економічно слаборозвинутих країнах зберігається (Африка, Лат. Америка, пострад. простір), а подекуди й посилюється (більшість країн Співдружності Незалежних Держав) класове розшарування при незначній питомій вазі "середнього класу".

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Гизо Ф. История цивилизации в Европе. СПб., 1898
  2. Зомбарт В. Современный капитализм, т. 1–3. М.–Л., 1929–30
  3. Сен-Симон А. Избранные сочинения, т. 1–2. М., 1948
  4. Wittfogel K. Orietal despotism. Acomparative study оf total power. New Hawen, 1957
  5. Маркс К. Форми, що передують капіталістичному виробництву. В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 46, ч. 1
  6. Маркс К., Енгельс Ф. Маніфест комуністичної партії. Там само, т. 4
  7. Семёнов В.С. Проблема классов и классовой борьбы в современной буржуазной социологии. М., 1959
  8. Варга Е.С. Капитализм двадцатого века. М., 1961
  9. Ленін В.І. Великий почин. Повне зібрання творів, т. 39. К., 1962
  10. Маркс К. Вступ (З економічних рукописів 1857–1858 рр.). В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 12
  11. Варга Е.С. Очерки по проблемам политэкономии капитализма. М., 1964
  12. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності та держави. В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21.
  13. Його ж. Анти-Дюрінг. Там само, т. 20
  14. Общее и особенное в историческом развитии стран Востока. М., 1966
  15. Rostow W.W. The process of economic growth. New York, 1967
  16. Проблемы истории докапиталистических обществ. Законы истории и конкретные формы всемирно-исторического процесса, кн. 1. М., 1968
  17. Polany K. Primitive, archaic and Mоdern Economics. New York, 1968
  18. Семёнов В.С. Капитализм и классы. Исследование социальной структуры современного капиталистического общества. М., 1969
  19. Иноземцев Н.Н. Современный капитализм: новые явления и противоречия. М., 1972
  20. Bell D. Coming of Post-Industrial Society. New York, 1973
  21. Бородай Ю.М.и др. Наследие К.Маркса и проблемы теории докапиталистических формаций. М., 1974
  22. Текеи Ф. К теории общественных формаций. Проблемы анализа общественных форм в теоретическом наследии К.Маркса. М., 1975
  23. Bell D. The Framework of the Information Society. Oxford, 1980
  24. Васильев Л.С. Феномен власти-собственности. В кн.: Типы общественных отношений на востоке в средние века. М., 1982
  25. Илюшечкин В.П. Сословно-классовое общество в истории Китая: Опыт системно-структурного анализа. М., 1986
  26. Классы и сословия в докапиталистических обществах Азии. Проблема социальной мобильности. М., 1986
  27. Павленко Ю.В. Раннеклассовые общества: генезис и пути развития. К., 1989
  28. Вебер М. Избранные произведения. М., 1990
  29. Шморгун А.А. Методологическая функция теории общественно-экономической формации. К., 1990
  30. Восленский М.С. Номенклатура.: Господствующий класс Советского Союза. М., 1991
  31. Джилас М. Лицо тоталитаризма. М., 1992
  32. Вебер М. Избранное. Образ общества. М., 1994
  33. Його ж. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994
  34. Зиновьев А.А. Коммунизм как реальность. Кризис коммунизма. М., 1994
  35. Маркузе Г. Одномерный человек. М., 1994
  36. Зиновьев А.А. Запад. Феномен западнизма. М., 1995
  37. Иноземцев В.Л. К теории постэкономической общественной формации. М., 1995
  38. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. К., 1996
  39. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. К., 1998
  40. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. М., 1998
  41. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. М., 1999
  42. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции. М., 1999
  43. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика. Общество и культура. М., 2000
  44. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002.

Посилання:
  • АНТИЧНІСТЬ
  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДАНИНА
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФАШИЗМ
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ГІЗО ФРАНСУА-П'ЄР-ГІЛЬЙОМ
  • ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОНЯТТЯ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МАРКС К.
  • НАЦИЗМ
  • ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1918
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ВЕБЕР МАКС
  • ВЛАДА

  • Пов'язані терміни:
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КАРТКОВА СИСТЕМА, КАРТКОВА СИСТЕМА В УСРР В 1919–1921
  • КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919
  • ЛЕГАЛЬНИЙ МАРКСИЗМ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ, МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • СЕРЕДНЯКИ
  • СОЦІАЛІЗМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)