ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Бачинська О.А. КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kolonizaciya_pivd_Ukr (останній перегляд: 19.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ. Після російсько-турецької війни 1768–1774, ліквідації Запорозької Січі (1775) і Кримського ханату (1783), російсько-турецької війни 1787–1791 та російсько-турецької війни 1806–1812 усі пд. укр. землі увійшли до складу Російської імперії. Відтоді почалося їх швидке заселення. Ці процеси відбувалися як у рамках відповідної програми рос. уряду, так і стихійно. Звичайно, освоєння цих тер. мало місце і раніше, однак воно не було настільки масштабним. Зокрема, на запороз. землях засновувались госп. хутори – зимівники і слободи козац. старшини і козаків, тут широко практикувалося використання вільнонайманої праці селян-утікачів та запороз. сіроми. Відсутність кріпацтва, можливість легалізувати своє становище і наявність вільних земель стимулювали переселення сюди селян-утікачів з Лівобережної України, Правобережної України та ін. сусідніх тер.

1752 на пд. землях Вольностей Війська Запорозького низового царським урядом були створені нові адм.-тер. одиниці – Нова Сербія і Слов'яносербія. З Австрії сюди переселилося кілька сотень сербів, угорців, болгар, волохів, греків. 1754 нас. Нової Сербії поповнилося за рахунок козаків – вихідців з Лівобереж. України. До Слов'яносербії переселилися сербські військ. загони, укр. та рос. селяни і козаки з метою захисту пд. кордонів від нападу кочовиків. 1764 тут було утворено Новоросійську губернію.

Планове заселення і госп. освоєння новоприєднаних тер. здійснювалися відповідно до розробленого рос. урядом спец. проекту "О раздаче Новороссийской губернии казенных земель для их заселения". Згідно з цим проектом, землю в спадщину в Новорос. губернії могли одержувати "люди всякого звання" за винятком поміщицьких селян. Перехід сюди державних селян відбувався з дозволу властей після урегулювання питання про виконання повинностей. Щоб привабити поселенців (незалежно від того, звідки вони прийдуть), їм надавали права рос. підданих, певну грошову допомогу тощо. Панівним верствам нас. було надано широкі можливості для створення тут своїх маєтків, робилися поступки щодо права володіння землею й для ін. суспільних прошарків. Дворянин міг одержати тут 1,5 тис. десятин землі (без права її дроблення) за єдиної умови – заселити не менше 13 сел. дворів. Упродовж перших 9 років з часу введення в дію цих пільг дворяни одержали тут 4,5 млн десятин землі.

1775 на новоприєднаних землях було створено Азовську губернію.

На 1770-ті рр. чисельність нас. на цих землях досягла бл. 100 тис. осіб. Тут активно розвивалося степове скотарство, землеробство, чумацтво, великих масштабів набули рибальство і торгівля.

Після приєднання Криму на його тер. і прилеглих материкових землях було утворено Таврійську губернію.

Офіційно з 1781 (без обмежень – з 1786) поміщики, які володіли тут землями, могли переселяти сюди селян-кріпаків із центр. губерній.

Одночасно відбувалась і нар. колонізація цих земель, пов'язана з оселенням тут держ. і поміщицьких селян-утікачів, колиш. запороз. козаків, солдатів, міщан та ін. У 2-й пол. 18 ст. переважав потік стихійних мігрантів із Правобереж. України, а з кін. 18 ст. збільшилася кількість переселенців із Лівобереж. України та Слобідської України.

З укріпленням на новоприєднаних землях своїх позицій рос. уряд почав запроваджувати тут поступове закріпачення селян. Після проведення 1795 5-ї ревізії імп. Павло I видав 12 груд. 1796 указ, яким заборонялися самовільні переходи поміщицьких і держ. селян.

Царський уряд стимулював поселення в новоприєднаних землях іноз. колоністів (див. Колоністи іноземні в Україні), їм виділяли чималі масиви кращих земель і надавали пільги на сплату податків і відбування повинностей. Особливо багато переселенців, серед яких переважали болгари, серби, греки, німці, молдовани, прибуло наприкінці 18 ст.

Царський уряд створював тут також козац. війська з колиш. запорожців. У 18 ст. були створені Бузьке козацьке військо та Чорноморське козацьке військо; у 19 ст. – Дунайське козацьке військо та Азовське козацьке військо. Вони охороняли порубіжні тер. і водночас освоювали нові землі, нагадуючи тим самим військ.-госп. поселення. Створення таких формувань було сприйнято нас. сусідніх укр. і рос. територій як відновлення колиш. козац. вольностей, тому невдовзі ці війська були або розформовані, або переселені на Кубань.

Протягом 1780–90-х рр. царський уряд кілька разів змінював тут адм.-тер. поділ – утворював і ліквідовував Катеринославське намісництво, Вознесенське намісництво, Новорос. губ. На поч. 19ст. було створено 3 губернії – Таврійська губ., Катеринославська губернія та Миколаїв. губ. (з 1803 – Херсонська губернія), вони займали тер. – 185 тис. км², тут проживало не менше 1 млн осіб (80 % усього нас. становили українці і росіяни). Тут були засновані й швидко зросли нові міста – Херсон, Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), Одеса, Маріуполь, Нікополь та iн. Цей регіон мав одні з найбільших у Рос. імперії показників приросту нас. Так, уже на 1851 тут налічувалося 2,3 млн жителів.

Великі цілинні масиви південноукр. степів використовувалися для вирощування зернових к-р, насамперед озимої пшениці на експорт. Важливе місце в госп-ві регіону продовжувало відігравати степове тваринництво, його продукти реалізовувалися як на внутр. ринках Poc. імперії, так і експортувалися до країн Зх. Європи. Активно розвивалися суднобудівництво й мор. транспорт, у Донбасі почали діяти металургійні з-ди (Луганський та Лисичанський).

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Гуржій I. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. К., 1954
  2. Дружинина Е.И. Южная Украина. 1800–1825 гг. М., 1970
  3. Її ж. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825–1860 гг. М., 1981
  4. Бойко Я.В. Заселение Южной Украины. 1851–1890 гг. (историко-экономическое исследование). Черкассы, 1993
  5. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст. К., 2000.

Посилання:
  • АЗОВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ДЕСЯТИНА
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КОЛОНІСТИ ІНОЗЕМНІ В УКРАЇНІ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУБАНЬ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МАРІУПОЛЬ
  • НІКОПОЛЬ
  • НОВА СЕРБІЯ
  • НОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ОДЕСА
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806–1812
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СЛОБОДА
  • СЛОВ'ЯНОСЕРБІЯ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВОЗНЕСЕНСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗИМІВНИК

  • Пов'язані терміни:
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)